Справа № 158/2944/26
Провадження № 2/0158/1281/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
/ЗАОЧНЕ/
28 вересня 2026 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Оніщук Н.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ківерцівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, виділ частки житлового будинку в окремий об`єкт нерухомого майна та припинення режиму спільної часткової власності, -
В С Т А Н О В И В
Адвокат Радюк З.О., в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Ківерцівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, виділ частки житлового будинку в окремий об`єкт нерухомого майна та припинення режиму спільної часткової власності.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_1 . Після його смерті залишилось спадкове майно, до складу якого увійшли 6/11 часток житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,044 га, кадастровий номер - [номер приховано]:01:001:2799, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована в АДРЕСА_1 .
Крім того, зазначає, власником іншої частки житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; а саме 5/11, є ОСОБА_3 .
Відповідно до рішення Ківерцівської міської ради від 22.08.1997 року ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво нового двоповерхового одноквартирного житлового будинку на старій земельній ділянці в АДРЕСА_1 , будівництво якого завершене у 1998 році.
Згідно рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 листопада 2015 року у цивільній справі №158/1983/15-ц, яке набрало законної сили 14.12.2015 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , останню зобов`язано власними силами або за власний рахунок демонтувати 5/11 частин житлового будинку в АДРЕСА_1 , який рахується за її покійним батьком ОСОБА_3 .
Стверджує, що станом на сьогодні 5/11 частки вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами знесено (демонтовано), проте відомості про зареєстроване право власності ОСОБА_3 на вказану частку житлового будинку з реєстру прав власності не вилучені.
Зазначає, що з метою оформлення спадкових прав на нерухоме майно, яке залишилось після смерті батька позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме цілого житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, позивач звернулася до КП «Волиньпроект» Волинської обласної ради щодо виготовлення технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно виготовленого технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок садибного типу (з господарськими будівлями та спорудами), реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:9717-7298-4157-9461 від 18.05.2026 року, 6/11 частки вищевказаного житлового будинку, становить цілий житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що складається з наступних приміщень: коридора 1-1 площею 5,5 кв.м., санвузла 1-2 площею 3,8 кв.м., кухні 1-3 площею 15,5 кв.м., кімнати 1-4 площею 18,0 кв.м., кімнати 1-5 площею 11,5 кв.м., кухні 1-6 площею 43,0 кв.м., кімнати 1-7 площею 16.4 кв.м., кімнати 1-8 площею 19,1 кв. м., загальною площею 132,3 кв.м., житловою площею 65,0 кв.м., а5 прибудови, а6 - прибудови, огорожі №1.
Вказує, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлого за законом. При зверненні в нотаріальну контору для оформлення спадщини, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність у спадкодавця оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, а тому просить в судовому порядку визнати за ОСОБА_1 право власності на цілий житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з наступних приміщень: коридора 1-1 площею 5,5 кв.м., санвузла 1-2 площею 3,8 кв.м., кухні 1-3 площею 15,5 кв.м., кімнати 1-4 площею 18,0 кв.м., кімнати 1-5 площею 11,5 кв.м., кухні 1-6 площею 43,0 кв.м., кімнати 1-7 площею 16.4 кв.м., кімнати 1-8 площею 19,1 кв. м., а5 прибудови, а6 - прибудови, загальною площею 132,3 кв.м., житловою площею 65,0 кв.м., огорожі №1 в порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та припинити режим спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 10.07.2026 року відкрито загальне позовне провадження у даній цивільний справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.08.2026 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено дану справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Радюк З.О. до суду подано заяву про підтримання позову та розгляд справи у їх відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила; відзиву на позовну заяву до суду не подала.
Представник відповідача Ківерцівської міської ради в судове засідання не з`явився. До суду подано заяву про розгляд справи у відсутності їх представника. Щодо вирішення спору покладаються на розсуд суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Суд ухвалив проводити заочний розгляд справи у відсутності сторін по справі в порядку ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , що стверджується копією свідоцтвом про смерть реєстраційний номер: НОМЕР_1 , виданим 14 січня 2026 року відділом РАЦС м. Альтенбург, Федеративна республіка Німеччина.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої, увійшли 6/11 частки житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,044 га, кадастровий номер - [номер приховано]:01:001:2799, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована в АДРЕСА_1 .
Належність вищевказаного спадкового майна ОСОБА_1 , підтверджується договором міни Р №1534 від 30.05.2005 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7599056 від 23.06.2005 року та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №066669 від 07.12.2006 року.
Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за законом Р №625 від 19.05.2026 року ОСОБА_1 успадкувала вищевказану земельну ділянку.
Родинні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 06.01.2026 року.
В силу ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.)
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до змісту ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
В силу ч. ч. 1, 2 ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
В силу ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Відповідно до ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Як роз`яснено п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину в судовому розгляді не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Постановою № 116/02-31 від 19.05.2026 року приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Кузьміч Н.В. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність у спадкодавця оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно.
Як вбачається з копії спадкової справи №40/2026, заведеної після смерті ОСОБА_1 , 06.05.2026 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом звернулась ОСОБА_1 . Інших спадкоємців не встановлено.
Крім того, згідно технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок садибного типу (з господарськими будівлями та спорудами), реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:9717-7298-4157-9461 від 18.05.2026 року, 6/11 частки вищевказаного житлового будинку, становить цілий житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що складається з наступних приміщень: коридора 1-1 площею 5,5 кв.м., санвузла 1-2 площею 3,8 кв.м., кухні 1-3 площею 15,5 кв.м., кімнати 1-4 площею 18,0 кв.м., кімнати 1-5 площею 11,5 кв.м., кухні 1-6 площею 43,0 кв.м., кімнати 1-7 площею 16.4 кв.м., кімнати 1-8 площею 19,1 кв. м., загальною площею 132,3 кв.м., житловою площею 65,0 кв.м., а5 прибудови, а6 - прибудови, огорожі №1.
Власником іншої частки житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; а саме 5/11, є ОСОБА_3 , що стверджується договором купівлі продажу від 09.03.1966 року та технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 23.05.2005 року, повідомленням КП «Волиньпроект» Волинської обласної ради №3022/01-04 від 18.05.2026 року.
Відповідно до рішення Ківерцівської міської ради від 22.08.1997 року ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво нового двоповерхового одноквартирного житлового будинку на старій земельній ділянці в АДРЕСА_1 , будівництво якого завершене у 1998 році, що стверджується копією документів з матеріалів інвентаризаційних справ на житловий будинок, наданих 17.06.2026 року КП «ВолиньПроект» Волинської обласної ради. Право власності на новобудову, станом на 31.12.2012 року, не зареєстроване, що стверджується витягом з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва Р №ТІ01:9717-7298-4157-9461 від 18.05.2026 року.
Згідно рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 листопада 2015 року у цивільній справі №158/1983/15-ц, яке набрало законної сили 14.12.2015 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , останню зобов`язано власними силами або за власний рахунок демонтувати 5/11 частин житлового будинку в АДРЕСА_1 , який рахується за її покійним батьком ОСОБА_3 .
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії технічного паспорта від 22.05.2026 року, 5/11 частки вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами знесено (демонтовано), однак відомості про зареєстроване право власності ОСОБА_3 на вказану частку житлового будинку з реєстру прав власності не вилучено, що стверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №477725906 від 18.05.2026 року.
Згідно приписів ч.1 ст.1216 та ст.1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Як вбачається із ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року по справі №463/6829/21-ц (провадження №61-12264св22).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 1 ст. 355 ЦК України передбачено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належать їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.
Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.
Отже, у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків».
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що «первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників».
Частка житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами ОСОБА_3 знесена (демонтована), в позасудовому порядку укласти договір про поділ часток в окремий об`єкт нерухомості є неможливим.
Згідно ст. 328 ЦК України, особи вправі набути право власності на підставах, що не заборонені законом і згідно зі ст. 392 ЦК України, можуть звертатись до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Частиною 1 ст. 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Враховуючи, що право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації і виникає з моменту державної реєстрації, відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно у померлого спадкодавця унеможливлює спадкоємцеві - позивачу отримати свідоцтво про право на спадщину, суд дійшов висновку про задоволення позову у відповідності до заявлених вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 182, 328, 355, 356, 358, 364, 367, 392, 1217, 1222, 1258, 1261, 1268, 1269 ЦК України, суд -
У Х В А Л И В
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на цілий житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з наступних приміщень: коридора 1-1 площею 5,5 кв.м., санвузла 1-2 площею 3,8 кв.м., кухні 1-3 площею 15,5 кв.м., кімнати 1-4 площею 18,0 кв.м., кімнати 1-5 площею 11,5 кв.м., кухні 1-6 площею 43,0 кв.м., кімнати 1-7 площею 16.4 кв.м., кімнати 1-8 площею 19,1 кв. м., а5 прибудови, а6 - прибудови, загальною площею 132,3 кв.м., житловою площею 65,0 кв.м., огорожі №1 в порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Припинити режим спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Представник позивача - адвокат Радюк Зоя Олександрівна, адреса: вул. Соборності, 6а, м. Ківерці Волинської області.
Відповідач - ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач Ківерцівська міська рада, адреса: вул. Шевченка, 14, м. Ківерці Волинської області, код ЄДРПОУ - 26516861.
Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч