Справа № 127/17124/26
Провадження № 2/127/4853/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Іщук Т. П.,
за участю секретаря судового засідання Коваленко Д. І.,
представника позивача - адвоката Свистун Л. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру часток в праві спільної сумісної власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення розміру часток в праві спільної сумісної власності на нерухоме майно. Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшло майно, зокрема, частка житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , та частка в спільній сумісній власності на земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:03:045:0407 площею 0,1000 га.
Позивач вказує, що їй як спадкоємцю видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 . Однак позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку вказаної земельної ділянки відмовлено, у зв`язку з тим, що земельна ділянка є спільною сумісною власністю померлого та відповідача ОСОБА_2 і частка кожного з них не визначена, відповідно неможливо визначити склад спадкового майна, а саме на яку частку земельної ділянки необхідно видавати свідоцтво про право на спадщину після померлого ОСОБА_3 . У зв`язку з цим у позивача відсутня можливість належним чином оформити право на спадщину на вищевказану земельну ділянку у позасудовому порядку.
За таких обставин, позивач з посиланням на положення спадкового та земельного законодавства просить визначити розміри ідеальних часток у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, а саме визначити, що частка ОСОБА_3 , який помер, у праві спільної сумісної власності становить 1/2, також визначити, що частка ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності становить 1/2.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2026 року витребувано з Другої вінницької державної нотаріальної контори копію спадкової справи №36/2017 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Відповідач правом подання відзиву не скористалася.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Свистун Л. М. позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, однак, 22 червня 2026 року до суду надійшла її заява про визнання позову та розгляд справи у її відсутність.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Судом установлено, що батьком позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11 червня 1958 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 09 грудня 2016 року.
Згідно матеріалів спадкової справи №36/2017 щодо майна померлого ОСОБА_3 02 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася у встановлений законом строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Інші особи із заявами про прийняття спадщини або відмову від неї до нотаріальної контори не зверталися.
Згідно довідки державного нотаріуса Другої вінницької державної нотаріальної контори Малая Н. С. від 09 січня 2016 року №22/02-14 спадкоємицею за законом на спадкове майно померлого є його дочка - ОСОБА_1
16 березня 2026 року позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме 1/2 частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Судом також установлено, що померлий ОСОБА_3 є співвласником земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:045:0407, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №713509 від 25 липня 2011 року. Іншим співвласником цієї земельної ділянки є відповідач ОСОБА_2 .
Постановою держаного нотаріуса Другої вінницької державної нотаріальної контори Малая Н. С. від 21 квітня 2026 року №552/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:045:0407, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , оскільки у державному акті частка у спільній сумісній власності кожного співвласника не визначена, відповідно нотаріус не може склад спадкового майна та належність цього майна спадкодавцеві, а саме на яку частку цієї земельної ділянки необхідно видавати свідоцтво про право на спадщину після померлого.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.
Позовні вимоги мають оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилалася, зокрема, на те, що відсутність визначення часток спадкодавця у праві спільної власності на житловий будинок позбавляє її можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у позасудовому порядку, що підтверджується відповідною відмовою у вчиненні нотаріальних дій. Таким чином, позивач звернулася до суду із метою захисту свого спадкового права.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року по справі №570/997/19 резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.
Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18, від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18, від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Як установлено судом батько позивача - ОСОБА_3 помер, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення права власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки.
Крім того, визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту прав з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству.
За обставин цієї справи належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування, однак, такі вимоги не були заявлені позивачем. При розгляді справ про визнання права власності на майно в порядку спадкування, встановлення належності спірного майна до складу спадщини є передусім питаннями доведення відповідних обставин, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.
За наведеного суд не приймає визнання відповідачем позову, як такого, що суперечить вимогам чинного законодавства.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає, що позивач просила судові витрати залишити за собою, а тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 16, 356, 368, 392, 1217, 1218, 1268 ЦК України, ст. 13, 81, 133, 141, 200, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру ідеальних часток в праві спільної сумісної власності.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання:, АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя