Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/658/26
Номер провадження2/711/1116/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 жовтня 2026 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді Петренка О.В.,
за участю секретаря судового засідання Дмитренка О.Ю.,
позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
представника позивачів адвоката Синюка С.Л.,
представника відповідача адвоката Терлича В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про стягнення моральної шкоди, завданої злочином,
ВСТАНОВИВ:
23 січня 2026 року ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Синюк Станіслав Леонідович, звернулися до Придніпровського районного суду м.Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просять суд стягнути з ТОВ «Імпорт-Офіс Україна» моральну шкоду кожному в сумі 500 000 грн, а всього 2 000 000 грн, а також судові витрати (вхідний №3207/26, а.с.1-6 т.1).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначають, що 24 жовтня 2024 водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем, рухався на вищезазначеному автомобілі у напрямку м. Черкаси по автодорозі Н-16 зі сторони м. Сміла та здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_6 , що рухався в попутному напрямку, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні.
На момент смерті ОСОБА_6 мав спадкоємців першої черги, а саме: ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_5 (мати), ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_3 (дочка).
Як зазначають позивачі в мотивувальній частині позовної заяви, вони втратили чоловіка/батька/сина, близьку людину, який був їх опорою та підтримкою. Повністю зруйновано їх нормальне життя. Загибель чоловіка/батька/сина, спричинила надзвичайні страждання, які продовжуються до цих пір. Позивачі були досить близьким з чоловіком/батьком/сином, який систематично надавав допомогу позивачам, тому позивачі позбавлені можливості розраховувати на підтримку від чоловіка/батька/сина як в матеріальному, так і маральному, душевному стані в майбутньому.
Також позивачі акцентують увагу суду на тому, що втрата чоловіка/батька/сина тягне за собою необхідність докладати додаткових зусиль і викликає таку необхідність також і в майбутньому. Позивачам важко оцінити глибину душевних страждань, оскільки такі страждання більше ніколи не будуть припинені. Крім фактичних теплих відносин між позивачами та їх загиблим чоловіком/батьком/сином слід враховувати також психофізичну природу людини, а саме те, що втрата дітьми батька, матір`ю - сина, а дружиною - чоловіка, є найтяжчою втратою. Втрата є такою, що не може бути відновлена, а тому душевні страждання будуть тривати і надалі, що свідчить про їх тривалість.
Щодо характеру та обсягу страждань, то позивачі у позові зазначають про те, що смерть близької людини є різкою і психотравматичною подією, яка викликає надзвичайний стрес. Страждання пов`язані зі смертю відрізняються тим, що є не "одномоментними", а є "триваючими", тому що втрата чоловіка/батька/сина є непоправною подією.
Крім того позивачі зазначають про те, що загиблий ОСОБА_6 постійно проживав разом зі своєю великою родиною, кожного дня вони бачились та спілкувались. Постійно підтримував добрі відносини зі своїми рідними. Практично всі свята позивачі проводили в колі своєї сім`ї, зі своїм батьком. Позивачі відчувають пригніченість, депресію, страждання, які кожні святкові дні підсилюються, оскільки згадують, що ці свята вони могли святкувати зі своїм чоловіком/батьком/сином якби не дорожньо-транспортна пригода. Крім того, позивачів і загиблого об`єднували спільні традиції, а саме: вони разом святкували різні події, свята, дні народження. Після смерті ОСОБА_6 позивачі не можуть повноцінно жити також і в частині святкування, оскільки тепер в будь-яке релігійне свято чи важливу подію вони не можуть перебувати у святковому настрої через втрату близької людини, що зруйнувало їх нормальний життєвий устрій.
Після смерті чоловіка/батька/сина позивачі в майбутньому позбавлені будь-якої підтримки і допомоги від загиблого, а також те, що смерть чоловіка/батька/сина повністю змінила їх життя у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв`язки, позивачі у своїй позовній заяві оцінюють мінімальний розмір грошового відшкодування, завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті 500 000,00 грн, кожному з позивачів, який визначений з урахуванням тієї матеріальної та нематеріальної допомоги, яку надавав загиблий та міг надати в майбутньому позивачам.
Підсумовуючи викладене, позивачі просять суд ухвалити рішення, яким стягнути з ТОВ «Імпорт-Офіс Україна» моральну шкоду кожному в сумі 500 000 грн, а всього 2 000 000 грн, а також судові витрати.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.02.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с.60 т.1).
08 лютого 2026 року від представника позивачів адвоката Синюка С.Л. до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої було додано позовну заяву про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, у новій редакції, в якій позовні вимоги пред`явлені до відповідача ТОВ «Інсерт» замість ТОВ «Імпорт-Офіс Україна» (а.с.62-63 т.1).
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 лютого 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт» про стягнення моральної шкоди, завданої злочином; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження і на підставі позовної заяви про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, у новій редакції, що була долучена до заяви про усунення недоліків (вхідний №5142 від 09 лютого 2026 року); призначено підготовче засідання у справі №711/658/26 о 15 год 00 хв 12 березня 2026 року (а.с.82-83 т.1).
27 лютого 2026 року представником відповідача ТОВ «Інсерт» адвокатом Терличем В.Г. до суду поданий відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позову в заявленому розмірі з огляду на таке.
Відповідач ТОВ «Інсерт» розуміє свою міру відповідальність за дії свого працівника, проте просить суд врахувати, що заявлена сума моральної шкоди (по 500 000,00 грн кожному позивачу) є юридично-документально необґрунтованою та не враховує індивідуалізацію визначення моральної шкоди кожному з позивачів. ТОВ «Інсерт» щиро співчуває позивачам, як потерпілим у зв`язку з втратою близької людини та розуміє, що жодні грошові кошти не повернуть їм батька/чоловіка/сина.
Також відповідач у відзиві зазначає про те, що він не заперечує обставин, що встановлені вироком Черкаського районного суду Черкаської області по кримінальній справі №707/402/25 від 09.12.2025 (кримінальне провадження № 1202425[телефон приховано] від 24.10.2024), оскільки водій ОСОБА_7 дійсно перебував та перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Інсерт», який в свою чергу є власником автомобіля DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Крім того відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що позивачі жодним чином не обґрунтували розмір заявленої моральної шкоди по кожному з них з врахуванням родинних відносин, спільного проживання, постійної матеріальної підтримки, що, на переконання відповідача, є різними для кожного з позивачів.
Разом з тим, на переконання відповідача, позовна заява, складена адвокатом, є шаблонною та не містить: будь-якого об`єктивного розрахунку заявленої суми, методики чи хоча б мінімальних пояснень обґрунтованості визначення моральної шкоди в розмірі по 500 000 грн кожному з позивачів, доказів особливої інтенсивності моральних страждань кожного з позивачів окремо, медичних документів, висновків психологів чи інших доказів погіршення стану здоров`я, індивідуального обґрунтування заподіяння моральної шкоди щодо кожного позивача.
Підсумовуючи викладене, відповідач констатує, що фактично розмір компенсації визначений довільно. Водночас розмір моральної шкоди, заявлений позивачами до стягнення з відповідача, є непропорційним та явно завищеним.
Також відповідач, обгрунтовуючи заперечення проти позовних вимог, зазначає про те, що позивачі не врахували та не зазначили у позовній заяві фактів отриманих коштів від страхової компанії та ОСОБА_4 , а саме: компенсації (допомоги), добровільно сплаченої безпосереднім винуватцем ДТП, в розмірі 40 000 грн на ім`я ОСОБА_3 від 10.12.2025 через АТ «Укрпошта», а також страхових виплат, здійснених страховою компанією в межах договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди.
Крім того відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до усталеної судової практики, при визначенні розміру моральної шкоди суд моє враховувати майновий стан відповідача, а у випадку даної справи врахувати, що хоча ТОВ «Інсерт» і є власником джерела підвищеної небезпеки, а саме автомобіля DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , проте в разі присудження будь-яких коштів з ТОВ «Інсерт» у останнього виникає право зворотної вимоги до його працівника, а тому відповідач вважає, що, керуючись принципом справедливості, суд також повинен врахувати і майновий стан ОСОБА_4 , встановлений вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 09.12.2025, а саме, що він є одруженим, працює водієм вантажних автомобілів в ТОВ «Інсерт», на обліку у лікарів нарколога та психіатра не знаходиться; раніше несудимий, являється особою, яка постраждала внаслідок ЧАЕС 2-ї категорії, має дружину третьої групи інвалідності, яка постраждала внаслідок ЧАЕС 1-ї категорії, обмежено працездатну, має на утриманні та є опікуном відносно свого повнолітнього сина, який є інвалідом другої групи, за місцем роботи в ТОВ «Інсерт» характеризується виключно позитивно.
Підсумовуючи викладене, відповідач у відзиві констатує, що позовні вимоги позивачів є необґрунтованими належними і допустимими доказами в контексті розміру моральної шкоди, позивачами не надано доказів, що підтверджують заявлену суму, позивачами не враховано вже отримані компенсації, не дотримано принципу індивідуалізації, а також заявлено явно завищену та непропорційну суму моральної шкоди (вхідний №8744, а.с.112-116 т.1).
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.03.2026 задоволено клопотання представника відповідача ТОВ «Інсерт» адвоката Терлича В.Г. про залучення до участі в розгляді цивільної справи №711/658/26 ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору; залучено до участі в розгляді цивільної справи №711/658/26 ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору; на підставі п.2 ч.2 ст.198 ЦПК України відкладено підготовче засідання 09 год 30 хв 02 квітня 2026 року (а.с.159 т.1).
Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.04.2026 відкладено підготовче засідання до 09 год 00 хв 21.04.2026 у зв`язку із незакінченням процесуального строку на подання третьою особою письмових пояснень по суті спору (а.с.197 т.1).
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.04.2026 частково задоволено клопотання представника відповідача ТОВ «Інсерт» адвоката Терлича В.Г. про витребування доказів; витребувано в приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» належним чином завірену копію матеріалів страхової справи №045/037/029445/24 щодо страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24 жовтня 2024 року на автодорозі Н-16 за участю автомобіля марки Daf д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4 , внаслідок якої загинув ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також витребувано у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відомості про те чи перебував у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на момент смерті, тобто станом на 24 жовтня 2024 року; відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача ТОВ «Інсерт» адвоката Терлича В.Г. про витребування доказів в архіві Черкаського районного суду Черкаської області, а саме: належним чином завірений вирок у кримінальній справі №707/402/25 (а.с.214-217 т.1)
Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.04.2026 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 11 год 30 хв 18.05.2026 з підстав, передбачених п.4 ч.5 ст.198 ЦПК України (а.с.211 т.1).
Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18.05.2026 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 15 год 00 хв 03.06.2026 у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача про оголошення перерви у зв`язку з ненадходженням витребуваних доказів від страхової компанії, тобто з підстав, передбачених п.3 ч.5 ст.198 ЦПК України (а.с.236 т.1).
Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.06.2026 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 10 год 00 хв 05.06.2026 у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача про оголошення перерви задля підготування та подання у письмовій формі клопотання про залучення приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору (а.с.28 т.2).
Підготовче засідання, що було призначене о 10 год 00 хв 05 червня 2026 року, не відбулося з підстав тимчасової непрацездатності головуючого судді про що секретарем судового засідання складена відповідна довідка (а.с.37 т.2). Підготовче засідання відкладене до 10 год 00 хв 10 липня 2026 року.
Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 липня 2026 року залишено без розгляду усне клопотання представника відповідача ТОВ «Інсерт» адвоката Терлича В.Г. про залучення до розгляду цивільної справи №711/658/26 приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору (а.с.66-67 т.1).
Крім того ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 липня 2026 року задоволено клопотання представника позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 адвоката Синюка Станіслава Леонідовича про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, у частині позовних вимог ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 255 ЦПК України (а.с.68-69 т.2).
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.07.2026 закрито підготовче провадження у справі № 711/658/26 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про стягнення моральної шкоди, завданої злочином; розгляд справи по суті призначений 10 серпня 2026 року о 14 год 10 хв в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.70-71 т.2).
Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.08.2026 оголошено перерву в судовому засіданні до 11 год 00 хв 21.08.2026 (а.с.89-90 т.2).
Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.08.2026 оголошено перерву в судовому засіданні до 13 год 00 хв 04.09.2026 у зв`язку із задоволенням клопотання представника позивачів про оголошення перерви задля подання до суду заяви про виправлення технічної помилки, що допущена в прохальній частині заяви про розподіл судових витрат (а.с.99 т.2).
Судове засідання, що було призначене о 13 год 00 хв 04 вересня 2026 року, не відбулося з підстав тимчасової непрацездатності головуючого судді про що секретарем судового засідання складена відповідна довідка (а.с.112 т.2). Розгляд справи відкладений до 13 год 50 хв 25 вересня 2026 року.
У судових засіданнях позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також їх представник адвокат Синюк С.Л. позовні вимоги, викладені в позовній заяві про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, у новій редакції, що була долучена до заяви про усунення недоліків (вхідний №5142 від 09 лютого 2026 року), підтримали повністю з підстав, що викладені в означеній заяві по суті справи. Додатково позивач ОСОБА_2 повідомила суду про те, що з чоловіком ОСОБА_6 вони прожили 53 роки, виростили дітей та онуків. Проте внаслідок дій водія ОСОБА_4 її сім`я втратила чоловіка та батька дітей. Також повідомила, що від ОСОБА_4 вона отримала 40 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, зокрема на поховання. Позивач ОСОБА_3 додатково повідомила суд про те, що внаслідок дій водія ОСОБА_4 вона втратила батька, який був її опорою, адже допоміг вивчити онуку (дочку позивача), а також допоміг позивачу у скрутну хвилину, коли вона мала проблеми зі здоров`ям. Крім того позивач ОСОБА_3 підтвердила отримання від ОСОБА_4 40000 грн як компенсацію за матеріальну шкоду, що були витрачені на поховання батька ОСОБА_6 . Представник позивачів адвокат Синюк С.Л. додатково повідомив суд про те, що розмір моральної шкоди заявлений поза межами розміру моральної шкоди, що відшкодована страховою компанією позивачам.
Представник відповідача ТОВ «Інсерт» адвокат Терлич В.Г. у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в розмірі, що заявлені позивачами до стягнення з відповідача, з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково повідомив, що відповідач не заперечує факт спричинення позивачем діями водія ОСОБА_4 моральної шкоди, однак позивачі належним чином не обгрунтували розмір моральної шкоди, що заявлений ними до стягнення з відповідача. Також повідомив суду про те, що керівництво ТОВ «Інсерт» вважає необгрунтованою суму моральної шкоди, яку просять позивачі стягнути з відповідача, а тому у вирішенні даного питання покладаються на розсуд суду з урахуванням принципу розумності. Крім того представник відповідача звернув увагу суду на те, що водій ОСОБА_4 компенсував позивачам 40000 грн, які, як він вважав, є розміром відшкодування саме моральної шкоди. Що стосується розміру судових витрат, то представник відповідача акцентував увагу суду на тому, що розмір означених витрат є неспівмірних зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , у жодне судове засіданні по суті спору не з`явився, про причини неявки не повідомив, хоча про місце, день і час проведення судового засідання був щоразу повідомлений належним чином, заяв чи клопотань про проведення підготовчого засідання без його участі до суду не подав, пояснення до суду не направив.
Факт належного повідомлення ОСОБА_4 про день, час та місце проведення судових засідань підтверджується довідкою АТ «Укрпошта» про причини повернення/досилання рекомендованого листа, яким третій особі направлялася судова повістка про виклик до суду, із зазначенням причин для її повернення: адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.82 т.2, 96-97 т.2, 105 т.2, 120 т.2 та 121 т.2).
25 вересня 2026 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку зі складністю справи, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08 год 40 хв 5 жовтня 2026 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію позивачів та їх представника, висловлену як письмово, так і під час проголошення вступного слова, а також процесуальну позицію представника відповідача, що викладена письмово та проголошена у вступному слові, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є громадянином України, яка документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , що виданий 27.01.2001 Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області (а.с.30-31 т.1).
Із копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , що видане 6 березня 1971 року міським бюро РАЦС м. Черкаси, суд встановив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 6 березня 1971 року уклали шлюб; після укладення шлюбу дружина іменується прізвищем « ОСОБА_9 » (а.с.38 т.1).
Юридичний факт укладення 6 березня 1971 року шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 підтверджується і відповіддю відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №13873/23-16-26 від 29.04.2026, що направлена на виконання ухвали суду від 21.04.2026 (а.с.235 т.1).
Отже, суд встановив, що позивач ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_6 .
Із копії паспорта громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_4 , що виданий 16.02.2017 органом 7110, суд встановив, що позивач ОСОБА_3 є громадянином України (а.с.29 т.1).
Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , що видане 18.01.1972 міським бюро РАЦС м. Черкаси, зі змісту якого встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_1 , батьками якої є: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с.35 т.1).
Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №0[телефон приховано], що видане 14.01.2025 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд встановив, що 28.08.1993 між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 був укладений шлюб; після укладення шлюбу дружина іменується прізвище « ОСОБА_11 » (а.с.144-145 т.1).
Зі свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 , що видане 10.04.2007 відділом реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції Черкаської області, суд встановив, що шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 був розірваний; після реєстрації розірвання шлюбу дружина іменується прізвищем « ОСОБА_11 » (а.с.41 т.1).
Отже, суд встановив, що позивач ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_6 .
Із витягу з паспорта громадянина України серії НОМЕР_7 , що виданий 26.09.1997 Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України (а.с.33-34 т.1).
Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 , що видане 20.03.1981 Соснівським відділом РАЦС м. Черкаси, зі змісту якого встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_1 , батьками якого є: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с.37 т.1).
Отже, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 .
Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 , що видане 28.10.2024 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Черкаси помер ОСОБА_6 (а.с.42 т.1).
Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2025 року у справі №707/402/25, відповідно до якого ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років без позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк; на підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням терміном на два роки; на підставі п.1,2 ч.1 ст.76, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_4 протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Зокрема вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2025 року у справі №707/402/25 встановлено, що 24.10.2024 о 16.00 год ОСОБА_4 , керуючи автомобілем DAF, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Н-16 зі сторони м.Сміла в напрямку м.Черкаси, на 43км+250м. вказаної дороги, в порушення вимог п.12.3 ПДР України, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та в момент виявлення небезпеки для руху у вигляді велосипедиста, який рухався у попутному напрямку, не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди, а продовжив рух прямо, в результаті чого здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_6 .
Унаслідок вказаної ДТП ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримав тілесні ушкодження, від яких він помер у КНП «Третя Черкаська міська лікарня ШМД». Згідно з висновком експерта №03-01/1168 від 25.11.2024 ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді сполученої травми голови, тулубу та кінцівок, з детальним описом у висновку експерта, які утворилися прижиттєво, незадовго до настання смерті ОСОБА_6 та які належать до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя. Смерть ОСОБА_6 настала внаслідок сполученої травми голови, тулубу та кінцівок з переломами кісток скелету та ушкодженнями внутрішніх органів, що призвело до розвитку гострої крововтрати. Між виявленою у ОСОБА_6 сполученою травмою голови, тулубу та кінцівок і настанням його смерті існує прямий причинний зв`язок. При судово-медичній експертизі трупа спирти не виявлено.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля DAF, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , а саме вимог п.12.3 ПДР України, згідно з висновком експерта №СТ/402Е-24 від 23.12.2024, знаходиться у причинному зв`язку з виникненням ДТП та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_6 (а.с.21-23 т.1).
Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Суд перевірив факт набрання вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2025 року у справі №707/402/25 законної сили шляхом використання даних Єдиного державного реєстру судових рішень і встановив, що означене судове рішення набрало законної сили 09 січня 2026 року (реєстраційний номер рішення: 132469426).
Частиною 6 ст.82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З огляду на викладене, суд зробив висновок, що вчинення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4 кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.286 КК України, внаслідок якого загинув чоловік та батько позивачів доказуванню не підлягають, оскільки встановлені вироком суду, що набрав законної сили.
Із витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №42090 від 14.09.2023, що сформований Департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради, суд встановив, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_2 , починаючи з 24.12.1982, ОСОБА_6 , починаючи з 24.12.1982, та ОСОБА_1 , починаючи з 08.10.2021 (а.с.24 т.1).
Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив угоди про розмір і спосіб здійснення страхового відшкодування від 09.12.2024, що укладені між ПрАТ «УПСК» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та страхові акти №045/037/029424/24/1, 045/037/029423/24/1 та 045/037/029425/24/1 від 23.12.2024 зі змісту яких встановив, що сторони означених правочинів обумовили, що загальний розмір страхового відшкодування відповідно до ст.24,25,26,26-1,27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (з урахуванням положень ст.1200 ЦК України) за шкоду, пов`язану зі смертю ОСОБА_6 , яке підлягає виплаті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як відповідно дружині та дітям потерпілої особи внаслідок ДТП, що мала місце 24.10.2024, складає по 24 000 грн кожному та є загальним, остаточним і таким, що не підлягає оскарженню чи зміні (а.с.9, 11, 14, 16, 19, 21 т.2).
Юридичний факт перерахування ПрАТ «УПСК» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 страхового відшкодування за шкоду, пов`язану зі смертю ОСОБА_6 , судом встановлено на підставі платіжних інструкцій №6 від 03.01.2025, №11 від 03.01.2025 та №7 від 03.01.2025 (а.с.10, 15, 20 т.2).
Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами як на підтвердження своїх позовних вимог, так і заперечень проти них, дійшов таких висновків.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Відповідно до частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що результат аналізу норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Як встановлено судом, вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, підтверджується вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2025 року у справі №707/402/25, що 09 січня 2026 року набрав законної сили.
Водночас юридичні факти, що володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на день скоєння ОСОБА_4 дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув чоловік та батько позивачів ОСОБА_6 , було ТОВ «Інсерт» (відповідач у справі), а також, що водій означеного транспортного засобу, на час скоєння ДТП, перебував у трудових відносинах з ТОВ «Інсерт», підтверджується як вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2025 року у справі №707/402/25, що 09 січня 2026 року набрав законної сили, так і визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву (абз.1 стр.3 відзиву, а.с.113 т.1), а тому не підлягає доказуванню згідно положень ч.1 ст.82 ЦПК України, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання відповідачем у відзиві на позовну заяву як в заяві по суті справи.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинув чоловік та батько позивачів, сталась з вини водія ОСОБА_4 , який перебував у трудових відносинах із відповідачем ТОВ «Інсерт», тому твердження позивачів про те, що саме ТОВ «Інсерт» має відшкодовувати спричинену позивачам моральну шкоду, є обґрунтованим.
Частиною першою та пунктом другим частини другої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;.
Абзацом другим частини третьої статті 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України).
У відповідності до статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що є джерелом національного законодавства (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (рішення у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02, рішення у справі «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, заява № 41984/98).
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (рішення у справі «Антипенко проти російської федерації» від 15 жовтня 2009 року, заява № 33470/03, постанова у справі «Пшеничний проти російської федерації» від 14 лютого 2008 року, заява № 30422/03).
У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що факт спричинення позивачам моральної шкоди внаслідок загибелі їх чоловіка та батька ОСОБА_6 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 24 жовтня 2024 року на 43км+250м автодороги Н-16, з вини працівника відповідача ТОВ «Інсерт» ОСОБА_4 як водія автомобіля марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , підтверджується матеріалами справи.
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд зазначає про таке.
Як встановлено судом із мотивувальної частини позовної заяви, а також із пояснень позивачів та їх представника в судових засіданнях, завдання моральної шкоди працівником відповідача ОСОБА_4 позивачі пов`язують з тим, що вони втратили чоловіка та батька, близьку людину, який був їх опорою та підтримкою. Повністю зруйновано їх нормальне життя. Загибель чоловіка та батька спричинила для позивачів надзвичайні страждання, які продовжуються до цих пір. Позивачі були досить близькими з чоловіком та батьком, який систематично надавав допомогу позивачам, тому позивачі позбавлені можливості розраховувати на підтримку від чоловіка та батька як в матеріальному, так і моральному, душевному стані в майбутньому.
Також позивачі акцентують увагу на тому, що втрата чоловіка та батька тягне за собою необхідність докладати додаткових зусиль і викликає таку необхідність також і в майбутньому.
Щодо характеру та обсягу страждань, то позивачі зазначають про те, що смерть близької людини є різкою і психотравматичною подією, яка викликає надзвичайний стрес. Страждання пов`язані зі смертю відрізняються тим, що є не "одномоментними", а є "триваючими", тому що втрата чоловіка та батька є непоправною подією.
Крім того позивачі зазначають про те, що загиблий ОСОБА_6 постійно проживав разом зі своєю великою родиною, кожного дня вони бачились та спілкувались. Постійно підтримував добрі відносини зі своїми рідними. Практично всі свята позивачі проводили в колі своєї сім`ї, зі своїм чоловіком та батьком. Позивачі відчувають пригніченість, депресію, страждання, які кожні святкові дні підсилюються, оскільки згадують, що ці свята вони могли святкувати зі своїм чоловіком та батьком якби не дорожньо-транспортна пригода. Крім того, позивачів і загиблого об`єднували спільні традиції, а саме: вони разом святкували різні події, свята, дні народження. Після смерті ОСОБА_6 позивачі не можуть повноцінно жити також і в частині святкування, оскільки тепер в будь-яке релігійне свято чи важливу подію вони не можуть перебувати у святковому настрої через втрату близької людини, що зруйнувало їх нормальний життєвий устрій.
Після смерті чоловіка та батька позивачі в майбутньому позбавлені будь-якої підтримки і допомоги від загиблого, а також те, що смерть чоловіка та батька повністю змінила їх життя у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв`язки.
На переконання суду, будь-яка нормально реагуюча людина відчуває достатньо сильні душевні страждання внаслідок смерті близької для неї людини, а особливо, коли мова йде про найріднішу людину: чоловіка чи дружину, батька чи матір.
У даному випадку передчасна смерть чоловіка та батька позивачів, що настала внаслідок порушення працівником відповідача водієм ОСОБА_4 Правил дорожнього руху під час керування джерелом підвищеної небезпеки (автомобілем) безумовно свідчить про душевні страждання позивачів як дружини, дочки та сина через смерть відповідно чоловіка та батька. У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є посилання позивачів на те, що передчасна смерть чоловіка та батька внаслідок протиправної поведінки працівника відповідача спричинили їм душевні страждання.
Згідно керівних роз`яснень, що викладені у пункті дев`ятому постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
У п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
У зв`язку з викладеним, суд, враховуючи ту обставину, що смерть чоловіка та батька позивачів настала від дії джерела підвищеної небезпеки у зв`язку з порушенням Правил дорожнього руху працівником відповідача ТОВ «Інсерт» ОСОБА_4 як водієм автомобіля марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , беручи до уваги, що позивачі втратили рідну людину - чоловіка, з яким позивач ОСОБА_2 прожила 53 роки, а також батька, який був опорою для позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що безумовно завдало їм моральної шкоди, розмір якої, виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості, суд оцінює в 300 000 грн кожному з позивачів. На переконання суду, саме такий розмір відшкодування моральної шкоди відповідатиме отриманим позивачами моральним стражданням, а також вимогам розумності та справедливості.
Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди у сумі по 300 000 грн не може вважатися завищеним чи надмірним для відповідача, оскільки останній не надав суду належних і допустимих засобів доказування щодо власного майнового стану.
Крім того суд, під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача як роботодавця працівника, з вини якого сталася ДТП, внаслідок якої загинув чоловік та батьком позивачів, з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України, врахував висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст.23 ЦК України у подібних правовідносинах, що викладений в постанові від 01.10.2025 у справі № 332/1203/23 (провадження № 61-9531св24).
У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що заперечення представника відповідача щодо розміру моральної шкоди, що визначений позивачами в сумі по 500 000 грн кожному з позивачів, частково знайшли підтвердження під час розгляду справи по суті, а тому підлягають частковому врахуванню під час ухвалення судового рішення.
Щодо заперечень представника відповідача про необхідність врахування майнового стану водія ОСОБА_4 , оскільки ТОВ «Інсерт» матиме право зворотної вимоги до означеного працівника, що викладені у мотивувальні частині відзиву на позов, то суд відхиляє їх оскільки в межах розгляду даної справи питання про права та обов`язки ОСОБА_4 не вирішувалося.
Також суд відхиляє заперечення відповідача щодо не врахування позивачами, під час визначення розміру моральної шкоди, принципу індивідуалізації визначення розміру моральної шкоди, оскільки, як встановив суд, позивачі є дружиною та дітьми загиблого внаслідок порушення працівником відповідача водієм ОСОБА_4 Правил дорожнього руху велосипедиста ОСОБА_6 , тобто є близькими родичами останнього. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що як дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , які прожили як подружжя 53 роки, так і діти ОСОБА_6 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , безумовно пережили моральні страждання в однаковому обсязі і незалежно від того чи проживали вони постійно із загиблим ОСОБА_6 . Тому суд дійшов висновку, що, визначаючи розмір моральної шкоди, завданий позивача внаслідок загибелі їх чоловіка та батька, позивачі обгрунтовано визначили однаковий розмір моральних страждань у грошовому еквіваленті, а відповідно і суд, визначаючи розмір моральної шкоди, також вважав, що останній має бути однаковим щодо кожного з позивача.
Посилання представника відповідача адвоката Терлича В.Г. в означеному контексті на правові висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 25.11.2020 у справі №760/28302/18 та від 02.11.2020 у справі №133/1238/17 суд відхиляє, оскільки, як встановлено судом, суд касаційної інстанції переглядаючи судові рішення в цивільній справі №760/28302/18 взагалі не вирішував питання розміру моральної шкоди, оскільки предметом позову було відшкодування майнової шкоди; щодо висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 02.11.2020 у справі №133/1238/17, то суд касаційної інстанції, лишаючи без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції констатував, що розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 (дружині потерпілого), суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правомірно урахував ступінь вини ОСОБА_2 , який перебував у трудових правовідносинах з АТ «Вінницяобленерго», глибину та тривалість моральних страждань позивача, яких вона зазнала внаслідок смерті свого чоловіка у результаті ДТП, та із застосуванням принципів розумності і справедливості дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з АТ «Вінницяобленерго» 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; тобто у конкретній цивільній справі суд касаційної інстанції не виснував про необхідність застосування принципу індивідуалізації моральної шкоди, завданої позивачам, оскільки в означеній справі, на відміну від справи №711/658/26, позивачем була лише дружина потерпілого.
Також суд частково відхиляє твердження представника відповідача адвоката Терлича В.Г. про те, що, визначаючи розмір моральної шкоди по 500000 грн кожному, позивачі не навели будь-якого розрахунку заявленої суми, методики чи хоча б мінімальних пояснень обґрунтованості визначення моральної шкоди в розмірі по 500 000 грн кожному з позивачів, доказів особливої інтенсивності моральних страждань кожного з позивачів окремо, медичних документів, висновків психологів чи інших доказів погіршення стану здоров`я, індивідуального обґрунтування заподіяння моральної шкоди щодо кожного позивача, оскільки як вже суд констатував Європейський суд з прав людини нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (рішення у справі «Антипенко проти російської федерації» від 15 жовтня 2009 року, заява № 33470/03, постанова у справі «Пшеничний проти російської федерації» від 14 лютого 2008 року, заява № 30422/03). Водночас суд погоджується з представником відповідача, що заявлений до стягнення позивачами розмір моральної шкоди - кожному по 500 000 грн, не в повній мірі відповідає вимогам розумності та справедливості.
Крім того суд відхиляє твердження представника відповідача про необхідність врахування добровільно сплачених ОСОБА_4 позивачам 40 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки стороною відповідача всупереч статей 12,81 ЦПК України не надано суду належних і допустимих доказів тому юридичному факту, що сплачені водієм ОСОБА_4 (третьою особою) позивачам грошові кошти в сумі 40 000 грн, були саме відшкодуванням моральної шкоди, завданої їм внаслідок загибелі їх чоловіка та батька. Водночас позивачі, не заперечуючи того юридичного факту, що ОСОБА_4 здійснив перерахуванням їм 40 000 грн, зазначають про те, що це були кошти спрямовані на відшкодування матеріальної шкоди і витрачені на поховання потерпілого ОСОБА_6 .
Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України), а в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази тому юридичному факту, що перераховані ОСОБА_4 позивачам грошові кошти в сумі 40000 грн, є саме коштами, що спрямовані на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, тому суд відхиляє твердження представника відповідача про необхідність врахування сплати третьою особою позивачам 40 000 грн під час визначення остаточного розміру моральної шкоди.
Також суд відхиляє твердження представника відповідача адвоката Терлича В.Г. про те, що під час визначення розміру відшкодування позивачам моральної шкоди необхідно враховувати розмір страхового відшкодування, що отримане позивачами у рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого ОСОБА_6 , який кожен з позивачів отримав у сумі 24 000 грн, з огляду на таке.
Абзацом 2 частини третьої статті 23 ЦПК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Аналіз означеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що розмір моральної шкоди, завданої злочином, визначається судом незалежно від розміру страхового відшкодування.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обгрунтованими, а тому таким, що підлягають задоволенню частково, а саме стягненню з відповідача підлягає моральна шкода, завдана внаслідок загибелі чоловіка та батька позивачів, у розмірі по 300 000 грн кожному з позивачів. У іншій частині означена позовна вимога задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.
Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року встановлено в розмірі 3328 гривень 00 копійок.
У зв`язку з цим, за подачу позовної заяви позивачі мали б сплатити судовий збір сукупно в розмірі 15 000 грн (1 500 000 грн х 0,01 = 15 000 грн), тобто кожен по 5000 грн, оскільки 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 х 0,4 = 1331,20 грн,) є меншим, аніж 1% ціни позову і не більшим, аніж максимальний розмір судового збору (16640 грн).
Водночас, оскільки позивачі подали позов через підсистему «Електронний суд», то згідно положень ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, розмір судового збору, що підлягав сплаті позивачами за подачу конкретної позовної заяви, сукупно складає 12 000 грн (15000 грн х 0,8) або по 4000 грн кожним з позивачів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються, позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.
Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За вказаних обставин та приймаючи до уваги, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України у взаємозв`язку із положеннями ч.6 ст.141 того ж Кодексу та п.п.1 п.1 ч.2 ст.4, ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір, який мав бути сплачений, однак не був сплачений у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір», позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 при зверненні до суду з даним позовом, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 7200 грн (12000 грн х 0,6 = 7200 грн), що становить 60% від ціни позову (900 000 грн / 1 500 000 грн).
Що стосується прохання позивачів, що викладене у п.5 прохальної частини позовної заяви, про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає про таке.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги ч.1,2,3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу означених положень процесуального права суд робить висновок, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно суду надати такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачами на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: 1) договорів про надання правової допомоги №7, 6 та 4 від 19 січня 2026 року, що укладені між позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Синюк та Партнери (далі - АБ «Синюк та Партнери») (а.с.7-8 т.1, 9 зворот-11 т.1, 14 зворот-16 т.1); 2) ордерів на надання правової допомоги серії АІ №2106484 (а.с.9 т.1, серії АІ №2106483 (а.с.11 зворот), серії АІ №2106475 (а.с.16 зворот т.1); 3) свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6423/10 від 15.02.2018, яким документований адвокат Синюк С.Л. (а.с.18 т.1); 4) виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.04.2018 щодо реєстрації АБ «Синюк та Партнери» як юридичної особи (а.с.19-20 т.1); 5) посвідчення адвоката №6423/10 від 15.02.2018, яким документований адвокат Синюк С.Л. (а.с.17 т.1); 6) заяву про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи (а.с.47-53 т.2) та заяву про виправлення технічної описки від 21.08.2026 (а.с.107-108 т.2); 7) акту наданих послуг від 23.06.2026 до договорів про надання правової (правничої) допомоги № 4,6,7 від 19.01.2026, в якому міститься перелік наданих правових та юридичних послуг, а також загальна вартість виконаної роботи, що складає 24 000 грн; крім того означений акт містить застереження про те, що за домовленістю сторін розмір вартості наданих послуг підлягає сплаті клієнтами протягом 90 календарних днів після ухвалення судового рішення у справі №711/658/26 та отриманого рахунку (а.с.54 т.2);.
У зв`язку з дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання позивачу правничої допомоги АБ «Синюк та Партнери» в особі адвоката Синюка С.Л. у справі щодо стягнення моральної шкоди, завданої злочином, з відповідача ТОВ «Інсерт»., суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги та її вартості в розумінні положень ст.12,81 ЦПК України.
З аналізу статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 137 ЦПК України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 (провадження № 61-13766св24).
За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що зменшення розміру витрат на правову допомогу, отриману позивачем у заявленому та доведеному обсязі, без відповідної заяви іншої сторони у спорі - відповідача, є порушення вимог статті 13, частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.13, 137 ЦПК України викладений в постановах Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №361/10208/23 (провадження № 61-12269св24) та 25.03.2026 у справі №703/1666/22 (провадження № 61-13533св23), що судом застосовуються з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.
Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідач ТОВ «Інсерт» у відзиві на позовну заяву, заперечуючи щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу зазначає про те, що витрати позивачів на правничу допомогу є неспівмірними, а також до позову не додані рахунки на оплату та/або квитанції про сплату таких послуг. Крім того в судовому засіданні представник відповідача адвокат Терлич В.Г. також повідомив суд, що заперечення відповідача щодо стягнення на користь позивачів витрат на правничу допомогу обумовлено і тим, що у заяві про розподіл означених витрат представник позивачів просить суд стягнути означені витрати не з відповідача, а з ТОВ «Імпорт-Офіс Україна».
Суд, дослідивши матеріали справи з метою належного розгляду процесуального питання стягнення витрат позивачів на професійну правничу допомогу з призми заперечень представника відповідача щодо її неспівмірності з обсягом, наданої представником позивачів, правничої допомоги означеним учасникам справи, зазначає про таке.
Пунктами 4.5 договорів про надання правової допомоги №7, 6 та 4 від 19 січня 2026 року, що укладені між позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Синюк та Партнери (а.с.7-8 т.1, 9 зворот-11 т.1, 14 зворот-16 т.1) передбачено, що за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої АБ «Синюк та Партнери» юридичної допомоги і її вартість, порядок оплати. Акт надсилається клієнтам адвокатським бюро факсимільним зв`язком або поштою. На письмову вимогу клієнтів, адвокатське бюро може надавати акти про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією.
Згідно акту наданих послуг від 23.06.2026 до договорів про надання правової (правничої) допомоги № 4,6,7 від 19.01.2026 (а.с.54 т.2) АБ «Синюк та Партнери» в особі адвоката Синюка С.Л. надало, а клієнти ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 прийняли наступний комплекс робіт/послуг за договорами про надання правової допомоги №7, 6 та 4 від 19 січня 2026 року, а саме: консультація по справі, збір та підготовка документів, аналіз законодавства, підготування, складення процесуальних документів по справі, копіювання, надсилання матеріалів, участь в судових засіданнях; загальна вартість фактично виконаної роботи та наданих послуг складає 24 000 грн; за домовленістю сторін розмір вартості наданих послуг підлягає сплаті клієнтами протягом 90 календарних днів після ухвалення судового рішення у справі №711/658/26 та отриманого рахунку.
Беручи до уваги, що представник позивачів адвокат Синюк С.Л. підготовив позовну заяву про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, від імені чотирьох позивачів, брав участь в усіх підготовчих засіданнях, а також в усіх судових засідання по суті спору, в яких представляв інтереси усіх позивачів, які тривали з березня до вересня 2026 року, зважаючи на те, що справа розглядалася в порядку загального позовного провадження, тому суд дійшов висновку, що розмір витрат позивачів на наданням їм професійної правничої допомоги в розмірі 24 000 грн є співмірним зі складністю справи та з часом затраченим представником позивачів на представництво прав та законних інтересів останніх. У зв`язку з цим відхиляє заперечення представника відповідача щодо неспівмірності вартості правничої допомоги з обсягом наданої позивачам правничої допомоги АБ «Синюк та Партнери».
Також суд відхиляє заперечення представника відповідача про те, що матеріали справи не містять документів про сплату позивачами витрат на правничу допомогу, оскільки як встановлено судом зі змісту акту наданих послуг від 23.06.2026 до договорів про надання правової (правничої) допомоги № 4,6,7 від 19.01.2026 (а.с.54 т.2) означений засіб доказування містить застереження про те, що розмір вартості наданих послуг підлягає сплаті клієнтами протягом 90 календарних днів після ухвалення судового рішення у справі №711/658/26 та отриманого рахунку.
Крім того суд відхиляє твердження представника відповідача про те, що в заяві про стягнення судових витрат позивачі просять стягнути витрати на правничу допомогу не з відповідача, а не учасника справи ТОВ «Імпорт-Офіс Україна», оскільки представник позивачів у процесуальний спосіб усунув означену описку, подавши відповідну заяву (а.с.107-108 т.2), яка протокольною ухвалою суду від 25.09.2026 долучена до матеріалів справи.
Водночас частиною першою, пунктом третім частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку з тим, що позивачами були пред`явлені позовні вимоги до відповідача ТОВ «Інсерт» на загальну суму 1 500 000 грн, які судом задоволені частково в розмірі 900 000 грн, що складає 60% від ціни позову (900000 грн / 1500000 грн), тому суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних відносин принципу пропорційності визначення судових витрат, визначивши розмір витрат на правничу допомогу, що надана позивачам, сукупно в розмірі 60%, що відповідає розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку з цим, керуючись пунктом третім частини другої статті 141 ЦПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню з відповідача ТОВ «Інсерт» пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що у грошовому виразі складає 14 400 грн (24 000 грн (розмір витрат на правничу допомогу, що визнаний судом співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та узгоджується з орієнтовним розрахунком суми судових витрат) х 0,6 (розмір задоволених позовних вимог)).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що саме 14 400 грн у рівних частках підлягають стягненню з відповідача ТОВ «Інсерт» на користь позивачів як витрати на правничу допомогу, що останнім надавалися АБ «Синюк та Партнери» в особі адвоката Синюка С.Л., тобто на користь кожного з позивачів в розмірі по 4800 грн.
Керуючись ст. 23, 1167, 1168, 1187 ЦК України, ст. 2, 4, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 95, 133, 141, 244, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану злочином, в розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану злочином, в розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду, завдану злочином, в розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) гривень.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) гривень.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) гривень.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інсерт» на користь держави 7200 (сім тисяч двісті) гривень судового збору.
У іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 5 жовтня 2026 року.
Учасники справи:
Позивачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_10 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: невідомий, місце проживання: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_11 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Інсерт», код ЄДРПОУ: 23654299, місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Прибузька, 20/1.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_12 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Головуючий: О. В. Петренко