ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 536/1866/25 Номер провадження 22-ц/814/4282/26, 22-ц/814/4281/26 Головуючий у 1-й інстанції Мартишева Т.О. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Івахи Олега Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 травня 2026 року та на додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Іваха Олег Ігнатович, до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обгрунтування позову вказував, що з 19.02.1989 року відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , мати позивачки, перебували у шлюбі, у якому народилося двоє дітей: - ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_1 . Шлюб розірвано 13.11.1996 року, а згодом відповідач уклав новий шлюб з іншою жінкою.
Зазначав, що з дитинства позивачки відповідач самоусунувся від виховання, фактично покинув сім`ю, переклавши всі батьківські обов`язки на матір позивачки - ОСОБА_4 .
У 2010 році відповідач звернувся з позовом до Нововолинського міського суду Волинської області проти матері позивачки про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини (позивачки у справі), ініціювавши ДНК-тест на батьківство. Згодом позивач подав заяву про залишення позову без розгляду, оскільки тест підтвердив, що він є біологічним батьком ОСОБА_1 . Після подій 2010 року відповідач самоусунувся від виховання доньки.
Разом з тим, у 2024 року відповідача віднайшли посадові особи РТЦК та СП, коли рідний брат позивачки - ОСОБА_5 , загинув під час захисту Батьківщини і з`явилася можливість отримати одноразову грошову допомогу.
Вказував, що позивач не планує мати нічого спільного з відповідачем, не хоче, щоб за законом він претендував на її спадщину, та у разі його непрацездатності він міг стягувати з неї аліменти, тощо. У зв`язку з вищевикладеним представник позивача просив позов задовольнити.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), від імені та в інтересах якої діє адвокат Іваха Олег Іванович (адреса: місто Львів, вулиця Листопадового Чину, будинок 14/1) до ОСОБА_2 (місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа - виконавчий комітет Нововолинської міської ради Волинської області, як орган опіки та піклування (Волинська область, місто Нововолинськ, проспект Дружби, будинок 27; код ЄДРПОУ 04051342), про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Додатковим рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 червня 2026 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На вказане рішення та додаткове рішення суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Івахою Олегом Івановичем подано апеляційну скаргу в якій прохає рішення районного суду та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що батько протягом усього життя доньки ухилився від виконання свого обов`язку щодо її виховання, тому вважає, що її права порушені. Вказує, що позбавлення батьківських прав в майбутньому гарантує, що її батько не матиме права на утримання від неї, стягнення аліментів, успадкування майна, вимагання доступу для виховання та спілкування з онуками та правнуками.
Вважає, що єдиним способом захисту права та законних інтересів позивачки, як доньки, є позбавлення батьківських прав відповідача.
Від відповідача по справі надійшов відзив в якому останній наводячи доводи на спростування доводів апеляційного скарги, прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні представники сторін та відповідач, інші особи, які брали участь у справі, будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи, до суду не з`явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п.1 ч.1 ст.374ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Районним судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Нововолинськ Волинської області, згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 29 липня 1994 року Нововолинським відділом реєстрації актів громадянського стану (т.1 а.с. 15, 61), її батьком є ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_4 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 21 лютого 1995 року Нововолинським відділом реєстрації актів громадянського стану, ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Нововолинськ Волинської області народився рідний брат позивачки ОСОБА_5 , батьком якого є ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_4 (т.1. а.с. 16, 60).
Відповідач ОСОБА_2 та мати позивачки ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 лютого 1989 року, шлюб розірвано 13 листопада 1996 року, актовий запис про розірвання шлюбу Крюківського відділу ДРАЦС Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області № 386 від 13 листопада 1996 року, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 0[телефон приховано] від 26.03.2013 року, копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 (т.1 а.с. 17-18, 19, 59, 65).
Районним судом також встановлено, що у провадженні Нововолинського міського суду Волинської області перебувала цивільна справа № 2-36-11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини. Згідно із копією ухвали Нововолинського міського суду Волинської області від 21 січня 2011 року, яка набрала законної сили 27 січня 2011 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини було залишено без розгляду за заявою позивача (т.1 а.с. 25).
Згідно з копією висновку судово-медичної експертизи Київського міського бюро судмедекспертизи № 420 від 01 листопада 2010 року по ц/с № 2-1350/10, на підставі ухвали судді Нововолинського міського суду Волинської області, молекулярно-генетичним дослідженням встановлено: вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 складає значення не менше 99,999999%, біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 практично доведене (т.1 а.с. 21-24, 66-67).
В ході розгляду справи позивачкою ОСОБА_1 надано до суду копії форми рецептурного бланка №1 для виписування лікарських засобів і медичних виробів, від 07 лютого 2025 року на ім`я ОСОБА_1 , консультаційного висновку спеціаліста форми №028/о КНП Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь Ветеранів Війни та репресованих імені Юрія Липи» від 04 липня 2025 року відносно ОСОБА_1 , яка була обстежена лікарем-психіатром, діагноз F.32.10. Помірний депресивний епізод, не уточнені як такі, що виникають у післяпологовому періоді, надано рекомендації лікаря (т.1 а.с. 29-30, 62-63).
Рішенням виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області №138 від 05 лютого 2026 року визнано неможливим надання висновку щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно повнолітньої доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з відсутністю законодавчо визначених повноважень.
Вказано, що надання висновку щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав здійснюється органом опіки та піклування на підставі матеріалів, підготовлених комісією з питань захисту прав дитини, діяльність якої поширюється виключно на осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку (т.2 а.с. 53-54, 85-86).
Відмовляючи в задоволенні позову районний суд виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами порушення її права з боку батька станом на час звернення до суду. Крім того, чинним законодавством не встановлено право повнолітньої особи, на позбавлення батьківських прав щодо її батьків.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Як на підставу для позбавлення відповідача батьківських прав позивач посилалася на наявність передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України підстав: ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Аналогічні норми закріплені також у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якої дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач на час звернення до суду є повнолітньою особою.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приписами чинного законодавства, яке регулює сімейні правовідносини, зокрема відносини батьків та дітей, визначене коло взаємних прав і обов`язків батьків і дітей.
Вочевидь, переважна кількість батьківських прав та обов`язків стосується дитини до досягнення нею повноліття, проте й після досягнення дитиною повноліття правовий зв`язок між батьками та їхніми дітьми не припиняється, батьківські права продовжують існувати.
ОСОБА_1 звертаючись до суду із вказаним позовом, як на підставу своїх вимог вказувала, що відповідач не піклувався про фізичний і духовний розвиток, її навчання, підготовку до самостійного життя; не забезпечив необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно вплинуло на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкувався з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; - не надав доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяв засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявив інтересу до її внутрішнього світу; не створив умов для отримання нею освіти, а також своїми діями щодо встановлення батьківства завдав психологічної травми позивачці.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України - предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України наголошує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, позивачем не надано доказів, яким чином порушуються її права та законні інтереси, як повнолітньої особи, з боку батька станом на момент подання даного позову.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із висновком районного суд про те, що позивачем не доведено, що її права на час звернення до суду порушені, не визнані або оспорюються відповідачем, що і стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Також колегія суддів погоджується з висновками районного суду, що саме лише визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення у справі ухвалено без врахування висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 29 січня 2024 року у справі №185/9339/21, яка підтверджує можливість звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відносно дитини, яка досягла 18 років, відхиляються апеляційним судом.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19,від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (пункти 38.1, 38.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).
Встановлені судами фактичні обставини у справі № 185/9339/21, на яку посилається скаржник, і у справі, яка переглядається, є різними.
Так, особливістю згаданої справи є те, що на момент пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав син сторін у справі був неповнолітнім, проте на момент ухвалення судом першої інстанції рішення за результатами вирішення спору по суті він досяг повноліття.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказаний вище розмір аліментів є розумним та справедливим.
Підстави, на які позивачка посилається як на такі, що свідчать про необхідність задоволення позовних вимог, є її суб`єктивним баченням чинного законодавства, а також припущеннями, на яких судове рішення ґрунтуватися не може.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції слід зазначити наступне.
Пунктами 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Перевіривши надані докази щодо понесених витрат, враховуючи клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та виходячи із принципу співмірності вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягнення до 7000 грн.
Враховуючи вищевикладене, існують підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Івахи Олега Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 травня 2026 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 червня 2026 року - змінити, зменшивши розмір понесених витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь відповідача до 7000 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 30 вересня 2026 року.
Головуючий суддя : _____________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ____________________ С.Б. Бутенко ____________________ О.І. Обідіна