ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 553/20/25 Номер провадження 22-ц/814/2086/26 Головуючий у 1-й інстанції Тимчук Р. І. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Буряка Дмитра Миколайовича на рішення Подільського районного суду м. Полтави від 12 січня 2026 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (в подальшому - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 881314 у розмірі 75389,94 грн., яка складається з 14999,90 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 60390,04 грн. заборгованості за відсотками та понесені судові витрати.
Вимоги обґрунтовані тим, що 14.07.2023 мiж ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 881314, відповідно до умов якого позичальник отримала 15000 грн. строком на 300 днів.
Неналежне виконання відповідачем умов договору призвело до виникнення заборгованості станом на 30.05.2024 в сумі 75389,94 грн.
30.05.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 30052024 у відповідності до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» передало ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 .
Заборгованість за вищевказаним договором не була сплачена новому кредитору ТОВ «ФК «ЄАПБ», що стало підставою для звернення останнього до суду з вказаними вимогами.
Рішенням Подільського районного суду м. Полтави від 12 січня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №881314 від 14.07.2023 у розмірі 75389,94 грн. та судовий збір у розмірі 3028 грн.
Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про доведеність факту укладання кредитного договору, неналежне виконання позичальником взятих зобов`язань, правомірність переходу права вимоги до позивача як до нового кредитора, в зв`язку з чим стягнув кредитну заборгованість в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача адвокат Буряк Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вказує на відсутність доказів про перерахування кредитних коштів за кредитним договором, належним доказом яких були б первинні документи оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», що в свою чергу впливає на можливість перевірити правильність здійсненого кредитором розрахунку заборгованості.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14.07.2023 мiж ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 881314, відповідно до умов якого остання отримала 15000 грн. строком на 300 днів.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, внаслідок невиконання умов договору ОСОБА_1 , станом на 30.05.2024 вона становить 75389,94 грн.
30.05.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 30052024 у відповідності до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» передало ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 в сумі 75389,94 грн.
Задовольняючи заявлені вимоги, суд дійшов висновку про наявність кредитних правовідносин між сторонами, неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої доводиться наданими позивачем належними та допустимими доказами, правомірність переходу права вимоги від первісного кредитора до нового.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Із прийняттям ЗУ «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Згідно ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону №675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Матеріалами справи доводиться та не заперечується відповідачем факт укладання 14.07.2023 в електронному вигляді кредитного договору з ТОВ «Селфі Кредит».
Факт укладання кредитного договору, згода з заборгованістю в сумі 25000 грн. та можливість укладення мирової угоди з позивачем в разі погодження сторонами суми боргу в 25000 грн., були висловлені стороною відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Разом з тим, доводом апеляційної скарги як підставою для скасування рішення суду апелянт зазначив відсутність доказів перерахування коштів позичальнику, а відтак факт виконання кредитором своїх зобов`язань по перерахунку коштів є недоведеним.
Надаючи оцінку вказаному доводу колегія суддів зауважує наступне.
Згідно ч. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 1 статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Тобто, не заперечуючи в суді першої інстанції факт отримання кредитних коштів та користування ними, не дотримання свого обов`язку по їх своєчасному поверненню, після ухвалення рішення про задоволення позову, відповідач змінив свою процесуальну поведінку, що виразилося в запереченні факту отримання ним коштів з огляду на відсутність в матеріалах справи належних доказів цього.
Незважаючи на відсутність доказів про перерахування кредитних коштів, матеріалами справи доводиться як укладання кредитного договору, так і сплата позичальником відсотків, що вбачається з розрахунку заборгованості (5 платежів на загальну суму 35685,06 грн.) та свідчить про користування кредитними коштами.
При цьому стороною відповідача не було спростовано перерахування кредитних коштів в сумі 15000 грн. чи відсутність рахунку в банку на який було здійснено переказ.
За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Буряка Дмитра Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Полтави від 12 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 жовтня 2026 року.
Судді: О.І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин