ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 526/2502/25 Номер провадження 22-ц/814/2043/26 Головуючий у 1-й інстанції Киричок С. А. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,
за участю секретаря: Дороженка Р.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про виселення та усунення перешкод у користуванні майном,
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила виселити відповідача з квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 09.09.2011 року по 14.03.2025 та мають спільного сина ОСОБА_5 , 2011 року народження, який проживає разом з нею.
Позивач спільно з своїми повнолітніми доньками є співвласниками зазначеної квартири, де кожній з них належить 1/3 її частина.
Колишній чоловік не проживає з нею та їх неповнолітнім сином з 2022 року, але після її звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу повернувся проживати до них, мотивуючи своє рішення бажанням спілкуватися із сином.
Після його повернення, на ґрунті взаємних неприязних відносин між ними почастішали сварки, наслідком яких стали виклики працівників поліції, винесення приписів про недопущення сімейного насильства, що унеможливлює подальше проживання відповідача в спірній квартирі.
Добровільно залишати квартиру ОСОБА_1 не бажає, не дивлячись на те, що має у власності інше житло та в його користуванні перебуває спадкове житлове домоволодіння.
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2025 року позов задоволено.
Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 . та зобов`язано його видалити свої речі з квартири.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Ухвалюючи рішення суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог та достатність правових підстав для виселення відповідача.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Вказує, що на даний час, маючи у власності квартиру, він не має можливості проживати в ній, оскільки там проживає донька позивача, з якою в нього була домовленість на проживання в свою чергу в спірній квартирі.
Вважає, що суд не дав належної оцінки доказам та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для його виселення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Матеріалами справи доводиться та не заперечується сторонами перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з 09.09.2011, який було розірвано рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 14.03.2025.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір`ю.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 21.03.2003 квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності позивачу ОСОБА_7 та її донькам від першого шлюбу - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по 1/3 частині кожній.
З довідки про зареєстрованих осіб, виданої Гадяцькою міською радою від 14.07.2025, відповідно до відомостей реєстру територіальної громади за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_3 .
З акту №883 обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 24.07.2025 вбачається що за адресою АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_10 .
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 26.03.2019 відповідач ОСОБА_1 придбав квартиру за адресою АДРЕСА_3 .
При ухваленні рішення, місцевий суд, виходячи з балансу інтересів сторін, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог колишньої дружини та співвласника спірного майна, право на користування яким припинилося у відповідача після розірвання шлюбу та припинення стосунків. При цьому суд зазначив, що виселення колишнього подружжя не порушує його права, оскільки вказане житлове приміщення не є єдиним житлом останнього з огляду на наявність в нього інших житлових приміщень, право на користування якими не було ним спростовано в ході судового розгляду.
Колегія суддів погоджується зв казаними висновками суду.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
Статтею 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Положеннями ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.
Матеріалами справи доводиться та не заперечується сторонами, що позивач разом із доньками від першого шлюбу є власниками спірної квартири
Зазначені співвласники є третіми особами по справі, без самостійних вимог, на стороні позивача і в ході судового розгляду підтримали заявлені вимоги та наполягали на їх задоволенні, вказуючи на протиправну поведінку відповідача, який без будь-яких правових підстав продовжує проживати в належній їм квартирі, маючи при цьому своє власне житло.
Так, право власності на вказану квартиру позивач ОСОБА_2 набула до укладення шлюбу з відповідачем.
Під час перебування в шлюбі ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2019.
Крім того, останній як спадкоємець користується житловим домоволодінням, розташованим в АДРЕСА_5 , остільки інший спадкоємець відмовився від спадщини в передбаченому законом порядку.
Також відповідач має житло в АДРЕСА_6 .
Зазначені обставини в ході апеляційного розгляду відповідач ОСОБА_1 не заперечував та повідомляв, що в спірній квартирі в м. Гадяч він проживати не планує, однак бажає, шо б спір про квартиру був вирішений по закону.
В своїй Постанові Велика Палата (у справі № 447/455/17 від 13.10.2020) виснувала, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Тобто, вирішального значення при розгляді справ подібної категорії має дослідження питання дотримання балансу між захистом права власності співвласника житла та захистом права колишнього чоловіка на користування квартирою.
Колегія суддів погоджується з правовими висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на дотриманні правил балансу інтересів учасників спірних правовідносин та узгоджуються як з нормами цивільного законодавства, так і з практикою розгляду ЄСПЛ справ подібної категорії.
Положеннями статей 317, 319 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.
Згідно ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Разом з цим, стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначає гарантії захисту права на житло та окреслює підстави, за яких органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Вирішуючи спір, судом зроблено обґрунтований висновок про те, що саме інтереси позивача як співвласника квартири підлягають судовому захисту з огляду на те, що це її єдине постійне житло, в якому вона проживає з своїм неповнолітнім сином, тоді як у відповідача маються в наявності інші житлові приміщення, якими він має можливість розпоряджатися на власний розсуд і в разі потреби має всі правові підстави в них проживати.
Окрім того, матеріалами справи доводиться, що повернення відповідача в належну позивачу та її донькам квартиру відбулося вже після розірвання шлюбу; до цього часу, впродовж періоду з літа 2022 року по листопад 2024 року, відповідач не проживав у квартирі.
Після його повернення між колишнім подружжям на ґрунті неприязних відносин почали виникати побутові сварки та конфлікти, розв`язування яких потребувало втручання поліції та винесення приписів про недопустимість сімейного насильства.
За вказаних обставин, суд першої інстанції вірно встановив обставини по справі та визначився з характером спірних правовідносин, на підставі чого дійшов обґрунтованого висновку про необхідність судового захисту прав та інтересів колишньої дружини, як співвласника спірної квартири, що буде відповідати пропорційності втручання в гарантовані ст. 1 Першого протоколу до Конвенції права власника на мирне володіння своїм майном.
Таким чином, колегія суддів вважає, що викладені в рішенні висновки відповідають принципам "трискладового тесту", який підлягає врахуванню при оцінці відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання у їх сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують на не містять посилання на докази, які б свідчили по їх помилковість.
Посилання апелянта на надання йому дозволу на проживання у спірному житлі падчеркою ОСОБА_4 , яка є співвласником квартири, взамін на проживання її родини в належній йому квартирі, що була придбана ним під час шлюбу, не беруться колегією суддів як належні правові підстави для продовження його проживання з колишньою дружиною, оскільки вказані домовленості були погодженні під час вирішення питання про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зазначено у відповідній заяві - до вияснення спірних питань та в подальшому було підтверджено ОСОБА_4 під час розгляду справи про виселення.
Також незгоду щодо проживання ОСОБА_1 висловила і інший співвласник майна ОСОБА_3 .
Доводи ОСОБА_11 щодо відсутності в нього іншого житла є безпідставними та спростовуються зібраними по справі доказами.
За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 жовтня 2026 року.
Судді: О.І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин