ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02.10.2026 м. Івано-Франківськ Справа № 909/920/26
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Шкіндера П.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаенергія"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати Трейд Буд"
про стягнення заборгованості в сумі 220 839,08 грн
установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Новаенергія" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати Трейд Буд" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 220 839,08 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу №27/03/25-Н-К від 27.03.2025 в частині здійснення своєчасної оплати за поставлений позивачем на підставі видаткової накладної №РН-0000052 від 15.05.2025 товар в результаті чого виникла заборгованість на суму 190 992,00 грн. За прострочення виконання зобов`язань по договору позивач здійснив нарахування пені, що складає в розмірі 29 847,08 грн. Свою позицію обґрунтовує приписами ст. 525, 526, 530, 549, 610, 712 ЦК України.
Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 03.08.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження та ухвалив здійснювати розгляд справи відповідно до приписів ст. 252 ГПК України за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням. Вказаною ухвалою надано відповідачу строк подачі суду (протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дня вручення цієї ухвали) відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду).
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою суду від 03.08.2026 позивач повідомлений про відкриття провадження у справі, про що свідчить долучена до матеріалів справи довідка про доставку електронного листа від 05.08.2026.
Відповідач про відкриття провадження у справі щодо нього повідомлявся судом теж належним чином, про що свідчить відмітка на зворотньому боці оригіналу ухвали суду від 03.08.2026. Разом з тим, на адресу суду повернулась копія ухвали суду від 03.08.2026. Причини невручення не зазначено.
Відповідно до здійсненої перевірки в Трекінгу Укрпошти судом встановлено причину невручення "за закінченням терміну зберігання".
З урахуванням того, що поштова кореспонденція направлялась відповідачу за його місцем реєстрації, зазначеним в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчить долучена до матеріалів справи копія Витягу з ЄДРЮОФОПГФ від 27.08.2026, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду справи та забезпечення реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заву не скористався, в зв`язку із чим, керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, справа вирішується за наявними матеріалами у справі.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Отже, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про розгляд судової справи для реалізації ними конституційного права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
При розгляді даної справи суд також керується положеннями п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Крім того, судом взято до уваги, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).
Розглянувши та дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
27 березня 2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новаенергія" (по договору - продавець/по справі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпати Трейд Буд" (по договору - покупець/по справі - відповідач) укладено Договір купівлі-продажу №27/03/25-Н-К (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1.Договору позивач зобов`язався передати відповідачу у власність пелети (паливні гранули з деревини та тирси) (надалі - товар) в порядку і на умовах визначених Договором.
Пунктом 1.2. Договору сторонами погоджено, що право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент його фактичного отримання та підписання сторонами видаткової накладної.
Згідно п. 3.1. Договору загальна сума за цим договором складається із суми вартості видаткових накладних, оформлених продавцем на видачу товарів покупцю на протязі дії цього Договору.
Пунктом 3.4. Договору сторонами встановлено, що розрахунок за товар здійснюється покупцем у безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця на умовах 100% передоплати по цінах згідно виставленого рахунка на протязі 2 (двох) робочих днів з моменту отримання від продавця рахунку.
Відповідно до п. 5.2. Договору встановлено, що у випадку недотримання покупцем термінів оплати товару, він зобов`язується сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Строк нарахування пені та строк давності щодо її стягнення встановлюється відповідно до приписів чинного законодавства.
На підставі вказаного Договору 15.05.2025 позивач поставив відповідачу товар пелети (паливні гранули з деревини та тирси) в кількості 23 т на суму 190 992,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000052 від 15.05.2025 та товарно-транспортною накладною №26 від 15.05.2025, які підписані як позивачем так і відповідачем, підписи яких скріплені печатками.
В порушення умов Договору відповідач оплату за отриманий ним згідно видаткової накладної №РН-0000052 від 15.05.2025 товар не здійснив.
Наведене зумовило позивача звернутись із позовом до суду.
Зі змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі Договір є договором поставки, відтак до нього застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Суд констатує, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору, продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
За змістом частинам 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Умовами Договору купівлі-продажу №27/03/25-Н-К від 27.03.2025 сторони визначили, що оплата вартості товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання покупцем рахунка.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
В частинах 1, 4 ст. 538 ЦК України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.
Отже, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та приписи частин 1, 2 ст. 692 ЦК України обов`язок покупця (відповідача) з оплати товару виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів.
Разом з тим, суд звертає увагу, що пунктом 1.2. Договору сторонами погоджено, що право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент його фактичного отримання та підписання сторонами видаткової накладної.
Відповідно до видаткової накладної №РН-0000052 від 15.05.2025, підписаної обома сторонами, підписи яких скріплені печатками, підтверджується факт передання позивачем та отримання відповідачем товару - паливні гранули (пелети) пресовані з деревини та тирси (А-1) в кількості 23 000 на загальну суму 190 992,00 грн.
З урахуванням наведеного вище, зокрема, приписів норм чинного законодавства України та умов договору, у відповідача виник обов`язок здійснити оплату товару 15.05.2025, в момент передання його позивачем відповідачу, про що свідчить видаткова накладна №РН-0000052 від 15.05.2025.
В силу вимог статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
В порушення умов Договору купівлі-продажу №27/03/25-Н-К від 27.03.2025 відповідач оплату за отриманий ним товар на підставі видаткової накладної №РН-0000052 від 15.05.2025 та товарно-транспортної накладної №26 від 15.05.2025 в розмірі 190 992,00 грн не здійснив, що має місце прострочення виконання відповідачем зобов`язання на суму 190 992,00 грн.
За наведеного, позовні вимоги в частині стягнення 190 992, 00 грн є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Згідно приписів ч. 1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пунктом 5.2. Договору сторонами обумовлено, що у випадку недотримання відповідачем строків оплати товару, він зобов`язується сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Строк нарахування пені та строк давності щодо її стягнення встановлюється відповідно до приписів чинного законодавства України.
При вирішенні спору суд застосовує теж норми Господарського кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Згідно з поданого позивачем розрахунку заборгованості розмір пені за прострочення виконання грошового зобов`язання (оплати товару по Договору) складає 29 847,08 грн.
Суд, здійснивши перевірку нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, приходить до висновку про правомірність та обгрунтованість її нарахування та такої, що підлягає до задоволення в повному обсязі.
За приписом статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. ч. 1,2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на момент ухвалення рішення у справі відповідач суму заборгованості в розмірі 220 839,08 грн, з них: 190 992,00 грн - основної заборгованості та 29 847,08 грн - пені не сплатив, доводи позивача не спростував.
З аналізу наведеного вище, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
При зверненні із позовом до суду позивач заявив до відшкодування витрат по сплаті судового збору та зазначив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 39 776,20 грн. У заяві зазначив, що остаточний розрахунок понесених судових витрат подасть з урахуванням приписів ст. 126 та 221 Господарського процесуального кодексу України.
26.08.2026 позивач подав до суду клопотання за вх.№15651/26 про відшкодування йому за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 752,80 грн та долучив докази їх понесення.
Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано суду наступні докази (у копіях документів):
- ордер на надання правничої допомоги серії СЕ №1146218 від 23.07.2026;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧЦ № 000029 від 27.03.2015;
- Звіт (Акт) про надані послуги у зв`язку із розглядом справи №909/920/26 від 24.08.2026;
- платіжну інструкція 8299 від 10.08.2026.
Договір про надання юридичної (правничої) допомоги №161/26 від 07.07.2026, на який посилається у звіті про надання послуг, в матеріалах справи відсутній.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
За змістом ст. 26, 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги, який укладається в письмовій формі.
Приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" втсановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
За змістом ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Згідно з положеннями частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у частині третій статті 126 та частині восьмій статті 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Наведені вище положення ГПК у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (Постанова ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як зазначалося вище, Договір про надання юридичної (правничої) допомоги №161/26 від 07.07.2026 в матеріалах справи відсутній.
Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку із недоведеністю їх наявності у порядку, передбаченому положеннями ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ст.ст. 76-77 ГПК України (додаткова постанова Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у cправі № 922/2830/23).
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) також вказано, що "склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення".
Наявність долучених позивачем вищезазначених доказів понесення витрат на правничу допомогу без надання самого Договору про надання юридичної (правничої допомоги) №161/26 від 07.07.2026, на який зокрема посилається позивач у Звіті про надання послуг від 24.08.2026, не дозволяє суду перевірити правомірність застосування ставок та домовленостей сторін, які зазначені у звіті.
Таким чином, обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості позивачем не доведено.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У даній справі позов задоволено в повному обсязі, проте обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість заявником не підтверджено, відтак у суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Отже, в задоволенні заяви про відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 752,80 грн слід відмовити, а зазначені витрати слід залишити за позивачем.
Щодо судового збору.
За правилами п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 3328,00 грн (платіжна інструкція № 8257 від 23.07.2026).
Оскільки позовна заява позивача надійшла до суду в електронній формі через підсистему "Електронний суд", за подання цієї позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2662,40 грн із застосуванням коефіцієнту пониження ставки судового збору.
Отже, має місце сплата позивачем судового збору при зверненні із позовом до суду в більшому розмірі, ніж встановлено законом, зокрема в сумі 665,60 грн.
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Клопотання про повернення надмірно сплаченої суми судового збору в розмірі 665,60 грн позивачем не подано.
За правилами, встановленими п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позову в повному обсязі, судовий збір в сумі 2662,40 грн слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 86, 123, 129, 130, 178, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
в и р і ш и в :
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаенергія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати Трейд Буд" про стягнення заборгованості в сумі 220 839,08 грн, з них: 190 992,00 грн - основної заборгованості та 29 847,08 грн - пені - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати Трейд Буд" (вул. Василіянок, буд.15, офіс 31, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код 44825165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаенергія" (вул. Прутська, буд.3, селище Лужани, Чернівецький район, Чернівецька область, 59342, код 37062235) 220 839,08 грн, з них: 190 992,00 грн - основної заборгованості та 29 847,08 грн - пені; та 2662,40 грн - судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено та підписано 02.10.2026.
Суддя П. А. Шкіндер