Справа № 953/8900/25
н/п 2/953/439/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
Київський районний суд м. Харкова
у складі головуючого судді Вітюка Р.В.,
за участю секретаря судового засідання Глазько С.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Рудоконога В.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення повного розрахунку при звільненні, вихідну допомогу при звільнені та середнього заробітку за затримку видачі наказу про звільнення і затримку розрахунку при звільнені
УСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог
У серпні 2025 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська адміністративна компанія" (далі - Товариство), в якому просив:
1. Зобов`язати Товариство видати позивачу копію наказу про звільнення з роботи ОСОБА_3 з посади директора комерційного Товариства на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, внести відповідні записи до трудової книжки позивача про звільнення з посади на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України,
2. Стягнути з Товариства належні ОСОБА_4 при звільненні з посади на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП, а саме:
- на підставі ст. 47, 116 КЗпП, (у тому числі основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору i відповідно до законодавства, грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки за період роботи з 15.11,2017 до 26.05.2025 року у розмірі 15 000,00 + 94 285,7 = 102 285,70 грн;
- вихідну допомогу при звільненні працівника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, у розмірі середнього заробітку не менше ніж за шість місяців у розмірі 90 000,00 грн;
- грошову компенсацію у розмірі середнього заробітку за весь час затримки видачі копії наказу про звільнення, затримки розрахунку при звільненні з роботи, починаючи з 22.05.2025 до 01.09.2025 у розмірі 26 071,4З грн.
4. Усі судові витрати покласти на відповідача.
Позов обґрунтовано таким:
- ОСОБА_2 працював у Товаристві на посаді комерційного директора з 15.11.2017;
-27.05.2025 до офісного приміщення Товариства прийшли невідомі, один з яких повідомив, що він є ліквідатором Товариства, яке перебуває у стані ліквідації, виконання ним трудових обов`язків зупиняється. Рішенням загальних зборів Товариства від 22.05.2025 було вирішено звільнити комерційного директора на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП. Наказ про звільнення позивачу видано не було;
-засобами поштового зв`язку позивач отримав лист від 27.05.2025, у якому його було повідомлено про звільнення. Наказу про звільнення до листа долучено не було. У листі було зазначено, що протоколом загальних зборів учасників № 22-05-25l2 від 22.05.2025 було прийнято рішення про звільнення позивача з посади комерційного директора;
-через кілька днів позивач приїхав до офісу Товариства, однак наказ про звільнення йому вручено не було, також не було здійснено розрахунок, заробітну плату за відпрацьований місяць травень, наступні місяці червень та липень 2025 року, у які позивач так i не отримав офіційного наказу про своє звільнення. Не були виплачені також усі належні суми, включаючи компенсацію за дні невикористаної основної відпустки, вихідну допомогу при звільненні посадової особи у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку та інші обов`язкові виплати при звільненні.
-позивач відпрацював 26 днів у травні 2025 року, за який йому має бути нарахована та виплачена заробітна плата, визначена умовами трудового договору у розмірі 15 000,00грн;
-грошова компенсація за усі не використані 132 дні щорічної відпустки складає 15 000,00:21 день 714,29 грн в день. У Позивача 132 дні невикористаної відпустки, відповідно розмір такої складає 94 285,71 грн (132 * 714,29 грн). Розмір вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку за шість місяців становить 90 000,00 грн.
Виклад позиції відповідачів
30.09.2025 від Товариства надійшов відзив на позов, в якому відповідач частково заперечує проти позову, просить частково задовольнити позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої заробітної плати: 525,07 грн, компенсація невикористаної відпустки до 2024 року 4 403,85 грн, компенсація невикористаної відпустки після 2024 року 1 596,45 грн, вихідна допомога у зв`язку зі звільненням 8 662,50 грн, що загалом становить 15 187,17 грн., замість заявлених позивачем.
Відзив мотивовано таким:
-протоколом загальних зборів учасників Товариства № 22-05-25/2 від 22.05.2025 було прийнято рішення про припинення повноважень директора комерційного, як члену колегіального органу Товариства, ОСОБА_2 та про звільнення з посади директора комерційного на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Відповідно до Наказу № 1-З від 22.05.2025 року ОСОБА_2 був звільнений з посади директора комерційного на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України;
-за місцезнаходженням Товариства у робочі дні з понеділка по п`ятницю в робочий час з 09:00 до 18:00 постійно перебували представник ліквідатора та/або ліквідатор особисто. 03.06.2025 у ОСОБА_2 була зустріч з ліквідатором Товариства, на якій ОСОБА_2 було вручено під особистий підпис протокол № 22-05-25/2 загальних зборів учасників Товариства, яким звільнено ОСОБА_2 з посади директора комерційного на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України. Наказ про звільнення ОСОБА_2 був виготовлений, підписаний та наразі зберігається у внутрішній документації Товариства;
-внесення запису до трудової книжки було неможливим з боку ліквідатора, а зараз з боку чинного генерального директора Товариства, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не було надано трудову книжку для внесення такого запису, а після особистої зустрічі 03.06.2025 та отримання протоколу про звільнення, ОСОБА_2 не прийшов та на зв`язок з Товариством більше не виходив, наказ про звільнення у зв`язку з цим не отримав;
-оскільки діях Товариства відсутні ознаки порушення вимог чинного законодавства щодо вручення наказу, то відсутні підстави для стягнення грошової компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки видачі копії наказу про звільнення, затримки розрахунку при звільненні з роботи, починаючи з 22.05.2025 року до 01.09.2025 у розмірі 26 071,43 грн;
-наданий позивачем розрахунок є неправильним. ОСОБА_2 отримував заробітну плату за фактично відпрацьований час у розмірі 1 875,00 грн на місяць при роботі по 1 годині на день, у зв`язку з переведення його на неповний робочий день. Нарахування зарплати позивачу за травень 2025: календарні дні 31, робочі дні 22, відпрацьовано за травень 19 (27.05.25 - включно). Оклад на 01.05.2025 = 15 000,00 грн, працював 1год на день. Таким чином зарплата за місяць склала 1 875,00 грн, з урахуванням утримань - 1 246,87 грн. Виплачено авансу за першу половину травня 20.05.2025: 721,80 грн, до виплати за другу половину травня 2025: 525,07 грн;
-середня заробітна плата для розрахунку вихідної допомоги визначається за останні два календарні місяці перед звільненням, виходячи з наявних виплат (оклади, надбавки, премії). Розрахунок відбувається шляхом множення середньоденного заробітку на середньомісячне число робочих днів. Якщо в розрахунковому періоді немає заробітку, розрахунок ведуть з мінімальної заробітної плати (або посадового окладу, якщо він вищий). У березні 2025 року нараховано 1 875,00; 21роб/день, у квітні 2025 року нараховано 1 875,00; 22 роб/дні всього нараховано за два місяці 3 750,00грн. отже вихідна допомога складає 11 250,00 грн (1 875,00 (87,21 * 21,5) * 6 (місяців)). До виплати з урахуванням утримань 8 662,50 грн.
Інші пояснення учасників
13.10.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому сторона просила позов задовольнити в повному обсязі. Вказує:
- 03.06.2025 позивач прибув на місце роботи, де на особистій зустрічі з ліквідатором Товариства отримав протокол загальних зборів учасників Товариства №22-05-25/2 про звільнення ОСОБА_2 з посади директора комерційного на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України. Наказ про звільнення ОСОБА_2 ліквідатором 03.06.2025 не вручався, виплату сум при звільненні не здійснено, розрахунок цих сум не надано;
- роботодавець діяв всупереч положенням статей 47 та 116 КЗпП України, оскільки видача наказу про звільнення та виплата сум при звільненні здійснюється в день звільнення, якщо працівник був на роботі;
- наказ про встановлення неповного робочого дня та про встановлення окладу для виплати ОСОБА_2 відповідач не надав. Також не надав документів на підтвердження здійснюваних Товариством виплат заробітної плати позивачеві нібито у розмірі 1 875,00 грн та виплати авансового платежу за травень 2025 у розмірі 721,80 грн. Відповідно, наполягає на своєму розрахунку щодо невиплаченої заробітної плати та інших грошових компенсацій;
Процесуальні дії у справі
Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 12.09.2025 прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив загальне позовне провадження, призначив справу до розгляду, встановив учасникам справи строки для реалізації процесуальних прав.
Підготовче засідання неодноразово відкладалось за клопотанням учасників справи. Також суд в порядку вчинення підготовчих дій, за клопотаннями сторін, витребовував документи.
Суд ухвалою від 01.09.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 29.09.2026.
29.09.2026 у судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. У судовому засіданні вказала, що позивач вважає, що фактично звільнений, обставин звільнення не заперечував і в межах справи не оскаржує. Однак відповідача не виконав свого обов`язку з надання копії наказу про звільнення та виплати всіх належних під час звільнення сум, а тому такі підлягають стягненню у судовому порядку. Представник відповідача проти позову заперечив частково, не погодився з розміром заявлених до стягнення сум, які навів у відзиві на позов. також вказав, що відповідач не перешкоджає отриманню наказу та внесення запису до трудової книжки позивача.
Фактичні обставини, встановлені судом
Згідно з протоколом загальних зборів учасників Товариства № 9 від 14.11.2017 ОСОБА_2 було звільнено з посади виконавчого директора компанії і призначено на посаду комерційного директора компанії.
Відповідно до наказу Товариства № 20-К від 14.11.2017 комерційному директору ОСОБА_2 визначено: тривалість робочого дня 8 год., посадовий оклад 12 000,00 грн.
Згідно з копією наказу Товариства від 21.07.2022 № 39-К встановлено комерційному директору ОСОБА_2 за власним бажанням неповний робочий день з тривалістю 1 година з оплатою пропорційно відпрацьованому часу. Підстава: заява ОСОБА_2 від 21.07.2022.
Відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства № 22-05-25/2 від 22.05.2025 вирішено звільнити з посади комерційного директора ОСОБА_2 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Листом від 28.05.2025 ліквідатор Товариства повідомив ОСОБА_2 , що протоколом загальних зборів учасників Товариства № 22-05-25/2 від 22.05.2025 вирішено звільнити його з посади комерційного директора на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Також листом від 28.05.2025 ліквідатор Товариства скерував вимогу на адресу позивача про передачу документації, майна і цінностей.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 16.06.2025 про направлення поштою на його адресу належним чином засвідченої копії наказу про його звільнення.
Відповідно до розрахунку компенсації за невикористану відпустку Товариства сума такої компенсації до 01.01.2024 складає 5 719,28 грн, з урахуванням податків до виплати - 4 403,85 грн; з 01.01.2024 - 2 073,32 грн, з урахуванням податків до виплати - 1 596,45 грн. З вказаного розрахунку вбачається, що для розрахунку бралось заробітна плата за 2023 рік (з січня до грудня) у розмірі 1 775,00 грн на місяць, а з 01.01.2024 - з травня 2024 року до квітня 2025 року (з розрахунку травень - липень 2024 - 1 875,00 грн, серпень 2024 - 1 800,26 грн, вересень 2024 - 1 846,10 грн, жовтень 2024 - 1 843,93 грн, листопад 2024 - 1 781,04 грн, грудень 2024 - 2 002,50 грн, січень 2025 - 1 875,00 грн, лютий 2025 - 1 732,90 грн, березень 2025 - 1 875,00 грн, квітень 2025 - 1 875,00 грн.
Згідно з витягом з акту інвентаризації документації Товариства від 13.01.2026 встановлено втрату таких документів: наказ про звільнення з роботи № 1-З від 22.05.2025, розрахунок компенсації за невикористану відпустку до 01.01.2024, розрахунок компенсації за невикористану відпустку з 01.01.2024.
Відповідно до відомостей на виплату готівки № 9 за квітень 2025 року та травень 2025 року ОСОБА_2 видано 722,00 грн та 721,80 грн, відповідно (наявний підпис). Сторони у судовому засіданні повідомили, що заробітна плата видавалась у касі Товариства.
Згідно з довідкою Товариства повідомлено, що ОСОБА_2 за другу половину травня 2025 до 27.05.2025 включно за фактично відпрацьований час нараховано до виплати 525,07 грн. У зв`язку зі звільненням нараховано: компенсацію за дні невикористаної відпустки в період до 2024 у сумі 4 403,85 грн, з 2024 - 1 596,45 грн, вихідна допомога за шість місяців у сумі 8 662,50 грн.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Предметом спору у цій справі є трудовий спір, що стосується звільнення працівника, який також був членом органу управління Товариства.
При цьому суд враховує, що позивач не порушував питання правомірності його звільнення. Позивач вказував про неправомірність дій Товариства щодо не надання йому наказу про звільнення, не внесення відповідного запису до трудової книжки та відшкодування усіх виплата, передбачених при звільненні. А тому, суд, в контексті підсудності такого спору суд загальної юрисдикції, враховує практику Верховного Суду, зокрема, висновок викладений у постанові від 13.11.2024 у справі № 466/10073/22, який вказав, що припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов`язково пов`язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення - це різні правові інститути. Відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи посадової особи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими спорами. Такі спори розглядаються за правилами ЦПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 921/36/18. У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на порушення вищевказаних положень законодавства не звернув уваги на те, що позивачка не оспорювала жодних рішень ОСББ «Затишок 50/1», зокрема й рішення загальних зборів ОСББ від 22 березня 2019 року про її звільнення з посади голови правління відповідача, а мала на меті лише захист її трудових прав, а саме: оформлення її звільнення належним чином з виданням відповідного наказу, внесенням запису у трудовій книжці та виплату всіх належних при звільненні сум, а також відшкодування завданих їй бездіяльністю відповідача шкоди. Тому правовідносини між сторонами у цій справі не є корпоративними.
У справі, що розглядається, позивач також не оскаржує наказу про його звільнення (визнає факт звільнення), а просить захист його право на отримання відповідного наказу, внесення запису до трудової книжки та стягнення належних до виплати сум під час звільнення. Указані підстави та обґрунтування підтвердив представник позивача у судовому засіданні. А тому суд дійшов висновку, що вказані відносини не є корпоративним, а стосуються виключно захисту трудових прав позивача і, відповідно, підсудні загальному суду.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Стаття 36 КЗпП України передбачає єдині загальні підстави припинення трудового договору. Для деяких категорій працівників у законодавстві встановлений і ряд додаткових підстав, - статті 37, 38, 41 КЗпП.
При звільненні працівника в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відповідно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Всі підстави припинення трудового договору можна класифікувати в залежності від двох критеріїв: 1) виду юридичного факту, який є причиною припинення; 2) волевиявлення яких саме суб`єктів спричинило припинення трудового договору.
За першим критерієм розрізняється припинення трудового договору в зв`язку з певними подіями (закінчення строку договору, смерть працівника), а за другим - у зв`язку з певними юридичними діями: взаємне волевиявлення сторін; ініціатива працівника; ініціатива власника або уповноваженого ним органу; ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового договору; порушення правил прийому на роботу.
Отже, припинення трудових відносин має виражатись у певній юридичній формі.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб (п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України).
Позивач був звільнений рішенням загальних зборів учасників Товариства, яке було оформлено протоколом № 22-05-25/2 від 22.05.2025, а саме вирішено звільнити з посади комерційного директора ОСОБА_2 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. указана обставина підтверджується сторонами. Указане рішення загальних зборів учасників не оскаржувалось.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023 у справі № 766/23789/19 зазначено, що розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства. Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення". Разом із цим, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів. […] …основними критеріями при визначенні кола посадових осіб, до яких може бути застосована ця норма, є, по-перше, належність конкретної посади до органу управління (керівного, виконавчого, наглядового тощо) юридичної особи, в тому числі закріплення статусу посадової особи в статуті, й, по-друге, передбачена законодавством чи статутом процедура припинення повноважень такої посадової особи за рішенням власника, адже наявність юридичного факту - припинення повноваження посадової особи за рішенням власника в особі відповідного органу управління, повинно передувати звільненню на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Вказане підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною при розгляді спору про розірвання трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, яка вказала, що має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц, від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19.
За частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом № 22-05-25/2 від 22.05.2025, повноваження ОСОБА_2 , як комерційного директора припинені, вирішено звільнити позивача із займаної посади.
ОСОБА_2 звертався до Товариства з вимогою щодо направлення йому копії наказу про його звільнення, письмове повідомлення про нараховані суми при звільненні, провести остаточний розрахунок, відповідно до норм чинного законодавства.
Однак, Товариство не виконало вимоги статті 47 КЗпП України, у зв`язку з чим суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо зобов`язання Товариства видати копію наказу про звільнення з роботи ОСОБА_2 з посади комерційного директора на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та внесення відповідних записів до трудової книжки. А тому такі вимоги підлягають задоволенню. Заперечення відповідача суд визнає необґрунтованими з наведених вище підстав.
Щодо заборгованості по заробітній платі
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати" № 95 термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Згідно з частиною п`ятою статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Верховний Суд уже зауважував, що для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі саме позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Зазначений правовий висновок викладений у постановах від 16.08.2018 у справі № 242/5780/16-ц, від 11.04.2019 у справі № 242/314/17, від 31.05.2021 у справі № 242/3051/18, від 17.0.2024 у справі № 182/5/22.
Звертаючись до суду ОСОБА_2 посилався на те, що за травень 2025 року відповідач не виплатив йому заробітну плату у розмірі 15 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 за травень 2025 року було виплачено 721,00 грн (відомості на виплату готівки) (отримання заробітної плати в касі підтвердили сторони), за другу половину травня 2025 року до 27.05.2025 (як пояснив представник Товариства дату фактичної роботи) було нараховано, однак не виплачено 525,07 грн.
Щодо визначення розміру з якого слід виходити для обрахунку (посадового окладу) суд враховує таке.
Так, з матеріалів справи вбачається, що наказом Товариства від 21.07.2022 № 39-К встановлено комерційному директору ОСОБА_2 за власним бажанням неповний робочий день з тривалістю 1 година з оплатою пропорційно відпрацьованому часу. Підстава: заява ОСОБА_2 від 21.07.2022. Відповідно саме з урахування вказаної тривалості робочого дня слід виходити при визначені розміру відшкодування належних під час звільнення сум.
Посилання позивача щодо необхідності врахування повного окладу у розмірі 15 000,00 грн суд визнає необґрунтованими, оскільки такий визначено, як розмір окладу за місяць із обрахунку восьмигодинного робочого дня. Натомість за заявою самого позивача йому було визначеного одногодинний робочий день. Згідно з наданих відомостей про видачу готівки саме у такому розмірі здійснювалась сплата заробітної плати (наявні підписи позивача), тобто йому достеменно було відомо про розмір його заробітної плати.
Отже, розмір заробітної плати у травні 2025 року складає 681,84 грн (з урахуванням виплаченої суми 721,00 грн (відомості на виплату готівки), що і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Суд, при визначені сум відшкодування враховує висновок Верховного Суду викладений у постанові від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц, який вказав, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Отже, суд визначив відповідний розмір з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц, з якого підлягає утриманню роботодавцем установлених законодавством України податків і зборів, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 29.05.2026 у справі № 752/22255/21.
Щодо грошової компенсації за невикористані дні відпустки
Згідно з частинами першою та третьою статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (стаття 6 вказаного Закону).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок).
За змістом абзацу 4 пункту 2 Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Так, позивач у позові вказував, що у нього 132 дні невикористаної відпустки, що повністю відповідає даним наданих відповідачем розрахунків компенсації за невикористану відпустку (до 2024 року 98 днів, після 2024 - 34 дні). При визначені розміру сум суд враховує розрахунок із реально нарахованої заробітної плати, ураховуючи наведений вище висновок щодо фактичного часу роботи.
Здійснивши розрахунок сум, належних позивачу при звільненні на підставі статей 47, 116 КЗпП, відповідно до Порядку, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають: 7 792,60 грн за невикористану відпустку (5 719,28 грн до 2024 року і 2 073,32 грн після 2024 року), з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Щодо вихідної допомоги
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 44 КЗпП України при звільненні працівника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі середнього заробітку не менше ніж за шість місяців.
Середній заробіток ОСОБА_2 за місяць становив 1 875,00 грн, тому розмір вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку за шість місяців становить 11 250,00 грн, що і підлягає стягненню з відповідача.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Стаття 47 КЗпП закріплює обов`язок роботодавця провести розрахунок з працівником, а статтею 116 КЗпП гарантовані строки розрахунку при звільнені.
Отже, Закон покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
Установивши, що в порушення вимог статті 116 КЗпП відповідач не виплатив усі належні до виплати позивачу суми при звільненні, суд дійшов висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Місячний оклад ОСОБА_2 у березні 2025 року (21 робочий день) та у квітні 2025 року (22 робочі дні) становив 1 875,00 грн.
Середньоденна заробітна плата позивача, для обчислення вихідної допомоги, становить 87,21 грн (1 875,00 грн * 2/43 робочих днів).
Звертаючись до суду з даною вимогою ОСОБА_5 просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 73 робочих дні за період з 27.05.2025 по 01.09.2025.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 73 дні становить 6 221,79 грн, що і підлягає стягненню з відповідача.
Суд зазначає, що відповідний обрахунок зроблено в межах заявлених позовних вимог (суд відповідно до статті 13 ЦПК України, ураховуючи принцип диспозитивності здійснює розгляд виключно в межах заявлених вимог).
Висновки за результатами розгляду заяви
Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства про визнання припиненими трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення повного розрахунку при звільненні та середнього заробітку за затримку видачі наказу про звільнення і затримку розрахунку при звільнені підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За вимогу про стягнення сум, що належать позивачу при звільнені позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволених вимог у розмірі 1 344,64 грн.
Крім того, з відповідача на користь Держави підлягає стягненню судовий збір за вимогу про стягнення заробітної плати та компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 49, 133, 141, 263 - 265, 354, 355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
1. Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення повного розрахунку при звільненні задовольнити частково.
2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" видати ОСОБА_2 копію наказу про звільнення з роботи з посади директора комерційного на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" внести відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_2 про звільнення з посади на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 7 792,60 грн, заробітну плату за другу половину травня у розмірі 681,84 грн (8*85,23 грн), вихідну допомогу при звільненні 11 250,00 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6 221,79 грн та судовий збір у розмірі 1 344,64 грн
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" на користь Держави судовий збір у розмірі 968,96 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 05.10.2026.
Учасники справи:
Позивач (стягувач): ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач (боржники): Товариство з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" (61002, м. Харків, вул. Сумська, 96 ЄДРПОУ 23915446).
Суддя Роман ВІТЮК