ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
30.09.2026 Справа № 910/9769/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Яременок О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до 1) Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945)
2) Державного підприємства Немирівський спиртовий завод (22800, Вінницька обл., Немирівський р-н., м. Немирів, вул. Горького, буд. 31, ідентифікаційний код 05459134)
про припинення правовідносин голови комісії з реорганізації,
за участю представників сторін:
від позивача: не з`явилися
від відповідача-1: Галата А.О.
від відповідача-2: не з`явилися
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фонду державного майна України (далі - відповідач-1) та Державного підприємства Немирівський спиртовий завод (далі - ДП Немирівський спиртовий завод; відповідач-2) припинення правовідносин голови комісії з реорганізації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до додатку до наказу Міністерства аграрної політики України від 16.12.2010 № 833 (у редакції наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.09.2020 № 1830) головою комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод є ОСОБА_1. Позивачем неодноразово були подані заяви до Фонду державного майна України про виключення його зі складу комісій з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку, які були залишені відповідачем-1 без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9769/26, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.09.2026.
24.08.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.
25.08.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" представником позивача подано відповідь на відзив.
26.08.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
У підготовчому засіданні 16.09.2026 суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.09.2026.
16.09.2026 (зареєстровано 17.09.2026) через систему ЄСІТС «Електронний суд» від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правову допомогу.
24.09.2026 через систему ЄСІТС «Електронний суд» Фондом державного майна України подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2026 заяву відповідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
28.09.2026 через систему ЄСІТС «Електронний суд» Фондом державного майна України подано заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у яких відповідач-1 просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу на 50% від суми, зазначеної у заяві, та стягнути 6 875,00 грн.
У судове засідання 30.09.2026 позивач не забезпечив явку уповноваженого представника, однак подав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечив проти позову та проти заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, заявив про зменшення витрат на правову допомогу до 6 875,00 грн.
Відповідач-2 не забезпечив явку уповноважених представників у судове засідання, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач-2 у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2026, не подав до суду відзиву на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.
З огляду на зазначене та з урахуванням того, що неявка представників позивача та відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 30.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 р. N 672 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» утворено Державне підприємство спиртової та лікеро горілчаної промисловості (далі - Державне підприємство «Укрспирт») на базі майна Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн «Укрспирт»), державних підприємств і об`єднань спиртової та лікеро горілчаної промисловості, зазначених в абзаці третьому цього пункту, з віднесенням Підприємства до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.
Державне підприємство Немирівський спиртовий завод включено до Переліку державних підприємств і об`єднань спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства і підлягають реорганізації шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (Мінекономіки) від 18.09.2020 № 1830 внесені зміни в додаток 1 до наказу Міністерства аграрної політики України 16.12.2010 N 883.
Відповідно до додатку до наказу Міністерства аграрної політики України від 16.12.2010 № 833 (у редакції наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.09.2020 № 1830), головою комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод є ОСОБА_1 заступник директора ДП «УКРСПИРТ».
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 липня 2022 р. № 683-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» Державне підприємство Немирівський спиртовий завод включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, які передаються до сфери управління Фонду державного майна, суб`єктів господарювання, повноваження з управління корпоративними правами держави щодо яких передаються Фонду державного майна, та суб`єктів господарювання, контроль за діяльністю яких здійснює Фонд державного майна.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 14.09.2020 № 1770 внесені зміни в додаток 3 до наказу Міністерства аграрної політики України 30.11.2010 № 779.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 липня 2022 № 683-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» ДП «УКРСПИРТ» включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, які передаються до сфери управління Фонду державного майна, суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, повноваження з управління корпоративними правами держави щодо яких передаються Фонду державного майна, та суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, контроль за діяльністю яких здійснює Фонд державного майна.
Як вказує позивач, ДП «УКРСПИРТ» до Фонду державного майна України та Міністерства економіки України подана заява від 05.06.2023 № 1.1-1.9/3, за підписом в.о. директора ОСОБА_1 , про заміну голови комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод та інших підприємств, у зв`язку з покладенням на ОСОБА_1 виконання обов`язків директора ДП «УКРСПИРТ».
Наказом ДП «УКРСПИРТ» від 15.01.2025 № 3-к ОСОБА_1 звільнений з посади заступника директора ДП «УКРСПИРТ».
В подальшому, позивач неодноразово звертався до Фонду державного майна України з заявами від 01.07.2024, від 25.07.2025, від 21.10.2025 та 03.07.2026 про виключення його зі складу комісій з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод та інших підприємств спиртової галузі за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку.
Фонд державного майна України листом від 26.08.2025 за вих. № 10-72-21480 у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 25.07.2025, повідомив останнього, що Фонд листом від 20.08.2025 за № 10-79- 20956 звернувся до ДП "УКРСПИРТ" з проханням надати кандидатуру голови комісії з реорганізації.
Позивач вважає, що у ДП «УКРСПИРТ» відсутні зобов`язання з формування складу комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод, а відтак, Фондом державного майна України порушено право позивача на звільнення його від виконання обов`язків голови комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод, внаслідок не прийняття наказу про зміну складу комісії з реорганізації та не припинення повноважень ОСОБА_1 як голови комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечив з наступних обставин:
- оскільки рішення про припинення ДП Немирівський спиртовий завод приймав попередній орган управління на підставі ЦК України, отже ДП Немирівський спиртовий завод не є об`єктом припинення, а позивач - керуючим припиненням в розумінні Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України", тому саме ЦК України застосовується у спірних правовідносинах з позивачем;
- Фонд державного майна України вчинив всі можливі дії щодо призначення іншого голови комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод та припинення повноважень ОСОБА_1, як голови комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод;
- Цивільний кодекс України не передбачає порядку відбору голови комісії з реорганізації та винагороди за виконання даних функцій, що в свою чергу ускладнює процес пошуку, окрім того, для призначення головою комісії ДП Немирівський спиртовий завод іншої особи необхідна її згода і виключно після отримання згоди від іншої особи на призначення її головою комісії на безоплатній основі у Фонду державного майна України з`явиться юридична можливість припинити повноваження чинного голови комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод;
- неможливим є припинення повноважень чинного голови комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод, у зв`язку з складним процесом пошуку особи, яка б надала згоду на призначення її головою комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод на безоплатній основі;
- позивач не здійснював жодних дій, передбачених Законом України Законом України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України" для вжиття керуючим припиненням, а також не подавав Фонду державного майна України на затвердження жодних передбачених зазначеним Законом України обов`язкових документів, у зв`язку з чим у Фонду державного майна України відсутні правові підстави для нарахування позивачеві винагороди винагороди за виконання таких функцій;
- у випадку видачі Фондом державного майна України наказу про припинення повноважень позивача як голови комісії з реорганізації Немирівський спиртовий завод, реєстрація такого наказу в ЄДР буде унеможливлена, оскільки поле "Голова комісії з припинення" не може бути не заповненим під час перебування ДП Немирівський спиртовий завод в процесі припинення.
Виходячи з наведених вище обставин, відповідач-1 вважає відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог.
Також відповідач-1 заперечив щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 13 750,00 грн, посилаючись на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю справи та витраченим часом, оскільки адвокатом Власюком Д.В. надані ідентичні послуги в межах інших судових справ № 910/9782/26, № 910/9246/26, № 910/8758/26, №910/7010/26, № 910/4864/26, № 910/2092/26, № 911/2992/25. У запереченнях на заяву про стягнення витрат на правову допомогу відповідач заявив про зменшення витрат на правову допомогу до 6 875,00 грн.
Відповідач-2 правом на подання відзиву не скористався.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та способи захисту цивільних прав та інтересів.
Як вбачається із матеріалів справи, наказом 28.07.2010 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 672 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» згідно якої вирішив, в тому числі: утворити державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на базі майна Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, державних підприємств і об`єднань спиртової та лікеро-горілчаної промисловості; реорганізувати державні підприємства і об`єднання спиртової та лікеро горілчаної промисловості, зокрема ДП, шляхом приєднання до ДП «Укрспирт».
Державне підприємство Немирівський спиртовий завод включено до Переліку державних підприємств і об`єднань спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства і підлягають реорганізації шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (Мінекономіки) від 18.09.2020 № 1830 внесені зміни в додаток 1 до наказу Міністерства аграрної політики України 16.12.2010 N 883.
Відповідно до додатку до наказу Міністерства аграрної політики України від 16.12.2010 № 833 (у редакції наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.09.2020 № 1830), головою комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод є ОСОБА_1 заступник директора ДП «УКРСПИРТ».
Частинами 3, 4 ст. 105 Цивільного кодексу України визначено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" унормовано, що здійснюючи управління об`єктами державної власності Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; встановлює порядок передачі об`єктів державної власності суб`єктам управління, визначеним цим Законом.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 липня 2022 р. № 683- р "Деякі питання управління об`єктами державної власності", ДП Немирівський спиртовий завод включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, які передаються до сфери управління Фонду державного майна, суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, повноваження з управління корпоративними правами держави щодо яких передаються Фонду державного майна, та суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, контроль за діяльністю яких здійснює Фонд державного майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
У п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначено, що Фонд державного майна України приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що належать до сфери його управління.
06.05.2023 набрав чинності Закон України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України", який встановлює порядок та особливості припинення державних підприємств за рішенням суб`єкта управління на основі принципів законності, відкритості та прозорості.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України" унормовано повноваження суб`єкта управління, а саме: суб`єкт управління має право:
1) приймати рішення про припинення об`єктів припинення;
2) скасовувати прийняті рішення про припинення об`єктів припинення;
3) приймати рішення про продовження строку проведення процедури припинення;
4) здійснювати відбір, призначати та припиняти повноваження керуючого припиненням;
5) здійснювати контроль за діяльністю керуючих припиненням;
6) встановлювати додаткові заходи, що будуть невід`ємною частиною плану-графіка і є обов`язковими для здійснення припинення;
7) здійснювати компенсацію витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення;
8) затверджувати: а) план-графік та зміни до нього; б) проміжний ліквідаційний баланс (у разі ліквідації об`єкта припинення); в) передавальний акт (у разі реорганізації об`єкта припинення шляхом злиття, приєднання чи перетворення); г) розподільчий баланс (у разі реорганізації об`єкта припинення шляхом поділу); ґ) пропозиції керуючого припиненням щодо подальшого ходу та завершення процедури припинення; д) ліквідаційний баланс (у разі ліквідації об`єкта припинення); е) кошторис витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення; є) порядок відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням; ж) типову форму плану-графіка;
9) погоджувати умови реалізації майна об`єкта припинення;
10) погоджувати умови залучення керуючим припиненням третіх осіб для забезпечення здійснення процедури припинення;
11) виконувати дії, спрямовані на формування та передачу архівних документів об`єкта припинення до архівних установ у випадках, передбачених цим Законом;
12) одержувати інформацію та документи від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;
13) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Отже, до повноважень Фонду державного майна України, як суб`єкта управління, входить припинення повноважень керуючого припиненням.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України" з моменту призначення до керуючого припиненням переходять функції щодо управління об`єктом припинення, а також права та обов`язки керівника об`єкта припинення, у тому числі право:
1) вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна об`єкта припинення, що знаходиться у третіх осіб;
2) заявляти до третіх осіб вимоги та/або позови щодо повернення об`єкту припинення сум дебіторської заборгованості;
3) подавати до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) об`єкта припинення;
4) залучати на договірних засадах для забезпечення виконання своїх повноважень під час здійснення процедури припинення за рахунок об`єкта припинення інших осіб (аудиторів, юристів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання тощо) шляхом укладення керуючим припиненням відповідних договорів у межах кошторису витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення, затвердженого суб`єктом управління;
5) призначати за рахунок об`єкта припинення проведення аудиторських перевірок та експертиз з питань діяльності об`єкта припинення у межах кошторису витрат керуючого припиненням, пов`язаних з проведенням процедури припинення, затвердженого суб`єктом управління;
6) звертатися за інформацією, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, юридичних осіб, у тому числі банків та інших фінансових установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб;
7) отримувати від банків, інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців об`єкта припинення, інформацію про обсяг та обіг коштів/електронних грошей на рахунках у банку/небанківському надавачу платіжних послуг, електронних гаманцях об`єкта припинення, а також інформацію про договори об`єкта припинення про зберігання цінностей або надання йому в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
8) звертатися до контролюючих органів із заявами про відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов`язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу; 9) виконувати інші повноваження відповідно до закону.
Суб`єкт управління не несе відповідальності за шкоду, заподіяну керуючим припиненням третім особам.
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України" керуючий припиненням виконує свої повноваження з моменту призначення до завершення або скасування процедури припинення об`єкта припинення, крім випадків дострокового припинення його повноважень.
У разі прийняття суб`єктом управління рішення про скасування процедури припинення керуючий припиненням за своєю згодою та за рішенням суб`єкта управління може продовжувати виконувати функції керівника із встановленням йому на час виконання зазначених функцій заробітної плати у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання таких функцій до моменту призначення суб`єктом управління іншого керівника підприємства.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України" не може бути призначена керуючим припиненням фізична особа: яка не здатна виконувати обов`язки керуючого припиненням за станом здоров`я.
Отже, повноваження керуючого припиненням у відповідності до положень Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України" можуть бути достроково припиненні.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Фонду державного майна України з заявами про виключення його зі складу комісій з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод та інших підприємств за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку.
Згідно з положеннями ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. N 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. N 8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. N 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.
В основу виникнення будь-яких цивільних відносин, у тому числі й з приводу виконання повноважень з управління юридичною особою, покладено абсолютні принципи свободи (договору, підприємницької чи іншої діяльності, що не заборонена законом) та вільного волевиявлення.
Свобода передбачає можливість особи займатися чи не займатися тією чи іншою справою, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Так само принципи свободи та вільного волевиявлення покладено й в основу припинення таких правовідносин, адже ніхто проти його волі не може бути примушений перебувати у тих чи інших правовідносинах або виконувати певні зобов`язання, якщо це не передбачено законом чи договором.
Оскільки, починаючи з липня 2024 року, позивач постійно повідомляв Фонд державного майна України про небажання виконувати обов`язки голови комісії з реорганізації ДП Немирівський спиртовий завод, що підтверджено зібраними у справі доказами, проте відповідачем-1 дій щодо призначення іншої особи головою комісії з реорганізації не було вчинено, суд дійшов висновку про порушення прав позивача та покладення на нього виконання обов`язків, які позивач вважає обтяжливими для себе за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 в справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19.
У постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
Як слідує із висновків Верховного Суду в постанові від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений орган про таке звільнення письмово за два тижні.
Водночас, якщо працівник (керівник) не може звільнитись через відсутність рішення органу управління, за рішенням якого він підлягає звільненню, ефективним способом захисту є визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічне слідує також із висновків Верховного Суду в постанові від 17.01.2024 р. у справі №333/3177/22, в якій касаційний суд зазначив, що у зв`язку з визнанням судовим рішенням у іншій справі, яке набрало законної сили, трудових відносин позивача (генерального директора комунального підприємства) припиненими, такі є припиненими з дня набрання цим рішенням суду законної сили, а таке судове рішення є підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо припинення правовідносини, які виникли між Державним підприємством Немирівський спиртовий завод та ОСОБА_1 , а саме - виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства Немирівський спиртовий завод.
Водночас, процедура припинення відносин голови комісії з реорганізації має супроводжуватись внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань змін до відомостей про керівника юридичної особи саме на підставі рішення суду у даній справі, у випадку набрання ним законної сили.
Відповідно до п. 12 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації зміни складу комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), голови комісії або ліквідатора подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про зміни.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в ЄДР містяться такі відомості про юридичну особу, зокрема: про органи управління юридичної особи; про керівника юридичної особи; про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи; дані про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію, керуючого припиненням тощо) та про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.
Відповідно до правових висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та від 24.05.2023 у справі №127/9479/21, факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов1язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.
Враховуючи зазначене вище, у зв`язку із прийняттям судом рішення про припинення правовідносин між позивачем та відповідачами, суд дійшов висновку про задоволення також і вимоги позивача про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення повноважень ОСОБА_1 .
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Крім того, у позовній заяві позивач також просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 13 750,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Як встановлено судом, 26.07.2025 між адвокатом Власюком Дмитром Васильовичем та ОСОБА_1 (клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги №15, відповідно до умов якого адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту, а клієнт зобов`язаний сплатити адвокату гонорар та супутні витрати, необхідні для виконання цього договору.
У п. 7.1.1. Договору сторони погодили, що гонорар адвоката зазвичай розраховується відповідно до системи тарифів та вказується в Акті приймання послуг в залежності від обсягу часу, що його витрачено адвокатом на надання правової допомоги.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано Акт приймання юридичних послуг №7 від 16.06.2026 року на суму 13 750,00 грн.
Судом встановлено, що Власюк Д.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8854/10.
Частинами 4-5 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України).
Також суд зазначає, що включення до складу наданих адвокатом послуг, таких як "ознайомлення з документами щодо спору та їх аналіз", "визначення првової позиції та позовних вимог і погодження їх з клієнтом" не можуть бути виділені в окремі види послуг, позаяк є обов`язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі, а відтак поглинаються послугами "підготовка та подача позовної заяви" у даній справі.
За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, клопотання відповідача-1, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на відповідача-1 витрат позивача на правову допомогу у розмірі 6 875, 00 грн.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Припинити правовідносини, які виникли між Державним підприємством Немирівський спиртовий завод (22800, Вінницька обл., Немирівський р-н., м. Немирів, вул. Горького, буд. 31, ідентифікаційний код 05459134) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), а саме виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства Немирівський спиртовий завод.
3. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) із записів про Державне підприємство Немирівський спиртовий завод (22800, Вінницька обл., Немирівський р-н., м. Немирів, вул. Горького, буд. 31, ідентифікаційний код 05459134) в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.
4. Стягнути з Фонду державного майна (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 324 грн 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 875 грн 00 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати позивачу наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.10.2026
Суддя Л.Г. Пукшин