ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/4387/24 (910/9396/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковський О. В. - головуючий, Картере В. І., Погребняк В. Я.,
за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026
та рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо"
до 1) ОСОБА_1
2) ОСОБА_2
про визнання недійсним договору та додатку до нього, скасування реєстраційних дій щодо нерухомого майна
в межах справи № 910/4387/24
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність
Учасники справи:
ТОВ "ФК "Інвест-Кредо": Кучерук А. В. ;
ОСОБА_1 : особисто;
ОСОБА_2 : не з`явилася;
Арбітражний керуючий: не з`явився;
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий зміст заявлених вимог
1.1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/4387/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
1.2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія (далі - ТОВ "ФК) "Інвест-Кредо" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20.05.1996 та Додатку №1 від 03.03.2003 до цього Договору, а також скасування реєстраційних дій щодо права спільної часткової власності на нерухоме майно.
1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами на підставі Договору про поділ майна та Додатку № 1 до цього договору вчинено низку дій, що призвели до неможливості звернення стягнення на майно боржника, а саме квартиру, розташовану у АДРЕСА_1 , яка була передана ОСОБА_1 в іпотеку.
2. Стислий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2026, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026, в позові відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовані відсутністю доказів, які б доводили, що оспорювані правочини (договір про поділ майна між колишнім подружжям з додатком) укладено відповідачами із зловживанням права з метою уникнення сплати заборгованості за кредитним договором.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
3.1. 20.05.1996 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ майна між колишнім подружжям (далі - Договір про поділ майна), за умовами якого (пункт 2) у власність ОСОБА_1 переходить 66,6% в статутному капіталі ООО ПКФ "Термо" (ТОВ ВКФ "Термо") та 10/100 частки квартири АДРЕСА_2 , а у власність ОСОБА_2 - 90/100 частки вказаної квартири.
3.2. 03.03.2003 між ОСОБА_1 (сторона-1) та ОСОБА_2 (сторона-2) укладено Додаток № 1 до Договору про поділ майна, за яким сторони додатково підтвердили факт розподілу квартири за адресою: АДРЕСА_1 в наступних пропорціях: 90/100 належить ОСОБА_2 , 10/100 належить ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_1 зобов`язується приписати в житлі - по АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 та не перешкоджати йому (а в подальшому членам його сім`ї) в користуванні квартирою. ОСОБА_2 не заперечує проти того, аби ОСОБА_4 (в подальшому члени його сім`ї) проживав (проживали) на належній їй частці квартири (90/100).
3.3. 14.04.2006 між ВАТ "Інноваційно-промисловий банк" (правонаступник - ПАТ "Інноваційно-промисловий банк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 32-2006 (далі - Кредитний договір), за умовами якого, з урахуванням договорів про внесення змін до кредитного договору, ОСОБА_1 (боржнику) надано відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби з наданням окремими частинами (траншами) з лімітом кредитування у сумі 500000 доларів США строком до 14.04.2009.
3.4. 14.04.2006 в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між ОСОБА_1 та ВАТ "Інноваційно-промисловий банк" укладено договір іпотеки (з наступними змінами), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовим Я.Д. за реєстровим № 849 (далі - Договір іпотеки), за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_2 .
3.5. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11.06.2009 у справі № 2-2709/2009 за позовом ВАТ "Інноваційно-промисловий банк" стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 536678,75 доларів США заборгованості за Кредитним договором.
3.6. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.02.2012 у справі № 22-2690/3545/2012 задоволено вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на частку 90/100 частини квартири АДРЕСА_2 .
3.7. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 22.01.2015 зареєстровано право спільної часткової власності, зокрема, частки 90/100 - за ОСОБА_2 відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Дуднік Ольги Сергіївни, індексний номер 19377027 від 16.02.2015.
3.8. 22.05.2014 між ВАТ "Інпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 32-2006 від 14.04.2006.
3.9. 20.07.2020 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" укладено Договір № 2290/К про відступлення права вимоги, відповідно до якого до ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором.
3.10. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, індексний номер: 217867130 від 27.07.2020, в реєстрі міститься запис про реєстрацію іпотеки, що накладено на п`ятикімнатну квартиру, загальною площею 125,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , іпотекодавцем за яким є боржник - ОСОБА_1 , іпотекодержателем - ТОВ "ФК "Інвест-Кредо". Підставою для накладання запису про іпотеку є договір про внесення змін до договору іпотеки від 14.04.2006 № 2-І-849, серія та номер: 2-І-3003, виданий 21.11.2007, виданий: ПНКМНО Шевельова В.М .
3.11. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2021 заяву ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" про заміну сторони, шляхом заміни стягувача його правонаступником у справі № 2-2709/09 за позовом ВАТ "Інпромбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Замінено стягувача з ПАТ "Дельта Банк" на його правонаступника ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" у справі № 757/38638/20-ц за позовом ВАТ "Інпромбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором.
3.12. 04.01.2022 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Іванютою І. М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 із виконання рішення суду у справі №2-2709/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" 536 678,75 доларів США заборгованості.
3.13. ОСОБА_1 у відзиві заявив про сплив строку позовної давності за пред`явленими позовними вимогами. Однак, враховуючи, що в позові відмовлено, позовна давність до заявлених вимог судами не застосована.
4. Стислий зміст касаційної скарги
4.1. ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені судами попередніх інстанцій рішення та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
5. Узагальнені доводи касаційної скарги
5.1. Судом апеляційної інстанції було застосовано норми права, а саме: статті 3, 12, 13, 203 та 215 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, щодо недобросовісної поведінки боржника та укладення ним договорів на шкоду кредитора з метою уникнення звернення стягнення на майно.
5.2. Судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а саме статті 13, 73, 86, 99 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України і основоположні принципи судочинства щодо змагальності сторін, всебічного повного дослідження доказів та їх об`єктивної оцінки, оскільки позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи давності оспорюваних правочинів, у зв`язку з чим не було встановлено давність їх укладення/підписання, що є важливою обставиною для прийняття рішення, а також суди формально підійшли до дослідження доказів та їх оцінки
5.3. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки триваючій недобросовісній поведінці відповідачів по відношенню до кредитора в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, адже відповідачами багаторазово спільно вчинялись ретельно сплановані дії, направлені на уникнення подальшого звернення стягнення на предмет іпотеки та уникнення виконання зобов`язань перед кредитором.
5.4. Наразі Верховним Судом не сформовано правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за яких особа, посилаючись на існування договору про поділ майна, фактично декларує відсутність прав на значну його частину, однак використовує це спірне майно як предмет забезпечення власних зобов`язань без розкриття дійсної інформації перед кредитором.
6. Позиція інших учасників справи щодо касаційної скарги
6.1. ОСОБА_1 у відзиві заперечував проти касаційної скарги, просив Суд залишити скаргу без задоволення, а ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення у цій справі - без змін, зокрема, зазначаючи таке:
- наведений у касаційній скарзі перелік постанов Верховного Суду та відповідні висновки щодо застосування норм права, викладені у цих постановах, які на переконання скаржника безпідставно не були враховані судами попередніх інстанцій, прийняті у неподібних правовідносинах, тому вказана судова практика не є релевантною до спірних правовідносин сторін;
- стосовно доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, то за змістом наведеного в цій частині обґрунтування скаржник намагається спонукати Верховний Суд визначити правильність застосування норм матеріального права щодо обставин, які не входять до предмету доказування у цій справі;
- проведення судової технічної експертизи давності документів не було необхідним для з`ясування дійсних обставин цієї справи, тому стверджувані скаржником порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права відсутні.
7. Касаційне провадження
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у цій справі, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2026 - 15:45. Крім того, витребувано у Господарського суду міста Києва та/або Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 910/4387/24 (910/9396/25).
7.2. 30.07.2026 до Верховного Суду на запит з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/4387/24 (910/9396/25).
7.3. В судовому засіданні 15.09.2026 ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" підтримала касаційну скаргу з викладених у ній підстав, просила Суд скаргу задовольнити. ОСОБА_1 навів свої заперечення проти касаційної скарги, з урахуванням викладеного у відзиві, просив Суд залишити скаргу без задоволення.
7.4. Решта учасників справи явку своїх представників у судове засідання 15.09.2026 не забезпечили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до Суду не надходило.
7.5. Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю учасників справи, які не забезпечили явку своїх представників.
8. Позиція Верховного Суду
8.1. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним Договору про поділ майна та Додатку № 1 до нього, а також скасування реєстраційних дій щодо нерухомого майна з посиланням на наявність у оспорюваного правочину ознак фраудаторності та його фіктивність, оскільки названий Договір та Додаток № 1 до нього вчинені з метою уникнення виконання боргових зобов`язань ОСОБА_1 , без реального наміру виникнення правових наслідків, обумовлених вказаним правочином та всупереч загальним засадам цивільного законодавства. Також позивач вказував на те, що Договір та Додаток № 1 укладені між заінтересованими особами, а частка у статутному фонді ТОВ "ВКФ "Термо", передача якої обумовлена умовами Договору про поділ майна, ніколи не передавалася від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .
8.2. Суди попередніх інстанцій відмовили у позові, зазначивши про недоведення стверджуваних позивачем порушень при укладенні оспорюваного Договору про поділ майна та Додатку № 1 до нього і, відповідно, відсутність підстав для висновку про недійсність вказаних правочинів.
8.3. Позивач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає, що судами невірно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Водночас, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах (розділ 5 цієї постанови).
8.4. Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, Верховний Суд зазначає наступне.
8.5. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
8.6. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
8.7. В частині третій статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
8.8. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
8.9. Водночас відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
8.10. Захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, зумовлені специфікою завдань і цілей провадження у справі про банкрутство, його суб`єктним складом, процедурами, які застосовуються щодо боржників, учасниками окремих стадій тощо. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
8.11. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, спрямованого на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.
8.12. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та законних інтересів кредитора.
8.13. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
8.14. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
8.15. Відчуження боржником майна, вчинення інших дій, внаслідок яких зменшується його платоспроможність та унеможливлюється або істотно ускладнюється виконання зобов`язань перед кредиторами, може свідчити про недобросовісність такої поведінки та зловживання правами.
8.16. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора (подібні за змістом висновки, зокрема, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
8.17. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
8.18. Оскільки у ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
8.19. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.
8.20. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду неодноразово звертав увагу на те, що фраудаторним правочином може бути як оплатний, так і безоплатний договір, як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
8.21. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами цієї справи:
- між відповідачами було укладено Договір про поділ майна від 20.15.1996, за умовами якого ОСОБА_1 набув у власність 66,6% в статутному капіталі ТОВ ВКФ "Термо" та 10/100 частки квартири АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 - 90/100 частки згаданої квартири;
- 03.03.2003 між відповідачами укладено Додаток № 1 до Договору про поділ майна, в якому, окрім вказаного у Договорі розподілу часток квартири, зазначено про обов`язок ОСОБА_1 приписати у згаданій квартирі ОСОБА_4 та відсутність заперечень з цього приводу у ОСОБА_2 ;
- в подальшому ОСОБА_1 уклав Кредитний договір від 14.04.2006 з ВАТ "Інноваційно-промисловий банк", в забезпечення виконання зобов`язань за яким передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2 (договір іпотеки від 14.04.2006);
- у зв`язку з виникненням заборгованості за Кредитним договором, ВАТ "Інноваційно-промисловий банк" звернулося до суду з позовом про стягнення боргу з ОСОБА_1 , який було задоволено рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11.06.2009 у справі № 2- 2709/2009 на суму 536678,75 доларів США;
- рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.02.2012 у справі № 22-2690/3545/2012 визнано за ОСОБА_2 право власності на частку 90/100 частини квартири АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.01.2015 зареєстровано право спільної часткової власності на вказану квартиру;
- згодом право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором було відступлено ВАТ "Інпромбанк" на користь ПАТ "Дельта Банк" (договір від 22.05.2014), а ПАТ "Дельта Банк" в свою чергу відступило зазначене право вимоги на користь ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" - позивача у цій справі (договір від 20.07.2020);
- після набуття права вимоги до ОСОБА_1 , у справі № 2-2709/09 було здійснено заміну стягувача на його правонаступника, тобто на ТОВ "ФК "Інвест-Кредо", а також внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію іпотеки на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , із зазначенням іпотекодавцем ОСОБА_1 , а іпотекодержателем - ТОВ "ФК "Інвест-Кредо".
8.22. Перевіряючи аргументи позивача про те, що оспорюваний Договір про поділ майна та Додаток №1 до нього укладені між відповідачами із зловживанням права з метою уникнення сплати заборгованості за Кредитним договором, суди попередніх інстанцій врахували, що згаданий Договір укладено 20.05.1996, Додаток № 1до нього - 03.03.2003, а Кредитний договір - 14.04.2006.
8.23. Тобто, у цьому випадку оспорювані правочини були вчинені задовго до укладення Кредитного договору між банком та ОСОБА_1 , а не після цього, що спростовує аргументи позивача про укладення Договору про поділ майна та Додатку № 1 до нього з метою уникнення виконання ОСОБА_1 взятих на себе договірних зобов`язань позичальника.
8.24. Відносно посилання скаржника на укладення Договору про поділ майна між відповідачами як зацікавленими особами в розумінні статті 1 КУзПБ, суди попередніх інстанцій врахували наступне.
8.25. За змістом статті 1 КУзПБ заінтересовані особи стосовно боржника - це, зокрема, особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.
8.26. На час вчинення Договору про поділ майна та Додатку № 1 до нього відповідачі вже не перебували у родинних стосунках, позаяк шлюб між ними було розірвано у 1995 році, а свідоцтво про розірвання шлюбу видано 21.03.1996.
8.27. За встановленими у цій справі обставинами, сума заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором була стягнута Банком за рішенням суду зі спливом майже 13 років після укладення Договору про поділ майна (рішення Печерського районного суду міста Києва у справі № 2-2709/2009 від 11.06.2009).
8.28. Положеннями статті 42 КУзПБ передбачено можливість визнання недійсним господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство правочину, укладеного боржником із заінтересованою особою, та обмежено умовою про вчинення такого правочину протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
8.29. Враховуючи дати укладення оспорюваних Договору про поділ майна та Додатку № 1 до нього, а також те, що провадження у справі № 910/4387/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024, положення статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.
8.30. Судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили про порушення відповідачами під час укладення оспорюваних правочинів принципів доброчесності та або укладення цих правочинів з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення кредитором за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
8.31. Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не врахували недобросовісну поведінку відповідачів по відношенню до кредитора в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, позаяк відповідачами неодноразово вчинялися дії, направлені на уникнення подальшого звернення стягнення на предмет іпотеки та уникнення виконання зобов`язань перед кредитором, зокрема, подання позовів про визнання Договору іпотеки щодо спірного нерухомого майна (квартири АДРЕСА_2 ) та реєстрація права спільної часткової власності лише у 2015 році, відхиляються колегією суддів як такі, що не відповідають змісту оскаржуваних у цій справі судових рішень.
8.32. Зокрема, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній позивачем постанові врахував вище зазначені доводи та наголосив на тому, що реалізація відповідачами права на судовий захист шляхом подання того чи іншого позову, сама по собі не може свідчити про зловживання правом, адже право на судовий захист гарантується як Конституцією України, так і всіма процесуальними кодексами.
8.33. Так само не може вважатися зловживанням правом факт внесення відомостей про право власності до Державного реєстру речових прав не одразу після його набуття.
8.34. У даному конкретному випадку реєстрація права спільної часткової власності щодо квартири АДРЕСА_2 проведена у 2015 році на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 28.02.2012 у справі № 22-2690/3545/2012, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на частку 90/100 у вказаній квартирі, про що зазначено безпосередньо у наявному в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
8.35. Заперечуючи висновки судів попередніх інстанцій, покладені в основу рішення про відмову у позові, скаржник наводить аргументи, які за своєю суттю зводяться до прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній, однак зазначене не є підставою для скасування ухваленого апеляційним судом судового рішення, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази, вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
8.36. Колегія суддів наголошує, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8.37. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду та апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову. Протилежного скаржником не доведено.
8.38. Відносно твердження скаржника про безпідставну відмову судами у задоволенні клопотань про призначення у справі судової технічної експертизи з метою встановлення давності оспорюваних правочинів, а відтак і порушення норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
8.39. Зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що суди першої та апеляційної інстанцій навели обґрунтування та міркування, з яких виходили, відмовляючи у задоволенні згаданих клопотань. Зокрема, суди вказували про відсутність необхідності у проведенні експертного дослідження для вирішення даного спору, зазначаючи при цьому, що обставини відносно часу укладення Договору про поділ майна та Додатка № 1 до нього є лише однією зі складових обґрунтування позовних вимог, які підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами та доводами сторін.
8.40. Колегія суддів звертає увагу на те, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування судового рішення, у тому числі, стосовно розгляду клопотання про призначення судової експертизи, може бути різною залежно від характеру такого судового рішення.
8.41. Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
8.42. Незгода скаржника з відмовою судів попередніх інстанцій стосовно призначення судової експертизи не свідчить про відсутність відповідного обґрунтування та наявність підстав для скасування судового рішення, як і не може бути підставою для висновку про порушення судом норм процесуального права (близькі за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 20.04.2023 у справі № 910/4542/20, від 20.12.2023 у справі № 910/3600/22, від 10.01.2024 у справі № 921/39/23, від 06.02.2024 у справі № 910/12661/22).
8.43. Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів відхиляє доводи скаржника в наведеній частині як такі, що не підтвердилися.
8.44. Відносно посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, наведених у низці постанов, перелічених скаржником, колегія суддів зазначає наступне.
8.45. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
8.46. При цьому, для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
8.47. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
8.48. У даному випадку скаржником виокремлені висновки Верховного Суду у згаданих ним в касаційній скарзі постановах із контексту судових рішень, без урахування предмету і підстав спору, досліджуваних судами у зазначених справах доказів та встановлених фактичних обставин, тому в цій частині доводи касаційної скарги відхиляються Судом як безпідставні.
8.49. Відносно аргументів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах (пункт 5.4 цієї постанови) колегія суддів зазначає наступне.
8.50. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.51. В разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
8.52. В касаційній скарзі позивач вказує на те, що наразі Верховним Судом не сформовано правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за яких особа, посилаючись на існування договору про поділ майна, фактично декларує відсутність прав на значну його частину, однак використовує це спірне майно як предмет забезпечення власних зобов`язань без розкриття дійсної інформації перед кредитором.
8.53. При цьому скаржником не зазначено конкретні норми права, щодо застосування яких він вважає відсутнім відповідний висновок Верховного Суду. Натомість за змістом наведеного у касаційній скарзі обґрунтування вбачається, що по своїй суті аргументи скаржника в цій частині зводяться до незгоди з результатами розгляду судами попередніх інстанцій поданого у цій справі позову, а також врахованих судами доказів, з урахуванням яких ухвалено оскаржувані у цій справі судові рішення.
8.54. Відтак, вказані у касаційній скарзі доводи в частині відсутності висновку Верховного Суду фактично зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі, що не може вважатися належним обґрунтуванням доведення необхідності у формуванні відповідного висновку Верховного Суду.
8.55. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій в частині задоволення заяви ліквідатора, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційній скарги в цій частині відхиляються Судом.
8.56. Решта доводів скаржника не спростовує наведеного у цій постанові, не доводить неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права чи неврахування під час ухвалення оскаржуваних судових рішень відповідних висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
8.57. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
8.58. Оскільки доводи касаційної скарги під час касаційного перегляду не підтвердилися, скарга задоволенню не підлягає.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
9.2. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані у цій справі судові рішення - без змін.
9.3. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді В. І. Картере
В. Я. Погребняк