Окнянський районний суд Одеської області
Справа № 498/186/26
Провадження № 2-а/506/4/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05.10.2026 року селище Окни
Окнянський районний суд Одеської області у складі
головуючого судді Бурдинюк О.С.,
за участю секретаря судового засідання Смернової Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у селищі Окни Подільського району Одеської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
В С Т А Н О В И В:
26.08.2026 року з Великомихайлівського районного суду Одеської області, за підсудністю, до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6627515 від 07.02.2026 року.
21.09.2026 року справу розподіллено на суддю Бурдинюк О.С.
24.09.2026 року отримано відповідь щодо місця реєстрації позивача.
Ухвалою від 24.09.2026 року по справі відкрито провадження та витребувано оригінал оскаржуваної постанови та матеріали, що стали підставою для її винесення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 07.02.2026 року інспектором поліції було винесено постанову серії ЕНА №6627515, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн. Він вважає зазначену постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки відсутній склад адміністративного правопорушення, недоведена вина, а також порушено принцип належного використання повноважень. У день винесення постанови він керував транспортним засобом, будучи пристебнутим ременем безпеки. Під`їхавши до блокпоста, він здійснив повну зупинку перед дорожнім знаком 3.41 «Стоп». Після зупинки транспортного засобу, перебуваючи в нерухомому стані, він відстебнув ремінь безпеки виключно з метою дістати військовий квиток для пред`явлення на вимогу осіб, які здійснювали перевірку. Після цього, за вказівкою інспектора, він здійснив незначне переміщення транспортного засобу до місця перевірки. Таким чином, відстібання ременя відбулося вже після повної зупинки транспортного засобу, що, не думку позивача, не утворює складу адміністративного правопорушення. Крім того, відповідно до ст.251 КУпАП, доказами є фактичні дані, зокрема фото- та відеозаписи. Інспектором поліції не було надано жодного доказу, який би підтверджував факт руху позивача з непристебнутим ременем безпеки. Відповідно до правової позиції Верховного Суду (справа №557/1083/18), сама лише постанова не є достатнім доказом вини особи без підтвердження іншими доказами. Крім того, зупинка транспортного засобу відбулася на блокпосту, який створений для забезпечення заходів правового режиму воєнного стану. Відстібання ременя безпеки було вимушеним та обумовленим необхідністю виконання законних вимог щодо пред`явлення документів. Використання цієї обставини як підстави для притягнення до відповідальності, на думку позивача, суперечить меті функціонування блокпостів та є зловживанням владними повноваженнями. З урахуванням зазначеного, позивач просив вказану постанову скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.
29.09.2026 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача посилався на те, що при винесенні оскаржуваної постанови щодо накладення на позивача штрафу за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП ВП № 1 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області в особі старшого лейтенанта поліції Сідловського М.Є. діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України. Так, у відповідності до постанови від 07.02.2026 року серії ЕНА № 6627515, старший лейтенант поліції ВП № 1 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області Сідловський М.Є. встановив, що 07.02.2026 року о 13 год. 08 хв. водій керував автомобілем марки Форд Фюжн, державний номерний знак НОМЕР_1 , який обладнаний засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем пасивної безпеки, чим порушив п. 2.3. «в» ПДР України. Вказане порушення полягало у тому, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів, але позивач був не пристебнутий ременем пасивної безпеки. Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Проте позивач взагалі ніяким чином не доводить ті обставини, на які він посилається, як такі, що підтверджують те, що ОСОБА_1 не скоював адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто спірною постановою до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. При цьому, сам же позивач зазначає у позові, що він відстебнув ремінь безпеки та доїхав до місця зупинки, фактично визнаючи правопорушення. На думку представника відповідача, старший лейтенант поліції Сідловський М.Є., встановивши в діях позивача порушення Правил дорожнього руху, в межах наданих йому повноважень, цілком правомірно склав оскаржувану постанову та застосував до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу за порушення Правил дорожнього руху, а відтак правові підстави для визнання його дій протиправними, скасування постанови від 07.02.2026 року ЕНА № 6627515 та закриття провадження, відсутні. Крім того, представник відповідача повідомив, що надати оригінал оскаржуваної постанови на виконання ухвали суду не має можливості, оскільки так як позивач не сплатив штраф, визначений постановою, спірна постанова в порядку ст.308 КУпАП 11.04.2026 року була направлена до Подільського відділу ДВС у Подільському району ПМУЮ (м.Одеса). Щодо відеозаписів події, то відеофіксація вказаного правопорушення відсутня, у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання відеоматеріалів, який становить 30 діб.
29.09.2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач на задоволенні позову наполягав в повному обсязі. Крім того, позивач зазначив, що основною обставиною, яка підлягає встановленню у цій справі, є те, чи керував він транспортним засобом, будучи не пристебнутим ременем безпеки. Він заперечує цю обставину. 07.02.2026 року, рухаючись автомобілем Ford Fusion до блокпоста, він був пристебнутий ременем безпеки. Під`їхавши до блокпоста, він здійснив повну зупинку транспортного засобу перед дорожнім знаком 3.41 «Стоп». Лише після повної зупинки автомобіля він відстебнув ремінь безпеки для того, щоб дістати військовий квиток та пред`явити його особам, які здійснювали перевірку. Після цього за вказівкою інспектора він здійснив незначне переміщення автомобіля безпосередньо до місця перевірки. Тому, на думку позивача, твердження про те, що до моменту зупинки на блокпості він керував транспортним засобом непристебнутим, не відповідає фактичним обставинам події. При цьому відповідач не надав суду жодного об`єктивного доказу протилежного. Зокрема, до відзиву не надано відеозапису, фотоматеріалів, пояснень свідків чи інших об`єктивних матеріалів, які б підтверджували, що саме під час руху транспортного засобу до моменту його зупинки він не користувався ременем безпеки. Сам відповідач у відзиві прямо зазначає, що відеофіксація правопорушення відсутня, у зв`язку із закінченням строку зберігання відеоматеріалів. Відсутність відеозапису сама по собі не доводить його невинуватості, однак одночасно такий відеозапис не може бути використаний відповідачем для підтвердження обставин, викладених у постанові. Факт вчинення правопорушення має бути встановлений на підставі доказів, а не лише констатований у постанові посадової особи. При цьому, саме відповідач повинен надати суду докази, які були достатніми для встановлення факту правопорушення та прийняття відповідного рішення. Позивач не мав контролю над збереженням відеозаписів, зроблених технічними засобами Національної поліції, та не може нести негативні процесуальні наслідки того, що відповідний матеріал на момент його витребування судом не зберігся. За таких обставин суду фактично пропонується визнати доведеним факт правопорушення лише тому, що такий факт був зазначений самим інспектором у постанові. Позивач вважає такий підхід необґрунтованим. Крім того, позивач заперечує проти твердження відповідача: «сам же Позивач зазначає у позові, що він відстебнув ремінь безпеки та доїхав до місця зупинки, фактично визнаючи правопорушення», так як воно викривляє зміст його пояснень. Він не визнавав і не визнає того, що рухався до блокпоста без пристебнутого ременя безпеки. Сам факт того, що після повної зупинки він відстебнув ремінь, жодним чином не є визнанням обставин, зазначених інспектором у постанові. Відповідач фактично ототожнює дві різні обставини: рух автомобіля до блокпоста та коротке переміщення вже після зупинки за вказівкою інспектора. При цьому доказів того, що під час руху до блокпоста він був не пристебнутий, відповідач суду не надав.
Позивач, повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, про поважність причини неявки не сповістив, з клопотанням про відкладення розгляду не звертався. Його неявка відповідно до ч.1 ст.205 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідача в судовому засіданні 02.10.2026 року позов не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позов, доповнивши, що поліцейським при виявленні правопорушення належним чином встановлені всі обставини правопорушення та прийнято рішення про складання оскаржуваної постанови. При цьому позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що він не керував автомобілем з непристебнутим ременем безпеки та не доведено, що в його діях відсутній склад правопорушення. Надати оригінал постанови сторона відповідача не має можливості, оскільки постанова була направлена до виконання до державної виконавчої служби. Надана позивачем копія постанови відповідає оригіналу. Також стороною відповідача разом з листом про направлення постанови до ДВС надана її копія з бази даних. Відеозапис події правопорушення також не зберігся, оскільки строк його зберігання складає 30 днів.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступні обставини.
07.02.2026 року інспектором Відділення поліції №1 Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Сідловським М.Є. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6627515, якою на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 500 грн за вчинення правопорушення, передбаченого ст.121 ч.5 КУпАП, а саме за те, що він 07.02.2026 року о 13:08:25 г в с.Новопетрівка, на вул.Центральна керував автомобілем марки Форд Фюжн днз. НОМЕР_2 , який обладнаний засобами пасивної безпеки, та був не пристебнутий ременем пасивної безпеки, чим порушив п.2.3в ПДР України.
11.04.2026 року вказана постанова за заявою Відділення поліції №1 Роздільнянського РУМ ГУНП в Одеській області надіслана для примусового виконання в порядку ст.308 КУпАП до Подільського відділу ДВС у Подільському районі ПМУЮ (м.Одеса).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція, відповідно до покладених на неї завдань, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (статті 41, 53 Закону України «Про дорожній рух»).
Також частиною п`ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасників дорожнього руху зобов`язано знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ч. 2 ст. 16, ч.1 ст.18 Закону України «Про дорожній рух» під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, водій і пасажири зобов`язані бути пристебнутими.
Пунктом 2.3 «в» Правил дорожнього руху передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.
Відповідно до ч.5 ст.121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною п`ятою статті 121 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за №1408/27853, затверджено Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, згідно з п.4 якої у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Ч.2 ст.251 КУпАП встановлює, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу (ч.3 ст.283 КУпАП).
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Також за приписами статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Візуальне спостереження за дотриманням Правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
При цьому, сама постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
У відзиві на позов представник відповідача зазначив, що відеофіксація вказаного правопорушення відсутня у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання відеоматеріалів, який становить 30 діб.
Разом з тим, досліджуючи зміст оскаржуваної постанови серії ЕНА №6627215 від 07.02.2026 року, складеної відносно позивача за ст.121 ч.5 КУпАП, суд установив, що в п.7 вказаної постанови «До постанови додаються» не зазначено жодного доказу, яким підтверджується наявність складу вказаного правопорушення.
Таким чином, в порушення ч.3 ст.283 КУпАП, оскаржувана постанова не містить ні посилання на наявність такого доказу як відеозапис подій, ні зазначення технічного засобу, яким здійснено цей відеозапис, ні посилання на будь-які інші докази, якими підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення.
Посилання ж відповідача у відзиві на те, що позивач сам зазначив у позові, що він відстебнув ремінь безпеки та доїхав до місця зупинки, фактично визнаючи правопорушення, судом відхиляються, оскільки не відповідають змісту позовної заяви.
Так, у позовній заяві позивач зазначив, що у день винесення постанови він керував транспортним засобом, будучи пристебнутим ременем безпеки. Під`їхавши до блокпоста, він здійснив повну зупинку перед дорожнім знаком 3.41 «Стоп». Після зупинки транспортного засобу, перебуваючи в нерухомому стані, він відстебнув ремінь безпеки виключно з метою дістати військовий квиток для пред`явлення на вимогу осіб, які здійснювали перевірку. Після цього, за вказівкою інспектора, він здійснив незначне переміщення транспортного засобу до місця перевірки.
При цьому здійснення незначного переміщення транспортного засобу на вимогу поліцейського до місця перевірки для продовження подальшого спілкування з поліцейським щодо перевірки документів не може вважатися здійсненням дорожнього руху транспортним засобом в розумінні ПДР, оскільки такий маневр здійснювався водієм на вимогу інспектора та передбачав короткочасний рух в зоні здійснення перевірки.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, будь-яких доказів наявності в діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, стороною відповідача не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження порушення позивачем п.п.«в» п.2.3 ПДР України, а відтак і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП.
Згідно з ч.2 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 року, кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.
Так, у п. 52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.
Відповідно до ст. 90 КАС України, ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Тому при вирішені питання щодо визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, винесена відповідачем постанова розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази, фотоматеріали, протоколом про адміністративне правопорушення тощо), тому не може виступати єдиним доказом, на основі якого встановлюється наявність адміністративного правопорушення.
При цьому притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Таким чином, враховуючи наведене вище, спірна постанова, є безпідставною, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про факт вчинення такого адміністративного правопорушення, відповідачем не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАСУ за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, суд вважає позов обґрунтованим та задовольняє його у повному обсязі.
Крім того, п.5 ч.1 ст.244 КАС України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем понесено судові витрати по оплаті судового збору, позов задоволено в повному обсязі, а тому витрати в сумі 665,60 грн у відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст.2, 6, 77, 243-245, 271, 286, 295 КАС України, ст.ст.9, 121, 245, 247, 251, 258 КУпАП,
У Х В А Л И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6627515 від 07.02.2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності вчинення правопорушення, передбаченого ст.121 ч.5 Кодексу України про адміністративні правопорушення - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.5 ст. 121 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю у його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (адреса: 65080, м.Одеса, вул.Академіка Філатова, 15-А, ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Окнянський районний суд Одеської області з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. С. Бурдинюк