Справа № 183/4081/26
Провадження № 2/342/852/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Городенка
Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді Андріюк І.Г.
секретаря судового засідання Малик Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Городенка у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и в:
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 1062042 у розмірі 28 130 грн та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.07.2025 між ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1062042. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. Приймаючи умови кредитного договору, відповідач також підтверджує, що умови договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, а інформація надана йому кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.
24.12.2025 між ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено договір факторингу № 24122025/2 та відповідно до реєстру боржників від 24.12.2025 до договору факторингу № 24122025/2 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 28130 грн з яких: 9 990 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням; 13140 грн - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 5 000 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).
З моменту отримання права вимоги до відповідача - 24.12.2025 позивач не здійснював нарахування жодних штрафних санкцій.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 1062042 у розмірі 28130 грн, з яких: 9 990 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням; 13140 грн - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 5 000 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).
Ухвалою від 22.07.2026 прийнято до провадження справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.
31.07.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позов подано до закінчення строку дії договору, адже відповідно до п.1.4 договору, кінцевий строк повернення кредиту та сплати всіх платежів встановлений на 01.07.2026 року, а позивач звернувся до суду 26.03.2026 року, до спливу строку кредитування. Пунктом 2.4.3 договору передбачено право кредитора вимагати дострокового повернення кредиту лише після: направлення письмової вимоги; повідомлення про порушення; надання 30 днів для усунення такого порушення. Однак матеріали справи не містять доказів: направлення відповідачу відповідної вимоги; отримання такої вимоги; спливу 30-денного строку. Отже, позивач не довів належними доказами виникнення права на дострокове стягнення заборгованості. Позивач не довів правомірність включення до складу заборгованості 9 990 грн основного боргу, строк повернення якого відповідно до графіку платежів та п. 1.4 договору не настав, а доказів реалізації права на дострокове повернення кредиту відповідно до п. 2.4.3 договору матеріали справи не містять. Позивач не довів, що станом на дату укладення договору факторингу 24.12.2025 та станом на дату подання позову 26.03.2026 сума основного боргу 9 990 грн мала статус простроченої та підлягала стягненню в повному обсязі. Відповідно до графіка платежів станом на дату відступлення права вимоги 24.12.2025 строк сплати переважної частини суми кредиту ще не настав. Тому саме позивач повинен довести, на підставі яких документів та з яких причин вся непогашена частина кредиту була віднесена до простроченої заборгованості. Тому суд повинен критично оцінити правомірність пред`явлення позову саме 26.03.2026. Позивач не довів правомірність стягнення комісії за обслуговування кредиту у сумі 13 140 грн. До матеріалів справи не додано жодного належного доказу фактичного надання послуг, за які було нараховано зазначену комісію. Позивач не надав: доказів надання консультацій; доказів направлення інформаційних повідомлень; доказів використання відповідачем особистого кабінету; журналів SMS-повідомлень; розрахунків витрат на обслуговування кредиту; будь-яких інших документів, які б підтверджували реальне надання послуг. Позивач не надав доказів того, що відповідач хоча б один раз фактично скористався будь якою з послуг, за які заявлено до стягнення комісію. Комісія фактично є прихованою платою за користування кредитом. З умов договору вбачається: сума кредиту - 10 000 грн; проценти за користування кредитом - 0,001 % річних; комісія за надання кредиту - 1 890 грн; комісія за обслуговування кредиту за весь строк - 32 120 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1998,34 %. Таким чином фактична плата за кредит закладена не у процентах, а саме у комісії за обслуговування кредиту. За економічною суттю така комісія є прихованою платою за користування кредитними коштами. Позивач не довів ані необхідності таких послуг, ані обґрунтованості їх вартості.
Вимога про стягнення штрафу 5 000 грн не підтверджена доказами. Позивачем не надано: перелік прострочень; дату кожного порушення; розрахунок кожного штрафу; алгоритм формування суми 5 000 грн. За відсутності такого розрахунку вимога не відповідає стандарту доказування, визначеному цивільним процесуальним законодавством. Враховуючи: суму кредиту 10 000 грн; наявність вимоги про стягнення комісії 13 140 грн; додаткову вимогу про стягнення штрафу 5 000 грн, заявлений розмір відповідальності є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов`язання. Позивач не навів жодного розрахунку, з якого можливо встановити кількість порушень, за які нараховано 5 000 грн штрафу. Неможливість перевірити механізм формування суми штрафних санкцій виключає можливість визнання відповідного розрахунку належним доказом. Позивач не надав детального розрахунку комісії у сумі 13 140 грн, штрафу у сумі 5 000 грн, а також доказів фактичного надання послуг, за які заявлено вимогу про стягнення комісії.
04.08.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, просить вимоги позову задовольнити. Відповідно до умов кредитного договору ( п.2.4.3) у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів та/або комісії щонайменше на один календарний місяць, Кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Відповідачем умови кредитного договору не виконувались належним чином, а отже твердження Відповідача щодо передчасності звернення до суду є хибним.
Відповідно до умов укладеного договору № 1062042 від 06.07.2025 у разі прострочення позичальником зобов`язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно Графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісій та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору та Графіку платежів, Позичальник зобов`язаний сплатити на користь Кредитодавця штраф у розмірі 1000 гривень за кожен випадок порушення зобов`язання зі сплати платежів у визначені графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більше ніж 2 дні.
Щодо нарахування комісії, підписавши договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами. У випадку неповного розуміння умов кредитного договору у відповідача була можливість відмовитися від підписання даного договору, якою він не скористався. Підписавши договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Отже, укладений Кредитний договір було підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За весь період перебування права вимоги за вищезазначеним Договором у ТОВ «ФК «ЄАПБ», Позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до Відповідача. Відтак, Позивач лише просить суд стягнути із Відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором. Будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позивні вимоги Позивача, зокрема контррозрахунок заборгованості, Відповідачем не надано.
07.08.2026 відповідач подав заперечення, що позивач не довів виникнення права на дострокове стягнення кредиту, оскільки кредитодавець повинен у письмовій формі повідомити позичальника про наявність порушення. Таким чином, надсилання письмової вимоги та надання 30-денного строку для усунення порушення є не правом, а обов`язковою умовою реалізації права на дострокове повернення кредиту. Позивачем не надано суду жодного доказу: складення відповідної письмової вимоги; направлення такої вимоги відповідачу; отримання такої вимоги відповідачем; спливу 30-денного строку з моменту її отримання.
Більше того, із матеріалів справи вбачається, що позов подано 26.03.2026 року, тоді як кінцевий строк повернення кредиту встановлений до 01.07.2026 року. Отже, за відсутності доказів виконання процедури, прямо передбаченої пунктом 2.4.3 кредитного договору, позивач не довів належного виникнення права вимоги щодо дострокового стягнення усієї суми кредитної заборгованості. Саме по собі виникнення прострочення не змінює автоматично строк виконання всього кредитного зобов`язання, оскільки сторони у договорі прямо погодили необхідність направлення письмової вимоги та надання позичальнику 30-денного строку для усунення порушення.
Таким чином, станом на дату подання позову позивач не довів факту виникнення у нього права вимоги щодо дострокового повернення всієї суми кредиту.
Позивачем не доведено, що станом на дату подання позову вся сума основного боргу 9 990 грн уже набула статусу простроченої заборгованості.
Щодо стягнення комісії позивач повинен довести, що відповідна комісія встановлена за конкретні та самостійні послуги, які можуть бути окремим об`єктом цивільно-правової оплати та не є складовою діяльності кредитодавця з виконання власних обов`язків за кредитним договором. Сам факт включення комісії до загальних витрат за кредитом не є доказом фактичного надання відповідних послуг. Позивач не надав жодних доказів економічного обґрунтування вартості послуг у розмірі 32 120 грн та жодних доказів того, що ці послуги мають самостійну майнову цінність для споживача. Щодо стягнення штрафу у розмірі 5000 грн, без належного розрахунку вимога про стягнення 5 000 грн не може вважатися доведеною.
У відзиві відповідач звернув увагу суду на те, що згідно з поданою позивачем інформацією 24.12.2025 року первісним кредитором було здійснено списання: 9 990 грн основного боргу; 13 140 грн комісії; 5 000 грн штрафу. Також не подано жодного первинного бухгалтерського документа, який би пояснював: підставу такого списання; бухгалтерський зміст операції; правові наслідки списання; вплив цієї операції на подальший обсяг права вимоги. За відсутності таких документів неможливо встановити, чи не відбулося фактичне припинення відповідних вимог або зміна їх правового статусу. Позивач у відповіді на відзив не надав жодної відповіді на доводи щодо списання заборгованості 24.12.2025 року та не заперечив факт відсутності документів, які пояснюють правову природу такого списання.
У судове засідання учасники справи не з`явились, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Дії учасників справи не суперечать вимогам ст.211 ЦПК України, відповідно до якої учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Передбачених ч.2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про завершення розгляду справи за відсутності її учасників.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата його складання.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що 06.07.2025 між ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та ОСОБА_1 , на підставі анкети-заяви на кредит, укладено договір про споживчий кредит №1062042 на суму 10000 грн на строк 360 днів, процентна ставка 0,0010%.
Згідно п.2.1 кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .
ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» перерахував грошові кошти відповідачу у сумі 10000 на платіжну картку НОМЕР_2 , що підтверджується платіжним дорученням 44360055 від 06.07.2025.
Договір підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 975630.
Також відповідач підписав паспорт споживчого кредиту одноразовим ідентифікатором 235889.
24.12.2025 між ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 24122025/2 та відповідно до Реєстру боржників від 24.12.2025 до Договору факторингу № 24122025/2 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 28130 грн з яких: 9990 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням; 13140 грн - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 5000 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).
Розмір заборгованості відповідача підтверджується даними про щоденні нарахування та погашення.
Згідно з положеннями ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У ст. 1049 ЦК України закріплено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За нормами ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Судом встановлено, що договір укладено ОСОБА_1 в електронній формі та скріплений електронним підписом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
За відсутності доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог згідно вимог статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.
Таким чином, Товариство набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 1062042 у розмірі 28130 грн, з яких: - 9990 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням; - 13140 грн - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 5 000 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст.77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті тіла кредиту відповідач суду не надав, як і доказів на спростування наданого розрахунку заборгованості.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого первісним кредитором, 20.08.2025
відповідач сплатив на погашення тіла кредиту 10 гривень та протилежного судом не встановлено.
Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для дострокового стягнення кредиту, враховуючи, що строк дії договору закінчується 01.07.2026, а позивач звернувся до суду у березні 2026 року, суд зважає на таке.
Згідно вимог ст.1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За умовами договору (п.1.4) повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредиту кредитної заборгованості) та процентів за користування кредитом має здійснюватися Позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до Договору.
Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів): 01.07.2026 (дата остаточного погашення заборгованості).
Відповідно до п.3.2.5 договору у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником умов цього договору, кредитодавець з дотриманням вимог законодавства має право здійснювати врегулювання простроченої заборгованості та /або стягнути заборгованість у примусовому порядку.
В частинах 1-4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договором про споживчий кредит може бути передбачено обов`язок повідомлення кредитодавця про намір дострокового повернення споживчого кредиту з оформленням відповідного документа.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.
Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Суд зауважує, що умови договору не містять положень, відповідно до яких направлення повідомлення про сплату простроченої заборгованості визначено сторонами як обов`язкова передумова звернення кредитодавця до суду із вимогою про стягнення заборгованості.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18) зазначено, що встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».
Таким чином, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати тіла кредиту, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Щодо доводів відповідача про відсутність інформації щодо списання 9 990 грн основного боргу, 13 140 грн комісії, 5 000 грн штрафу первісним кредитором, суд перевірив відомості про щоденні нарахування, де вказані суми списано 24.12.2025 - день укладення договору факторингу, за яким до позивача перейшло право вимоги за договором.
Враховуючи, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, строк вимоги за якими настав, позовні вимоги про стягнення з нього на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за кредитним договором у розмірі 9990 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо комісії за обслуговування кредиту за договором №1062042 у розмірі 13140 грн, суд зважає на таке.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних з цим обмежень для банку.
На виконання вимог, зокрема, п. 4 ч.1 ст.1 та ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи,банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник(або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (п. 29-31).
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
За змістом цих приписів комісія за обслуговування може включати плату за розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, якщо споживач вимагає таку інформацію частіше одного разу на місяць.
Велика Палата Верховного суду у справі № 496/3134/19 від 13 липня 2022 року зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Отже, враховуючи наведене, нарахована комісія за обслуговування вважається несправедливою і порушує вимоги закону, оскільки такі послуги банку за законом повинні надаватися безоплатно, а тому у цій частині вимоги позову до задоволення не підлягають.
Водночас як зазначено у п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався.
Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків.
Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Суд зауважує, що стягнення з відповідача неустойки за договором №1062042 у розмірі 5000 грн у період дії воєнного стану не відповідає вимогам Закону, а тому позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевказане, суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 порушив умови договору, неналежно виконуючи взяті на себе зобов`язання в частині сплати суми одержаного кредиту, та доказів протилежного суду не надано, отже є підстави задовольнити позов частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит №1062042 у розмірі 9990 гривень за основним зобов`язанням.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 945 гривень сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.ст. 526, 527, 530, 549, 551, 611, 612, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст.12,81, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,
у х в а л и в:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014 за договором про споживчий кредит №1062042 заборгованість у розмірі 9990 (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто ) гривень за основним зобов`язанням.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 945 гривень судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», вул. Лісова,2, м. Бровари, Київська область, 07400, код ЄДРПОУ 35625014;
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено 02.10.2026.
Суддя: Андріюк І. Г.