Справа №591/6364/26
Номер провадження 22-ц/816/2924/26
Категорія - 80
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Замченко А.О., Черних О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кондратенко Світлани Юріївни , яка діє в інтересах ОСОБА_2 ,
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 серпня 2026 року, ухвалене у складі судді Зері Ю.О. в м. Суми,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі,
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
Позивачка ОСОБА_2 , через свого представника Кондратенко С.Ю. , звернулася до Зарічного районного суду м. Суми із позовом до Акціонерного товариства «Сумихімпром» (далі - АТ «Сумихімпром»), в якому просила ухвалити рішення про стягнення з відповідача на її користь нарахованої, але не виплаченої заробітної плати на день звільнення з роботи станом на 06.05.2024 у розмірі 15 803,07 грн (без подальшого утримання податків та інших платежів).
Свої вимоги, мотивує тим, що вона з 06.05.2024 була звільнена з роботи за власним бажанням. Відповідач мав перед нею заборгованість по заробітній платі у розмірі 15 803,07 грн, яка не була виплачена їй при звільненні, у зв`язку з чим вона змушена звернутись до суду з даним позовом.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 серпня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції застосував наслідки пропуску тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України, зазначивши, що позивачка пропустила строк, оскільки дізналася про суму заборгованості у день звільнення (06.05.2024), а з позовом звернулася лише 01.06.2026, не заявляючи клопотання про поновлення строку.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
02.09.2026 представник позивача - адвокат Кондратенко С.Ю. подала до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 серпня 2026 року у справі № 591/6364/26 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, стягнувши з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_2 заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі 15 803,07 грн без подальшого утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-7/2024(337/24), положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України щодо обмеження тримісячним строком права працівника на звернення до суду за стягненням належної заробітної плати визнано неконституційним. Відповідні положення втратили чинність з дня ухвалення цього рішення.
Отже, працівник має право звернутися до суду щодо стягнення належної заробітної плати без обмеження строком. Оскільки позивачка звернулася до суду 29.05.2026, тобто після втрати чинності норми КЗпП України про тримісячний строк позовної давності, строк звернення нею не пропущено.
Крім того, 26.05.2026 відповідач видав позивачці довідку про доходи № 296, якою письмово підтвердив заборгованість із заробітної плати у розмірі 15 803,07 грн. Таке підтвердження свідчить про визнання роботодавцем боргу та, навіть за умови застосування строкових обмежень, є підставою для врахування поважності причин звернення до суду.
Позивачка звернулася до суду вже 29.05.2026, тобто через декілька днів після отримання підтвердження заборгованості.
Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу
16.09.2026 відповідач АТ «Сумихімпром», через свого представника Тютюника О.В., подало відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07.08.2026 у справі № 591/6364/26 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу аргументовано тим, що рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07.08.2026 у справі № 591/6364/26 є законним та обґрунтованим, прийнятим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права (ст. 116, 233 КЗпП України), оскільки позивачка була звільнена з АТ «Сумихімпром» 06.05.2024, і в день звільнення відповідач вручив позивачці письмове повідомлення про нараховані та належні до виплати суми під її особистий підпис, що підтверджується матеріалами справи та встановлено судом.
Також відповідач зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Отже, тримісячний строк звернення до суду для захисту порушеного права позивачки розпочався 07.05.2024 та закінчився 06.08.2024, тоді як з даним позовом позивачка звернулася до суду лише 29.05.2026 (зареєстровано 01.06.2026), тобто з пропуском майже двох років після закінчення встановленого законом строку. При цьому посилання апелянта на необмеженість строку звернення до суду та на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-7/2024(337/24), на думку відповідача, є юридично безпідставними, оскільки зазначеним рішенням норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України не визнавалися неконституційними.
Крім того, відповідач посилається на відсутність клопотання про поновлення строку звернення до суду та зазначає, що відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) та ст. 234 КЗпП України суд вирішує питання про поновлення строку лише за наявності відповідної заяви/клопотання позивача, якого позивачка суду першої інстанції не подавала. За твердженням відповідача, сплив строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а тому Зарічний районний суд м. Суми дійшов обґрунтованого та законного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
У період з 05.08.1986 по 06.05.2024 позивачка перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Сумихімпром», яке на даний час змінило найменування на АТ «Сумихімпром», що підтверджується відомостями з трудової книжки позивачки (а.с. 3-5 зв.).
Згідно з повідомленням від 06.05.2024, сума, що належала позивачці до виплати при звільненні, становила 15 803,07 грн. Зазначене повідомлення отримано позивачкою 06.05.2024, про що свідчить її особистий підпис (а.с. 17).
Відповідно до копії наказу № 258 від 06.05.2024, позивачку звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України. Копію наказу про звільнення позивачка отримала 06.05.2024, що підтверджується її особистим підписом (а.с. 17 зв.).
26.05.2026 позивачка отримала довідку про розмір заборгованості із заробітної плати, відповідно до якої заборгованість перед нею утворилася за період з грудня 2023 року по травень 2024 року та становить 15 803,07 грн (а.с. 5 зв.).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Застосування строків звернення до суду у спорах щодо виплати заробітної плати після змін, внесених Законом № 2352-IX
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, розглядаючи питання щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України, звернула увагу також на порядок застосування норм трудового законодавства, якими встановлено строки звернення працівників, у тому числі колишніх, до суду.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду)».
«Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі».
У Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року Конституційний Суд України (далі - КСУ) дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Частина друга статті 233 КЗпП України рішенням КСУ від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 неконституційною не визнавалась.
Таким чином, КСУ розмежував:
-тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
-тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
У постанові від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25 Верховний Суд відзначив, що за усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування вказаної правової норми (статті 233 КЗпП України), початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом і у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, у якій сформовано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі №440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та ін.
У постановою від 01 червня 2026 року у справі № 718/432/25 Верховний Суд підтвердив, що після набрання 19 липня 2022 року чинності змінами, внесеними Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, право працівника на звернення до суду з вимогами щодо стягнення належної йому заробітної плати обмежується строками, визначеними статтею 233 КЗпП України. Верховний Суд прямо зазначив, що після 19 липня 2022 року такі вимоги підлягають пред`явленню у тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Позиція апеляційного суду щодо доводів про пропуск позивачкою строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України
Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.
Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (постанова ВС від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21).
Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивачка отримала повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми). Отже, саме дата вручення позивачці зазначеного документа.
Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивачка отримала повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, тобто письмовий документ, у якому детально зазначено відповідні суми. Згідно з повідомленням, виданим 06.05.2024, сума, яка належить позивачці до виплати, становить 15 803,07 грн, при цьому з указаним повідомленням позивачка ознайомлена під особистий підпис 06.05.2024 (а.с. 17). Отже, саме з цієї дати позивачці стало відомо про розмір нарахованих та належних до виплати сум, у зв`язку з чим, звернувшись до суду з позовом лише 01.06.2026, вона пропустила встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду.
Посилання позивачки на те, що 26 травня 2026 року вона отримала довідку про розмір заборгованості із заробітної плати, відповідно до якої заборгованість за період з грудня 2023 року по травень 2024 року становить 15 803,07 грн (а. с. 5, зв.), не спростовують висновку про пропуск нею строку звернення до суду.
Отримання зазначеної довідки не змінює моменту, з якого позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а свідчить лише про вчинення нею у цей час дій, спрямованих на реалізацію права на отримання належних їй виплат. Як установлено судом, письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, позивачка отримала 06 травня 2024 року, що підтверджується її особистим підписом на цьому повідомленні (а.с. 17).
Таким чином, саме з 06 травня 2024 року розпочався перебіг передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, який сплив 06 серпня 2024 року. Звернувшись до суду з позовною заявою 02 вересня 2026 року, позивачка пропустила встановлений законом строк звернення до суду.
При цьому з клопотанням про поновлення строку звернення до суду відповідно до статті 234 КЗпП України позивачка не зверталася, причин пропуску встановленого законом строку не зазначила.
Колегія суддів також бере до уваги тривалість пропущеного строку, яка становить понад 25 місяців, що є істотним періодом після закінчення встановленого законом строку звернення до суду.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_2 про стягнення заборгованості із заробітної плати задоволенню не підлягає у зв`язку з пропуском установленого частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував положення частини другої статті 233 КЗпП України та обґрунтовано виходив із того, що позивачка пропустила встановлений законом тримісячний строк звернення до суду.
Установлено, що письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, позивачка отримала 06 травня 2024 року, що підтверджується її особистим підписом. Саме з цієї дати розпочався перебіг тримісячного строку звернення до суду, який сплив 06 серпня 2024 року. Із позовом позивачка звернулася лише у 2026 році, тобто після спливу встановленого законом строку.
Отримання позивачкою 26 травня 2026 року довідки про розмір заборгованості із заробітної плати не змінює моменту початку перебігу строку звернення до суду, оскільки про розмір належних їй при звільненні сум вона була повідомлена 06 травня 2024 року.
При цьому позивачка не заявляла клопотання про поновлення строку звернення до суду та не навела причин його пропуску. З огляду на тривалість пропущеного строку, яка становить понад 25 місяців, підстав для його поновлення не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Висновки суду щодо судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо інше не встановлено законом.
У цій справі позивачка звернулася до суду з вимогами про стягнення заборгованості із заробітної плати, тобто у зв`язку із захистом свого права на оплату праці. За подання такого позову позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Отже, судовий збір при зверненні до суду позивачкою не сплачувався.
Оскільки за результатами розгляду справи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовлено, а позивачка відповідно до закону звільнена від сплати судового збору, підстав для розподілу фактично сплаченого нею судового збору немає.
Таким чином, судові витрати у частині судового збору розподілу не підлягають.
Інші процесуальні питання розгляду апеляційної скарги
Згідно ст. 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
За ч. 1 ст. 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно ч 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, зокрема, судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків встановлених цією статтею.
Оскільки предметом розгляду у цій справі є позов про стягнення заборгованості із заробітної плати, який відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України належить до категорії малозначних справ, постанова апеляційного суду згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 368, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Кондратенко Світлани Юріївни , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 серпня 2026 року, залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 серпня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.М. Худик
Судді: А.О. Замченко
О.М. Черних