ПОСТАНОВА
Іменем України
02 жовтня 2026 року м. Кропивницький
справа № 384/13/26
провадження № 22-ц/4809/1703/26
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» на рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 24 червня 2026 року (суддя Галицький В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
У січні 2026 року ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЛІТ ФІНАНС" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 54199,91 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 24 червня 2026 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЛІТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЛІТ ФІНАНС" в апеляційній скарзі просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити у повному обсязі.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про не доведеність позовних вимог, оскільки позивачем разом із позовною заявою надано оферту відповідача про отримання кредиту, в якій вказано всі істотні умови договору банківського кредиту. На підтвердження прийняття даної оферти Відповідача (умов отримання кредиту, які запропоновані саме відповідачем) АТ «Альфа Банк» було видано (перераховано) кредит, що підтверджується випискою по рахунку, яка надана разом із позовною заявою. Вказує, що в наданій позивачем разом із позовною заявою оферті (пропозиції) чітко зазначено, що відповідач підтверджує власноручним підписом, що йому на його оферту АТ «Альфа Банк» надано акцепт (погодження).
Зазначив, що укладення кредитного договору між позивачем та відповідачем відбувалось саме шляхом прийняття оферти (пропозиції) відповідача АТ «Альфа Банк». При цьому надані позивачем виписки по рахунку є доказами видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідача у розумінні вимог чинного законодавства. Згідно арифметичних розрахунків між сумою надходження на рахунок та знятою сумою з рахунку та призначення платежів чітко вбачається саме розмір боргу, який розрахований у наданому позивачем розрахунку заборгованості. Остання операція, яка є відображеною у виписці та яка врахована у суму надходжень є згортання активу у зв`язку з продажем, що відображає виключно розрахунки між первісним кредитором та позивачем (жодного погашення заборгованості відповідачем дана операція не містить). Тобто якщо перерахувати суму знятих відповідачем кредитних коштів та суму надходжень на рахунок, то різниця складатиме саме суму останньої операції продажу боргу (згортання активу).
Позивач вважає, що заборгованість відповідача підтверджується у сукупності умовами кредитного договору, виписками по рахунку та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі даних документів, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначено, що твердження апеляційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи, а застосовані позивачем норми та судова практика не спростовують обставин, встановлених місцевим судом. Позивач не довів належними, достатніми та допустимими доказами виникнення між ОСОБА_1 та первісним кредитором кредитних відносин.
Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів у межах, визначених ст.367 ЦПК України, дослідила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги й дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того що, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують укладання між позивачем та відповідачем кредитного договору CCNG-630838969 від 06.03.2018 року та інших пов`язаних з ним документів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наведених підстав.
Як убачається з апеляційної скарги ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС", позивач фактично підтверджує подання до суду першої інстанції доказів в обґрунтування позовних вимог, та водночас ставить під сумнів висновок місцевого суду щодо належної оцінки цих доказів.
Проте, такі доводи апеляційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст. 77 КПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною першою ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм закону слід прийти до висновку, що обов`язок доказування обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, покладається саме на цю сторону.
Позивач звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 54199,91 грн., зазначив, що 06.03.2018 року між АТ «Альфа Банк» та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета Кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі до 200000 грн. Процентна ставка 24% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.
До позовної заяви позивачем у підтвердження заявлених вимог щодо підтвердження укладення кредитного договору, наявності заборгованості відповідачки та переходу права вимоги додано: копія оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії; копія паспорту споживчого кредиту; копія договору факторингу; витяг з додатку до договору факторингу реєстру боржників; копія акту прийому-передачі реєстру боржників; копія платіжного доручення на підтвердження оплати за договором факторингу; виписка по рахунку відповідача; розрахунок заборгованості.
Відповідно до розрахунку заборгованості позичальник ОСОБА_1 кредитний договір № ccng630838969, сума ліміту на дату укладання договору 15000,00 грн., загальна сума заборгованості 54199,91 грн.
Аналізуючи встановлені судом обставини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність допустимих доказів надання відповідачці кредиту за спірним кредитним договором та перерахунком коштів на її рахунок.
Так, в матеріалах справи відсутній кредитний договір CCNG-630838969 від 06.03.2018. Оферта передбачає надання відновлювальної кредитної лінії в розмірі 200000 гривень з процентною ставкою 24% при вчиненні їх користуванням. При цьому, відсутні примірний графік та розрахунок сукупності вартості кредиту.
З виписки по рахунку вказано рахунок НОМЕР_1 , картка World Debit Mastercard НОМЕР_2 , проте вказаний рахунок не узгоджується з зазначеним в оферті номером рахунку списання грошових коштів НОМЕР_3.
З наведеного слідує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаним Договором за зазначеними ним реквізитами, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 6 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Згідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно ч. 2 ст.638ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст.641ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Відповідно до ст.642ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що твердження позивача про укладення кредитного договору відповідачем з первісним кредитором не підтверджено належними доказами.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
Колегією суддів враховано, що позивач не довів належними доказами як факту укладення кредитного договору, отримання ним кредитних коштів за договором, так і факту їх використання, оскільки додані до позовної заяви докази містять істотні суперечності щодо укладання договору, перерахування коштів, номери рахунку, розрахунки заборгованості.
На думку колегії апеляційного суду, суд позбавлений можливості перевірити заборгованість, яка утворилась в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, враховуючи, що діюча на час вчинення правочину редакція Договору не була долучена до матеріалів справи.
У контексті викладеного, колегія суддів звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази укладання з відповідачем вказаного вище договору позики, отримання відповідачем кредитних коштів та підтвердження зарахування грошових коштів саме на картку ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.
Інші доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції також не спростовують, на законність судового рішення не впливають. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів, власним тлумаченням норм законодавства та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим, доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин в оскаржуваному рішенні суду скаржником до апеляційної скарги не надано.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» залишити без задоволення.
Рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 24 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич