ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9951/26 Справа № 216/5307/25 Суддя у 1-й інстанції - Стартанович Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 216/5307/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сікорська Ірина Станіславівна, на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 липня 2026 року, яке ухвалено суддею стартановичем Д.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
УСТАНОВИВ:
В липні 2026 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до умов кредитного договору № 2001201932701 від 20 грудня 2018 року відповідачу було надано кредит в сумі 39 875 грн. Також, згідно з кредитним договором № [номер приховано] від 05 жовтня 2022 року відповідач отримав від позивача кредит в розмірі 51 371,74 грн.
Відповідач свої зобов`язання не виконав у зв`язку з чим має заборгованість по кредитному договору № 2001201932701 в сумі 72 443,08 грн, з яких: 33 098,33 грн - заборгованість за кредитом, 39 344,75 грн - заборгованість по процентам. Заборгованість за кредитним договором № [номер приховано] в розмірі 58 043,22 грн, з яких: 40 773,66 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8,76 грн - заборгованість по процентам, 17 260,80 грн - заборгованість за комісією. Загальна сума заборгованості становить 130 486,30 грн, яку позивач просив стягнути в судовому порядку, а також судові витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 липня 2026 рокупозовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість, яка станом на 09 квітня 2025 року складає: 1) по кредитному договору від 20 грудня 2018 року за № 2001201932701 - 72 443,08 грн, з яких: 33 098,33 грн - заборгованість за кредитом; 39 344,75 грн - заборгованість процентами; 0 грн - заборгованість за комісією; 2) по кредитному договору від 05 жовтня 2022 року за № [номер приховано]- 58 043,22 грн, з яких: 40 773,66 грн - заборгованість за кредитом; 8,76 грн - заборгованість процентами; 17 260,80 грн - заборгованість за комісією.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сікорська І.С., посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача посилається на те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Надана позивачем виписка із зазначенням суми заборгованості з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором не є належним та допустимим доказом розміру заборгованості, оскільки не містить детального розрахунку заборгованості із зазначенням всіх складових заборгованості, а також не містить розміру надходження грошових коштів в рахунок погашення заборгованості із зазначенням дати їх надходження. Виписка не є документом бухгалтерського обліку.
Окрім цього, в матеріалах позовної заяви позивачем наданий документ, який має назву виписка/особовий рахунок та яка не підписана ні власноручним ні цифровим підписом позивача.
Отже, надана позивачем виписка оформлена з порушенням вимог документообігу, не засвідчена належним чином та не відповідає вимогам, які пред`являються до офіційного документу, а тому не може слугувати доказом у справі.
Апелянт посилається на те, що до позовної заяви не додається конкретний розрахунок суми заборгованості, з якого чітко повинно бути видно, в яких розмірах повинні були здійснюватися платежі, за які саме періоди часу виникла заборгованість, яка сума тіла кредиту, коли було здійснено нарахування відсотків та комісії, а також коли та в яких розмірах здійснювались внески на оплату кредитного боргу.
Крім того зазначає, що надана позивачем роздруківка публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, не може бути належним доказом у справі, та не може бути прийнята до уваги судом, оскільки вказана публічна пропозиція не містить підпису відповідача, при цьому, її зміст повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Також апелянт вказує, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та порядок здійснення банком комплексного банківського обслуговування, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитним лімітом, неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, надана банком публічна пропозиція на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Проте позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів для доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Вказує, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, тому положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та комісії за надання кредиту на умовах програм з розстрочки є нікчемними.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачаєься із матеріалів справи, відповідно до умов кредитного договору № 2001201932701 від 20 грудня 2018 року позивачем було надано відповідачу кредит в сумі 39 875 грн, зі сплатою за користуванням кредитом процентів 47,88% річних.
Згідно з умовами кредитного договору № [номер приховано] від 05 жовтня 2022 року позивачем було надано відповідачу кредит в сумі 51 371,74 грн, строком на 24 місяці, зі сплатою за користуванням кредитом процентів 0,01% річних, а також комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 1,4%.
Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, заборгованість за кредитом у повному обсязі не здійснив.
З наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем, станом на 09 квітня 2025 року, по кредитному договору від 20 грудня 2018 року № 2001201932701 склала 72 443,08 грн, з яких: 33 098,33 грн - заборгованість за кредитом; 39 344,75 грн - заборгованість процентами; 0 грн - заборгованість за комісією; та забогованість по кредитному договору від 05 жовтня 2022 року № [номер приховано] склала 58 043,22 грн, з яких: 40 773,66 грн - заборгованість за кредитом; 8,76 грн - заборгованість процентами; 17 260,8 грн - заборгованість за комісією. Тобто загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам, станом на 09 квітня 2025 року, становить 130486,30 грн.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «ПУМБ»суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів та неналежного виконання зобов`язань за укладеними кредитними договорами позичальником в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з цим, позивач має право вимагати від відповідача повернення заборгованості за кредитними договорами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
З матеріалів справи слідує, що відповідно до умов кредитного договору № 2001201932701 від 20 грудня 2018 року позивачем було надано відповідачу кредит в сумі 39 875 грн, зі сплатою за користуванням кредитом процентів 47,88% річних.
Згідно з умовами кредитного договору № [номер приховано] від 05 жовтня 2022 року позивачем було надано відповідачу кредит в сумі 51 371,74 грн, строком на 24 місяці, зі сплатою за користуванням кредитом процентів 0,01% річних, а також комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 1,4%.
Відповідачем не спростовано факт укладення ним кредитних договорів, а також факт отримання за їх умовами кредитних коштів.
Вказані кредитні договори були уклеєні відповідачем в електронній формі.
Данні електронні кредитні договори, частиною яких є електронна заявка, укладались в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Заявка позичальника є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою Позичальник ознайомився за посиланням.
Враховуючи форму укладеного договору, на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно з пунктами 5, 7 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов`язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред`явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.ч. 1-4, 6-8, 11-13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення кредитних договорів № 2001201932701 від 20 грудня 2018 року та № [номер приховано] від 05 жовтня 2022 року та отримання відповідачем кредитних коштів, які ним не повернуті в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитним договором № кредитних договорів № 2001201932701 від 20 грудня 2018 року та № [номер приховано] від 05 жовтня 2022 року в загальному розмірі 130 486,30 грн.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Щодо вирішення позовних вимог в частині стягнення з відповідача за вказаним вище кредитним договором заборгованості за комісією, колегія суддів зазначає наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Не можуть буди підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги про одностороннє збільшення кредитного ліміту позивачем, оскільки відповідач, незважаючи на збільшення кредитного ліміту, продовжував користуватися кредитними коштами, фактично погодившись на умови, запропоновані банком.
Також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги про те, що надана позивачем роздруківка публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, не може бути належним доказом у справі, та не може бути прийнята до уваги судом, оскільки вказана публічна пропозиція не містить підпису відповідача, при цьому, її зміст повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, оскількі підписані відповідачем кредитні договори містять чіткі умови.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що доказів погашення заборгованості та спростування розрахунку заборгованості відповідачем суду не надано.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 130 486,30 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сікорська Ірина Станіславівна, залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.
Головуючий:
Судді: