ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 154/3062/25
провадження № 61-5018св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Коломієць Г. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лесик Сергій Ігорович, на рішення Володимирського міськрайонного суду Волинської області від 13 січня 2026 року у складі судді Лутая А. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її матір ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та членам його сім?ї ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Після смерті батьків спадкоємцями за законом є вона та її рідний брат ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивачка проживає і працює у Німеччині. 26 грудня 2018 року вона приїхала до України і звернулася до приватного нотаріуса Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Лобас А. С. (далі - приватний нотаріус Лобас А. С.), де склала заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яку нотаріус посвідчив та видав їй на руки.
Після спливу шести місяців після смерті матері вона не зверталася до нотаріуса за оформленням свідоцтва про право на спадщину, оскільки в цьому необхідності не було. Вартість приїзду з Німеччини до України коштувала дорого, а видана їй нотаріусом заява надавала впевненості в тому, що спадщину після смерті матері вона прийняла й лишилося її оформити документально, на що проміжок часу після смерті спадкодавця не впливає.
У 2025 році обставини змінилися і виникла необхідність оформити спадкові права, а тому, вона приїхала до України і звернулася до приватного нотаріуса Володимирського районного нотаріального округу Велимчаниці А. І. (далі - приватний нотаріус Велимчаниці А. І.), який відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки надана нею заява від 26 грудня 2018 року не підтверджує факту прийняття спадщини, а лише засвідчує волевиявлення особи у намірі прийняти спадщину в майбутньому, а тому вона, як спадкоємець, вважається такою, що спадщину після смерті матері не прийняла та пропустила строк для подання заяви про її прийняття.
Після смерті брата ОСОБА_6 спадкоємцями належного йому за життя майна є його дружина ОСОБА_2 та їхній син ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що строк для подання заяви про прийняття спадщини вона пропустила з поважних причин, оскільки добросовісно помилялася у правах, які їй надає заява від 26 грудня 2018 року про прийняття спадщини після смерті матері, та була впевнена в тому, що в будь-який час може звернутися до нотаріуса за оформленням права власності на частку квартири її матері в порядку спадкування за законом, оскільки склала таку заяву в передбачений законом шестимісячний строк після відкриття спадщини, з огляду на значну віддаленість її місця проживання від місця знаходження спадкового майна, позивачка просила суд визначити їй додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 13 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, ОСОБА_1 пропустила, встановлений законом строк для подання заяви про прийняття спадщини, з поважних причин, зокрема, подала особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяву, в якій зазначила, що вона приймає спадщину після смерті матері ОСОБА_5 . Вона добросовісно помилялася щодо обставин прийняття спадщини та оформлення спадкових прав.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У квітні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лесик С. І., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 13 січня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2026 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Посилається на те, що на порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій фактично відійшли від усталеної судової практики Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підмінивши поняття «поважності причин» пропуску строку суб`єктивним сприйняттям позивачкою правових наслідків своїх дій.
Такий підхід суперечить правовим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких незнання закону, неправильне його розуміння або власна недбалість не визнаються поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.
Суди не надали належної оцінки поясненням приватного нотаріуса Лобас А. С., яка зазначила, що позивачка зверталася лише для засвідчення підпису на заяві про прийняття спадщини, а не для подання заяви про прийняття спадщини, і що порядок прийняття спадщини вона їй роз`яснила.
Зазначене свідчить про те, що позивачка усвідомлювала характер своїх дій і не могла перебувати у стані добросовісної помилки.
Крім того, суди не врахували, що незнання закону, неправильне його тлумачення або власна недбалість не визнаються поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19).
Поведінка позивачки після 2018 року свідчить про тривалу бездіяльність, оскільки протягом понад шести років жодних дій щодо належного прийняття спадщини вона не вчиняла.
Фактично її доводи зводяться до того, що причиною неприйняття спадщини у встановлений законом строк стали дії або бездіяльність нотаріуса, який не відкрив спадкову справу та, за її твердженням, не забезпечив належного оформлення поданої заяви.
Водночас у такому випадку належним способом захисту є оскарження дій чи бездіяльності нотаріуса у судовому порядку, а не звернення з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Застосування механізму, передбаченого частиною третьою статті 1272 ЦК України, не може підміняти собою процедуру перевірки законності дій нотаріуса, оскільки це призводить до викривлення правової природи цього інституту та фактичного покладення наслідків можливих порушень третіх осіб на інших спадкоємців.
Суди не врахували принцип правової визначеності та необхідність забезпечення стабільності майнових правовідносин. Поновлення строку через значний проміжок часу призводить до втручання у вже сформовані права інших спадкоємців та порушує баланс інтересів сторін.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лесик С. І., на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 13 січня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лесик С. І., на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 13 січня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2026 року; витребувано з Володимирського міського суду Волинської області матеріали цивільної справи № 154/3062/25; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У травні 2026 року матеріали справи № 154/3062/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер брат позивачки - ОСОБА_6 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на все належне їй майно, в тому числі і на частку у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , що належала на праві спільної сумісної власності позивачці ОСОБА_8 та померлим ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло.
Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 28 квітня 2025 року № 80960496 спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відкривалася.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно з частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частиною першою статті 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України
від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона добросовісно помилялася у правах, які їй надає заява від 26 грудня 2018 року про прийняття спадщини після смерті матері, та була впевнена в тому, що в будь-який час може звернутися до нотаріуса за оформленням права власності на частку квартири у порядку спадкування за законом.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка пропустила встановлений законом строк для подання заяви про прийняття спадщини, з поважних причин, зокрема, подала особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяву, в якій зазначила, що вона приймає спадщину після смерті матері ОСОБА_5 ; позивачка добросовісно помилялася щодо обставин прийняття спадщини та оформлення спадкових прав.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій.
Право на спадщину виникає з моменту її відкриття і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. За положеннями частини третьої статті 1272 ЦК України, у разі наявності у спадкоємця поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним відповідної.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій (постанови Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17).
Таким чином, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
У справі, яка переглядається у касаційному порядку, позивачка, усвідомлюючи, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема, як спадкоємець першої черги після смерті матері, 26 грудня 2018 року звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, який посвідчив справжність її підпису, однак не вчинила необхідних дій стосовно подання такої заяви нотаріусу саме з метою відкриття спадкової справи у передбачений законом шестимісячний строк, посилаючись на те, що вона добросовісно помилилася щодо правової природи вказаної заяви.
У контексті наведеного колегія суддів Верховного Суду зазначає, що саме лише посвідчення нотаріусом справжності підпису особи у заяві про прийняття спадщини, не є тотожним поданню такої заяви з метою відкриття спадкової справи.
У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19, на яку посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, а тому дійшли помилкового висновку про те, що юридична необізнаність позивачки щодо порядку прийняття спадщини є поважною причиною пропуску строку для звернення до нотаріуса із відповідною заявою з метою оформлення спадкових прав.
Верховний Суд урахував, що у позовній заяві позивачка також зазначала про віддаленість місця проживання та місця розташування спадкового майна, водночас вона не посилалася на те, що зазначене є самостійною причиною, яка унеможливила вчинення нею активних дій, спрямованих на прийняття спадщини у передбачений законом строк, будь-яких доказів на підтвердження зазначеного позивачка не надала.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.
Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить 3 028,00 грн.
Підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За подання фізичною особою апеляційної скарги на рішення суду сплачується 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 8 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров`ю (крім моральної шкоди), - не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).
За подання фізичною особою касаційної скарги на рішення суду сплачується 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров`ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції не здійснив розподілу судових витрат за наслідками вирішення спору, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений нею за подання апеляційної та касаційної скарг через підсистему «Електронний суд» у загальному розмірі 3 391,36 грн (1 453,44 + 1 937,92).
Керуючись статтями 141, 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лесик Сергій Іванович, задовольнити.
Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 13 січня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2026 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування судового збору 3 391,36 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
В. В. Шипович