Справа №: 398/5287/24
провадження №: 2/398/128/26
РІШЕННЯ
Іменем України
"27" серпня 2026 р. м. Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого - судді Дубровської Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Тараненко А.Р.,
представника позивача - Кошеленко А.В.,
представника відповідача - Харути В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої дії адвокат Кошеленко Алла Вячеславівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Кібальнік Олена Федорівна, про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації,
В С Т А Н О В И В:
Представник позивача адвокат Кошеленко А.В. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними довіреність від 15.12.2014року посвідчену Кабільник О.Ф. приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області, зареєстровану в реєстрі за №1551 та укладений на підставі неї договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 від 28.01.2015 року зареєстрований в реєстрі за №134 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житлову квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову вказує, що ОСОБА_1 , 1950р.н. є власником однокімнатної квартири, що розташована по АДРЕСА_2 . Відповідно до відмітки у паспорті, позивач була зареєстрована у власній квартирі. Відповідно до довідки ОСББ «Анастасія-35» саме позивач сплачувала комунальні послуги, включно по листопад 2023 року. Разом з позивачкою з 2013 року, з її згоди була зареєстрована онучка ОСОБА_3 , мама якої ОСОБА_4 , що приходиться позивачці донькою, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зважаючи на те, що у доньки яка померла була одна дитина, то позивачка мала бажання, щоб квартира АДРЕСА_1 залишилася онучці. У 2014 році зять - відповідач по справі ОСОБА_2 , який приходиться батьком відповідачки ОСОБА_5 запропонував поїхати до нотаріуса і скласти заповіт на ім`я онучки, оскільки це відповідало її намірам. Приїхавши до нотаріуса, позивач не читаючи підписала якісь папери і під диктовку, вчинила якісь написи не замислюючись над їх змістом, зважаючи, що так треба, оскільки нотаріус була переконливою та наполегливою. Емоційний стан в момент підписання паперів був такий, що вчинені нею написи на довіреності, яка є у її онуки на руках і на примірнику який зберігається у нотаріуса , відрізняються один від одного. Примірники підписаного нею документу не отримувала. До 2022 року вона мала не погані стосунки з онукою і навіть деякий час мешкала з нею на орендованій квартирі, оскільки вона народила дитину на потребувала допомоги. Увесь цей час позивач мала доступ до квартири, справно сплачувала комунальні послуги за неї. Однак, з онукою відносини поступово погіршувалися і навіть ставали нестерпними, доводилося звертатися за допомогою до правоохоронних органів. Онука без дозволу та згоди на те, протягом 2023 року викинула всі особисті речі та документи з квартири. У 2023 році позивач випадково звернула увагу на список боржників за опалення і виявила, що власником квартири є ОСОБА_3 . На запитання як так може бути вона зазначила, що квартира тепер її. Через деякий час вона знайшла в квартирі ксерокопію довіреності від 15.12.2014року, посвідчену приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кібальнік О.Ф., відповідно якої, позивач, наче б то уповноважила ОСОБА_2 подарувати або продати квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , а також ксерокопію договору купівлі - продажу, відповідно якого 28.01.2015 року квартира позивача була за цією довіреністю продана. 15.12.2023 року відповідач змінила дверні замки у квартирі і відтоді доступу до неї позивач не має. У травні 2024 року позивач дізналася, що без її відома відповідач виписала її з житлового приміщення, однак відмітка в її паспорті свідчить про зворотне. Позивач не отримала жодних коштів за свою квартиру, більше того, вона не мала на меті її відчужувати. На момент підписання довіреності позивачці було 64 роки, вона мала і має слабке здоров`я, є інвалідом ІІІ групи, виходячи зі свого віку та стану здоров`я вона хотіла розпорядитися нерухомістю виключно на момент смерті, тобто скласти заповіт. Підписавши, як вона вважала заповіт, вона продовжувала користуватися вказаною квартирою, мала доступ до неї, сплачувала комунальні послуги, кошти від продажу не отримувала і лише в грудні 2023року вона втратила можливість користуватися нерухомістю з вини відповідачки, яка вигнала з житла. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
05 червня 2025 року на адресу суду надійшов відзив від представника відповідачів, адвоката Харути В.А. Згідно викладеного, заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідачі вважають позовні вимоги незаконними, надуманими позивачем з тих підстав, що вона змінила свою думку щодо відчуження нею спірної квартири через обставини, які виникли вже після оформлення договору купівлі - продажу цієї квартири з відповідачем ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_1 є колишньою тещею відповідача ОСОБА_2 та рідною бабою відповідача ОСОБА_3 . ОСОБА_2 та дочка позивачки ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилася дочка ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка позивача - ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема на 1/3 частку двокімнатної квартири, що розташована в АДРЕСА_3 . Інші 2/3 частки квартири належали ОСОБА_1 . Більше точної інформації щодо співвласників та розміру на той час їх часток цієї квартири не відомо. Зареєстрованими були в цій квартирі позивачка. ОСОБА_4 та її малолітня дочка ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину після матері.
Ця квартира була приватизована на початку 1990-х років. ОСОБА_1 і ОСОБА_4 були її співвласниками. 1998 році після смерті дочки ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 вирішила продати вказану квартиру та замість неї придбати в м. Олександрія дві однокімнатні. Оскільки співвласниці квартири ОСОБА_3 власниці квартири ОСОБА_3 на той час було шістсь років, в її інтересах діяв батько ОСОБА_2 - відповідач по справі. Таким чином, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на той час домовилися, що останній з дочкою не буде претендувати на цю квартиру, погодиться на її продаж, натомість однв з придбаних позивачкою квартир у майбутньому буде належати ОСОБА_3 , коли вона досягне повноліття. Згідно домовленостей, ОСОБА_2 підписав у державного нотаріуса згоду в інтересах дочки ОСОБА_2 , яка на той час була неповнолітньою, на продаж її частки у квартирі по АДРЕСА_3 . Після цього, квартира була продана, за кошти від продажу позивачка придбала дві однокімнатні квартири - АДРЕСА_4 та спірна - АДРЕСА_1 .
З 2023 року, відповідач ОСОБА_3 після закінчення навчання у м. Харкові стала проживати у квартирі АДРЕСА_1 , Позивачкак ОСОБА_1 обіцяла своїй онуці ОСОБА_3 що квартира АДРЕСА_5 у подальшому буде належати останній згідно домовленостей з її батьком. На той час між ОСОБА_1 та її онукою ОСОБА_3 були дуже теплі родинні відносини. При цьому, позивачка з 2010 року працювала у м. Санкт-Петербург російської федерації та проживала у своїх сестер, які там постійно мешкали. Лише зрідка позивач приїжджала до м. Олександрії.
Наприкінці 2014 року позивачка на декілька днів приїхала до м. Олександрії та повідомила відповідачів, що переїжджає назавжди до м. Санкт-Петербург до своєї рідної сестри, тому бажає переоформити спірну квартиру на онуку ОСОБА_3 як і домовлялися, адже як пояснила ОСОБА_1 що вона вже у віці, не знає, що з нею буде, тому хвилюється, щоб це питання нею було вирішене.
При цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовились, що відповідач сплатить позивачці вартість її частки в цій квартирі, а позивачка видасть довіреність на ім`я відповідача ОСОБА_2 , щоб він зміг від її імені продати квартиру ОСОБА_3 оскільки у позивачки був обмежений час для оформлення договору купівлі-продажу, їй треба було терміново повернутися па роботу до м. Санкт-Петербург. У приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Кібальнік О.Ф. позивачка ОСОБА_1 без жодного примусу, чітко розуміючи правові наслідки та мету видачі довіреності на ім`я ОСОБА_2 . 28 січня 2015 року ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Кібальнік О.Ф.. відповідно до якого позивачка ОСОБА_1 продала відповідачці ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . У 2016 році у позивачки у м. Санкт-Петербург померла рідна сестра та вона повернулась на постійне місце проживання до м. Олександрії. Позивачка стала проживати ралом з онукою ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 за згодою онуки. У подальшому ОСОБА_3 фактично створила свою сім`ю та разом з чоловіком якийсь час проживала в орендованій квартирі по АДРЕСА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідачки ОСОБА_3 народилася дочка ОСОБА_6 , яка є дитиною з інвалідністю, що підтверджується відповідним посвідченням. В зимовий період ОСОБА_1 проживала разом з онукою ОСОБА_3 на орендованій квартирі, оскільки у квартирі онуки АДРЕСА_1 було холодно, квартира була без належного ремонту. Потім позивачка поїхала до Чеської республіки до невістки доглядати інших онуків. У січні 2023року у ОСОБА_3 розпалася сім`я, тому вона з дитиною повернулася до своєї квартири АДРЕСА_1 . Перед цим вони з батьком. ОСОБА_2 зробили в цій квартирі ремонт. У березні 2023 року позивачка ОСОБА_7 повернулася з Чехії та знову попросилася проживати разом з онукою в спірній квартирі. ОСОБА_3 не заперечувала, адже на той час між ними були нормальні, родинні відносини. Однак, майже одразу ОСОБА_1 почала влаштовувати сварки, вела себе неадекватно, виносила з квартири речі, у ОСОБА_3 почали зникати гроші. Позивачку дратувала дитина відповідачки, тому вона кричала на правнучку, шарпала її. Дитина ОСОБА_3 страждає на аутизм, є дитиною з інвалідністю з дитинства, тому така поведінка позивачки негативним чином впливала на психічний стан як малолітньої дитини, так і на самопочуття відповідачки ОСОБА_3 . Дитина лякалася, плакала, замикалася у собі. Розмови відповідачки з позивачкою не призвели до зміни поведінки останньої, тому ОСОБА_3 запропонувала ОСОБА_1 жити окремо, а потім поставила вимогу, щоб позивачка звільнила її житло. Позивачка переїхала до належної їй квартири АДРЕСА_7 , забравши свої речі, а через деякий час почала писати скарги до поліції на відповідачку, буцімто ОСОБА_3 забрала у неї житло, а потім звернулася до суду з даним позовом. У жовтні 2024 року відповідачка ОСОБА_8 продала належну їй квартиру АДРЕСА_1 та змінила місце проживання.
Позивачем не надано доказів на підтвердження, того, що правочин з купівлі-продажу квартири був вчинений ОСОБА_1 під впливом обману зі сторони ОСОБА_2 чи її власної помилки щодо правової природи правочину та насправді вона мала намір скласти заповіт на користь ОСОБА_3 .
Відповідно до заяви від 06.06.2025 представник відповідачів, просила застосувати наслідки стану позовної давності.
16.06.2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, згідно якому , відповідно до ст.12 ч.1 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору. Відповідно до ч.ч.2,3,4 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотне значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 ЦК України). ОСОБА_1 не отримувала жодних коштів за свою квартиру, не мала на меті її відчуджувати, інакше б зробила це виключно сама без допомоги уповноваженої особи. На момент підписання довіреності їй було 64 роки, вона мала і має слабке здоров`я, є інвалідом ІІІ групи, виходячи з свого віку та стану здоров`я вона хотіла розпорядитися своєю нерухомістю виключно на випадок своєї смерті, тобто скласти виключно заповіт. Підписавши, як вона вважала заповіт, продовжувала користуватися вказаною квартирою, мала доступ до неї, сплачувала комунальні послуги, і лише в грудні 2023 року втратила можливість користуватися нерухомістю з вини відповідачки, яка просто вигнала її з квартири. Підписуючи документ у нотаріуса позивач його не читала, написи робила під диктовку не усвідомлюючи змісту написаного, через що написи в примирниках різняться «Доверенность мной проверенна», «Доверенность мной прочитанна». Враховуючи викладене, просили відхилити доводи відповідача та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Ухвалою суду від 13 лютого 2025 року відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою суду від 21 серпня 2025 року за клопотанням представником позивача до участі у справі залучений у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Кібальнік О.Ф. Крім того, у державного реєстратора Олександрійської міської ради Кіровоградської області витребуваний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно зареєстрованого за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 право власності на квартиру АДРЕСА_7 .
Ухвалою суду від 01.10.2025 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду на 24 листопада 2025 року.
Представник позивача адвокат Кошеленко А.В. та позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги , посилаючись на обґрунтування наведені у позовній заяви та відповіді на відзив.
Представник відповідачів адвокат Харута В.А. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву. Звернула увагу на письмові пояснення приватного нотаріуса, яка вказала на те, що підстав для відмов у вчиненні нотаріальних дій - посвідчення довіреності та посвідченні договору купівлі-продажу у нотаріуса не було. Просила застосувати строк позовної давності.
Згідно поданих заяв, третя особа просила вирішити позов без її участі, Крім того, матеріали справи містять письмові пояснення від 01.05.2025 року, згідно яких приватний нотаріус Олександрійського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кібальнік О.Ф., дійсно 15.12.2014 року по реєстру № 1551 від імені ОСОБА_1 була посвідчена довіреність на ім`я ОСОБА_2 , за якою зокрема і надавалось право: «подарувати квартиру ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , або продати їй же за ціну і на умовах за його розсудом квартиру АДРЕСА_1 ». 28.01.2025 року по реєстру № 134 був посвідчений договір купівлі - продажу вищевказаної квартири, від імені продавця ОСОБА_1 діяв її представник за довіреністю ОСОБА_2 , купила квартиру ОСОБА_3 . При посвідченні вищевказаних правочинів виконувались норми та вимоги Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року № 3425-ХІІ, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮ України від 22.02.2012 року. Жодних підстав для відмови у вчиненні цих правочинів не було. Нотаріус була впевнена в здатності сторін усвідомлювати значення своїх дій, розумітиїх наслідки та зміст роз`яснень нотаріуса, а також у відповідності волі і волевиявлення осіб щодо вчинюваних нотаріальних дій. їм роз`яснювались відповідні норми Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, Податкового кодексу України, інших нормативно-правових актів, що регулюють укладання вчинюваних ними правочинів.
У день посвідчення довіреності, а саме 15 грудня 2014 року,
ОСОБА_1 особисто прибула за адресою розташування робочого місця нотаріуса,
надавала всі необхідні для вчинення нотаріальної дії документи, пояснювала, яку саме
нотаріальну дію бажає укласти, кому саме та які повноваження передає за довіреністю,
узгоджувала текст документу, читала його та схвалила. Нотаріусом була встановлена її особа на підставі наданих нею документів, а також на підставі переконаності в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності ОСОБА_1 усвідомлювати значення нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинюваної нею нотаріальної дії перевірена її дієздатність. У день посвідчення договору 28 січня 2015 року ОСОБА_2 , який діяв за довіреністю, та ОСОБА_3 звернулись саме за посвідченням договору купівлі-продажу, надавали відповідні для цього документи, отримували роз`яснення про зміст та наслідки договору купівлі-продажу, сплачували передбачені законом платежі, проект договору готувався на підставі поданих ними перед його посвідченням пояснень та відповідних заяв і документів. Кожен з них особисто у присутності нотаріуса підписував договір, перед підписанням читав та перевіряв. Підстав для відмов у вчиненні нотаріальних дій - посвідчення довіреності та посвідченні договору купівлі-продажу у нотаріуса не було.
Заслухавши представника позивача, позивача, представника відповідачів, письмові пояснення третьої особи, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статями 626. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована па встановлення. ЗМІНУ або припинення цивільних обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що 15.12.2014 року по реєстру №1551 від імені ОСОБА_1 була посвідчена довіреність на ім`я ОСОБА_2 , за якою зокрема і надавалось право: «подарувати квартиру ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , або продати їй же за ціну і на умовах за його розсудом квартиру АДРЕСА_1 ».
28.01.2015 року по реєстру №134 був посвідчений договір купівлі - продажу вищевказаної квартири, від імені продавця ОСОБА_1 діяв її представник за довіреністю ОСОБА_2 , купила квартиру ОСОБА_3 .
Як вбачається з письмових пояснень третьої особи - приватного нотаріуса Олександрійського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кібальнік О.Ф. за № 57/01-16 від 30.04.2026, 15.12.2014 року по реєстру № 1551 від імені ОСОБА_1 була посвідчена довіреність на ім`я ОСОБА_2 , за якою зокрема і надавалось право: «подарувати квартиру ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , або продати їй же за ціну і на умовах за його розсудом квартиру АДРЕСА_1 ». 28.01.2015 року по реєстру №134 був посвідчений договір купівлі - продажу вищевказаної квартири, від імені продавця ОСОБА_1 діяв її представник за довіреністю ОСОБА_2 , купила квартиру ОСОБА_3 . При посвідченні вищевказаних правочинів виконувались норми та вимоги Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року №3425-ХІІ, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮ України від 22.02.2012 року. Жодних підстав для відмови у вчиненні цих правочинів відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат» у нотаріуса не було. Сторони правочинів особисто зверталися з метою посвідчення правочинів. Особи сторін у визначеному законом порядку було попередньо встановлено на підставі пред`явлених ними паспортів громадян України, перевірялась дієздатність осіб. В результаті спілкування сторони особисто озвучували та підтверджували свої наміри, що вони розуміють роз`яснення наслідків вчинюваних ними нотаріальних дій. Нотаріус була впевнена в здатності сторін усвідомлювати значення своїх дій, розуміти їх наслідки та зміст роз`яснень нотаріуса, а також у відповідності волі і волевиявлення осіб щодо вчинюваних нотаріальних дій. їм роз`яснювались відповідні норми Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, Податкового кодексу України, інших нормативно-правових актів, що регулюють укладання вчинюваних ними правочинів.
У день посвідчення довіреності, а саме 15 грудня 2014 року,
ОСОБА_1 особисто прибула за адресою розташування робочого місця нотаріуса,
надавала всі необхідні для вчинення нотаріальної дії документи, пояснювала, яку саме
нотаріальну дію бажає укласти, кому саме та які повноваження передає за довіреністю,
узгоджувала текст документу, читала його та схвалила. Нотаріусом була встановлена її особа на підставі наданих нею документів, передбачених статтею 43 Закону України «Про нотаріат», а також на підставі переконаності в результаті проведеної розмови та
роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності ОСОБА_1
усвідомлювати значення нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а
також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинюваної нею нотаріальної дії
перевірена її дієздатність. При посвідченні довіреності ОСОБА_1 особисто читала, перевіряла та підписувала довіреність, також перед підписом вона писала, що саме довіреність нею перевірена, а не заповіт. Жодних підстав вважати, що
ОСОБА_1 не усвідомлює значення, зміст, правові наслідки своїх дій, чи діє під
впливом насильства не було. ОСОБА_1 особисто читала,
перевіряла та підписувала довіреність, про що свідчить її власний підпис, також перед
підписом нею особисто написано: «довіреність мною перевірена». У день посвідчення договору 28 січня 2015 року ОСОБА_2 , який діяв за довіреністю, та ОСОБА_3 звернулись саме за посвідченням договору купівлі-продажу, надавали відповідні для цього документи, отримували роз`яснення про зміст та наслідки договору купівлі-продажу, сплачували передбачені законом платежі, проект договору готувався на підставі поданих ними перед його посвідченням пояснень та відповідних заяв і документів. Кожен з них особисто у присутності нотаріуса підписував договір, перед підписанням читав та перевіряв. Підстав для відмов у вчиненні нотаріальних дій - посвідчення довіреності та посвідченні договору купівлі-продажу у нотаріуса не було.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Згідно зі статтею 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює,змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частин першої та третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 932/876/16, провадження № 12-88гс 19).
Отже, своєю довіреністю від 15.12.2014 ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником, представляти її інтереси у державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, органах, організаціях по всім без винятку питанням, що будуть стосуватися управління та користування квартирою АДРЕСА_1 , зокрема подарувати вищевказану квартиру ОСОБА_3 , або продати їй же за ціну та на умовах за його розсудом, одержати при продажу належні їй гроші. Воля ОСОБА_1 на надання довіреності підтверджується її підписом у довіреності за написом від руки про те, що довіреність нею перевірена. Зазначене підтверджує, що позивачка знала про правову природу документу, який вона підписала, та бажала видати саме довіреність, а не скласти заповіт чи укласти договір довічного утримання тощо.
До укладання договору купівлі - продажу відповідачем ОСОБА_2 у повному обсязі були передані позивачці ОСОБА_1 грошові кошти за продану квартиру, що підтверджується п.4 договору купівлі - продажу від 28.01.2015 та тим, що ОСОБА_1 не зверталася до суду з позовом до ОСОБА_9 про стягнення грошових коштів. На підставі вказаної довіреності ОСОБА_2 , як уповноважений представник ОСОБА_1 , 28.01.2015 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , яка належала позивачці на праві власності і на продаж якої вона його уповноважила.
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 діяв у межах довіреності, наданої позивачкою, без перевищення повноважень, а тому укладання договору купівлі - продажу не потребувало додаткової згоди чи схвалення з боку позивачки. При цьому, факт придбання вказаної квартири дочкою відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не свідчить про те, що ОСОБА_10 діяв у власних інтересах та всупереч волі позивачки, як довірителя, адже позивачка видала довіреність на відчуження спірної квартири виключно на користь своєї онуки - ОСОБА_3 .
Судом встановлено, що у приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Кібальнік О.Ф. позивачка ОСОБА_1 без жодного примус чітко розуміючи правові наслідки та мету видачі довіреності на ім`я ОСОБА_2 , прочитавши текст довіреності, підписала її у присутності приватного нотаріуса, що підтверджується текстом довіреності. Зокрема, у довіреності ОСОБА_1 власноруч зробила напис «Доверенность мной проверенна» (рос. мовою).
28 січня 2015 року ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укласти договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Кібальнік О.Ф.. відповідно до якого позивачка ОСОБА_1 продала відповідачці ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що у жовтні 2024 року відповідачка ОСОБА_8 продала належну їй квартиру АДРЕСА_1 та змінила місце проживання.
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного СУДУ від 14 листопада 2018 року у справі № 2383/2010 (провадження № 14-308це 18) суд встановив, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Уразі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки визначені у ст. 229 ЦК України: якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність, або можливість використання за цільовим призначенням.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин. Вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини щодо яких помилилась сторона правочину, т мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала МІСЦЕ, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або с необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (ст.238 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Приписами ст. 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
За вимогами ч.1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Отже, спірна Довіреність від 15.12.2014 року, позивачем ОСОБА_1 видана своїй довіреній особі відповідачу ОСОБА_9 на представництво інтересів в державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, органах, організаціях… на користування, дарування квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , або продати їй же за ціну та на умовах за розсудом ОСОБА_2 .
Довіреність оформлена належним чином, а також, спірний договір купівлі - продажу квартири від 28.01 2015 року укладений з додержанням встановленої законом форми. Відтак, підстав для визнання їх недійсними немає.
Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з вимогами ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
У статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин маг бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, а тому обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
За приписами частини 1-3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦКУкраїни.
Частиною 3 статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Таким чином, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 р. № 6-605цс16.
Отже заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, а у випадку якщо позов заявляється не стороною оспорюваного правочину - наявність порушеного права такої особи.
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного СУДУ від 14 листопада 2018 року у справі № 2383/2010 (провадження № 14-308це 18) суд встановив, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду. яке набрало законної сили. Уразі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що правочин повноваження відповідача ОСОБА_11 згідно довіреності від 15.12.2014 на укладення з відповідачкою ОСОБА_12 договору купівлі-продажу квартири був вчинений ОСОБА_1 під впливом обману зі сторони ОСОБА_2 чи її власної помилки щодо правової природи правочину та насправді вона мала намір скласти заповіт на користь ОСОБА_3 .
Не довела належними доказами позивачка свої твердження, що вона не читала видану нею довіреність та не задумувалася над її змістом, що вона в той час перебувала у емоційному стані, який позбавив її можливості розуміти значення своїх дій.
Доводи позивачки про те, що вона у 2023 році випадково із списків боржників за опалення дізналася, що власником спірної квартири є її онука ОСОБА_3 не відповідають дійсності.
Так, згідно листа ОСББ «Анастасія 35» від 04.06.2025 за № 18 на адвокатський запит представника відповідачів від 02.06.2025 за №8 та наданим розрахунком оплати за особовим рахунком № НОМЕР_1 по квартирі АДРЕСА_1 за період з березня 2019 року по листопад 2023 року платником комунальних послуг була саме відповідачка ОСОБА_5 .. Розрахунок за комунальні послуги проводився згідно розрахункової книжки, про що надано копії корінців квитанцій та копію витягу з журналу оплати комунальних послуг. Так, у корінцях квитанцій про оплату комунальних послуг ОСББ «Анастасія 35», протягом 2022 - 2023 років власником квартири АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_3 .. Крім того, у квитанції від 06.04.2022 та журналі оплати комунальних послуг, зокрема 02.01.2022, 23.11.2022, 04.02.2023, 18.03.2023, де власником квартири значиться ОСОБА_3 , наявні підписи позивачки ОСОБА_1 , що спростовує її твердження, про те, що вона дізналася про зміну власника квартири лише у 2023 році.
Згідно довідки ОСББ «Анастасія 35, яка є додатком до позовної заяви, з часу створення цього ОСББ за комунальні послуги по оплаті за квартиру проводила ОСОБА_1 з 03.2018 по листопад 2023 років. При цьому зазначено, що ОСОБА_13 .
Відповідно до положень ч.4 ст.267 і ЦК України сплив позовної давності, про застосування, якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивач стверджує, що вона лише у 2023 році, випадково, із списків боржників за опалення дізналася, що власником спірної квартири є її онука ОСОБА_3 , а через деякий час знайшла в квартирі ксерокопію довіреності від 15.12.2014. Однак, жодних доказів на підтвердження цих обставин не надала. Відтак, заява представника відповідачів адвоката Харути В.А. про засновування до позовних вимог ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації наслідків спливу позовної давності є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, представників, пояснення третьої особи, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову повністю.
Відповідно до ст. 134-142 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, суд вирішує судові витрати залишити по їх фактичному понесенню сторонами.
На підставі викладеного, керуючись ст.. 203, 204, 207, 215, 244, 245, 719, 720, 722 ЦК України, ст. ст. 13,81, 265, 268 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах якої дії адвокат Кошеленко Алла Вячеславівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Кібальнік Олена Федорівна, про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07.09.2026 року.
Суддя Олександрійського
міськрайонного суду
Кіровоградської області Дубровська Н.М.