Справа № 306/1436/25
П О С Т А Н О В А
Іменем України
30 вересня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,
суддів - Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2026 року, ухвалене головуючою суддею Жиганська Н.М., в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання рішення суду
встановив:
У серпні 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 04.08.2009 Свалявський районний суд Закарпатської області ухвалив рішення у справі № 2-570/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11204474000 від 27.08.2007 у розмірі 54 991,96 грн. Вказує, що з моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, однак рішення суду так і не було виконане в розумінні чинного законодавства, а саме у період з 23.02.2019 до 24.02.2022.
В подальшому, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», який відступив своє право вимоги до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги №1930/К від 18.09.2019.
Зазначає, що 29.11.2019 Свалявським районним судом Закарпатської області постановлено ухвалу у справі №306/1260/14-ц, якою підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором №11204474000 від 27.08.2007 до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Зазначає, що відповідно до укладених договорів право вимоги за кредитним договором № 11204474000 від 27.08.2007 належало ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 змінено найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Наказом № 55-к від 25.07.2024 року на виконання протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.
Вимоги мотивує тим, що рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 до 24.02.2022, таке прострочення є триваючим правопорушенням, а тому право на стягнення інфляційних втрат 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Позивачем розраховано 3% річних у розмірі 4 944,76 грн. та інфляційні збитки у розмірі 12 024,79 грн. у загальній сумі 16 969,54 грн., які позивач просив стягнути з відповідача за прострочення виконання рішення суду та сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень за подання позовної заяви.
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що у позивача втрачена (вичерпана) можливість стягнення у примусовому порядку за рішенням суду від 04.08.2009 у зв`язку зі спливом часового проміжку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, а тому відсутня правова підстава для стягнення з відповідача на користь позивача можливого похідного зобов`язання, передбаченого ст. 625 ЦК України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ТОВ «Він Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити поданий позов.
На переконання сторони позивача, оскаржуване судове рішення постановлене з неповним з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають
значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що спірне зобов`язання набуло характеру натурального, є передчасним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і нормам матеріального права.
Позивач, у разі наявності нових обставин або додаткових доказів поважності причин пропуску строку, не позбавлений права повторно звернутись до суду із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, а тому висновок суду про остаточну втрату можливості примусового стягнення є необґрунтованим.
Навіть у випадку втрати юридичної можливості примусового виконання рішення суду, це не припиняє самого грошового зобов`язання та не звільняє боржника від відповідальності за його невиконання.
Посилається на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №754/511/23, в якій зазначено, що порушення відповідачем умов договору щодо повернення кредиту та невиконання ним судового рішення, яким встановлено факт такого порушення та стягнуто основну суму боргу, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України. Неможливість виконання судового рішення про стягнення боргу, зокрема у випадку втрати кредитором можливості пред`явити виконавчий документ до примусового виконання у зв`язку з пропуском строку, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Вказує, що суд помилково ототожнює зобов`язання передбачене ст. 625 ЦК України з акцесорним зобов`язанням, хоча вони й мають лише частково схожу правову природу. На відміну від класичних засобів забезпечення виконання зобов`язання (таких як неустойка), передбачені ст. 625 ЦК України суми є особливою мірою цивільно-правової відповідальності та невід`ємною частиною основного боргу згідно з правовою позицією ВП ВС у справі №916/190/18, яка не припиняється навіть після ухвалення рішення про стягнення основного боргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Станкович Є.В., зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а судове рішення є законним та скасуванню не підлягає.
У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.
Вказує, що посилання позивача на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 не заслуговує на увагу, оскільки окрема думка не має прецедентного характеру та не є судовим рішенням, а тому не підлягає врахуванню судами.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 04.08.2009 Свалявським районним судом Закарпатської області постановлено рішення у справі № 2-570/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11204474000 від 27.08.2007 у розмірі 54 991,96 грн.
На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист.
Постановою старшого державного виконавця Скіба М.М. у межах ВП №24893886 повернуто виконавчий лист на підставі відсутності майна у боржника на яке можна звернути стягнення.
Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 29.11.2019 у справі №306/1260/14-ц замінено сторону виконавчого провадження, саме стягувача на правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 змінено найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.
14.11.2025 ТОВ «ВІН ФІНАНС» до Свалявського районного суду Закарпатської області подано заяву про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення його до виконання, боржник ОСОБА_1 (справа № 306/1260/14-ц).
Відповідно до ухвали Свалявського районного суду Закарпатської області від 27.01.2026 у справі № 306/1260/14-ц у задоволенні заяви ТОВ «Він Фінанс» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення до виконання дубліката відмовлено. Ухвала набрала законної сили 12.02.2026 та звернута до виконання.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Так, підстави виникнення цивільних прав та обов`язків наведені в частині другій статті 11 ЦК України, серед яких законодавець розрізняє:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Він Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства 3% річних та інфляційних втрат керувався тим, що оскільки стягувачеві відмовлено у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та у видачі дублікату виконавчого листа, то вимога про стягнення коштів передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягає задоволенню, оскільки у позивача втрачена можливість стягнення у примусовому порядку рішення суду від 04.08.2009, а оскільки вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідною, то така задоволенню не підлягає у зв`язку з відсутністю зобов`язання щодо повернення суми основного боргу.
У своїх доводах апеляційної скарги ТОВ «Він Фінанс» вважає, що суд першої інстанції прийшов до передчасних висновків щодо втрати товариством можливості реалізації судового рішення про стягнення основної суми боргу, оскільки стягувач може подати заяви про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання та дублікат виконавчого листа може бути видано у разі повторного звернення до суду із відповідною заявою.
Крім цього, позивач вказує, що навіть у випадку втрати юридичної можливості примусового виконання рішення суду, це не припиняє самого грошового зобов`язання та не звільняє боржника від відповідальності за його невиконання.
З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не може погодитись з огляду на таке.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується учасниками спору, 04.08.2009 Свалявським районним судом Закарпатської області постановлено рішення у справі № 2-570/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11204474000 від 27.08.2007 у розмірі 54 991,96 грн.
На виконання судового рішення видано виконавчий лист та справа перебувала на примусовому виконанні, про що свідчать дії державного виконавця спрямовані на виконання рішення суду.
Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 29.11.2019 у справі №306/1260/14-ц замінено сторону виконавчого провадження, саме стягувача на правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (наразі - ТОВ «Він Фінанс»).
Тобто, з 29.11.2019 позивач став правонаступником ПАТ «УкрСибббанк» до якого перейшли всі права та обов`язки первісного кредитора у кредитних правовідносинах відносно боржника ОСОБА_1 , отримало право здійснювати примусове стягнення та вимагати виконання взятих на себе боржником фінансових зобов`язань.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні документи відносно ВП №24893886 за період з 2019 року по момент звернення до суду із позовом в яких здійснювались дії виконавця щодо виконання вищезгаданого судового рішення, що пов`язано з наступним.
14.11.2025 ТОВ «ВІН ФІНАНС» до Свалявського районного суду Закарпатської області подано заяву про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення його до виконання, боржник ОСОБА_1 (справа № 306/1260/14-ц).
У вищезгаданій заяві ТОВ «Він Фінанс» зазначало, що на момент передачі прав вимог від первісного кредитора до товариства, у ПАТ «УкрСиббанк» був відсутній оригінал виконавчого документа на виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 04.08.2009 у справі № 2-570/2009 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11204474000 від 27.08.2007 у розмірі 54 991,96 грн. Саме це стало підставою для звернення до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого документу та поновлення строку пред`явлення такого до виконання, оскільки такий було пропущено у зв`язку з відсутністю повторного пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання з 2012 року.
Відповідно до ухвали Свалявського районного суду Закарпатської області від 27.01.2026 у справі № 306/1260/14-ц у задоволенні заяви ТОВ «Він Фінанс» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення до виконання дубліката відмовлено. Ухвала набрала законної сили 12.02.2026 та звернута до виконання. Ухвала у апеляційному порядку не оскаржувалась.
Тобто, судом визнано наведені ТОВ «Він Фінанс» причини пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання визнано неповажними та вказано, що товариством не надано жодних обставин за яких було втрачено виконавчий лист.
Під час стадії виконання судового рішення необхідно пам`ятати про те, що така стадія обмежена процесуальними строками та частково обмежує доступ до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить наведений принцип, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).
Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як зазначалося вище, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Тобто за межами цього строку (строк пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Водночас, у даній справі ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду із позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за ситуації, коли судове рішення у справі № 2-570/2009 не може бути виконане у зв`язку з тим, що ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області у справі № 306/1260/14-ц від 27.01.2026 було відмовлено у видачі дубліката виконавчого документа та у поновленні строку для пред`явлення такого документа до виконання.
Слід погодитись з позицією суду першої інстанції, що пред`явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є нерозривно пов`язано з основним зобов`язанням щодо стягнення боргу, оскільки тільки за існування невиконаних зобов`язань про стягнення кредитної заборгованості кредитор має право вимагати стягнення коштів згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України. Такі кошти нараховуються на підставі стягнутої за рішенням суду суми заборгованості.
У разі, якщо примусове виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості є неможливим, то і похідна вимога про стягнення коштів згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягає до задоволення, оскільки у разі задоволення даних позовних вимог у цій цивільній справі буде створено механізм уникнення стягнення основного зобов`язання та створюється можливість неодноразового стягнення 3% річних та інфляційних втрат безвідносно до основного зобов`язання.
Апеляційний суд звертає увагу на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №754/511/23, де зазначено наступне.
Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.
Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.
У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.
Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.
У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.
Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.
З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.
Сплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.
Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.
Таким чином, Великою Палатою в межах розгляду справи №754/511/23 детально досліджено питання стягнення 3% річних та інфляційних за ситуації, коли кредитору відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та у поновленні пропущеного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій справі за аналогічних обставин справи дійшла до висновку щодо неможливості стягнення 3% річних та інфляційних, оскільки це порушуватиме принцип правової визначеності.
Водночас, це не позбавляє боржника права самостійно, з власної волі, погасити заборгованість за наявності натурального зобов`язання.
Слід погодитись з позицією висловленою у відзиві на апеляційну скаргу, що посилання позивача на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду відносно постанови від 11.02.2026 у справі №754/511/23 не заслуговує на увагу, оскільки така не має обов`язкового характеру для врахування судами під час здійснення правосуддя.
Окрема думка не є судовим рішенням та тільки висловлює думку судді щодо питань досліджених колегією суддів, така не носить обов`язкової юридичної сили, а тому не підлягає врахуванню судами під час здійснення правосуддя. Значення такої думки полягає у висловленні позиції судді з приводу окремих висвітлених питань колегією суддів та непогодження з позицією інших суддів, однак не змінює судового рішення та не породжує правових наслідків, які можна прирівняти до окремого рішення суду.
Щодо решти доводів апеляційної скарги, то такі стосуються непогодження з тлумаченням судом першої інстанції окремих норм права та не мають значення для правильного вирішення даної цивільної справи, оскільки важливим є тільки факт неможливості стягнення 3% річних та інфляційних за обставин, які склалися в даній справі, оскільки це порушуватиме принцип правової визначеності.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують законного та обґрунтованого рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2026 року, оскільки таке ухвалене за правильного застосування норм матеріального права, без порушень норм процесуального права та за повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи.
Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», залишити без задоволення.
Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2026 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач:
Судді: