Справа № 760/26123/24
Провадження № 2/690/106/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Багачеве
Багачевський міський суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Линдюка В.С.,
секретар судового засідання Руденко В.М.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Ковганич Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Багачевського міського суду Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог - служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком та визначення місця проживання дитини,
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача адвокат Чернова Т.А. звернулась до суду з позовною заявою за змістом якої просила:
?визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
?встановити факт одноосібного утримання та виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , їх батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували в шлюбі та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які за домовленістю сторін, яка оформлена документально, після їх розлучення залишились проживати разом з позивачем та перебувають на повному його утриманні. Позивачем створено всі умови для проживання та розвитку дітей, а також виключно ним вирішується питання щодо їх медичного обслуговування та лікування, в разі необхідності. Відповідач прийняла рішення не проживати разом з дітьми та в м. Києві, оскільки змушена переїхати до м. Ватутіне Черкаської області для догляду та утримання своїх непрацездатних батьків, як наслідок, взагалі не займається вихованням та утриманням дітей. Водночас інколи відповідач піднімає питання щодо місця проживання дітей разом з нею у м. Ватутіне, що з огляду на активне життя дітей у м. Києві та їх бажання проживати разом з батьком, зумовлює суперечки сторін з даного приводу. Також вказано, що відповідач, не зважаючи на існуючу домовленість сторін, хотіла забрати сина ОСОБА_3 для проживання разом з нею у м. Ватутіне, чому перешкодив позивач. Окремо зазначено, що позивач офіційно працевлаштований, має власне житло, стабільний дохід, позитивні характеристики, не має поганих звичок, а факт утримання та одноосібного виховання ним спільних дітей підтверджується письмовими доказами, долученими до матеріалів справи. Натомість відповідач не має постійного місця роботи, має нестабільний дохід, що унеможливлює утримання дітей. Додатково вказано, що даний позов не спрямований на ухилення позивача від мобілізації, оскільки він не придатний до військової служби, та є учасником бойових дій, ветераном Національної поліції України.
Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним, а також встановлення факту одноосібного утримання та виховання ним сина, оскільки донька ОСОБА_4 вже досягла повноліття. Також пояснив, що в 2025 році відповідач пропонувала дітям жити разом з нею у м. Багачеве та хотіла розірвати укладений ними договір, яким визначено місце проживання дітей, однак на даний час фактично ні з ним, ні з дітьми вона не спілкується. Додатково зазначив, що інколи в медичних та інших установах у нього вимагають погодження матері, зокрема для участі дитини в спортивних зборах та змаганнях, поїздках за кордон, відкриття банківської картки дитині.
Представник позивача ОСОБА_5 вказала, що хоча сторонами й узгоджено місце проживання їх спільних дітей, однак останнім часом відповідач почала висловлювати бажання щодо проживання сина ОСОБА_3 разом з нею. На запитання суду пояснила, що фактичних доказів незгоди відповідача щодо місця проживання сина сторін разом з позивачем не має. Також зазначила, що ніким не оспорюється той факт, що відповідач взагалі не приймає участі у вихованні та утриманні дітей, однак позивачу інколи доводиться доводити в різних установах, що він самостійно виховує сина, а тому згода матері на вчинення певних дій не потрібна. Просила задовольнити позовні вимоги в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 разом з батьком, а також встановлення факту одноосібного утримання та виховання позивачем сина.
Відповідач 17.01.2026 року отримала примірник позовної заяви з додатками та ухвалу про відкриття провадження в справі, що підтверджується інформацією про доставлення поштового відправлення R 067079189372, однак відзиву на позовну заяву не надала. Водночас надіслала до суду заяву за змістом якої повідомляє, що наразі в неї виникло бажання щодо проживання її сина ОСОБА_3 з нею за адресою: АДРЕСА_2 , але ОСОБА_1 не підтримує її бажання, вважаючи, що це зашкодить дитині. Також вказала, що на даний час вона офіційного та постійного заробітку не має, але стабільний прибуток отримує від роботи за фахом, тож питання утримання нею сина вважає вирішеним. Додатково зазначено, що рід її діяльності передбачає відрядження по Україні, особливо по Черкаській області, тож залишати сина планує на своїх батьків за вищевказаною адресою, та не має змоги прибути в судове засідання, призначене на 10.03.2026 року за об`єктивних обставин, зумовлених професійною діяльністю.
Ухвалою суду від 31.03.2026 року, крім іншого, визнано обов`язковою явку відповідача в судове засідання.
Відповідач, будучи належним чином повідомленою, в розумінні п.п. 1), 4) ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, про місце, дату та час розгляду справи, в судові засідання неодноразово не з`явилась. Надіслала до суду заяву за змістом якої повідомляє суд, що не підтримує позовні вимоги щодо проживання її сина з ОСОБА_1 , оскільки бажає, щоб він проживав з нею. Одночасно повідомила суд, що планує виїзд та подальше проживання у своїх родичів у м. Познань Республіки Польща, та не зможе прибути в судове засідання, призначене на 12.05.2026 року, з об`єктивних обставин, зумовлених професійною діяльністю, оскільки перебуває у відрядженні в м. Умань Черкаської області. В подальшому, жодних заяв та клопотань від її імені до суду не надходило.
Начальником служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації повідомлено суд, що 06.03.2024 року між сторонами укладено договір про визначення місця проживання дітей з батьком та про їх одноособове виховання батьком, тож враховуючи предмет позову та суб`єктний склад учасників справи, наведені позивачем обставини та долучені докази свідчать про відсутність предмету спору щодо визначення місця проживання дитини, як наслідок, відсутні правові підстави для розгляду питання про підготовку до суду обґрунтованого висновку з даного приводу. Додатково вказано про те, що відповідно до акту обстеження умов проживання від 05.03.2026 року малолітній ОСОБА_3 , 2013 року народження, мешкає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Також просила розгляд справи провести за відсутності представника служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації та при винесені рішення врахувати якнайкращі інтереси дитини.
Допитаний у судовому засіданні в режимі відеоконференції, з дотриманням вимог ст. 232 ЦПК України, малолітній ОСОБА_3 повідомив суду, що він живе з татом та хоче в подальшому з ним проживати, так як той забезпечує його потреби та повністю утримує його, а з матір`ю востаннє спілкувався понад півроку тому в телефонному режимі близько 4-5 хв., безпосередньо бачив її орієнтовано понад 3 роки тому, та де зараз вона знаходиться йому не відомо. Також повідомив, що батько не чинить перешкод та не забороняє йому спілкуватися з матір`ю, але він сам не дзвонить їй, бо не має такого бажання та інтересу до неї.
Положеннями ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Суди розглядають справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення обов`язком суду, крім іншого, є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Заслухавши доводи позивача, його представника, пояснення малолітнього ОСОБА_3 , з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Сторони з 29.11.2003 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12.05.2024 року в справі № 760/5790/24.
Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про їх народження серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , відповідно.
Згідно інформаційних довідок місце проживання позивача та спільних дітей сторін зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , а місце проживання відповідача - АДРЕСА_3 .
Сторонами 06.03.2024 року укладено договір про визначення місця проживання дітей із батьком та про їх одноособове виховання, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєровою О.В. За змістом умов цього договору його сторонами погоджено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишаються проживати з батьком та обов`язок їх повного матеріального забезпечення, в тому числі в разі виникнення непередбачуваних витрат, утримання та виховання покладається одноособово на батька, який буде самостійно визначати місця навчання, розвитку, лікування та дозвілля дітей. Водночас матір на власний розсуд може виділяти кошти для додаткового утримання дітей. Додатково визначено, що підписанням даного договору його сторони домовились, що батько буде самостійно визначати місця навчання, розвитку, лікування, дозвілля та відпочинку дітей. Окрім цього зазначено, що укладення даного договору зумовлено бажанням матері залишитись на постійне місце проживання за кордоном та з доглядом за літніми батьками.
Відповідачем ОСОБА_2 03.09.2024 року укладено з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , є її батьками, договір утримання непрацездатних батьків, за умовами якого ОСОБА_2 , крім іншого, зобов`язалась довічно утримувати батьків шляхом щомісячного надання кожному з них грошових коштів у розмірі 1 600 грн., а також компенсувати витрати на ліки до суми еквівалентної 3 000 грн.
Позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 05.08.2010 року серії НОМЕР_4 , та ветерана Національної поліції, що підтверджується посвідченням від 06.10.2022 року серії НОМЕР_5 , з червня 2016 року по березень 2024 року мав стабільний дохід, що підтверджується довідками форми ОК-5, ОК-7, та станом на 31.07.2024 року не мав не знятої чи непогашеної судимості, що підтверджується інформаційною довідкою МВС України № ВР-004560855.
Відповідно до змісту витягу копії з наказу ГУНП у м. Києві від 20.09.2022 року № 1484 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за станом здоров`я.
Згідно копій довідок МСЕК від 08.11.2022 року № 387б та серії 12 ААА № 050767 за результатами огляду ОСОБА_1 у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в поліції, встановлено 15% втрати професійної працездатності, однак особою з інвалідністю він не визнаний.
ОСОБА_1 з 20.02.2023 року працевлаштований у приватному акціонерному товаристві «Євротермінал» на посаді заступника керівника підрозділу з охорони та безпеки та за місцем роботи характеризується позитивно, що підтверджується довідкою даної установи від 02.08.2023 року № 11 та характеристикою від 02.08.2023 року.
Відповідно до копії довідки форми № 100-2/о, виданої 05.08.2024 року товариством з обмеженою відповідальністю «Медичний фактор» № 7690, у ОСОБА_1 відсутні психіатричні розлади, в тому числі спричинені вживанням психоактивних речовин.
Позивач ОСОБА_1 цікавиться навчанням та забезпечує всебічний розвиток малолітнього сина ОСОБА_3 , що підтверджується копіями характеристик Київської дитячої музичної школи № 7 ім. І.Шамо від 20.08.2024 року, спеціалізованої школи № 149 м. Києва, де той навчається, а також копіями платіжних документів, які стороною позивача долучено до позовної заяви.
Згідно змісту копії акту обстеження умов проживання від 05.03.2026 року встановлено, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира загальною площею 111 кв.м., з яких 59,8 кв.м. житлової площі, з усіма комунальними зручностями, в належному санітарно-гігієнічному стані. Дитина має окрему житлову кімнату з необхідними сучасними меблями для навчання, відпочинку, заняття спорту, збереження речей та сну, а також забезпечена необхідними електронними пристроями та навчальною літературою. Також вказано про наявність укриття в будинку та забезпечення квартири засобами на час блекауту.
Встановленим судом фактам відповідають правовідносини щодо визначення місця проживання дитини та встановлення факту одноособового утримання дитини, які врегульовано Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Сімейним кодексом України (далі - СК України), Законом України «Про охорону дитинства» та міжнародно-правовими актами в сфері охорони дитинства.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до сталих висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 05.09.2019 року в справі № 638/2304/17, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.09.2023 року в справі № 582/18/21 висновував, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 06.06.2024 року в справі № 361/978/22.
Верховним Судом у постанові від 08.11.2023 року в справі № 761/42030/21 зазначено, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2025 року в справі № 760/27983/19, порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Положеннями ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року в справі № 402/428/16-ц вказано, що положення ст. 3 Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Положеннями ч. 1 ст. 121 СК України закріплено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між ними, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Положеннями ч. 2 ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
За змістом ч. 1 ст. 161 СК України спір між батьками, які проживають окремо та не дійшли згоди щодо того, з ким буде проживати малолітня дитина, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Згідно ч. 1 ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Приписами ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до змісту п. 2) ч. 1 ст. 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.
Отже, сімейні обов`язки батьків щодо дитини невідчужувані, а сімейне законодавство не передбачає підстав для їх припинення за волею одного з батьків чи за їх взаємною згодою. Тому обставина одноосібного виховання дитини одним із батьків не є самостійним юридичним фактом, який існує окремо від спору між ними. Вона може бути встановлена судом як частина предмета доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини і лише тоді, коли з такою обставиною закон пов`язує певні правові наслідки для позивача чи дитини.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.09.2024 року в справі № 201/5972/22, доведення позивачем обставин одноосібного виховання ним дитини пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, а також стосується зміни обсягу сімейних прав та невиконання нею батьківських обов`язків (у тому числі умисного) і безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Цей підхід наслідує Верховний Суд у постановах від 20.01.2026 року в справі № 137/1845/24, від 31.07.2026 року в справі № 461/5194/24.
З цієї позиції випливає, що для задоволення такої вимоги позивач повинен довести дві обставини. Перша - інший з батьків не виконує обов`язків щодо дитини всупереч закону. Друга - встановлення цієї обставини судом є необхідним для захисту конкретного права чи інтересу позивача або дитини, тобто зумовлює визначені законом наслідки, які без судового рішення настати не можуть.
Вирішуючи вимогу про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України суд вирішує спір між батьками, які проживають окремо та не дійшли згоди щодо того, з ким буде проживати малолітня дитина. Отже, підставою для судового втручання є саме відсутність згоди батьків. Якщо дитина досягла десяти років, її місце проживання згідно з ч. 2 ст. 160 СК України визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Судом встановлено, що сторони 06.03.2024 року, ще до розірвання шлюбу, уклали нотаріально посвідчений договір. Цим договором вони визначили, що діти залишаються проживати з батьком, який одноособово забезпечує їх утримання та виховання і самостійно визначає місця їх навчання, розвитку, лікування, дозвілля та відпочинку. Договір є чинним: він не розірваний, не визнаний недійсним, жодна зі сторін його не оспорює, і він фактично виконується. Малолітній ОСОБА_3 з моменту укладення договору і до цього часу проживає з батьком, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 05.03.2026 року. Опитаний судом у порядку ст. 171 СК України, він висловив бажання і надалі проживати з батьком.
Таким чином, місце проживання дитини, яка досягла десятирічного віку, вже визначено саме в тому порядку, який передбачає ч. 2 ст. 160 СК України: за спільною згодою обох батьків, оформленою нотаріально, та за згодою самої дитини. Рішення суду в такому випадку не може надати позивачу більшого обсягу прав, ніж той, яким він уже володіє на підставі закону та договору.
Суд критично оцінює доводи сторони позивача про те, що спір виник через бажання відповідачки, щоб син проживав з нею. Представник позивача в судовому засіданні на запитання суду прямо підтвердила, що доказів незгоди відповідачки з проживанням сина разом з позивачем не має. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. Посилання позивача на те, що у 2025 році відповідачка пропонувала дітям проживати з нею та порушувала питання про розірвання договору, жодними доказами не підтверджені. Договір при цьому розірваний не був.
Заяви відповідачки, надіслані до суду після відкриття провадження, суд оцінює як її пояснення в розумінні ст. 43 ЦПК України. Відзиву відповідачка не подала, тому справа вирішується за наявними матеріалами відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України. У цих заявах відповідачка висловила лише бажання, щоб син проживав з нею. Жодних дій, спрямованих на зміну встановленого договором порядку, вона не вчинила. Із зустрічним позовом вона до суду не зверталася. Також до органу опіки та піклування не зверталася, договору від 06.03.2024 року не оспорювала і не намагалася змінити місце проживання дитини фактично. Більше того, у тих самих заявах вона повідомила, що через відрядження не має змоги прибути до суду, а згодом - що планує виїзд на проживання до Республіки Польща і має намір залишати сина на своїх батьків. Не з`явилась вона і в жодне судове засідання, хоча її явку було визнано обов`язковою. Сукупність цих обставин свідчить, що висловлене відповідачкою бажання має декларативний характер і не підкріплене ні діями, ні реальною можливістю забезпечити проживання дитини разом із собою. Таке бажання не перешкоджає позивачу здійснювати свої батьківські права і тому не є порушенням, невизнанням чи оспорюванням його права в розумінні ст. 4 ЦПК України.
Наведене узгоджується з поясненнями самої дитини. Малолітній ОСОБА_3 повідомив суд, що востаннє спілкувався з матір`ю телефоном близько півроку тому протягом кількох хвилин, а бачив її понад три роки тому. За таких обставин відсутні підстави вважати, що відповідачка намагалася змінити місце проживання сина, визначене договором від 06.03.2024 року.
Звернувшись до суду, позивач фактично просить захистити його право від можливого порушення в майбутньому, тобто на випадок, якщо відповідачка колись реалізує висловлене бажання. Проте цивільне судочинство спрямоване на захист прав, які порушені, не визнані або оспорені на момент звернення до суду, а не на попередження гіпотетичного спору, про що вказано в постановах Верховного Суду від 05.09.2019 року в справі № 638/2304/17 та від 18.09.2023 року в справі № 582/18/21. Якщо такий спір у майбутньому справді виникне, позивач не буде позбавлений права на судовий захист. Водночас суд зазначає, що рішення про визначення місця проживання дитини в будь-якому разі не виключає можливості повторного звернення до суду, якщо обставини зміняться. Тому ухвалення такого рішення на випадок майбутнього спору не створило б для позивача додаткової правової визначеності порівняно з чинним нотаріальним договором.
Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, повідомлена про розгляд справи як третя особа, дійшла висновку про відсутність предмета спору щодо місця проживання дитини і з цієї причини не готувала висновку органу опіки та піклування. Суд погоджується з такою оцінкою. Обов`язкова участь органу опіки та піклування і подання ним письмового висновку, передбачені ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України, стосуються розгляду спору щодо місця проживання дитини. Оскільки такого спору судом не встановлено, відсутність висновку не перешкоджає вирішенню справи. Інтереси дитини при цьому не порушуються, оскільки відмова в позові не змінює її фактичного становища: вона продовжує проживати з батьком на підставі договору та відповідно до власного бажання.
Вирішуючи вимогу про встановлення факту одноосібного утримання та виховання малолітнього ОСОБА_3 , суд виходить з такого.
Одноосібне утримання сина позивачем є виконанням умов договору від 06.03.2024 року, а не наслідком ухилення відповідачки від виконання її обов`язків. Саме цим договором сторони за взаємною згодою поклали обов`язок повного матеріального забезпечення дітей на батька, а матері надали право на власний розсуд виділяти кошти на їх додаткове утримання. За таких умов неучасть відповідачки в утриманні сина відповідає узгодженому сторонами порядку і не може розцінюватися як невиконання нею обов`язку всупереч закону.
Суд також враховує, що встановлення факту одноосібного виховання не змінює обсягу батьківських прав відповідачки. Як зазначено вище, згідно з ч. 1 ст. 15 та ч.ч. 1, 2 ст. 141 СК України батьківські права та обов`язки не можуть бути припинені за волею одного з батьків, а розірвання шлюбу та окреме проживання не впливають на їх обсяг. Обмежити чи припинити батьківські права матері можна лише у визначених законом випадках і порядку, зокрема шляхом позбавлення батьківських прав з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Таких вимог позивач не заявляв. Отже, навіть у разі задоволення позову відповідачка зберегла б усі свої батьківські права. Для позивача такий результат мав би лише констатаційне значення.
Як на правові наслідки встановлення цього факту позивач посилається на те, що в медичних та інших установах від нього інколи вимагають погодження матері, зокрема для участі сина в спортивних зборах і змаганнях, поїздок за кордон, відкриття банківської картки. Водночас ці доводи суд відхиляє, оскільки жодного доказу відмови будь-якої установи вчинити певну дію за відсутності згоди матері позивач не надав.
Позивач також не зазначив, яка саме норма закону пов`язує із встановленням такого факту звільнення від обов`язку отримувати згоду другого з батьків у випадках, коли цей обов`язок встановлено спеціальним законодавством. Щодо питань організації життя дитини, які сторони можуть врегулювати самостійно, такий порядок уже визначено нотаріально посвідченим договором: позивач самостійно визначає місця навчання, розвитку, лікування, дозвілля та відпочинку дітей. Цей договір є належним документом для підтвердження його повноважень у відносинах з третіми особами. Сам позивач зазначив, що звернення до суду не пов`язане з питанням відстрочки від призову, оскільки він непридатний до військової служби. Отже, правових наслідків, які могли б настати лише на підставі судового рішення про встановлення цього факту, у справі не наведено.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України суд здійснює захист прав та інтересів у спосіб, визначений законом або договором, а якщо такий спосіб не визначено - у спосіб, що не суперечить закону і є ефективним для захисту права. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує реальне поновлення порушеного права або досягнення правового результату, на який розраховує позивач. Встановлення факту, яке не змінює обсягу прав відповідачки і не тягне визначених законом наслідків для позивача чи дитини, таким способом не є. Обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, що визначено Верховним Судом у постанові від 08.11.2023 року в справі № 761/42030/21.
Щодо вимоги про встановлення факту одноосібного утримання та виховання ОСОБА_4 суд враховує таке. Вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 і під час розгляду справи, ІНФОРМАЦІЯ_5 , досягла повноліття. У судовому засіданні позивач цих вимог не підтримав. Будь-яких правових наслідків встановлення такого факту за минулий період, коли донька була неповнолітньою, позивач не навів. Наведені вище висновки щодо правової природи договору від 06.03.2024 року та ефективності обраного способу захисту однаково стосуються і цієї вимоги. Отже, підстави для її задоволення також відсутні.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що права та інтереси позивача відповідачкою не порушені, не оспорені та не визнані, а обраний ним спосіб захисту не є ефективним. Це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог з вищевказаних підстав, суд враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принципи, пов`язані з належним здійсненням правосуддя, положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суди зобов`язано давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Рішення у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 року, Рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог суд не вирішує питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 01.10.2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_6 , виданий 21.11.1996 року Ватутінським МВ УМВС України в Черкаській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 , паспорт НОМЕР_8 , виданий 23.05.2005 року Солом`янським РУ ГУ МВС України в місті Києві, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 .
Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, адреса місцезнаходження: просп. Повітряних Сил, 41, м. Київ, код ЄДРПОУ 37485506.
Суддя Линдюк В.С.