Справа № 341/1693/25
Провадження № 22-ц/4808/1413/26
Головуючий у 1 інстанції ВАСИЛЬЦОВА Г. А.
Суддя-доповідач Максюта
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М.,
секретаря Шемрай Н.Б.,
з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Голуба Г.С., представника Військової частини НОМЕР_1 Бурака Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Голуб Григорій Степанович, на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Васильцовою Г.А. 27 травня 2026 року в м. Галич Івано-Франківської області, повний текст якого складено 03 червня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог до предмету спору: Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, а також Військової частини НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 13 січня 2018 року. На момент розірвання шлюбу позивачка перебувала у стані вагітності, про що відповідачу було достовірно відомо. Після припинення шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сторін народилася дочка ОСОБА_3 .
За твердженням позивачки, з моменту народження дитини відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків: не бере участі у вихованні та утриманні дочки, не надає матеріальної допомоги, не підтримує з нею жодних стосунків, не цікавиться її здоров`ям, навчанням чи розвитком і жодного разу не відвідував дитину.
Позивачка зазначає, що всі обов`язки щодо матеріального забезпечення, виховання та розвитку дитини виконує самостійно. Вона проходить військову службу у роті матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 у військовому званні солдата, має стабільний дохід та проживає разом із дочкою у належних житлових умовах.
За рахунок власних коштів позивачка забезпечує дитину житлом, харчуванням, одягом, медичним обслуговуванням, необхідними умовами для навчання, а також оплачує її позашкільний розвиток, зокрема відвідування гуртків та інших освітньо-розвивальних занять. Усі питання, пов`язані з вихованням, навчанням, лікуванням та всебічним розвитком дитини, вирішуються нею одноособово.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просить встановити факт, що має юридичне значення, самостійного виховання та утримання нею дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду:
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог до предмету спору: Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги на рішення суду:
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Голуб Г.С., подала апеляційну скаргу у якій з рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2026 року не погодилася. Зазначила, що це рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки ухвалене судом без повного та всебічного з`ясування обставин справи, належної оцінки всіх зібраних доказів та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
З моменту народження дитини відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не бере участі у її вихованні, утриманні, навчанні, лікуванні та забезпеченні повсякденних потреб, не підтримує з дитиною особистих стосунків і не виявляє інтересу до її життя. Водночас усі обов`язки щодо матеріального забезпечення, виховання, розвитку та догляду за малолітньою дочкою протягом восьми років здійснюються виключно позивачкою, що підтверджується сукупністю письмових доказів, показаннями свідків, документами навчального закладу, медичними документами, матеріалами органу опіки та піклування й іншими доказами. Проте, суд першої інстанції, всупереч вимогам статті 89 ЦПК України, не надав належної оцінки зазначеним доказам у їх сукупності, фактично поклавши в основу рішення лише окремі обставини, які не спростовують доведеного факту повного невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків. При цьому місце перебування відповідача не є предметом доказування у цій справі та не свідчить про належне виконання ним обов`язків щодо виховання й утримання дитини.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, дійшовши помилкового висновку про те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини можливе виключно у випадках смерті одного з батьків, позбавлення його батьківських прав або за наявності інших виняткових обставин.
Водночас такий підхід не відповідає змісту чинного законодавства та сформованій практиці Верховного Суду. Правові висновки Верховного Суду не виключають можливості встановлення зазначеного факту у позовному провадженні, якщо на підставі належних, допустимих і достатніх доказів підтверджується, що один із батьків фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а інший самостійно забезпечує їх виконання.
Також зазначила, що суд фактично ототожнив звернення позивачки за судовим захистом із наміром ухилитися від проходження військової служби, хоча жодних належних і допустимих доказів такого умислу матеріали справи не містять. Позивачка реалізувала гарантоване Конституцією України право на судовий захист з метою встановлення юридичного факту, який законодавець прямо визначив необхідною умовою реалізації права на звільнення з військової служби в умовах воєнного стану. Матеріалами справи підтверджується, що вона самостійно здійснює виховання, утримання та догляд за малолітньою дитиною, тоді як батько дитини не проживає разом із сім`єю, перебуває за кордоном, не бере участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дочки, що підтверджується наявними доказами, зокрема судовим наказом про стягнення аліментів. За таких обставин саме мати є єдиною особою, яка забезпечує реалізацію прав та законних інтересів дитини.
Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» прямо передбачає можливість звільнення військовослужбовця, який самостійно виховує та утримує дитину, за умови встановлення цього юридичного факту судом. Тому її звернення до суду не є способом уникнення військової служби, а єдиним передбаченим законом механізмом реалізації наданого державою права.
Відтак, позивачка вважає, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу інтересам військової частини над правами малолітньої дитини, не забезпечивши справедливого балансу між публічними та приватними інтересами, як того вимагають Конституція України, Конвенція про права дитини, практика ЄСПЛ та принцип верховенства права. Вона переконана, що суд вирішуючи спір, мав виходити насамперед із принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, закріпленого у статті 3 Конвенції про права дитини, положеннях Сімейного кодексу України та практиці Європейського суду з прав людини. Саме інтереси малолітньої дитини, яка фактично виховується та утримується виключно матір`ю, повинні бути визначальними під час вирішення цієї справи.
Посилаючись на наведене, позивачка просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги шляхом встановлення факту самостійного виховання та утримання нею малолітньої дочки ОСОБА_3 .
Позиція інших учасників справи:
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи відповідач ОСОБА_2 та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Військова частина НОМЕР_1 не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:
Особа, яка подала апеляційну скаргу, позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Голуб Г.С. у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити з підстав наведених у ній.
Представник Військової частини НОМЕР_1 Бурак Т.В., у судовому засіданні просив ухвалити законне рішення.
Відповідач ОСОБА_2 та третя особа: орган опіки і піклування Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у судове засідання не з`явилися.
Суд виконав свій обов`язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вислухавши доповідь судді, пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Голуба Г.С. та представника Військової частини НОМЕР_1 Бурака Т.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Встановлені обставини справи:
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (а.с. 16-17, т. 1).
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 13 січня 2018 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 15, т. 1).
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді санітара банно-прального дезінфекційного пункту роти матеріального забезпечення. Відповідно до службової характеристики від 26 вересня 2025 року за час проходження служби вона зарекомендувала себе добре, до виконання службових обов`язків ставиться відповідально, поставлені завдання виконує швидко та якісно, здатна самостійно приймати рішення, дотримується службової субординації, характеризується високим морально-психологічним станом, до дисциплінарної відповідальності не притягувалася (а.с. 18, т. 1).
Згідно з відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 26 вересня 2025 року, ОСОБА_1 у період з І кварталу 2024 року до ІІІ кварталу 2025 року отримувала доходи у вигляді виплат військовослужбовцям та соціальних виплат із відповідних бюджетів (а.с. 19-20, т. 1).
Матеріалами справи підтверджується, що малолітня ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до актів обстеження житлово-побутових умов від 05 березня 2024 року та матеріально-побутового обстеження житла від 26 вересня 2025 року квартира газифікована, електрифікована, умови проживання є задовільними (а.с. 21, 23, т. 1). Факт реєстрації за вказаною адресою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується довідками Департаменту адміністративних послуг Івано-Франківської міської ради № 4605 від 05 березня 2024 року та № 13486 від 26 вересня 2025 року (а.с. 22, 24, т. 1).
З матеріалів справи встановлено, що саме ОСОБА_1 фактично забезпечує навчання, харчування та позашкільний розвиток дитини. Так, відповідно до довідок Приватної початкової школи «Католицька школа святого Василія Великого» за 2024-2025 навчальний рік ОСОБА_1 сплатила за освітні послуги дитини 58 000 грн та за харчування - 27 890 грн (а.с. 25-26, т. 1).
Крім того, за вказаний навчальний рік ОСОБА_3 відвідувала гурткові заняття з китайської мови, стретчингу та художній гурток, оплату яких здійснювала її мати: 2 520 грн, 2 000 грн та 560 грн відповідно, що підтверджується довідкою № 109 від 16 вересня 2025 року (а.с. 27, т. 1). Також із матеріалів справи вбачається, що з 2024 року дитина відвідує гурток вокалу вартістю 12 600 грн, оплату за який здійснює ОСОБА_1 (а.с. 28, т. 1).
Відповідно до психологічної характеристики психоемоційного стану та сімейних відносин, виданої Центром психологічної допомоги дітям «Серденько» 24 вересня 2025 року, станом на 24 квітня 2025 року психоемоційний стан дитини є стійким, сімейна ситуація характеризується сприйняттям родини як безпечного середовища, а близькі стосунки з матір`ю мають для дитини важливе значення. При цьому у зазначеній характеристиці вказано, що ситуація з батьком не є актуальною для дитини на емоційному рівні (а.с. 29-36, т. 1).
Матеріалами справи також підтверджується активна участь матері у навчанні та вихованні дитини. З інформаційної довідки про підтвердження участі батьків у вихованні дитини від 05 листопада 2025 року вбачається, що вчителька ОСОБА_4 та вихователька групи продовженого дня ОСОБА_5 засвідчили: усі питання, пов`язані з доглядом, вихованням, навчанням, спільними поїздками класу, батьківськими зборами та забезпеченням дитини необхідними матеріалами, здійснює мати - ОСОБА_1 (а.с. 57, т. 1).
Згідно з довідкою лікаря-педіатра ОСОБА_6 ТзОВ «ОмедКлінік» від 07 листопада 2025 року, ОСОБА_3 перебуває під спостереженням лікаря-педіатра з народження. За час медичного спостереження дитина неодноразово проходила планові огляди, вакцинацію, консультації та лікування, при цьому її супроводжувала виключно мати, яка виконує призначення та рекомендації лікаря. Батько дитини на прийомах присутній не був (а.с. 72, т. 1).
Аналогічні обставини підтверджуються інформаційною довідкою № 140 від 12 листопада 2025 року, виданою Приватною початковою школою «Католицька школа святого Василія Великого». Згідно з нею, ОСОБА_3 є ученицею 2-В класу, завжди охайна, підготовлена до уроків та має необхідне шкільне приладдя. Мати активно бере участь у житті класу, цікавиться навчальними досягненнями дитини, бере участь в індивідуальних зустрічах та виховних заходах, своєчасно приводить дитину до школи та забирає її, а також своєчасно оплачує освітні послуги та харчування. Водночас у довідці зазначено, що батько жодного разу не з`являвся у школі та участі у шкільному житті дитини не бере (а.с. 103, т. 1).
Отже, наведені документи свідчать про те, що ОСОБА_1 фактично здійснює повсякденний догляд за дитиною, забезпечує її навчання, медичний супровід, харчування, матеріальні та освітні потреби, а також організовує її позашкільний розвиток.
Щодо участі батька у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, матеріали справи містять відомості про його фактичну відсутність у повсякденному житті дочки. Зокрема, відповідно до письмових пояснень Органу опіки та піклування - Служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 19 березня 2026 року, 23 грудня 2025 року сім`ю ОСОБА_7 відвідав фахівець із соціальної роботи КЗ «Міський центр соціальних служб». За результатами оцінювання встановлено, що складні життєві обставини у сім`ї відсутні, дитина проживає разом із матір`ю, яка самостійно її виховує та утримує (а.с. 183-186, т. 1).
За результатами психологічного обстеження, проведеного в межах соціального оцінювання, встановлено, що на першому місці для дитини є мама, емоційний фон у школі та сім`ї позитивний, дитина має творчі здібності, проявляє інтерес до навчання, має дружні стосунки та почувається щасливою.
Під час телефонної розмови 06 лютого 2026 року ОСОБА_2 повідомив працівникам служби у справах дітей, що на даний час перебуває в Німеччині та вихованням дочки не займається. При цьому він зазначив, що, на його думку, мати чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, оскільки не дозволяє спілкуватися з нею в телефонному режимі, а також перешкоджає спілкуванню дитини з бабусею по батьківській лінії. Також ОСОБА_2 повідомив, що у 2024-2025 роках передавав кошти для дочки, однак на даний час матеріально їй не допомагає.
09 лютого 2026 року працівниками служби у справах дітей проведено обстеження умов проживання дитини. Встановлено, що умови проживання є належними, у квартирі проведено ремонт, дотримуються чистота та порядок, дитина має окрему кімнату, забезпечена одягом, взуттям, канцелярським приладдям та технічними пристроями, необхідними для навчання. Стосунки між матір`ю та дитиною характеризуються як дружні та довірливі, вони проводять час разом та подорожують. Зі слів матері, вона самостійно забезпечує та виховує дитину, тоді як батько участі у її вихованні не бере.
Водночас 09 лютого 2026 року ОСОБА_2 подав через систему обміну повідомленнями «Viber» заяву, в якій зазначив, що не в змозі фізично бути поруч із дочкою та матеріально її забезпечувати, оскільки перебуває за кордоном у скрутному становищі, у зв`язку з чим уся відповідальність вимушено покладена на матір дитини. При цьому він зазначив, що на даний момент та найближчим часом ситуація з його боку залишатиметься без змін. Питання щодо розгляду справи на засіданні комісії з питань захисту прав дитини просив розглянути без його участі (а.с. 183-186, т. 1).
Матеріали справи також містять відомості щодо виконання ОСОБА_2 обов`язку з матеріального утримання дитини. Так, 13 лютого 2026 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області видано судовий наказ, яким постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця (а.с. 151, т. 1).
Вказані обставини узгоджуються з показаннями свідків, допитаних судом першої інстанції.
Так, свідок ОСОБА_8 , яка є матір`ю ОСОБА_1 у суді першої інстанції пояснила, що її дочка проходить військову службу та самостійно виховує дочку. За її словами, ОСОБА_2 фактично не забезпечував сім`ю належним чином, а після виїзду за кордон участі у вихованні дитини не бере. Також свідок зазначила, що дитина відвідує багато гуртків, які організовує та оплачує її мати.
Свідок ОСОБА_9 , який проходить військову службу разом із ОСОБА_1 в одній військовій частині, у суді першої інстанції пояснив, що позивачка самостійно виховує дочку. За його словами, вона зверталася з рапортом щодо зняття її з бойових завдань у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною. У вихідні дні ОСОБА_1 була змушена приходити з дитиною до військової частини на добові чергування, оскільки не мала з ким залишити дочку.
Окремо матеріалами справи підтверджується інформація щодо перебування ОСОБА_2 за межами України. Відповідно до відповіді Державної прикордонної служби України від 23 квітня 2026 року, наданої на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, встановлено, що 16 жовтня 2021 року ОСОБА_2 перетнув державний кордон на в`їзд в Україну та після цього більше територію України не залишав (а.с. 211, т.1). Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 фактично проживає разом із матір`ю, яка забезпечує її належні житлово-побутові умови, повсякденний догляд, навчання, медичний супровід, харчування, матеріальне забезпечення та позашкільний розвиток. Психологічні та соціальні характеристики свідчать про стабільний психоемоційний стан дитини, позитивний емоційний фон у сім`ї та значущий емоційний зв`язок дитини з матір`ю (а.с. 21-36, 57, 72, 103, 183-186, т. 1).
Водночас наявні у справі документи, пояснення самого ОСОБА_2 , відомості навчального закладу та медичного закладу свідчать про його фактичну відсутність у повсякденному житті дитини та відсутність участі у її навчанні, медичному супроводі та вихованні, при цьому сам батько повідомив працівникам служби у справах дітей, що вихованням дочки не займається та не має можливості її матеріально забезпечувати (а.с. 57, 72, 103, 183-186, т. 1).
Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд:
Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на таке.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних із розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, у порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.
Частиною четвертою статті 15 СК України передбачено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Зокрема, ухилення від виконання батьками своїх обов`язків щодо виховання дитини є однією з підстав для позбавлення батьківських прав відповідно до статті 164 СК України.
Водночас встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків не є тотожним позбавленню іншого з батьків батьківських прав та не припиняє і не обмежує його батьківських прав та обов`язків. Такі правові наслідки можуть настати лише з підстав та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливають на обсяг їхніх прав і не звільняють від обов`язків щодо дитини.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом частин першої та другої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, а той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею.
Статтями 180, 181 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а способи виконання такого обов`язку можуть визначатися за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
Отже, законодавче регулювання сімейних правовідносин ґрунтується на презумпції рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини. Проживання дитини з одним із батьків та фактичне здійснення ним переважного обсягу щоденного догляду, виховання і матеріального забезпечення не припиняє та не обмежує батьківських прав другого з батьків.
Разом із тим переважна участь одного з батьків у повсякденному житті дитини не виключає можливості встановлення факту її самостійного виховання та утримання за наявності належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів сукупності обставин, які свідчать про фактичне самостійне виконання одним із батьків відповідних обов`язків.
Зазначений підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначено, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як обставина, що входить до предмета доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Водночас такий факт не може встановлюватися відокремлено від прав та обов`язків другого з батьків, оскільки встановлення відповідного юридичного факту безпосередньо впливає на його права та законні інтереси.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 529/622/24, у якій наголошено, що окреме проживання батьків та визначення місця проживання дитини з одним із них не можуть розцінюватися як самостійне виховання дитини. Для встановлення такого факту необхідно дослідити участь кожного з батьків у вихованні та утриманні дитини, характер їхніх взаємовідносин із дитиною, причини відсутності участі одного з батьків та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому у постанові Верховного Суду від 17 липня 2026 року у справі № 751/6009/25 сформульовано висновок про те, що у справах, у яких встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини пов`язується з реалізацією права на звільнення з військової служби, необхідно довести одночасне існування двох юридично значущих обставин - самостійного виховання дитини та її самостійного утримання. Бажання особи скористатися передбаченою законом можливістю звільнення з військової служби не є підставою для відмови у встановленні відповідного факту, проте така вимога підлягає доведенню належними, допустимими та достатніми доказами. Верховний Суд також зазначив, що окреме проживання другого з батьків не свідчить про самостійне виховання дитини, оскільки не виключає можливості реалізації ним батьківських прав та виконання відповідних обов`язків.
Відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема у випадку, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
Таким чином, для реалізації передбаченого зазначеною нормою права у судовому порядку підлягає доведенню сукупність двох юридично значущих обставин: самостійне виховання дитини та її самостійне утримання одним із батьків.
Визначальним у цій справі є не мотив звернення ОСОБА_1 до суду та не можливість подальшої реалізації нею передбачених законом гарантій у зв`язку з проходженням військової служби, а встановлення на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів сукупності обставин, які відповідно до закону утворюють юридичний факт самостійного виховання та утримання дитини. Невиконання батьком дитини своїх батьківських обов`язків саме по собі не дає підстав для звільнення його від виконання цих обов`язків по замовчуванням, а є підставою для відповідної цивільної відповідальності і з метою дотримання якнайкращих інтересів дитини - до спонукання його до виконання таких обов`язків.
Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, а жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, дочка ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю, яка фактично здійснює переважний обсяг щоденного догляду за нею, забезпечує дитину житлом, харчуванням, одягом, організовує навчання та медичний супровід, бере участь у шкільному житті, оплачує освітні та позашкільні заняття, супроводжує дитину під час звернення за медичною допомогою та забезпечує інші її повсякденні потреби.
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами навчального та медичного закладів, документами щодо оплати освітніх і позашкільних послуг, актами обстеження житлово-побутових умов, матеріалами органу опіки та піклування, психологічною характеристикою, а також показаннями свідків, допитаних судом першої інстанції.
Отже, позивачка ОСОБА_1 здійснює основний обсяг повсякденного догляду, виховання та матеріального забезпечення дитини. Водночас зазначені обставини не є достатніми для встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки предметом доказування у цій справі є не лише визначення того, хто з батьків здійснює більший обсяг щоденного догляду за дитиною, а встановлення сукупності обставин, які свідчать про фактичне самостійне виконання одним із батьків обов`язків щодо виховання та утримання дитини і причин невиконання другим з батьків таких обов`язків та неможливість забезпечити їх виконання в інтересах дитини, в тому числі і за сприяння державних органів.
Таким чином, для встановлення такого факту необхідно з`ясувати не лише фактичний обсяг участі одного з батьків у житті дитини, а й характер та обсяг участі другого з батьків, причини такої участі або її відсутності, його ставлення до виконання батьківських обов`язків, а також наявність чи відсутність об`єктивних обставин, які перешкоджають йому реалізовувати свої батьківські права та виконувати відповідні обов`язки.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 тривалий час не проживає разом із дочкою та фактично не бере участі у значній частині питань її повсякденного навчання, медичного супроводу та побутового забезпечення. Водночас матеріалами справи встановлено, що відповідач повідомляв працівникам служби у справах дітей про наявність, на його думку, перешкод у спілкуванні з дочкою з боку матері, а також зазначав про передачу ним коштів на її утримання у 2024-2025 роках. Наведені обставини не свідчать про належне та повне виконання ОСОБА_2 усіх батьківських обов`язків, проте у сукупності з іншими доказами не дають підстав для висновку про його фактичне самоусунення від реалізації батьківських прав та виконання батьківських обов`язків.
Так само наявність судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів не може розглядатися як доказ його самоусунення від виконання батьківських обов`язків. Сплата аліментів є одним із передбачених законом способів виконання батьками обов`язку щодо утримання дитини та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що більша участь матері у вихованні, догляді та утриманні дитини не означає, що батько повністю усунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини також не означає позбавлення батька батьківських прав, оскільки такі правові наслідки можуть настати лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Таким чином, для встановлення заявленого юридичного факту недостатньо лише підтвердити, що мати здійснює більший обсяг догляду, виховання та матеріального забезпечення дитини. Необхідно також встановити, чи бере батько участь у її вихованні та утриманні, характер такої участі, причини її обсягу або відсутності, а також чи дає сукупність встановлених обставин підстав для висновку, що дитина фактично виховується та утримується матір`ю самостійно.
Суд першої інстанції правильно визначив предмет доказування у цій справі та обґрунтовано виходив із необхідності встановлення не лише фактичної переваги участі матері у житті дитини, а й наявності обставин, які свідчили б про фактичну відсутність участі батька у вихованні та утриманні дитини в такому обсязі, який дозволяє зробити висновок саме про самостійне виховання та утримання дитини матір`ю. Таких обставин позивачкою у встановленому законом порядку не доведено.
Посилання апелянтки на те, що суд першої інстанції фактично поставив суспільний інтерес або інтереси військової частини вище за інтереси дитини, є безпідставними.
Суд першої інстанції не оцінював правомірність або доцільність реалізації позивачкою права на звільнення з військової служби та не ставив під сумнів її право на судовий захист. Предметом судового розгляду було встановлення наявності чи відсутності юридичного факту, на який позивачка посилалася як на підставу для реалізації відповідного права.
Прагнення особи скористатися передбаченою законом гарантією у зв`язку з проходженням військової служби не може бути підставою для відмови у встановленні відповідного факту, проте така мета не звільняє позивачку від обов`язку довести обставини, необхідні для встановлення відповідного юридичного факту.
Таким чином, вирішальним у цій справі є не мотив звернення ОСОБА_1 до суду, а встановлення того, чи доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами одночасну наявність обставин, що свідчать про самостійне виховання та самостійне утримання дитини.
З огляду на те, що матеріалами справи підтверджено переважну участь матері у вихованні та утриманні дитини, проте не доведено обставин, які б свідчили про фактичну відсутність участі батька у виконанні батьківських обов`язків та давали б достатні підстави для висновку про самостійне виховання та утримання дитини матір`ю, підстав для задоволення позовних вимог немає.
При цьому такий висновок не означає, що ОСОБА_2 належним чином виконує свої батьківські обов`язки або що роль матері у вихованні дитини є незначною. Суд виходить виключно з того, що наданих у справі доказів недостатньо для встановлення саме юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини матір`ю.
Долучений до матеріалів справи апелянткою висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, складений у межах іншої цивільної справи, не дає підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини матір`ю.
Зазначений висновок складений у межах цивільної справи, предметом якої було вирішення питання щодо наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Натомість у цій справі предметом доказування є встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини позивачкою, що передбачає дослідження іншого кола обставин, зокрема характеру та обсягу участі кожного з батьків у вихованні та утриманні дитини.
При цьому висновок органу опіки та піклування може бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами в частині відомостей щодо участі відповідача у вихованні та утриманні дитини, проте висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатнім доказом самостійного виховання та утримання дитини матір`ю.
Крім того, цивільна справа, у межах якої складено зазначений висновок, не була розглянута по суті, а позовну заяву про позбавлення батьківських прав ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2025 року залишено без розгляду. Тобто судом справа про позбавлення батьківських прав, у межах якої могли бути встановлені обставини невиконання батьком батьківських обов`язків по вихованню дитини по суті не розглядалася і оцінка доказів не надавалася.
Доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на переоцінку доказів та надання переваги доказам, які підтверджують участь матері у вихованні та утриманні дитини, над іншими доказами у справі. Проте більший обсяг такої участі не є достатнім для встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази, надав їм оцінку в їх сукупності та навів належні мотиви, з яких дійшов висновку про недоведеність заявленого юридичного факту.
Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Голуб Григорій Степанович - залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.О. Максюта
Судді: Л.В. Василишин
В.М. Барков
Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.