ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
05.10.2026 Справа № 910/5888/26
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Державного некомерційного підприємства "Національний інститут раку"
до Малого приватного підприємства "В П К"
про визнання частково недійсним пункту договору та стягнення 883 146,53 грн
Представники сторін: не викликалися.
ВСТАНОВИВ:
У травні 2026 року Державне некомерційне підприємство "Національний інститут раку" (далі - Інститут) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Малого приватного підприємства "В П К" (далі - Підприємство), в якому просило суд:
- визнати частково недійсним пункт 4.3 Договору від 26.02.2024 № 43/2024 у тому числі у редакції, викладеній у Додатковій угоді №2 від 31.10.2024 та умови Специфікації, що є Додатком №1 до Договору, у частині встановлення ціни (тарифу) на Послугу у розмірі 3522,00 грн з ПДВ (2 935,00 грн без ПДВ) за 1 Гкал;
- стягнути з Підприємства на користь Інституту безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 883 146,53 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що тариф на теплову енергію, реалізація якої здійснюється Відповідачем, є регульованим, а тому встановлений у Додатковій угоді №2 від 31.10.2024 до Договору від 26.02.2024 № 43/2024 тариф у розмірі 3 522,00 грн (разом із ПДВ), не відповідає тарифу, встановленому у розпорядженні Київської міської військової адміністрації від 30.05.2024 №497, що є порушенням законодавства у сфері теплопостачання. Таким чином, вищезазначена умова договору має бути визнана недійсною на підставі частини 1 статті 203 та статті 215 ЦК України, а надмірно сплачені кошти у розмірі 883146,53 грн підлягають поверненню Позивачу на підставі частини 1 статті 216 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
08.06.2026 через загальний відділ діловодства суду Підприємство подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову, оскільки:
- у відповідності до положень частини 2 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" Відповідач не є суб`єктом природної монополії у виробництві та постачанні теплової енергії та не є суб`єктом господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, тому спірний тариф на теплову енергію не є регульованими, а визначається самостійно за згодою сторін (за вільними (нерегульованими) цінами);
- постанова НКРЕКП №308 від 22.03.2017 в частині ліцензування діяльності у сфері теплопостачання протирічить частині 6 статті 9 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" та частині 2 статті 20 Закону України "Про теплопостачання";
- встановлений тариф у розпорядженні Київської міської військової адміністрації від 30.05.2024 №497 є економічно необґрунтований, що буде підтверджено висновком експерта;
- розпорядження Київської міської військової адміністрації від 30.05.2024 №497 не підлягає застосуванню на спірні правовідносини, оскільки Інститут не є ані установою, ані організацією, що фінансується з державного чи місцевого бюджету;
- розпорядження Київської міської військової адміністрації від 30.05.2024 №497 є нікчемним, оскільки підписане неуповноваженою та те особою.
Також у відзиві Підприємством викладено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Підприємства про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
15.06.2026 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 16.06.2026) Інститут подав відповідь на відзив, в яких не погодився із аргументами Відповідача, з огляду на те, що:
- останній є виробником теплової енергії на установках з використанням альтернативних, тому на спірні правовідносини поширюють дію частини 3-11 статті 20 Закону України "Про теплопостачання";
- Розпорядження Київської міської військової адміністрації від 30.05.2024 №497 є чинним та не було оскаржене Відповідачем;
- Інститут є неприбутковим підприємством, що частково фінансується з Державного бюджету України, що підтверджується положеннями Статуту та Планом використання бюджетних коштів на 2024 рік;
- відсутність у формулюванні "установи та організації, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету" прямої вказівки на організаційно-правову форму "підприємства" не може тлумачитися як безумовне виключення таких суб`єктів із кола споживачів, до яких застосовується відповідний тариф, за умови їх фактичного фінансування з державного чи місцевого бюджету.
19.06.2026 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 22.06.2026) Підприємство подало заперечення на відповідь на відзив, в яких наголосив на необґрунтованості позовних вимог Інституту.
30.06.2026 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 01.07.2026) Підприємство подало клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Підприємства про зупинення провадження у справі.
28.07.2026 через загальний відділ діловодства суду Підприємство подало клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, зокрема Висновку експерта №СЕ-19/121-26/16463-ЕК від 27.07.2026.
03.09.2026 через систему "Електронний суд" Інститут подав заперечення на вищезазначений висновок експертів.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Інституту необґрунтованими.
26.02.2024 між Інститутом (за текстом договору - Замовник) та Підприємством (за текстом договору - Постачальник/Виконавець) за результатами проведеної тендерної процедури за ID: UA-2024-02-02-012311-a (Відкриті торги з особливостями) було укладено Договір №43/2024 від 26.02.2024, відповідно до пункту 1.1. якого Виконавець зобов`язується надати Споживачеві послугу з постачання теплової енергії на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення: Теплова енергія, код 09320000-8 "Пара, гаряча вода та пов`язана продукція" за ДК 021:2015 (далі - Послуга), відповідної якості та в обсязі відповідно до специфікації, яка є Додатком 1 до цього договору, а Споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану Послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Згідно з пунктом 4.1. Договору ціна цього договору становить 20 413 512,00 грн, у тому числі ПДВ - 3 402 252,00 грн, яка розподіляється наступним чином:
- за рахунок бюджетних коштів - 19 531 400,00 грн, у тому числі ПДВ - 3 255 233,33 грн;
- за рахунок власних коштів - 882 112,00 грн, у тому числі ПДВ - 147 018,67 грн.
Ціна цього Договору може бути змінена за взаємною згодою сторін, у випадках встановлених цим Договором. Споживач вносить плату Виконавцю, яка складається з плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги.
Пунктом 4.2. Договору визначено, що ціною (вартістю) Послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Станом на дату укладення цього договору тариф на Послугу становить 3 522,00 грн за 1 Гкал, у тому числі ПДВ 587,00 грн. Загальна кількість теплової енергії - 5 796 Гкал (пункт 4.3. Договору).
За положеннями пункту 7.1. Договір набирає чинності з дати його укладення Сторонами та діє до 31.12.2024, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання Сторонами. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору. Сторони домовились, що відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, умови цього Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання.
У відповідності до пункту 7.2. Договору усі зміни та доповнення до цього Договору вносяться в період його дії, за згодою Сторін та з урахуванням положень Закону України "Про публічні закупівлі", шляхом укладення додаткової угоди до даного Договору, яка стає невід`ємною його частиною і набирає чинності лише після її підписання Сторонами.
31.10.2024 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2, якою, зокрема внесли зміни до пунктів 4.1. та 4.3. Договору.
Так, відповідно до пункту 4.1. ціна цього Договору становить 16 307 641,89 грн, в тому числі ПДВ 2 717 940,32 грн, яка розподіляється наступним чином:
за рахунок бюджетних коштів - 15 961 379,01 грн, у тому числі ПДВ 2 660 229,84 грн;
за рахунок власних коштів - 346 262,88 грн, у тому числі ПДВ 57 710,48 грн.
Ціна цього Договору може бути змінена за взаємною згодою сторін, у випадках встановлених цим Договором. Споживач вносить плату Виконавцю, яка складається з плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги.
Згідно пункту 4.3. Договору (у редакції Додаткової угоди №2 від 31.10.2024) станом на дату укладання цього договору тариф на Послугу становить 3 522,00 грн за 1 Гкал, у тому числі ПДВ 587,00 грн. Загальна кількість теплової енергії - 4 630,222 Гкал.
Також вищезазначеною додатковою угодою Сторони домовились розірвати Договір з 31.10.2024. Ця Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами.
Водночас Розпорядженням Київської міської військової адміністрації №497 від 30.05.2024 установлено Підприємству тариф на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії, для установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, у розмірі 2 247,32 грн (разом із ПДВ) за 1 Гкал (пункт 1). Це розпорядження набирає чинності з дня його оприлюднення (пункт 3).
У період з січня 2024 року по жовтень 2024 року Підприємством здійснено постачання теплової енергії Інституту обсягом 4 630,222 Гкал на загальну суму 16 307 641,89 грн (з ПДВ), які були повністю сплачені Позивачем, що підтверджується актами надання послуг з постачання теплової енергії та платіжними інструкціями, копії яких містять у матеріалах даної справи:
за січень 2024: Акт № 33111-24-1 від 28.02.2024 в обсязі 1266,148 Гкал на суму 4459373,26 грн (з ПДВ), платіжна інструкція від 28.02.2024 №589, платіжна інструкція від 28.02.2024 №586;
- за лютий 2024: Акт №33111-24-2 від 13.03.2024 обсягом 1 184,168 на суму 4170639,70 грн (з ПДВ), платіжна інструкція від 21.03.2024 №774, платіжна інструкція від 28.03.2024 №907, платіжна інструкція від 13.03.2024 №715;
- за березень 2024: Акт №33111-24-3 від 26.04.2024 обсягом 1 073,396 Гкал на суму 3780500,71 грн (з ПДВ), платіжна інструкція від 07.06.2024 №1569, платіжна інструкція від 15.05.2024 №1332, платіжна інструкція від 26.04.2024 №1155, платіжна інструкція від 29.04.2024 №1158;
- за квітень 2024: Акт № 33111-24-4 від 08.07.2024 в обсязі 231,600 Гкал на суму 815695,20 грн (з ПДВ), платіжна інструкція від 09.07.2024 №1915, платіжна інструкція від 09.07.2024 №1926;
- за травень 2024: Акт № 33111-24-5 від 09.07.2024 в обсязі 182,070 Гкал на суму 641250,54 грн (з ПДВ), платіжна інструкція від 09.07.2024 №1927;
- за червень 2024: Акт №33111-24-6 від 12.08.2024 в обсязі 137,680 Гкал на суму 484908,96 грн (з ПДВ), платіжна інструкція від 12.08.2024 №2311;
- за липень 2024: Акт №33111-24-7 від 16.08.2024 в обсязі 114,000 Гкал на суму 401508,00 грн (з ПДВ), платіжна інструкція від 16.08.2024 №2412;
- за серпень 2024: Акт № 33111-24-8 від 01.10.2024 в обсязі 147,680 Гкал на суму 520128,96 грн (з ПДВ), платіжна інструкція від 01.10.2024 №2938, платіжна інструкція від 09.10.2024 №3080;
- за вересень 2024: Акт № 33111-24-9 від 22.10.2024 в обсязі 125,370 Гкал на суму 441553,14 грн (з ПДВ), платіжна інструкція від 22.10.2024 №3263;
- за жовтень 2024: Акт № 33111-24-10 від 31.10.2024 в обсязі 168,110 Гкал на суму 592083,42 грн (з ПДВ), платіжна інструкція від 04.11.2024 №3426.
Вищезазначені акти підписані уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та/або зауважень.
Більше того, факти постачання теплової енергії у вищезазначеному обсязі та її повної оплати Інститутом також визнаються Підприємством.
Водночас, вважаючи, що встановлена у Договорі (з урахуванням Додаткової угоди №2) ціна (тариф) на Послугу не відповідає тарифу, встановленому для Підприємства Розпорядженням Київської міської військової адміністрації №497 від 30.05.2024, Інститут звернувся з даним позовом до суду.
Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України та частиною другої статті 20 ГК України (у редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) є визнання правочину недійсним (визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом).
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин першої - третьої, п`ятої, шостої статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Крім цього, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Згідно з приписами частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Правовою підставою, що зумовлює визнання недійсним оскаржуваного пункту Договору, Інститутом визначено частини 1 статті 203 ЦК України - суперечить іншим актам цивільного законодавства.
За твердженнями Позивача, закріплена у пункті 4.3. Договору, з урахуванням Додаткової угоди №2 від 31.10.2024, ціна (тариф) послуги теплопостачання у розмірі 3522,00 грн за 1 Гкал суперечить положеннями частини 3 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" та Розпорядженню Київської міської військової адміністрації №497 від 30.05.2024, яким для Підприємства встановлено тариф у розмірі 2 247,32 грн за 1 Гкал.
Як було раніше встановлено судом, Станом на дату укладення цього договору тариф на Послугу становить 3 522,00 грн за 1 Гкал, у тому числі ПДВ 587,00 грн. Загальна кількість теплової енергії - 5 796 Гкал (пункт 4.3. Договору).
31.10.2024 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2, якою, зокрема внесли зміни до пункту 4.3. Договору.
Так, відповідно до пункту 4.3. Договору (у редакції Додаткової угоди №2 від 31.10.2024) станом на дату укладання цього договору тариф на Послугу становить 3 522,00 грн за 1 Гкал, у тому числі ПДВ 587,00 грн. Загальна кількість теплової енергії - 4 630,222 Гкал.
Отже, як на момент укладення Договору, так і на момент внесення до нього змін шляхом укладення додаткової угоди №2 від 31.10.2024 ціна (тариф) становили 3 522,00 грн за 1 Гкал, у тому числі ПДВ 587,00 грн. Вказаною угодою сторони лише зменшили загальну кількість теплової енергії: з 5 796 Гкал до 4 630,222 Гкал.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 2 статті 180 ГК України (тут і надалі у редакції, чинній на момент укладення Договору та Додаткової угоди №2) господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України).
За частиною 5 статті 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Ці норми є загальними нормами матеріального права та підлягають однаковому застосуванню у будь-якому спорі, ініційованому стороною про недійсність укладеного правочину, незалежно від змісту господарського зобов`язання, визначеного його умовами та правового регулювання прав та обов`язків сторін за такою угодою.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання Договору №43/2024 від 26.02.2024, суд дійшов висновку, що такі за своєю правовою природою є договором енергопостачання, за яким, відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 275 ГК України, енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Аналогічні положення закріплені в статті 714 ЦК України.
Згідно з частиною 6 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Відповідно до частини 3 статті 275 предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим нормативно-правовим актом.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (частина 3 статті 714 ЦК України).
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору (частина 1 Закону України "Про теплопостачання").
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов`язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуги; 6) порядок оплати послуги; 7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.
Згідно з абзацом 1 частини 5 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, які визначають згідно з порядками (методиками), затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а також порядками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (частина 1 Закону України "Про теплопостачання").
Отже, тариф (ціна) на теплову енергію є істотною умовою Договору з постачання теплової енергії №43/2024 від 26.02.2024.
Водночас, згідно висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 11.08.2021 у справі №926/324/20, від 18.11.2021 у справі №907/12/19, від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 02.05.2018 у справі №910/14411/16, умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки у такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.
За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсними оскаржуваного пункту Договору, яка є істотною умовою, не підлягають задоволенню, оскільки визнання недійсним договору в частині істотних умов не допускається.
Крім цього, як було раніше зазначено судом, підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц).
Також, як раніше було вказано судом, ціна (тариф) Послуги була встановлена 26.02.2024 у пункті 4.3. Договору у розмірі 3 522,00 грн (разом із ПДВ) за 1 Гкал та не змінилася внаслідок укладення Додаткової угоди №2 від 31.10.2024.
30.05.2024 Київською міською військовою адміністрацією видано Розпорядженням №497 від установлено Підприємству тариф на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії, для установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, у розмірі 2 247,32 грн (разом із ПДВ) за 1 Гкал. Це розпорядження набирає чинності з дня його оприлюднення (пункт 3).
З огляду на зазначене, судом відхиляються доводи Інституту про суперечність положень пункту 4.3. Договору щодо ціни (тарифу) на Послугу, положенням Розпорядження Київської міської військової адміністрації №497 від 30.05.2024 про встановлення тарифу на теплову енергію Підприємству, оскільки на момент встановлення спірної ціни (тарифу) вищезазначене розпорядження ще не було видано та не було чинним.
Таким чином, підстава недійсності правочину не існувала в момент вчинення оскаржуваної частини пункту 4.3. Договору №43/2024 від 26.02.2024.
Оскільки Позивачем не було спростовано презумпції правомірності оспорюваної частини пункту 4.3. Договору, тому 883 146,53 грн не є безпідставно набутими коштами, а тому вимога останнього про стягнення вказаних грошових коштів на підставі статей 216, 1212 ЦК України є необгрунтованою.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи позивача не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Отже, позов Інституту не підлягає задоволенню.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на Позивача.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
УХВАЛИВ:
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Сергій МУДРИЙ