Справа № 132/3859/25
Провадження № 2/132/536/26
РІШЕННЯ
Іменем України
"15" вересня 2026 р. місто КАЛИНІВКА
Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді - СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/3859/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
На адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшов вказаний цивільний позов, в якому позивач посилається на Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, за яким відповідач отримав кредит, який зобов`язався повернути в строк, зазначений у Договорі, сплативши за його користування відсотки. У порушення взятих на себе зобов`язань, відповідач порушив умови Договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 18309грн.50коп., з якої: заборгованість за тілом кредиту - 9500грн.00коп.; заборгованість за відсотками - 4192грн.50коп.; заборгованість за відсотками за понадстрокове користування позикою - 4617грн.00коп. Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не вчиняє дій спрямованих на повернення вказаних грошових коштів, з метою захисту порушеного права й охоронюваних законом інтересів, позивач вимушений звернутися до суду із вказаним позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 року, визначено склад суду з розгляду позову.
Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 27.11.2025 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить позовні вимоги задовольнити частково з підстав зазначених у цьому процесуальному документі.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, надавши заяву, де просить справу розглянути в його відсутності, на позовних вимогах наполягає.
Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.
Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Саме на національні суди покладено обов`язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).
У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Слід також зазначити, що у відповідності до статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформація про кожне судове засідання, оприлюднювалася на офіційному веб-порталі Судової влади України та учасники справи не були позбавлені об`єктивної можливості дізнатися про дати судових засідань, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.
За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності позивача та відповідача, що не може розцінюватись, як порушення їх прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.
Суд, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначено в законі у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків:
Встановлено, що 20.06.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251, а 21.06.2024 року додаткову угоду № 79347251 до цього Договору, за умовами яких сторони погодилися, що Кредитодавець надав Позичальнику грошові кошти в сумі 9500грн.00коп. на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.
При підписанні цього договору, відповідач ОСОБА_1 зазначив свої персональні дані та підписав акцептовані умови електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора.
Між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року та додаткові угоди до цього Доровору, відповідно до якого право грошової вимоги за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20.06.2024 року, перейшло до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Відповідно до частин першої, третьої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із частиною третьою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивачу за правочином (відступлення права вимоги), копія якого наявна в матеріалах справи, були передані права за Кредитним договором.
Отже, до позивача, як до Нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
За реєстром боржників до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року, сума заборгованості ОСОБА_1 за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20.06.2024 року, становить 18309грн.50коп., з якої: заборгованість за тілом кредиту - 9500грн.00коп.; заборгованість за відсотками - 4192грн.50коп.; заборгованість за відсотками за понадстрокове користування позикою - 4617грн.00коп.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних», не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка розглядається, встановлено, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, в електронній формі.
Договір підписано електронним підписом ОСОБА_1 за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору, який був направлений позичальнику у вигляді смс-повідомлення на номер телефону, вказаний безпосередньо позичальником.
Порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.
За змістом Договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, обєм зобовязань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та відповідно, укладає Договір.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 досягнуто домовленості у письмовій формі щодо розміру кредиту, процентної ставки та інших платежів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Вимог про визнання Догову позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідача з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останньою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.
Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів, слід зазначити наступне.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII, продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Відповідно до пункту 10 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Як вбачається з умов Догову позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, кредит наданий шляхом його перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника - НОМЕР_1 .
Документи надані позивачем, містять відомості (дані) щодо платіжної картки НОМЕР_1 , які надав позичальник, та здійснення на неї перерахування кредитних коштів.
Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитодавцем чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані.
Доказів звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій чи втрати паспорта суду не надано.
Також не спростовано, що банківська платіжна картка № НОМЕР_1 не належить ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про доведеність виконання ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зобов`язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 9500грн.00коп. шляхом перерахування коштів на картковий рахунок, зазначений відповідачем.
З урахуванням цього, суд вважає, що позивачем доведено факт переказу (надання) кредитних коштів відповідачу.
Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про доведеність обставин перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 9500грн.00коп. за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року.
Щодо доводів про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що відповідач отримував одноразовий ідентифікатор для підписання електронного договору, пройшов належну ідентифікацію, ознайомився з умовами кредитного договору, а також доказів фактичного перерахунку йому кредитних коштів у вигляді первинних бухгалтерських документів, то суд зазначає наступне:
Як вбачається з правового висновку ВС у постанові від 04.02.2026 року у справі № 758/14925/23, на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Згідно статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документоообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частина перша статті 207 ЦК України).
Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.
Верховний Суд наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.
Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.
За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування.
Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.
Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.
Зважаючи на вказане правозастосування касаційного суду, суд констатує відсутність у даному випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.
Водночас, суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру правові висновки Верховного Суду у постанові від 10.12.2025 року у справі № 701/171/25.
За обставин даної справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру, а також докази перерахунку у день укладення кредитного договору погодженої позичальником суми кредиту на банківську картку, самостійно вказану ним при оформленні кредиту.
Факт надсилання одноразового ідентифікатора позичальнику підтверджується матеріалами справи, згідно яких, ОСОБА_1 був зареєстрований в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) Товариства шляхом введення одноразового ідентифікатора, який направлений на номер телефону, вказаний відповідачем.
Наявні у справі докази свідчать не лише про технічний факт надсилання коду, а й про завершення процедури ідентифікації відповідача в електронній системі кредитора відповідно до умов Договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року.
За всього обсягу наявних у справі доказів щодо підтвердження змісту спірних правовідносин сторін та факту перерахунку позичальнику коштів кредиту, у суду не має підстав для висновку про недоведеність позовних вимог.
Суд враховує, що принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Така правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, розмір заборгованості за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, становить 18309грн.50коп., з якої: заборгованість за тілом кредиту - 9500грн.00коп.; заборгованість за відсотками - 4192грн.50коп.; заборгованість за відсотками за понадстрокове користування позикою - 4617грн.00коп.
З урахуванням встановлених у даній справі обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 9500грн.00коп. суми позики.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».
Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у пункті 35 Постанови.
Окрім того, в пункті 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України.
Як вбачається із умов Договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, сума кредиту становить 4000грн.00коп. Кредит надається строком на 30 днів, фіксована процентна ставка становить 1,50%.
Відповідно до додаткової угоди № 79347251 від 21 червня 2024 року до Договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, Позичкодавець збільшив суму наданої Позичальнику позики 4000грн.00коп. на 5500грн.00коп. Таким чином, загальний розмір наданої позики становить 9500грн.00коп. Кредит надається строком на 29 днів, фіксована процентна ставка становить 1,50%.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з положеннями статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з частинами першою, другою, пятою, сьомою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Відповідно до частини пятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ (який набрав чинності 24 грудня 2023 року) внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та статтю 8 цього Закону доповнено частиною п`ятою.
Відповідно до частини пятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.
Судом встановлено, що у Договорі позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року денна процента ставка установлена на рівні 1,50 %, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування».
Після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» і набрання ними чинності, установлення в умовах кредитного договору умов, які передбачають денну процентну ставку вище 1% на день, суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки максимальний розмір денної процентної ставки, не може перевищувати 1% відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Вказаний Закон прийнятий 22 листопада 2023 року та набрав чинності 24 грудня 2023 року, а Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 укладено 20 червня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням встановленого, суд вважає, що відсоткова ставка, встановлена цим договором, не відповідає умовам чинного законодавства.
Отже, за користування кредитними коштами, в межах дії Договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, у відповідача виник обов`язок на сплату процентів за користування кредитним коштами в сумі 2795грн.00коп., з якої:
4000грн.00коп. х 1% х 1 день = 40грн.00коп.
9500грн.00коп. х 1% х 29 днів = 2755грн.00коп.
Нарахування відсотків поза межами дії Договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, не відповідає вимогам законодавства.
З урахуванням наведеного, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» необхідно стягнути заборгованість за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, у розмірі 12295грн.00коп., з якої: заборгованість за тілом кредиту - 9500грн.00коп.; заборгованість за відсотками - 2795грн.00коп.
Судом встановлено, що відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30 жовтня 2025 року № 455, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації 05 жовтня 2025 року.
Разом із тим, Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 укладений між сторонами 20 червня 2024 року строком на 30 днів. Отже, договірні правовідносини щодо надання та користування позиковими коштами виникли задовго до призову відповідача ОСОБА_1 на військову службу, а встановлений договором строк користування позикою сплинув до 05 жовтня 2025 року. Відповідно, нарахування процентів за користування позикою, які є предметом спору, відбулося до набуття відповідачем статусу військовослужбовця, призваного під час мобілізації.
Відповідно до пункту 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а також визначеним цією нормою іншим категоріям військовослужбовців, не нараховуються, зокрема, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом, за винятками, прямо передбаченими законом.
При цьому законодавець чітко визначив момент, з якого для військовозобов`язаних, призваних під час мобілізації, виникає відповідна пільга, а саме - момент призову на військову службу. Такий правовий підхід узгоджується із самим змістом пункту 15 частини третьої статті 14 Закону № 2011-XII та правовими висновками Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що для резервістів та військовозобов`язаних відповідна пільга діє з моменту призову під час мобілізації.
Таким чином, зазначена норма не встановлює звільнення особи від виконання всіх зобов`язань, які виникли до моменту її призову на військову службу, а визначає період, протягом якого відповідній категорії військовослужбовців не можуть нараховуватися передбачені законом платежі. Тобто для мобілізованого позичальника юридично значущим є не лише факт наявності договору позики, а й період, за який кредитором здійснено нарахування процентів.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19. У цій справі Верховний Суд виходив із того, що для застосування пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII необхідним є встановлення відповідного статусу позичальника та періоду, за який здійснено нарахування. Верховний Суд також звернув увагу, що положення цієї норми стосуються визначеної законом категорії мобілізованих позичальників та застосовуються за наявності належних доказів такого статусу.
Водночас у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 761/31570/15-ц зроблено висновок, що положення пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII мають визначену законом дію у часі: для військовослужбовців - з початку і до закінчення особливого періоду, а для резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду. Верховний Суд пов`язав застосування пільги саме з відповідним періодом, протягом якого особа має визначений законом статус.
Застосування зазначеної норми до процентів, нарахованих до 05 жовтня 2025 року, суперечило б її змісту, оскільки на момент виникнення відповідних грошових вимог та їх нарахування ОСОБА_1 не був призваний на військову службу під час мобілізації. Отже, на відповідний період не існувало юридичної підстави для застосування до нього спеціальної пільги, встановленої для мобілізованих військовозобов`язаних.
Крім того, відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок та строк сплати процентів визначаються договором. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
При цьому правова природа процентів полягає у платі за користування грошовими коштами. Верховний Суд та Конституційний Суд України виходять із того, що за кредитним (позиковим) зобов`язанням проценти є платою за користування грошовими коштами та виникають відповідно до умов відповідного договору.
Відповідно до частини другої статті 5 Цивільного кодексу України акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Разом із тим спеціальна норма пункту 15 частини третьої статті 14 Закону № 2011-XII сама визначає часові межі відповідної пільги для мобілізованих осіб - з моменту призову. Тому її застосування не може мати наслідком автоматичне припинення або списання грошових зобов`язань, які виникли та були нараховані до набуття відповідачем відповідного статусу.
За таких обставин правових підстав для застосування до спірних процентів положень пункту 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд не вбачає.
Сам по собі факт подальшого призову відповідача на військову службу 05 жовтня 2025 року не має наслідком ретроспективного поширення встановленої законом пільги на проценти, які були нараховані до цієї дати. Відповідно, нарахування процентів за період, що передував призову відповідача, здійснювалося поза межами періоду дії щодо нього спеціальної пільги, передбаченої пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону № 2011-XII.
Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, наявних у матеріалах справи доказів та наведених положень законодавства, суд доходить висновку, що на спірні правовідносини в частині процентів, нарахованих за Договором позики № 79347251 до 05 жовтня 2025 року, положення пункту 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюються, оскільки на момент укладення договору, користування позиковими коштами, настання строку їх повернення та нарахування процентів відповідач не був призваний на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 3028грн.00коп., що підтверджується платіжним документом.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи зі змісту вказаних положень закону, з відповідача на користь позивача повинні бути стягненні судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2045грн.94коп. (18309грн.50коп./12295грн.00коп. = 1,48; 3028грн.00коп./1,48 = 2045грн.94коп.).
За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст.223, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 526-527, 530, 1050 та 1054 ЦК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79347251 від 20 червня 2024 року, у розмірі 12295грн.00коп., з якої: заборгованість за тілом кредиту - 9500грн.00коп.; заборгованість за відсотками - 2795грн.00коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 2045грн.94коп.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя