ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 759/19057/22
провадження № 61-8155св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району»,
відповідач за первісним позовом та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хілько Олександр Миколайович, на рішення Святошинського районного суду м. Києва, в складі судді Шум Л. М., від 08 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів:
Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І., від 18 травня 2026 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району»), Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що вона проживала разом з ОСОБА_2 на постійній основі однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 .
3. Позивачка вказує, що здійснювала догляд за ОСОБА_2 , готувала їй їжу, купувала ліки, прибирала та ремонтувала квартиру, несла витрати на комунальні послуги на утримання житла. Фактично здійснювала функції піклувальника ОСОБА_2 , проте офіційно піклування оформити не встигла, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
4. Посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_2 продовжує проживати у спірній квартирі та сплачувати комунальні послуги, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право постійного користування квартирою
АДРЕСА_1 .
5. У травні 2023 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району» звернулось до суду з позовом до
ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення.
6. Позов мотивований тим, що згідно з ордером від 26 липня 1971 року двокімнатна квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_3 , після смерті якої на підставі заяви ОСОБА_2 (дочки померлої) були внесені зміни у договір найму. Наразі вказана квартира є неприватизованою та перебуває у власності територіальної громади
м. Києва.
7. При неодноразовому відвідуванні квартири встановлено, що у ній проживає ОСОБА_1 , яка на попередження про необхідність надати дозвільні документи на право проживання та необхідність звільнити самовільно зайняте жиле приміщення не реагує, дозвільні документи не надає.
8. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 має інше зареєстроване місце проживання у цьому ж будинку, комунальне підприємство просило суд виселити ОСОБА_1 зі спірної квартири без надання іншого житла.
9. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня
2023 року справу № 759/8708/23 за позовом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та справу № 759/19057/22 за позовом ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
10. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня
2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 18 травня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» задоволено.
Виселено ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
11. Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , та задовольняючи зустрічний позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району», суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що ордер на ім`я
ОСОБА_1 на спірну квартиру не видавався, договір найму з нею не укладався, доказів згоди наймача ОСОБА_2 на її вселення та ведення спільного господарства у розумінні частини 2 статті 64 ЖК України не надано, а тому її перебування у квартирі АДРЕСА_1 є протиправним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Хілько О. М., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суд, ухваливши нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Хілько О. М., подала касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суд від 18 травня 2026 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у вересні 2026 року надійшли до Верховного Суду. Зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири без надання іншого житла.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 199/10302/14, від 28 серпня 2023 року у справі № 199/736/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Касаційна скарга мотивована тим, що допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що ОСОБА_2 надавала усну згоду на вселення
ОСОБА_1 до спірної квартири, а сама по собі відсутність письмової заяви-згоди про вселення у квартиру не позбавляє її права користування житлом.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
17. У серпні 2026 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
18. Відзив мотивований тим, що договір найму на спірне житло з
ОСОБА_1 не укладався та будь-яких документів, які б надавали право на проживання у спірній квартирі, вона не має.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19. Відповідно до ордеру від 26 липня 1971 року № 215 двокімнатна квартира АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_3 .
20. У 1977 році, у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , особовий рахунок на квартиру було переоформлено на її дочку ОСОБА_2 .
21. На підставі рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року
№ 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» було прийняте розпорядженням Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 лютого 2015 № 58 «Про передачу та закріплення житлового і нежитлового фонду за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», яким весь житловий та нежитловий фонд Святошинського району м. Києва, що був закріплений за КП «ДУОЖФ Святошинського району м. Києва», переданий на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та закріплений за підприємством на праві господарського відання.
22. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та у зв`язку зі смертю знята з реєстраційного обліку місця проживання у спірній квартирі.
23. За інформацією відділу з питань реєстрації місця проживання, перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації станом на 05 травня 2023 року у спірній квартирі ніхто не зареєстрований.
24. Суди встановили, що спірна квартира неприватизована та перебуває у власності територіальної громади м. Києва.
25. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
26. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
27. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
28. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
29. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
30. Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення рішення районним судом) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
31. Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
32. У відповідності до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.
33. Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
34. Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
35. У частині третій статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
36. Верховний Суд у постановах від 04 серпня 2021 року у справі
№ 755/5706/18, від 06 липня 2022 року у справі № 753/8081/19, аналізуючи положення вказаних норм права, дійшов висновку, що закон визначає підставами для набуття права користування приміщеннями, віднесеними до державного або громадського житлового фонду: отримання ордеру, укладення договору найму або вселення як члена сім`ї наймача. У разі відсутності однієї із цих підстав у особи, яка вселилась до жилого приміщення державного або громадського житлового фонду, вона вважається такою, що самоправно його зайняла.
37. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).
38. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна квартира на праві комунальної власності належить територіальній громаді м. Києва, а наймачем спірної квартири після смерті ОСОБА_3 стала її дочка ОСОБА_2 , яка також померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
39. Матеріали справи не місять доказів, які б підтверджували згоду наймача ОСОБА_2 на вселення ОСОБА_1 до спірної квартири, а також належність ОСОБА_1 до членів сім`ї наймача в розумінні статті 64 ЖК України.
40. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що, за встановлених обставин, ОСОБА_1 підлягає виселенню зі спірної квартири без надання іншого житла, оскільки вона самовільно, без передбачених законом підстав вселилась і займає спірну квартиру та у добровільному порядку відмовляється її звільнити.
41. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
42. Оцінюючи оскаржені судові рішення на предмет дотримання відповідних принципів Конвенції, колегія суддів не вбачає порушення прав ОСОБА_1 , оскільки наявність у неї права користування спірним житлом та/або обов`язку держави забезпечити її цим житлом не доведено.
43. Суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу, що
ОСОБА_1 фактично була сусідкою ОСОБА_2 , зареєстрована в іншій квартирі та має постійне місце проживання.
44. Крім того, згідно зі складеним працівниками ЖЕД-4 Актом від 12 січня 2023 року, ОСОБА_1 за відсутності законних підстав здавала спірну квартиру в оренду стороннім особами.
45. Отже, за обставин цієї справи виселення ОСОБА_1 із квартири, яка належить територіальній громаді м. Києва, ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та відповідає критерію пропорційності, а підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права постійного користування квартирою відсутні.
46. Посилання в касаційній скарзі на те, що за життя ОСОБА_2 планувала надати письмову згоду на вселення ОСОБА_1 до спірної квартири є припущенням.
47. Висновки судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 199/10302/14, від 28 серпня 2023 року у справі
№ 199/736/22, на які заявниця посилався в касаційній скарзі.
48. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija
v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
49. Оскаржені судові рішення є вмотивованими та містять висновків судів щодо питань, які мають значення для вирішення спору.
50. Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
51. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
52. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
53. Виконання рішення суду, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити.
Керуючись статтями 2, 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хілько Олександр Миколайович, залишити без задоволення
2. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня
2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2026 року залишити без змін.
3. Поновити виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року в частині виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович О. М. Осіян В. В. Сердюк