ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 208/7251/17
провадження № 61-2775св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Коломієць Г. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «М. О. С. Медіа»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якуб Світлана Анатоліївна, на рішення Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року у складі судді Похвалітої С. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., Красвітної Т. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «М. О. С. Медіа» (далі - ТОВ «М. О. С. Медіа», товариство) про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, в якому позивачка, з урахування заяви про уточнення позовних вимог, просила:
1) визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують її права свободи, ганьблять честь, гідність та ділову репутацію відомості, опубліковані у статті під назвою «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство», поширені стосовно неї 13 грудня 2017 року газетою - міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» № 50 (264), видавник - ТОВ «М. О. С. Медіа», а саме:
«возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_3 . Напомним, мать ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией»;
«общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется»;
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_1 - прим. автора) сделает меня соучастником»;
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно»;
2) визнати наклепом дії відповідачів щодо виготовлення та поширення інформації стосовно позивачки у статті під назвою «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство», у газеті міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» від 13 грудня 2017 року № 50 (264), видавник - ТОВ «М. О. С. Медіа»:
«возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_3 . Напомним, мать ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией» (абзац 3);
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_1 - прим. автора) сделает меня соучастником»;
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно»;
«общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется;
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_1 - прим. автора) сделает меня соучастником»;
3) зобов`язати відповідачів спростувати відомості, поширені ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство», яка була опублікована у газеті міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» № 50 (264), видавник - ТОВ «М. О. С. Медіа», у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом публікації офіційного вибачення перед позивачкою керівником газети - міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» - головним редактором ОСОБА_13 та автором статті ОСОБА_2 про те, що ними поширена недостовірна, така що не відповідає дійсності, порушує права свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію головного лікаря, колишнього депутата міської ради ОСОБА_1 інформація, опублікована у статті під назвою «Сына
экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство» та розповсюджена 13 грудня 2017 року газетою - міський інформаційний тижневик «Наш репортер» № 50 (264), видавник - ТОВ «М. О .С. Медіа», не пізніше п`ятнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили:
«возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_3 . Напомним, мать ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией»;
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_1 - прим. Автора) сделает меня соучастником»;
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно»;
«общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется»;
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_1 - прим. автора) сделает меня соучастником»;
4) зобов`язати редакцію газети міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» опублікувати спростування відомостей, поширених відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство», яка була опублікована та розповсюджена 13 грудня 2017 року газетою міський інформаційний тижневик «Наш репортер» № 50 (264), видавник - ТОВ
«М. О. С. Медіа», у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом публікації офіційного вибачення перед позивачкою керівником газети міський інформаційний тижневик «Наш репортер» та автором цієї статті про те, що ними поширена недостовірна інформація, що не відповідає дійсності, порушує права свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію головного лікаря, колишнього депутата міської ради ОСОБА_1 інформацію, опубліковану у статті під назвою «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство», розповсюджену 13 грудня 2017 року газетою міський інформаційний тижневик «Наш репортер» № 50 (264), видавник - ТОВ «М. О. С. Медіа»:
«возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_3 . Напомним, мать ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией»;
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_1 - прим. автора) сделает меня соучастником»;
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно»;
«общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется»;
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она (ОСОБА_1 - прим. автора) сделает меня соучастником»;
5) стягнути з ТОВ «М. О. С. Медіа» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди по 100 000,00 грн з кожного;
6) стягнути з відповідачів судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 грудня 2017 року у міському інформаційному тижневику «Наш репортер» № 50 (264), видавник - ТОВ «М. О. С. Медіа», була надрукована та розповсюджена стаття під назвою «Сына
экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство», автором якої є
ОСОБА_2 , який працює журналістом у вказаній газеті.
Зазначена у статті інформація стосується позивачки як колишнього депутата міської ради та побудована у формі іронічних звинувачень щодо її професійної діяльності як головного лікаря Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради «Міська лікарня № 4» (далі - КНП КМР «Міська лікарня № 4»), політичних уподобань, професійних якостей, тощо.
У статті не висвітлено судовий процес стосовно її сина, натомість було виставлено на показ ім`я позивачки у вкрай негативному світлі.
За відсутності вироку суду, автор статті відкрито назвав сина позивачки - ОСОБА_6 у винним у скоєнні злочину, що завдає шкоди її діловій репутації, оскільки справляє враження на суспільство, переконуючи його в тому, що вона чинить аморально, зневажає закон, порушила присягу, яку давала, будучи депутатом міської ради, порушила свої професійні обов`язки, як головний лікар, тобто не відповідає займаній посаді.
Згідно з висновком експерта ТОВ «Експертна дослідна служба України» від 26 липня 2018 року № 277/07/2018, складеним за результатами психологічного обстеження ОСОБА_1 , внаслідок розповсюдження газетою «Наш Репортер» інформації, яка принижує честь та негативно впливає на репутацію досліджуваної, її особистість зазнала негативних змін: з`явилася нервовість, нестабільність настрою; тривалий стрес призвів до погіршення фізичного стану: слабкості, підвищення тиску та появи проблем зі щитовидною залозою. Дії заподіювачів шкоди призвели до погіршення життя ОСОБА_1 , обумовили суттєве психологічне погіршення умов її функціонування у соціумі. Орієнтований розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , складає від 100 000,00 грн до 200 000,00 грн.
Короткий зміст ухвалених судових рішень
Рішенням Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивачка обіймає посаду керівника лікарні та була депутатом міської ради, а тому межа допустимої критики стосовно неї як публічної особи є значно ширшою. Опублікована відповідачами інформація, хоча й містить елементи провокативного характеру, однак вона містить фактичні дані та не містить ствердження про порушення позивачкою законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.
Опублікована відповідачами стаття не містить будь-яких тверджень стосовно професійної діяльності позивачки як керівника КНП КМР «Міська лікарня № 4».
Щодо вимог про визнання недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивачки, інформації такого змісту: «возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_3 . Напомним, мать ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией», суд дійшов висновку про те, що за вказаним фактом щодо знаходження телефону, який належить ОСОБА_15 , постановлено вирок, який набрав законної сили 29 січня 2020 року.
Щодо висловлювання: «общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется», та щодо статті «свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_1 - прим. автора) сделает меня соучастником», суд першої інстанції зазначив, що вказане є дослівним відтворенням повідомлення фізичної особи - свідка у кримінальній справі, а тому відповідно до вимог статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.
Щодо висловлювання: «произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно», суд дійшов висновку, що зазначене є оціночним судженням, оскільки містить певну критичну оцінку автора конфлікту між особами.
Надаючи оцінку висновку семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення від 11 травня 2018 року 249/05/2018, складеному спеціалістом ТОВ «Експертна дослідна служба України», суд виходив з того, що вказаний висновок складений установою, яка не має такого виду діяльності, як складання експертних висновків у галузі лінгвістики та писемного мовлення, а отже, не є належним та допустимим доказом на підтвердження спричинення позивачці моральної шкоди.
Суд не взяв до уваги висновок психологічної експертизи від 26 липня 2018 року № 277/07/2018, складений ТОВ «Експертно-дослідна служба України» доктором філософії в галузі психології Журавльовою М. О., оскільки висновок складений особою, кваліфікація і стаж роботи якої не підтверджені; експерт взяв до уваги статті, які не стосуються цієї справи; висновок складений не на підставі усіх наявних та необхідних у справі доказів.
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка не довела, що з вини відповідачів їй було завдано моральну шкоду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якуб С. А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 753/18972/16, від 12 березня 2025 року у справі № 646/1554/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Посилається на те, що на порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, ігноруючи той факт, що діяння відповідачів є протиправними, зважаючи на те, що позивачка була депутатом міської ради до жовтня 2015 року та на час публікації статті під назвою «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство» обіймала посаду головного лікаря КНП КМР «Міська лікарня № 4», пережила напад на себе та впродовж восьми років постійно відчуває приниження, зневагу з боку оточуючих та тривогу за себе.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що автор статті зазначив повні анкетні дані позивачки та її сина, однак відомостей про свідка не зазначив, вказавши його як «О.». Водночас у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 753/18972/16, зокрема зазначено, що конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи, які згідно з частиною першою статті 269 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Таким є і право на ім`я, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію і надає їй право вимагати від інших звертатися до неї відповідно до її імені; право на зміну імені (імені, по батькові та прізвища); право на використання імені, яке полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім`я у всіх сферах суспільних відносин, а також передбачає певні обмеження щодо використання імені фізичної особи іншими особами.
Положення про заборону використання імені, встановлене частиною четвертою статті 296 ЦК України, є похідним від презумпції невинуватості, гарантованої частиною першою статті 62 Конституції України та частиною другою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). А презумпція невинуватості, є одним із елементів справедливого судового розгляду і спрямована на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов`язані з розглядом її справи у суді. Зважаючи на усталену практику Європейського суду з прав людини, інформування суспільства про здійснювані кримінальні розслідування має здійснюватися з максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості. Вагоме розрізнення має проводитися між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчинення певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила.
Зазначене виконує функцію утримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів і недопущення заподіяння шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдовувального вироку суду з підстав, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Суди не врахували, що автор статті дає необґрунтовану оцінку показанням лише одного свідка, які він надавав у судовому засіданні 06 листопада 2017 року, оскільки інших свідків допитано не було. Незважаючи на відсутність вироку суду, автор статті відкрито називав сина позивачки винним у скоєнні злочину.
Суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, помилково не взяв до уваги висновок семантико-текстуальної експертизи письмового мовлення, складений експертом ТОВ «Експертна дослідна служба України» Фраймович Л. В. 11 травня 2018 року № 249/05/2018, згідно з яким у статті під назвою «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство» міститься інформація негативного характеру стосовно ОСОБА_1 ; вжиті у статті вислови, які стосуються ОСОБА_1 , є твердженнями, а не оціночними судженнями.
Факт завдання неправомірними діями відповідачів моральної шкоди позивачці підтверджується висновком від 26 липня 2018 року № 277/07/2018, складеним експертом ТОВ «Експертна дослідна служба України» з результатами психологічного обстеження ОСОБА_1 , який суди безпідставно не взяли до уваги.
Посилаючись на те, що ОСОБА_16 був засуджений за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України), суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у цій справі і приходив до суду ОСОБА_2 , а також на чотири висновки судово-медичних експертів, які спростовують висновок експертів Кам`янського МВ СМЕ КЗ «ДОБ СМЕ» Беркута Р. В. та завідувача Кам`янського МВ СМЕ КЗ «ДОБ СМЕ» Беркута В. М., які надали завідома неправдивий висновок, стосовно яких було порушено відповідне кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 , яка в той же час взагалі не є учасником кримінального провадження, яке висвітлено у статі негативною інформацією.
Питання, які були висвітлені у статті під назвою «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство», були суспільно значимими, тобто були предметом громадського інтересу, оскільки стосувалися професійної діяльності позивачки.
Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд помилково не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 березня 2025 року у справі № 646/1554/23, згідно з яким, вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Згідно з практикою ЄСПЛ, який у своїх рішеннях наголошував, що для того, аби втручання в право на свободу вираження поглядів було пропорційним законній меті захисту репутації інших осіб, необхідним елементом є існування об`єктивного зв`язку між оскаржуваним твердженням та особою, яка подала позов про захист честі та гідності. Простих особистих припущень чи суб`єктивного сприйняття публікації як наклепу недостатньо, аби встановити, що відповідна особа безпосередньо постраждала від публікації. В обставинах конкретної справи має існувати щось, аби змусити пересічного читача відчути, що твердження безпосередньо стосується конкретного позивача, або що він або вона були піддані критиці.
Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, суд першої інстанції мав достатні підстави для висновку про те, що поширена стосовно позивачки інформація не є оціночними судженнями відповідачів і виходить за межі допустимої критики публічної особи.
У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «М. О. С. Медіа» у якому товариство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що в опублікованій відповідачами статті немає жодного слова про професійну діяльність позивачки на посаді головного лікаря четвертої міської лікарні, тим більше будь-яких звинувачень щодо її професійної діяльності і наклепів, що правильно встановив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
У статті не було поширено будь-якої конфіденційної інформації про сина позивачки, адвокатів та працівників конвойної служби, оскільки автор статті не зазначав відомості про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, адрес, дат і місць народження вказаних осіб. Він опублікував лише фото вказаних осіб, що не є конфіденційною інформацією в розумінні статті 11 Закону України «Про інформацію», а отже на таке публікування не потрібно було отримувати їх згоди. Більше того, опублікована відповідачами стаття не містить безпосередньо фото самої позивачки, що свідчить про відсутність будь-яких порушень її прав, передбачених статтею 307 ЦК України.
Зазначена у статті інформація про те, що син позивачки - ОСОБА_16 вже не вперше звинувачувався у вчиненні правопорушення, відповідає дійсності, оскільки на момент публікації статті, 13 грудня 2017 року, сина позивачки ОСОБА_16 вже було притягнено до кримінальної відповідальності за частиною четвертою статті 296 КК України (вирок від 27 березня 2015 року) та за частиною першою статті 286 КК України (вирок від 15 листопада 2017 року). Зазначені кримінальні правопорушення є менш тяжкими ніж те, за яке був засуджений син позивачки згідно з вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 вересня 2019 року у справі № 208/1047/17.
Про факт знаходження біля трупа ОСОБА_17 мобільного телефона, який належав ОСОБА_16 , зазначено у судових рішеннях ухвалених у справах № 208/6144/16-к, № 208/1047/17, стосовно обвинувачення ОСОБА_16 у скоєнні злочину.
Зазначена у статті інформація про те, що: «Общественные активисты серьёзно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы её сын ОСОБА_6 не понёс ответственности за то преступление, в котором сейчас обвиняется» відповідає дійсності, оскільки є відтворенням повідомлення свідка ОСОБА_18 у судовому засіданні у Баглійському районному суді м. Дніпродзержинська (справа № 208/1047/17).
Водночас, зважаючи на положення пункту 3 статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (в редакції, чинній на момент публікації статті) навіть якщо такі показання є неправдивими та можуть бути розцінені судом як такі, що принижують честь, гідність і ділову репутацію позивачки, то відповідачі не несуть відповідальності за їх відтворення.
Вжита у статті фраза «Скажем так - их поведение выглядело просто омерзительно» є оціночним судженням, оскільки містить певну критичну оцінку автором словесного конфлікту вказаних осіб, що також правильно встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги висновок психологічної експертизи від 26 липня 2018 року № 277/07/2018 та висновок семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення від 11 травня 2018 року № 249/05/2018.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якуб С. А. на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 20 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.,
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2026 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 20 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Гайворонського районного суду Кіровоградської області матеріали цивільної справи № 208/7251/17; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У травні 2026 року матеріали справи № 208/7251/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якуб С. А., які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 є головним лікарем КНП КМР «Міська лікарня № 4».
13 грудня 2017 року у міському інформаційному тижневику «Наш репортер» № 50 (264), видавник - ТОВ «М. О. С. Медіа», була опублікована стаття під назвою «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство», автор якої є ОСОБА_19 , який працює заступником головного редактора.
У статті, зокрема, зазначено: «возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_3 . Напомним, мать ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией»;
«общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется»;
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_1 - прим. Автора) сделает меня соучастником»;
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно».
Згідно з висновком експерта ТОВ «Експертна дослідна служба України» ОСОБА_20 від 11 травня 2018 року № 249/05/2018 висловлювання, наявні у тексті статті під назвою «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство», яка розміщена у міському інформаційному тижневику «Наш репортер» від 12 грудня 2017 року № 50 (264), видавник - ТОВ «М. О. С. Медіа», містять інформацію негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 ; висловлювання, наявні у тексті статті, які стосуються ОСОБА_1 , є твердженнями (фактичними даними), а не оціночними судженнями.
Відповідно до висновку експерта ТОВ «Експертна дослідна служба України» від 26 липня 2018 року № 277/07/2018, складеного за результатами психологічного обстеження ОСОБА_1 , експерт встановив, що в наслідок розповсюдження газетою «Наш репортер» інформації, яка принижує честь та негативно впливає на репутацію досліджуваної, її особистість зазнала негативних змін: з`явилася нервовість, нестабільність настрою; тривалий стрес призвів до погіршення фізичного стану: слабкості, підвищення тиску та появи проблем зі щитовидною залозою. Дії заподіювачів шкоди призвели до погіршення життя ОСОБА_1 , обумовили суттєве психологічне погіршення умов її функціонування у соціумі.
Експерт зазначив, що моральні страждання ОСОБА_1 , які пов`язані з обвинуваченням її сина у вбивстві та його знаходженні протягом тривалого часу у слідчому ізоляторі, важко розмежувати з її стражданнями, пов`язаними з розповсюдженням ганебних відомостей у засобах масової інформації.
Експерт дійшов висновку, що досліджувана ситуація призвела до негативної зміни життя ОСОБА_1 , в результаті дії заподіювача шкоди був порушений її психологічний стан, її репутація та стосунки з оточуючими людьми. Внаслідок інформації, що розповсюдила газета «Наш Репортер» та журналіст ОСОБА_2 , були втрачені значні особистісні ресурси ОСОБА_1 , деякі з втрат, можливо, є непоправними.
Орієнтований розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , складає від 100 000,00 грн. до 200 000,00 грн.
Указану суму підтверджують фактори, такі як: тривалість травмувального впливу; негуманність та неетичність дій автора статті, якій коментує не тільки судовий розгляд справи та обвинуваченого, а й ОСОБА_1 , яка у цьому випадку не є політичною фігурою чи посадовою особою, а є матір`ю своєї дитини, яку вона, виконуючи свій обов`язок, захищає, за яку переживає. Поведінка матері під час страждань її дитини природньо може бути емоційною та нестриманою.
Після опублікування статті позивачка звернулася до Кам`янського відділу поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 182 Кримінального кодексу України, про що 29 січня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відповідні відомості. Розслідування не завершене.
Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року у справі № 208/1047/17 ОСОБА_16 визнано винуватим та засуджено за частиною першою статті 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.
На підставі частини четвертої статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 березня 2015 року, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, остаточно ОСОБА_16 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.
Вирішено питання цивільних позовів, судових витрат і долю речових доказів.
29 січня 2020 року Дніпровським апеляційним судом вказаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_16 у частині призначеного йому покарання скасовано та ухвалено свій вирок, за яким ОСОБА_16 за частиною першою статті 115 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
На підставі частини четвертої статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, остаточно ОСОБА_16 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року щодо ОСОБА_16 в частині відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_21 у сумі 100 000,00 грн - скасовано та відмовлено потерпілому в задоволенні його позовних вимог щодо стягнення із ОСОБА_16 моральної шкоди.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 02 червня 2020 року вироки Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року та Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року щодо ОСОБА_16 залишено без зміни, а касаційну скаргу захисника Якуб С. А. - без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19).
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
У той же час статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного життя.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Суду необхідно надати оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів та права особи на повагу до його гідності і честі, на недоторканність ділової репутації та на приватність.
Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує право на свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним.
У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц).
Для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування у справі і яка інформація була поширена, тобто, чи є об`єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід визначитися з діями, явищами, фактами, на які направлений матеріал, а також безпосередній чи опосередкований зв`язок мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, чи поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача, у суспільному житті через призму думок автора. Це можливо зробити лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не «вирвані» з нього фрази чи поняття.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 446/1953/16-ц.
Особисте трактування отриманої з інших джерел інформації в формі коментаря слід вважати оціночним судженням, а не твердженням, тому не може бути ані спростоване, ані підтверджене (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 757/22307/17-ц, від 02 червня 2022 року в справі № 757/55559/20-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 201/10970/21).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ Karpyuk and others v. Ukraine, № 30582/04, 32152/04, § 188, 06 жовтня 2015 року).
Для того, щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; Balaskas v. Greece, № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ Paturel v. France, № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).
ЄСПЛ, розглядаючи дифамаційні справи по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод..
У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.
Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ Barthold v. Germany, № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).
Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії» від 21 березня 2002 року, «Яновський проти Польщі» від 21 січня 1999 року та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
У вказаній Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, у більшості випадків з власної ж волі, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.
Межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість до висловленої критики, сатири, провокацій.
Умовою захисту права журналістів поширювати інформацію про справи загального значення є добрі наміри журналістів та їх дія на ґрунті точних фактів. Тобто йдеться про зобов`язання журналістів надавати «надійну і точну інформацію» відповідно до вимог журналістської етики. Свобода вираження поглядів супроводжується «обов`язками та відповідальністю». І це правило застосовується також у ситуаціях, коли йдеться про важливі громадські питання. Більше того, ці «обов`язки та відповідальність» набувають підвищеного значення, коли зачіпається репутація конкретної особи чи виникає питання про порушення «прав інших». Натомість звільнення від обов`язку підтверджувати заяви про факти, які визнані наклепницькими, можливе лише за особливих підстав.
Якщо твердження є оціночним судженням, має існувати достатня фактична підстава для його підтвердження, інакше воно буде надмірним.
Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дотрималися вказаних вище норм матеріального права та прецедентної практики ЄСПЛ, належно дослідили зміст оспорюваної інформації, тематику та контекст її викладу, надали оцінку балансу конкуруючих прав та інтересів, а тому загалом дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якуб С. А., посилається на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 753/18972/16, від 12 березня 2025 року у справі № 646/1554/23.
Перевіривши доводи позивачки, Верховний Суд дійшов висновку про їх необґрунтованість.
У постанові від 07 липня 2021 року у справі № 753/18972/16 Верховний Суд зазначив, що наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання положення частини четвертої статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, частиною сьомою статті 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права.
Предмет позову у вказаній справі (№ 753/18972/16) стосувався захисту немайнового права на використання імені, яке було порушено внаслідок недотримання відповідачем встановленої частиною четвертою статті 296 ЦК України заборони законодавця не використовувати ім`я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї.
Натомість у справі, яка переглядається у касаційному порядку, предмет позову не стосується захисту немайнового права на використання імені ОСОБА_1 , яке порушено внаслідок використання ім`я позивачки як особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї, що прямо заборонено частиною четвертою статті 296 ЦК України.
Крім того, з огляду на положення статті 32 Конституції України необхідно розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв`язку з поширенням про особу інформації, недоторканність якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо така інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію (пункт 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
У постанові від 12 березня 2025 року у справі № 646/1554/23 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатися оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій перевірили, чи містить інформація стосовно позивачки, зазначена у статті «Сына экс-депутата ОСОБА_1 судят за убийство», яка розміщена у міському інформаційному тижневику «Наш репортер» від 12 грудня 2017 року № 50 (264), видавник - ТОВ «М. О. С. Медіа», конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивачки, та встановили, що ОСОБА_1 дійсно є матір`ю ОСОБА_16 ; раніше вона була депутатом Кам`янської (Дніпродзержинської) міської ради, на час вирішення справи судом першої інстанції вона обіймала посаду головного лікаря КНП КМР «Міська лікарня № 4».
Щодо висловлювань: «общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется»; «свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_1 - прим. автора) сделает меня соучастником», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що наведені висловлювання є відтворенням повідомлення фізичних осіб (представника громадської організації та свідка у кримінальній справі), а тому відповідно до статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», не підлягають спростуванню відповідачами.
Щодо висловлювання: «произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно», суд дійшов висновку, що зазначене є оціночним судженням, оскільки містить певну критичну оцінку автора конфлікту між особами.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що оскаржувані судові рішення не суперечать згаданому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12 березня 2025 року у справі № 646/1554/23.
Посилання позивачки на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, фактично зводяться до її незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень.
Установивши, що висновок семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення від 11 травня 2018 року 249/05/2018, складений спеціалістом ТОВ «Експертна дослідна служба України», та висновок психологічної експертизи від 26 липня 2018 року № 277/07/2018, складений ТОВ «Експертно-дослідна служба України» доктором філософії в галузі психології ОСОБА_22 , не є належними доказами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано не взяв їх до уваги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до власного тлумачення заявницею норм матеріального та процесуального права, що не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якуб Світлана Анатоліївна, залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
В. В. Шипович