ПОСТАНОВА
Іменем України
02 жовтня 2026 року м. Кропивницький
справа № 393/227/26
провадження № 22-ц/4809/1707/26
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дьомич Л.М., Карпенка О.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 10 червня 2026 року (суддя Подліпенець Є.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось з до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило суд стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №12.11.2024-100000373 від 12.11.2024 у розмірі 7 530,00 грн., а також сплачені позивачем судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.11.2024 між сторонами укладено кредитний договір (оферти) №12.11.2024-100000373. Відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит у розмірі 3000 грн., строком на 140 днів, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 12.11.2024. Відповідачка отримала кредитні кошти для користування. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку із чим станом на дату подання позову у неї виникла заборгованість у розмірі 7 530,00 грн., з яких: 3000,00 - тіло кредиту, 2 730,00 грн. - проценти, 300,00 грн. - комісія (пов`язана з наданням кредиту), 1 500,00 грн - неустойка. Відповідачка же всупереч умовам кредитного договору порушила його умови та не повернула кредит, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, тому позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом.
Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 10 червня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №12.11.2024-100000373 від 12.11.2024 у розмірі 6 030,00 грн., з яких: 3000,00 - тіло кредиту, 2730,00 грн. - проценти, 300,00 грн. - комісія (пов`язана з наданням кредиту). У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення неустойки в сумі 1500,00 грн. відмовлено. Також вказаним рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судові витрати у виді судового збору в розмірі 2 132,04 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду в частині стягнення з неї процентів у розмірі 2730,00 грн., комісії у розмірі 300,00 грн., судового збору у розмірі 2132,04 грн. Визначити, що загальний розмір заборгованості на користь позивача за кредитним договором становить 3000,00 гри - заборгованість за тілом кредиту. У решті позовних вимог про стягнення процентів, комісії, неустойки та судового збору відмовити.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд помилково застосував загальне правило про судові витрати, незважаючи на те, що у рішенні встановив, що відповідачка є особою з інвалідністю II групи пожиттєво.
Також зазначає про те, що у справі відсутній зрозумілий розрахунок загальних витрат за кредитом, однак суд першої інстанції фактично обмежився формальним прийняттям довідки-розрахунку позивача. Фактично суд першої інстанції погодився з розрахунком позивача, не перевіривши належним чином, з яких саме складових сформована сума процентів у розмірі 2730,00 грн. та комісії у розмірі 300,00 грн., за який саме період вони нараховані, чи були вони включені до загальної вартості кредиту та чи відповідають вимогам законодавства про споживче кредитування.
Разом з цим відповідачка не заперечує сам факт отримання кредитних коштів у розмірі 3000,00 грн., однак вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, формально прийняв розрахунок позивача, не перевірив належним чином правову природу процентів та комісії, не надав належної оцінки доводам відповідачки, а також безпідставно стягнув судовий збір з особи з інвалідністю II групи.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» вважає доводи, викладені в апеляційній скарзі, необґрунтованими, безпідставними, у зв`язку з чим просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивач заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3000,00 грн., та відмови у стягненні неустойки у сумі 1500,00 грн. сторонами не оскаржується та, відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Судом встановлено, що 12.11.2024 між ТОВ «Споживчий центр» і відповідачкою у режимі онлайн через сайт https://sgroshi.com.ua/ua на пропозицію позивача про укладення кредитного договору (оферти) та на підставі заявки ОСОБА_1 укладено кредитний договір №12.11.2024-100000373, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 3 000 грн. на строк 140 днів з дати його надання та датою повернення до 31.03.2025. Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожен день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 0,99% = (4170/3000)/140х100%. Комісія, пов`язана з наданням кредиту - 5% від суми кредиту та дорівнює 150,00 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 150,00 грн. у кожному з 3 чергових періодів, наступним за першим черговим періодом. Неустойка: 45,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного /неналежно виконаного зобов`язання.
Укладаючи зазначений договір, у відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №12.11.2024-100000373 відповідачка, як позичальник, підтвердила що їй надані та вона отримувала інформацію, зазначену в статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», примірник цього договору.
До матеріалів справи долучено Пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), Заявку кредитного договору №12.11.2024-100000373 (кредитної лінії) від 12.11.2024р., Відповідь Позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №12.11.2024-100000373 (кредитної лінії) від 12.11.2024р., інформаційне повідомлення позичальника, повідомлення про кримінальну відповідальність, що підтверджують факт укладення електронного кредитного договору №12.11.2024-100000373 від 12.11.2024р. (а.с.26-32).
Відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), кредитний договір складається з електронних документів, які містять всі істотні умови: пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на сайті кредитора; заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатору (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Пунктом 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) визначено, що надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74ХХ-ХХХХ-0507.
Заявка та графік платежів, які є невід`ємною частиною договору, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), підтвердження укладення кредитного договору вчиняються в електронній формі.
У пропозиції вказано, що реквізити позичальника та сторін встановлюються у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.
Відповідачкою під час укладення кредитного №12.11.2024-100000373 від 12.11.2024 пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи ВаnkID Національного банку (а.с.33 зворот).
Договір підписано між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою електронним цифровим підписом - одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е124. При цьому сторонами досягнуто згоди щодо основних умов кредитування.
Факт перерахування грошових коштів відповідачці, як позичальнику, підтверджується довідкою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 13.02.2026 року №1-1302, згідно якої на банківську картку відповідачки № НОМЕР_1 12.11.2024р. перераховано кошти в сумі 3000,00 грн. за кредитним договором №12.11.2024-100000373 (а.с. 17).
Відповідно до договору про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024р., ТОВ «Споживчий центр» з однієї сторони та ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» з другої сторони уклали даний договір про надання послуг з виконання платіжних операцій з переказу споживачам виплат в порядку, в розмірі та у строки передбачені цим договором (а.с. 21-25).
Тобто, ТОВ "Споживчий центр" взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконало своєчасно і в повному обсязі.
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) має заборгованість за кредитним договором №12.11.2024-100000373 від 12.11.2024р. у розмірі 7 530,00 грн., з яких: 3000,00 - тіло кредиту, 2 730,00 грн. - проценти, 300,00 грн. - комісія (пов`язана з наданням кредиту), 1 500,00 грн. - неустойка. Проценти по кредиту нараховані за період з 12.11.2024 року по 31.03.2025 року (а.с. 18).
З наведеного убачається, що відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість перед позивачем.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем порушення відповідачем виниклого між ними кредитного зобов`язання і тому з неї на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 7530,00 грн., з яких: 3000,00 - тіло кредиту, 2730,00 грн. - проценти, 300,00грн - комісія (пов`язана з наданням кредиту). При цьому відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення неустойки у сумі 1500,00 грн., місцевий суд виснував, що вона нарахована відповідачці у період дії воєнного стану, у її стягненні з урахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, слід відмовити.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
В силу ст. ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.
При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.
Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторони, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що наданими позивачем доказами підтверджується, те, що відповідачка погодилась на умови сплати процентів, комісії за користування кредитними коштами. Отримавши кредитні кошти, у неї виникло зобов`язання повернути їх, у розмірах та у строки визначені в кредитному договорі.
Так у відповідності до умов кредитного договору №12.11.2024-100000373, укладеного між ТОВ Споживчий центр» та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у сумі 3 000 грн. на строк 140 днів з дати його надання та датою повернення до 31.03.2025.
Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожен день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 0,99% = (4170/3000)/140х100%. Комісія, пов`язана з наданням кредиту - 5% від суми кредиту та дорівнює 150,00 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 150,00 грн. у кожному з 3 чергових періодів, наступним за першим черговим періодом. Неустойка: 45,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного /неналежно виконаного зобов`язання.
Як убачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за вказаним кредитним договором позичальниця ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 7 530,00 грн., з яких: 3000,00 грн. - тіло кредиту, 2730,00 грн. - проценти, 300,00 грн. - комісія (пов`язана з наданням кредиту). Проценти по кредиту нараховані за період з 12.11.2024 року по 31.03.2025 року.
Водночас даних про те, що позичальницею були повернуті кошти за вказаним договором у повному обсязі у відповідності до графіку платежів, матеріали справи не містять.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
З аналізу встановлених судом обставин слідує, що умови щодо розміру процентних ставок, комісії та порядку їх нарахування були погоджені сторонами безпосередньо у кредитному договорі, тому слід вважати безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно погодився з розрахунком позивача, не перевірив належним чином нарахування процентів та комісії, а також період їх нарахування.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи.
Разом з цим колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги щодо підстав для скасування рішення місцевого суду в частині стягнення судового збору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди І та ІІ груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів І та ІІ.
Порядок та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України, зокрема, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста цієї статті).
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-152цс17.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно із довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №271383 ОСОБА_1 з 01.03.2024 є інвалідом другої групи (а.с. 45)
Отже, відповідачка звільнена від сплати судового збору в силу вимог Закону України «Про судовий збір», проте вказана обставина залишена поза увагою місцевим судом, внаслідок чого безпідставно стягнуто з неї судовий збір, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, оскільки у цьому випадку судові витрати повинні компенсуватися за рахунок держави.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню чи порушення норм процесуального права.
Ухвалене судом рішення не в повній мірі відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України і підлягає скасуванню в частині стягнення судового збору.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 10 червня 2026 року в частині стягнення судового збору скасувати.
Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, Товариству з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833) судові витрати у виді судового збору в розмірі 2 132,04 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст. 389 ЦПК України.
Судді:
О.А.Письменний Л. М. Дьомич О.Л. Карпенко