ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/11053/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою
відповідальністю «Джен-Ай Київ» - не з`явився,
Приватного акціонерного товариства
«Національна енергетична компанія «Укренерго» - Яковченко І. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 (у складі колегії суддів: Андрієнко В. В. (головуючий), Буравльов С. І., Шапран В. В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 (суддя Лиськов М. О.) в частині задоволених позовних вимог
у справі № 910/11053/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джен-Ай Київ»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про зобов`язання припинити дії та стягнення 16 605 990,65 грн,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Джен-Ай Київ» (далі - ТОВ «Джен-Ай Київ») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - НЕК «Укренерго»), у якому просило суд :
- зобов`язати НЕК «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування ТОВ «Джен-Ай Київ» пені у розмірі 96 121,33 грн за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 10.07.2019 № 0144-02024;
- стягнути з НЕК «Укренерго» безпідставно набуті кошти у розмірі 16 605 990,65 грн.
Позов обґрунтовано тим, що дії відповідача стосовно нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії є неправомірними, а тому перераховані позивачем кошти з передачі електричної енергії при експорті та пеню за порушення термінів розрахунку за таку послугу мають бути повернуті, як безпідставно отримані.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026, позов задоволено частково. Стягнуто з НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Джен-Ай Київ» безпідставно набуті кошти у розмірі 16 605 990,65 грн. Закрито провадження у справі № 910/11053/25 в частині позовних вимог про зобов`язання НЕК «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування ТОВ «Джен-Ай Київ» пені у розмірі 96 121,33 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у травні 2026 року НЕК «Укренерго» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 в частині задоволених позовних вимог. Судові витрати покласти на ТОВ «Джен-Ай Київ».
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11053/25 за касаційною скаргою НЕК «Укренерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 (в частині задоволених позовних вимог) з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.09.2026.
ТОВ «Джен-Ай Київ» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Також у поданому відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Джен-Ай Київ» просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 104 526,00 грн та надає докази на підтвердження таких витрат.
ТОВ «Джен-Ай Київ» у судове засідання свого представника не направило.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення ТОВ «Джен-Ай Київ» ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що ТОВ «Джен-Ай Київ» не зверталось до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника ТОВ «Джен-Ай Київ».
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника НЕК «Укренерго», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «Джен-Ай Київ» як трейдер, здійснює діяльність на ринку електричної енергії України купуючи електричну енергію з метою її перепродажу.
10.07.2019 року між ТОВ «Джен-Ай Київ» (користувач) та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (правонаступником якої є НЕК «Укренерго», ОСП) було укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0144-02024. Цей договір відповідає типовій формі договору про надання послуг з передачі електричної енергії, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 14.03.2018 № 309.
Відповідно до пункту 1.1 договору ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії, а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу.
За умовами пункту 6.6 договору, у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений договором термін.
Відповідачем у період з травня 2021 року по лютий 2022 року виставлено позивачу рахунки за послуги з передачі електроенергії при її експорті на загальну суму 16 386 594, 68 грн, які були оплачені позивачем з метою уникнення негативних наслідків, зокрема, присвоєння ТОВ «Джен-Ай Київ» статусів «Переддефолтний» та «Дефолтний», що унеможливило б здійснення позивачем господарської діяльності на ринку електричної енергії.
Зокрема, такі рахунки: від 04.06.2021 № 0144-02024/04/06/2021 за послуги з передачі електричної енергії за травень 2021 року на 1 952 635,78 грн (оплачений 21.07.2021); від 05.07.2021 № 0144-02024/05/07/2021 за послуги з передачі електричної енергії за червень 2021 року на 1 547 012,38 грн (оплачений 15.11.2021); від 04.08.2021 № 0144-02024/04/08/2021 за послуги з передачі електричної енергії за липень 2021 року на 2 478 535,33 грн (оплачений 15.11.2021); від 06.09.2021 № 0144-02024/06/09/2021 за послуги з передачі електричної енергії за серпень 2021 року на 2 029 880,58 грн (оплачений 15.11.2021); від 05.10.2021 № 0144-02024/05/10/2021 за послуги з передачі електричної енергії за вересень 2021 року на 2 662 653,08 грн (оплачений 15.11.2021); від 05.11.2021 № 0144-02024/05/11/2021 за послуги з передачі електричної енергії за жовтень 2021 року на 1 227 451,68 грн (оплачений 15.11.2021); від 06.12.2021 № 0144-02024/06/12/2021 за послуги з передачі електричної енергії за листопад 2021 року на 897 662,22 грн (оплачений 11.03.2022); від 05.01.2022 № 0144-02024/05/01/2022 за послуги з передачі електричної енергії за грудень 2021 року на 1 956 162,94 грн (оплачений 13.05.2022); від 04.03.2022 № 0144-02024/04/03/2022 за послуги з передачі електричної енергії за лютий 2022 року на 1 634 600,69 грн (оплачений 13.05.2022).
Ураховуючи умови пункту 6.6 договору позивач оплатив всі вищезазначені рахунки на загальну суму 16 386 594,68 грн, а також пеню у сумі 219 395,97 грн за порушення термінів розрахунку за послугу з передачі електричної енергії станом на 23.10.2021, залишивши за собою право вимагати сплачені суми від відповідача в майбутньому.
Разом з вищезазначеними рахунками відповідачем було складено та направлено позивачу відповідні акти приймання-передачі послуги, а саме: від 31.05.2021 за травень 2021 року, від 30.06.2021 за червень 2021 року, від 31.07.2021 за липень 2021 року, від 31.08.2021 за серпень 2021 року, року від 30.09.2021 за вересень 2021, від 31.10.2021 за жовтень 2021 року, від 30.11.2021 за листопад 2021 року, від 31.12.2021за грудень 2021 року, від 28.02.2022 за лютий 2022 року, які позивач не підписав, оскільки не погоджувався із включенням відповідачем послуг з передачі електроенергії при її експорті та виставленням відповідних рахунків, що підтверджується листами від 24.12.2020, від 22.01.2021, від 10.02.2021.
Відповідач листом від 18.02.2021 № 01/6288 повідомив позивача, що питання сплати тарифу за послуги з передачі електроенергії при її експорті наразі є суперечкою між сторонами і до вирішення спору в судовому порядку відповідач продовжуватиме нарахування плати за таку послугу.
Додатковою угодою від 07.02.2024 до договору сторони домовились: розірвати договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 10.07.2019 № 0144-02024 з 29.02.2024 (пункт 1); визначити, що договір продовжує діяти в частині регулювання відносин щодо коригування обсягів та вартості наданих послуг, що виникли в період дії цього договору, заборгованості/переплати за цим договором з відповідними правами та обов`язками, пов`язаними з такою заборгованістю/переплатою, щодо нарахування штрафів, пені, неустойки (пункт 2).
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач у період з травня 2021 року по лютий 2022 року здійснював експорт електричної енергії до Угорщини, Словаччини (Словацька Республіка) та Румунії, які є країнами-членами Європейського Союзу.
Згідно з виданими відповідачем довідками про фактичну кількість електроенергії, переміщеної з/до ОЕС України до/з ЄС суміжних країн, та обсяги електричної енергії, поставленої за зовнішньоекономічними контрактами ТОВ «Джен-Ай Київ», весь обсяг електричної енергії у спірний період був поставлений позивачем на експорт.
Також, судами попередніх інстанцій установлено, що питання незаконності плати за послуги з передачі електроенергії при її експорті за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 10.07.2019 № 0144-02024 було предметом розгляду у справі № 910/7642/21.
Так, у справі № 910/7642/21 ТОВ «Джен-Ай Київ» звернулось до суду з позовом про стягнення з НЕК «Укренерго» 4 709 241,14 грн безпідставно набутих коштів, сплачених ТОВ «Джен-Ай Київ» у період з вересня 2019 року по квітень 2021 року та про зобов`язання НЕК «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг з передачі електроенергії при здійсненні її експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги. Позовні вимоги було обґрунтовано відсутністю у НЕК «Укренерго» правових підстав для нарахування ТОВ «Джен-Ай Київ» платежів за послуги з передачі електроенергії при її експорті та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги, оскільки нарахування таких послуг не передбачено чинним законодавством, умовами договору та порушує міжнародні зобов`язання України. ТОВ «Джен-Ай Київ» вказувало, що відсутні правові підстави для набуття і збереження НЕК «Укренерго» грошових коштів у розмірі 4 709 241,14 грн, які були сплачені ТОВ «Джен-Ай Київ» з метою недопущення набуття статусу «Переддефолтний» чи «Дефолтний» на підставі неправомірно виставлених рахунків, тому ці кошти мають бути повернуті ТОВ «Джен-Ай Київ» на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 910/7642/21, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.07.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 про відмову у задоволенні позову скасовано. Позов задоволено частково. Стягнуто з НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Джен-Ай Київ» 4 709 241,14 грн безпідставно набутих коштів. Закрито провадження у справі в частині вимог про зобов`язання НЕК «Укренерго» припинити вчинення дій, спрямованих на нарахування позивачу послуг з передачі електроенергії за договором при здійсненні її експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Вирішуючи спір у справі № 910/7642/21 в частині позовних вимог про стягнення з НЕК «Укренерго» безпідставно набутих коштів, суд апеляційної інстанції, ураховуючи встановлені обставини неправомірності дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електроенергії при здійсненні її експорту у вартість послуг, дійшов висновку, що виставлення відповідачем позивачу відповідних рахунків на суму 4 709 241,14 грн було необґрунтованим, здійсненим поза межами зобов`язальних правовідносин і вимог чинного законодавства України та, як наслідок, грошові кошти в розмірі 4 709 241,14 грн підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
При цьому, встановивши, що у спірний період позивач здійснював поставку електроенергії за зовнішньоекономічними контрактами фірмі GEN-I,d.o.o. у країни Європейського Союзу - Угорщину, Словаччину (Словацька Республіка) та Румунію, суд апеляційної інстанції, ураховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від ід 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, вказав на обов`язковість застосування до спірних правовідносин статей 40, 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства з врахуванням висновків Секретаріату Енергетичного Співтовариства та рішення Суду Європейського Союзу від 06.12.2018 у справі № C-305/17 «FENS spol. s r.o. v Slovak Republic».
Посилаючись на вказані судові рішення, ТОВ «Джен-Ай Київ» листами від 18.02.2025, 21.04.2025, 12.05.2025 зверталось до НЕК «Укренерго» з вимогою повернути безпідставно отримані кошти, а саме, кошти сплачені ТОВ «Джен-Ай Київ» за послуги з передачі електричної енергії при її експорті у сумі 16 605 990,65 грн та пеню за порушення термінів розрахунку за таку послугу станом на 23.10.2021, а також провести коригування за минулі періоди щодо нарахування пені у розмірі 96 121,33 грн, яка була нарахована НЕК «Укренерго» на підставі оплати за послуги з передачі електричної енергії при експорті.
Листами від 06.03.2025 № 01/13985, від 06.05.2025 № 01/27814 та від 13.06.2025 № 01/36861 НЕК «Укренерго» відмовило ТОВ «Джен-Ай Київ» у поверненні сплачених останнім коштів за послуги з передачі електричної енергії при її експорті та пені за порушення термінів розрахунку за такі послуги, а також відмовило у проведенні коригування за минулі періоди щодо нарахування пені у розмірі 96 121,33 грн, що була нарахована на підставі оплати за послуги з передачі електричної енергії при її експорті.
Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ «Джен-Ай Київ» до суду з відповідними позовними вимогами.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ураховуючи, що у спірний період позивач здійснював експорт електричної енергії до країн-членів Європейського Союзу, який є учасником Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також неправомірність дій відповідача щодо включення обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту у вартість послуг, дійшов висновку, що виставлення відповідачем позивачу рахунків за послуги з передачі електроенергії при її експорті на суму 16 605 990,65 грн є необґрунтованим та здійснено поза межами зобов`язальних правовідносин сторін й вимог чинного законодавства, що, як наслідок, призвело до безпідставного отримання відповідачем від позивача зазначених грошових коштів, які підлягають поверненню позивачу на підставі статі 1212 Цивільного кодексу України.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача припинити вчинення дій, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права при звернення з такою вимогою, втім, взявши до уваги, що договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 10.07.2019 № 0144-02024 розірваний з 29.02.2024, виснував про відсутність предмета спору та відповідно про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині цих позовних вимог відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Зі змісту касаційної скарги НЕК «Укренерго» вбачається, що предметом касаційного розгляду є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Так, у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, НЕК «Укренерго» послалась на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішені спору висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, відповідно до якого захисту підлягає тільки порушене право; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, та у постановах Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22, від 30.06.2022 у справі № 910/19423/20, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21 щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України; у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20 щодо неможливості застосування статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, статті 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію) до правовідносин з енергопостачання.
Також, НЕК «Укренерго» у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, що є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.
На думку скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно врахували висновки, викладені у зазначеній постанові, оскільки, правовідносини у справі № 910/9627/20 та справі, що розглядається, не є подібними. За таких обставин, скаржник вважає, що від наведених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 висновків Великої Палати Верховного Суду слід відступити як від таких, що сформовані за інших, нерелевантних правовідносин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу НЕК «Укренерго» в межах її доводів та вимог, виходить із такого.
За приписами статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з передачі.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 10.07.2019 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго», правонаступником якого є НЕК «Укренерго» (ОСП), та ТОВ «Джен-Ай Київ» (користувач) було укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0144-02024, відповідно до умов якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії, а користувач - здійснювати оплату за неї.
Укладений між сторонами договір відповідає типовій формі договору про надання послуг з передачі електричної енергії, затвердженій постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «Джен-Ай Київ» у спірний період здійснювало експорт електричної енергії до країн Європейського Союзу.
Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (пункт 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (пункт 60 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Постачання електричної енергії - це продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії (пункт 68 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Міждержавна лінія електропередачі - це лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (пункт 43 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (стаття 1 Закону України «Про державний кордон України»).
Отже, у розумінні наведених вище норм законодавства передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
Відповідно до частини 2 статті 54 Закону України «Про ринок електричної енергії» трейдери здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку електричної енергії, крім її продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Трейдери мають право, у тому числі, купувати та продавати електричну енергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами (частина 1 статті 55 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Згідно з частиною 2 статті 55 Закону України «Про ринок електричної енергії» трейдери зобов`язані: 1) дотримуватися ліцензійних умов провадження господарської діяльності з трейдерської діяльності та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії; 2) укладати договори, обов`язкові для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови таких договорів; 3) надавати повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, зокрема імпортованої та експортованої електричної енергії, у порядку, визначеному правилами ринку; 4) нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії відповідно до правил ринку; 5) сплачувати своєчасно та в повному обсязі за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та послуги, що надаються на ринку електричної енергії; 6) надавати регулятору інформацію, необхідну для здійснення ним функцій і повноважень, встановлених законодавством.
Згідно з приписами пункту 5.1 Розділу XI Кодексу системи передачі (у відповідній редакції) договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту.
Відповідно до пункту 5.2 Розділу XI Кодексу системи передачі укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі.
Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується регулятором (пункту 5.5 Розділу XI Кодексу системи передачі).
07.02.2020 НКРЕКП постановою № 360 затвердила зміни до Кодексу системи передачі (змінила пункти 5.1, 5.3, 5.6 розділу XI, пункти 6.2, 6.5 розділу XI, а також додатки 5, 6), якими запровадила обов`язок користувачів щодо сплати за послугу з передачі електричної енергії при її експорті, а також змінила типову форму договору про надання послуг з передачі електричної енергії (додаток 6).
Разом з тим, як установлено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонам договір від 10.07.2019 № 0144-02024 відповідає типовому договору, який містився у додатку 6 до Кодексу системи передачі у редакції постанови НКРЕКП від 21.06.2019 № 1120, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії.
Відповідно до частин 2, 7, 8 статті 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
За приписами статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Відповідно до частини 11 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.
Пункт 2 частини 6 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.
Статтею 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховної Радою України 15.12.2010, встановлені обмеження щодо додаткового ввізного або вивізного мита.
При цьому, відповідно до статті 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства «Нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики» для цілей цього договору означають: 1) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/ЕС, від 26.06.2003 стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії; 2) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/ЕС від 26.06.2003 стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу; 3) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/ЕС від 26.06.2003 стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
Згідно з статтею 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.
Крім того, щодо повноважень Секретаріату Енергетичного Співтовариства слід зазначити, що відповідно до статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.
Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на відповідність його умовам.
У межах реалізації вищезазначених повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
Також, стаття 31 Угоди про Асоціацію встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.
З огляду на наведене вище та враховуючи встановленні обставини щодо експорту відповідачем у спірний період електричної енергії виключно до Угорщини, Словаччини (Словацька Республіка) та Румунії, які є державами - членами Європейського Союзу, що виступає стороною Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а правовий режим зазначеного Договору поширюється на території цих держав, суди попередніх інстанцій правомірно виснували про відсутність у позивача обов`язку щодо оплати вартості послуг із передачі експортованих обсягів електричної енергії.
Отже, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України.
Такі висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 у подібних правовідносинах.
Водночас, судами встановлено, що позивачем у спірний період оплачено такі послуги із передачі електричної енергії відповідно актів приймання -передачі.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з пунктом 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).
Ураховуючи встановлені обставини неправомірності дій відповідача щодо включення обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту у вартість послуг та порушення, внаслідок таких дій, прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що сплачені позивачем кошти за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 16 605 990,65 грн.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
НЕК «Укренерго» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, відповідно до якого захисту підлягає тільки порушене право; недоведення позивачем порушення його прав чи інтересу є самостійною підставою для відмови від позову.
Разом з тим, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, встановили порушення прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії внаслідок неправомірних дій відповідача щодо включення обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту у вартість послуг.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать висновку, наведеному у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку посилаються скаржники у касаційній скарзі.
Крім того, посилання скаржника у касаційній скарзі на загальні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, у постановах Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22, від 30.06.2022 у справі № 910/19423/20, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України без обґрунтування подібності правовідносин у цих справах зі справою, в якій подано касаційну скаргу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм матеріального права у контексті підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
При цьому аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Великої Палати Верховного суду та Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Також, безпідставними є посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20, щодо неможливості застосування до правовідносин з енергопостачання положень статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, статті 31 Угоди про Асоціацію, оскільки відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Як вже зазначалось вище, висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, щодо застосування наведених вище норм права узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 у подібних правовідносинах.
З урахуванням наведеного, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
Щодо доводів скаржника, наведених у касаційній скарзі, про необхідність відступлення від висновків щодо реалізації та врахування актів Енергетичного Співтовариства та міжнародних договорів України у правовідносинах щодо експорту електричної енергії, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, Верховний Суд зазначає наступне.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що обґрунтовуючи наявність підстав для відступлення від таких висновків Великої Палати Верховного Суду скаржник посилається на те, що правовідносини у справі № 910/9627/20 та справі, що розглядається, не є подібними.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду, суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Водночас, зі змісту поданої касаційної скарги вбачається, що скаржник у контексті приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, щодо реалізації та врахування актів Енергетичного Співтовариства та міжнародних договорів України у правовідносинах щодо експорту електричної енергії, а також не навів вагомих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що доводи НЕК «Укренерго» у цій частині фактично зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини.
При цьому, доводи скаржника щодо неподібності правовідносин не можуть бути підставою для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції зазначає, що доводи НЕК «Укренерго», наведенні у касаційній скарзі, не спростовують правових висновків, на необхідності відступлення від яких наполягає скаржник, та не містять вагомих аргументів, які можуть бути підставою для відступу від таких висновків.
При цьому Верховний Суд зауважує, що наведені правові позиції у справі № 910/9627/20 неодноразово були підтримані Верховним Судом у справах № 910/13001/24, № 910/502/23, № 910/12768/21, № 910/11833/23, № 910/2384/24, № 910/7642/21 у подібних правовідносинах.
Враховуючи викладене, у межах справи, що розглядається, відсутні правові підстави для відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо заяви ТОВ «Джен-Ай Київ» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції Верховний Суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У частині 2 статті 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Як свідчать матеріали справи, 03.07.2025 між ТОВ «Джен-Ай Київ» (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма Ангард» (фірма) укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 106/02-2025, відповідно до умов якого клієнт доручив фірмі, а фірма взяла на себе зобов`язання надати клієнту юридичні послуги з представництва і захисту прав та інтересів клієнта в судах України першої інстанції, а також у апеляційній та касаційних інстанціях, у спорі з НЕК «Укренерго» про стягнення безпідставно набутих коштів.
За умовами договору вартість послуг за представництво інтересів ТОВ «Джен-Ай Київ» у суді касаційної інстанції становить 104 526,00 грн (без ПДВ), що еквівалентно 2 500,00 доларів США за курсом Національного банку України станом на дату укладення даного договору (підпункт 6.1.3 договору).
На виконання повноважень, наданих ТОВ «Джен-Ай Київ» Адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма Ангард», адвокатом Шевчук І. А. були надані послуги з підготовки відзиву та представництва інтересів ТОВ «Джен-Ай Київ» під час розгляду справи № 910/11053/25 у Верховному Суду.
Повноваження адвоката Шевчук І. А. на представництво інтересів ТОВ «Джен-Ай Київ» у суді касаційної інстанції підтверджено ордером на надання правничої допомоги від 30.07.2026 серія АА № 1739993, виданим Адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма Ангард» на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 03.07.2025 № 106/02-2025, який додано до відзиву на касаційну скаргу.
У судовому засіданні НЕК «Укренерго» заперечило проти визначеного ТОВ «Джен-Ай Київ» розміру витрат на правничу допомогу, які воно понесло та просить стягнути, однак не навело обґрунтування таких заперечень та клопотання про зменшення заявленої позивачем до стягнення суми не заявило.
Як вже зазначалося вище, у розумінні положень статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Ураховуючи умови договору про надання професійної правничої допомоги, з огляду на результат розгляду касаційної скарги, а також враховуючи критерії реальності та розумності судових витрат, відсутність будь-яких заперечень НЕК «Укренерго», суд касаційної інстанції дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, понесені ТОВ «Джен-Ай Київ», підлягають відшкодуванню за рахунок НЕК «Укренерго» у розмірі 104 526,00 грн.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/11053/25 залишити без змін.
3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Джен-Ай Київ» про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (ЄДРПОУ 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джен-Ай Київ» (ЄДРПОУ 39775296) на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції 104 526,00 грн (сто чотири тисячі п`ятсот двадцять шість гривень).
5. Доручити Господарському суду міста Києва на виконання цієї постанови видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко