У к р а ї н а
Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
29.09.2026 2/394/653/26
394/938/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
в складі головуючого: судді - Запорожець О.М.
при секретарі: Лясковській О.М.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Новоархангельської селищної ради про встановлення факту, що має юридичне значення,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те що він зареєстрував шлюб із відповідачкою, від шлюбу сторони мають сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак. спільне подружнє життя не склалося, шлюбні відносини припинилися і в подальшому шлюб за рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської від 01.05.2026 у справі було розірвано.
Син, який народився від шлюбу проживає разом з позивачем та перебуває на повному його утриманні. Матір ніяким чином участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, проживає окремо. Дитину не відвідує і з нею не спілкується.
Для дитини створені усі належні умови для проживання та розвитку, вона має окрему кімнату, яка облаштована усім необхідним для її розвитку та відпочинку.
Відповідачка з моменту розірвання шлюбу, самоусунулася від виховання та утримання сина, не цікавиться ним, не бере участі у його вихованні, рідко виходить із ним на зв`язок, проживає окремо. Аліменти на утримання сина із відповідачки позивач не стягував, оскільки має можливість самостійно утримувати його. Наразі самостійно виховує та утримує сина, який зареєстрований та проживає разом з позивачем.
Встановлення факту самостійного утримання та виховання сина має юридичне значення для позивача, оскільки в майбутньому можливо стане необхідним для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_3 /а.с.1-5/.
Позивач в судове засідання не з`явився, але подав заяву в якій просив справу слухати у його відсутність та задовольнити позовні вимоги.
Відповідачка в судове засідання не з`явилась просила розгляд справи проводити за її відсутності, проти викладених у позовній заяві обставин та вимог - не заперечує.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Новоархангельської селищної ради в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомила.
За таких обставин, суд вважає, що справу можливо розглянути у відсутність сторін на підставі наявних в цивільній справі доказах.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи в сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Як встановлено в судовому засіданні, між сторонами існує спір відповідно до заявлених позовних вимог.
З досліджених матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі Новоархангельськ Кіровоградської області - світлокопія паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с.6-7/.
Відповідно до світлокопії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт Новоархангельськ Кіровоградської області - світлокопія паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 /а.с.8/.
До матеріалів цивільної справи долучено світлокопію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 відповідно до якої ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Умань Черкаської області народився ОСОБА_3 , його батьком записано ОСОБА_1 , а матір`ю - ОСОБА_2 /а.с.9/.
Відповідно до світлокопії рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської від 01.05.2026 у справі № 394/315/26 шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано /а.с.10-11/.
Із світлокопії довідки №1787 від 06.08.2026 року вбачається, що син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 проживає разом з позивачем /а.с.14/.
З акту обстеження умов проживання №64 від 22.05.2026 року вбачається, що умови проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 задовільні, опалення водяне, кімнати в будинку облаштовані необхідними меблями, наявна вся необхідна для обслуговування побутова техніка, мають запас продуктів харчування та засоби особистої гігієни /а.с.15/.
Відповідачка проживає за адресою АДРЕСА_2 /а.с.16/.
Вирішуючи виниклий спір, суд зважує на наступні норми матеріального права.
Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст. 1 СК України).
Відповідно до ч. 1, абз. 3 ч. 2 ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
В розумінні ч. 2 ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Ч. 1 ст. 18 СК України визначено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Позивачем обрано способи захисту сімейних прав інтересів: встановлення правовідношення та припинення сімейного правовідношення (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 18 СК України).
В ст. 141 СК України наголошується, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
В ст. 150 СК України законодавець закріпив обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
У відповідності ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
У ст. 155 СК України наголошується, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
В ст. ст. 1, 2, 5 та 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року зазначено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім`ї. Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У ст. ст. 1, 7 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року, ратифіковано Україною 03.08.2006 року, набрала чинності в Україні 01.04.2007 року, акцентовано, що ця Конвенція застосовується до дітей, які не досягли 18-річного віку. Предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них. Під час розгляду справ, що стосуються дитини, судовий орган діє швидко для уникнення будь-яких невиправданих зволікань, а швидке виконання прийнятих рішень повинно бути забезпечене відповідною процедурою. У термінових випадках судовий орган при необхідності має повноваження приймати рішення, які підлягають негайному виконанню.
З аналізу перелічених норм права слідує, що на суд покладено обов`язок захисту прав та інтересів дитини, створення необхідних умов її розвитку (в разі виникнення спору між батьками), право знати про своїх батьків та користуватися їх турботою, право не бути розлученими з батьками, право на належне піклування з боку батьків, право на проживання з батьками (в разі припинення шлюбних відносин) тобто комплексного захисту їх інтересів.
Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
Частини 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують на тому, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно частин 1 та 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» вказує на те, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Під вихованням фізичної особи слід розуміти систему заходів, спрямованих на фізичний розвиток, зміцнення здоров`я, формування рухових навичок та підвищення працездатності людини. Воно забезпечує гармонійний розвиток особистості та включає використання фізичних вправ, природних сил і гігієнічних факторів.
Під утриманням фізичної особи слід розуміти фінансову залежність людини від іншої особи (годувальника), коли допомога від неї є основним або єдиним джерелом існування. Утриманцями можуть бути непрацездатні члени сім`ї (діти, пенсіонери, особи з інвалідністю), які потребують матеріальної підтримки для життя.
У ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Ст. 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини.
Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
У частині першій статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження N 14-132цс23), а також Верховним Судом у постановах від 14 січня 2026 року у справі N 507/2828/24 (провадження N 61-14056св25), від 11 лютого 2026 року у справі N 396/2423/24 (провадження N 61-11434св25), від 25 березня 2026 року у справі N 161/1337/25 (провадження N 61-13451св25), від 23 квітня 2026 року у справі N 578/622/24 (провадження N 61-77св26) та інших.
Також суд зауважує, що позивачем відповідно до положень ст. 19 СК України не надано суду жодного висновку органу опіки і піклування з приводу заявлених ним (позивачем) позовних вимог.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як слідує з матеріалів цивільної справи позивач не надав суду належних і допустимих доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, а також зважаючи на те, що між відповідачем та дитиною наявний стійкий емоційний зв`язок, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем.
Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків перш за все передбачає доведення не лише факту проживання дитини разом із цим із батьків, а й існування таких обставин, за яких інший із батьків фактично не бере участі у вихованні та утриманні дитини або ухиляється від виконання відповідних батьківських обов`язків.
Сам собою факт проживання дитини разом із батьком, а також укладення між батьками нотаріально посвідченого договору про визначення місця проживання дитини та її утримання не є достатнім доказом того, що позивач самостійно виховує та утримує дитину у розумінні заявленої позовної вимоги.
Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач ухиляється від участі у вихованні дитини, не здійснює жодного матеріального забезпечення дитини або фактично припинила виконання своїх батьківських обов`язків.
Суд зазначає, що для встановлення такого факту мають бути доведені обставини, які свідчать про фактичне невиконання іншим із батьків своїх обов`язків щодо дитини, а не лише окреме проживання чи добровільна згода батьків на проживання дитини з одним із них.
Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітньої дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі суд відносить за рахунок позивача.
На підставі наведеного та керуючись ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року, ратифікованої 03.08.2006 року, набрала чинності в Україні 01.04.2007 року,», ст. 51 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 6, 15, 18, 19, 121, 122, 125, 141, 150, 152, 153, 155, 157, 160, 161, 164 СК України, ст. ст. 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 4, 5, 27, 76, 78, 81, 133, 141, 247, 258, 259 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору ССД Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини - відмовити.
Ідентифікаційні дані учасників:
ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 .
Служба у справах дітей Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, місце знаходження вул. Центральна, 31 с-ще Новоархангельськ Голованівський район Кіровоградська область, код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 44127238.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Копію даного рішення негайно направити учасникам справи.
Повний текст рішення виготовлений 05 жовтня 2026 року.
Суддя: