ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. [телефон приховано], fax [телефон приховано]
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2026 м. Дніпро Справа № 904/937/25 (904/3986/26)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1", м.Дніпро
до ОСОБА_1 , с-ще.Добротвір
про визнання договору недійсним та стягнення
в межах справи № 904/937/25
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "Шахтар" (Донецьк)" (08325, Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вул. Лесі Українки, буд.14, ідентифікаційний номер юридичної особи 00169816)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" (49005, м. Дніпро, вул. Жуковського, буд.20, офіс 136; ідентифікаційний номер юридичної особи 41204120)
про визнання банкрутом
Суддя Мілєва І.В.
Без виклику представників сторін
СУТЬ СПОРУ:
В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває на стадії ліквідації справа № 904/937/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1".
Повноваження ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" покладені на арбітражного керуючого Боярчукова Сергія Григоровича, свідоцтво № 120 від 04.02.2013.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд:
- прийняти позовну заяву до розгляду в межах справи № 904/937/25 про банкрутство ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1";
- витребувати у ОСОБА_1 належним чином завірену копію договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, укладеного між ТОВ "СК "Дніпро-1" та ОСОБА_1 , з усіма додатками до нього та доказами його виконання (у разі наявності);
- визнати договір позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, укладений між ТОВ "СК "Дніпро-1" та ОСОБА_1 , недійсним;
- застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1" 108 000,00 грн.
Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.07.2026 матеріали позовної заяви № 904/937/25(904/3986/26) передано на розгляд судді Суховарову А.В.
Ухвалою суду від 03.07.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" залишено без руху.
06.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" надійшла заява ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1" на виконання вимог ухвали суду від 03.07.2026.
Ухвалою суду від 20.07.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 20.08.2026. Задовольнив клопотання позивача про витребування доказів. Витребував у ОСОБА_1 належним чином завірену копію договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, який був укладений між ТОВ "СК "Дніпро-1" та ОСОБА_1 , з усіма додатками до нього та доказами його виконання (у разі наявності).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 справу № 904/937/25 (904/3986/26) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" до ОСОБА_1 було передано на розгляд судді Мілєвій І.В.
Станом на 12.08.2026 від ОСОБА_1 належним чином завірена копія договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, який був укладений між ТОВ "СК "Дніпро-1" та ОСОБА_1 з усіма додатками до нього та доказами його виконання не надходила.
Суд ухвалою від 12.08.2026 прийняв до свого провадження справу № 904/937/25 (904/3986/26) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" до ОСОБА_1 . Постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Повторно витребував у ОСОБА_1 належним чином завірену копію договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, укладеного ТОВ "СК "Дніпро-1" та ОСОБА_1 , з усіма додатками до нього та доказами його виконання (у разі наявності).
Станом на 05.10.2026 від ОСОБА_1 належним чином завірена копія договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, який був укладений між ТОВ "СК "Дніпро-1" та ОСОБА_1 з усіма додатками до нього та доказами його виконання не надходила.
В ухвалі від 20.07.2026 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідачу було запропоновано надати відзив на позов протягом 15 днів з дня отримання (вручення) ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалу від 20.07.2026 було вручено відповідачу 28.07.2023.
Відзив відповідач до суду не подав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За викладених обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі № 904/397/26 визнано Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" призначено арбітражного керуючого Боярчукова Сергія Григоровича (свідоцтво № 120 від 04.02.2013).
Як зазначає позивач, під час виконання повноважень керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1", відповідно до ухвали суду від 11.12.2025 по справі № 904/937/26, арбітражним керуючим Боярчуковим С.Г. виявлено, що відповідно до платіжної інструкції № 454 від 15.04.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" здійснено переказ грошових коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на суму 108 000,00 грн., з призначенням платежу "поворотна фінансова допомога (позика) згідно договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022 Без ПДВ".
Позивач вказує про безоплатність договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022 , а також зазначає, що договір укладено у період, коли заборгованість ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1" перед кредиторами становила 307 619 553,22 грн, а фінансовий стан боржника свідчив про те, що він не має достатніх джерел для погашення вказаної заборгованості, що зумовило відкриття провадження у справі № 904/937/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1".
Отже, позивач вважає договір позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022 вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредиторами, за відсутності можливості погашення таких вимог.
За викладених обставин, позивач зазначає про наявність ознак фраудаторності оскаржуваного правочину.
Викладені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України).
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори; майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, ст. 42 КУзПБ, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані застосуванням наслідків передбачених цією нормою.
При розгляді спорів в порядку ст. 42 КУзПБ належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема, але не виключно щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, укладені із заінтересованими особами, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
З огляду на сферу регулювання Кодексу України з процедур банкрутства загалом і за змістом зазначеної норми статті 42 Кодексу, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Тобто, цивільні-права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.
Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть, вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.
Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).
Договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно п.6 ч. 1 ст.3 Цивільного кодексу України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (ч. 3 ст. 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав: Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин. Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку Поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Частиною 3 ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала / використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
У Рішенні від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення Цивільного кодексу України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Цивільного кодексу України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку Поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням.
Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.
Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.
Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.
Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.
Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
Відтак перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.
Згідно із ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Якщо керівник та інші органи боржника не виконують цих законодавчих приписів, учиняють та виконують від імені боржника фраудаторні правочини, учиняють інші фраудаторні дії або не вчиняють дій щодо стягнення боргів з інших осіб, які мають заборгованість перед боржником, то це свідчить про дефект волі органу управління боржника в особі його керівника.
КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів.
Частиною 2 ст. 7 КУзПБ визначено юрисдикційність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник; спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спорів про визнання недійсними результатів аукціону; спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спорів про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спорів про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спорів про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спорів щодо інших вимог до боржника, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Отже, законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.
Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов`язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (ч. 3 ст. 42 КУзПБ).
Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3, 13 ЦК України.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Таким чином, як вбачається із практики застосування норм права стосовно фраудаторного правочину, господарський суд зазначає, що фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого "використання права на зло", коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.
Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам. При цьому фраудаторним правочином може бути і правочин, вчинений з порушенням ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України, і фіктивний правочин, і правочин, який сторони не встигли виконати чи відклали виконання з якихось інших міркувань.
Фраудаторним може визнаватися правочин як на підставі спеціальних норм законодавства (у провадженнях про банкрутство чи виконавчих провадженнях тощо), так і з посиланням на загальні норми законодавства, зокрема статті 3,13, 203 Цивільного кодексу України.
Оскільки способів незаконної діяльності особи всупереч принципів, добросовісності та з метою використати "право на зло" для шкоди інтересів інших осіб може бути необмежена кількість (бо власне йде мова про протиправну поведінку в господарсько-правовому аспекті, що межує із кримінальними чи адміністративними правопорушеннями), то встановити вичерпний перелік формально виражених критеріїв, за якими-можна було б ідентифікувати фраудаторний правочин - неможливо. Тому не виключено поєднання фраудаторного правочину із іншими самостійними підставами для визнання цього ж правочину недійсним. Наприклад, фраудаторний правочин може поєднуватися із п. 2 ст.203 ЦК, коли він вчиняється особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи під впливом обману (ст. 230 ЦКУ) чи насильства (ст. 231 ЦКУ). В наявності в одному правочині ознак і фраудаторності, і недійсності, що передбачена іншими підставами, немає внутрішньої суперечності.
При цьому господарський суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо принципу jura novit curia ("суд знає закони") - неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms") згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Суд зазначає, що відповідач, звертаючись до суду з першою заявою по суті, повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме довести факт наявності договірних відносин між сторонами, та як наслідок відсутність обов`язку у відповідача щодо повернення боргу, та на підставі яких суд може встановити наявність цих обставин (фактів).
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі платіжної інструкції № 454 від 15.04.2022 позивачем перераховано на користь відповідача суму 108 000,00 грн, з призначенням платежу "поворотна фінансова допомога (позика) згідно договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022 Без ПДВ".
Як вказано вище, суд ухвалою від 20.07.2026 витребував у ОСОБА_1 належним чином завірену копію договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, який був укладений між ТОВ "СК "Дніпро-1" та ОСОБА_1 , з усіма додатками до нього та доказами його виконання (у разі наявності).
Також ухвалою від 12.08.2026 суд повторно витребував у ОСОБА_1 належним чином завірену копію договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, укладеного ТОВ "СК "Дніпро-1" та ОСОБА_1 , з усіма додатками до нього та доказами його виконання (у разі наявності).
Станом на 05.10.2026 від ОСОБА_1 належним чином завірена копія договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, який був укладений між ТОВ "СК "Дніпро-1" та ОСОБА_1 з усіма додатками до нього та доказами його виконання не надходила.
Між тим, зважаючи на обставини укладення договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, наявні підстави вважати вказаний правочин таким, що містить ознаки фраудаторності.
Позивач зазначає, що станом на час оскаржуваного правочину ТОВ «СК "Дніпро-1» мало непогашену заборгованість перед кредиторами на суму 307 619 553, 22 грн відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025.
Суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2026 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" про перегляд ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 за нововиявленими обставинами у справі №904/937/25; скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 року у справі № 904/937/25; ухвалено нове судове рішення, яким визнаго грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Лемурія" (49081, м.Дніпро, пр.Мануйлівський, буд.73, кімната 208, ідентифікаційний номер юридичної особи 43275848) до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" (49005, м.Дніпро, вул. Жуковського, буд.20, офіс 136; ідентифікаційний номер юридичної особи 41204120) на суму 2 222 840,00грн. (основний борг) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, 4 844, 80 грн. (судовий збір) - 1 черга задоволення вимог кредиторів; в решті вимог - відхилено.
Так, укладення оспорюваного договору позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022 не мало економічної мети, не було спрямоване на отримання прибутку чи досягнення будь-якого позитивного економічного результату для товариства. Крім того, оскаржуваний правочин є безоплатним, при цьому жодної винагороди, компенсації чи іншого майнового еквівалента ТОВ «СК "Дніпро-1» не отримало, а ТОВ «СК "Дніпро-1» на час оскаржуваного правочину мало непогашену заборгованість перед кредиторами, зокрема на суму 2 222 840,00грн.
В матеріалах справи відсутні докази спростування вищенаведених обставин.
Відзив на позовну заву відповідач до суду не подав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.
Враховуючи викладене, оспорюваний договір має ознаки фраудаторності, що свідчить про наявність правових підстав для визнання його недійсним.
Господарський суд зауважує, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, укладений між учасниками господарських правовідносин, якщо він направлений на уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами в майбутньому. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.»
Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Після визнання недійсним оскаржуваного договору, можливим є застосування наслідків його недійсності, передбачених абз.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, з метою приведення сторін до становища, в якому вони перебували до виконання оскаржуваного договору як ефективний спосіб захисту порушеного права.
Таким чином, господарський суд вважає, що ефективним способом захисту позивача є стягнення грошових коштів з відповідача у порядку реституції за недійсним договором позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022 в розмірі 108 000,00 грн.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту, а саме визнання недійсним договору та стягнення з відповідача суми заборгованості.
З огляду на викладене, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3328,00 грн.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Господарський суд зазначає, що позовна заява подана позивачем до суду в електронній формі.
При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 6656,00 грн згідно з квитанцією про сплату № 5966-6294-6201-4000 від 02.07.2026, замість 5324,80 грн. Таким чином, при зверненні з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідне клопотання позивачем до суду подано не було. Тому суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн підлягає поверненню з державного бюджету України, для чого позивачу необхідно звернутися до суду з відповідним клопотанням.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 5324,80 грн.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати недійсним договір позики № 0504-3/2022-П від 05.04.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Жуковського, буд.20, офіс 136; ідентифікаційний код 41204120) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Жуковського, буд.20, офіс 136; ідентифікаційний код 41204120) грошові кошти у розмірі 108 000,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 5324,80 грн, про що видати наказ.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 05.10.2026.
Суддя І.В. Мілєва