КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2026 року справа № 320/22839/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
Представник ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
- Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у виплаті відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
-Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2026 постановлено витребувати у командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України засвідчені належним чином копії документів щодо ОСОБА_1 .
21.09.2026 на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2026 відповідач надав наявні у його розпорядженні документи, а саме витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 10.05.2024 № 141 та копію телеграми № 1777 щодо укладення із сержантом ОСОБА_1 контракту та присвоєння йому первинного офіцерського звання «молодший лейтенант» відповідно до наказу командувача Національної гвардії України від 03.05.2024 № 120 о/с. Щодо контракту позивача відповідач зазначає, що в особовій справі старшого лейтенанта ОСОБА_1 відсутні контракти про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб офіцерського складу.
Правова позиція сторін.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.05.2019 у віці 19 років був прийнятий на військову службу за контрактом до Національної гвардії України на посаду рядового складу. 25.06.2022, під час дії воєнного стану та у віці 22 років, після закінчення строку попереднього контракту, він уклав новий контракт про проходження військової служби особами сержантського складу строком на п`ять років. З 28.05.2019 по теперішній час проходить військову службу у підрозділах Національної гвардії України, а станом на час звернення до суду - у військовій частині НОМЕР_2 . У періоди з 22.07.2024 по 19.08.2024, з 03.02.2025 по 13.02.2025 та з 03.03.2025 по 20.06.2025 ОСОБА_1 безпосередньо брав участь у бойових діях у районах їх ведення - у місті Лиман Краматорського району Донецької області та місті Куп`янськ Харківської області, загалом 150 днів сумарно обчислених. ОСОБА_1 вважає, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» ОСОБА_1 має право на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби у бойових умовах. Водночас військова частина НОМЕР_2 з моменту набрання чинності постановою № 153 не вжила заходів щодо реалізації передбачених нею виплат стосовно позивача. позивач зазначає, що оформлення таких виплат покладено на командирів військових частин, які мають забезпечити збір необхідних документів, у тому числі шляхом направлення запитів до військових частин, де військовослужбовець проходив службу раніше, що також зазначалося у роз`ясненні заступника міністра оборони України від 21.03.2025. 11.05.2026 адвокат Рева Олександр Олександрович в інтересах ОСОБА_1 направив до військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит щодо перевірки наявності підстав для виплати винагороди відповідно до пункту 4 постанови № 153 та її виплати. Листом від 14.05.2026 № 10/27/14-Р-167_Аз 1727-2026 військова частина НОМЕР_2 відмовила у нарахуванні та виплаті винагороди у зв`язку з відсутністю правових підстав, не мотивувавши таку відмову. ОСОБА_1 вважає зазначену відмову протиправною та необґрунтованою, посилаючись на статтю 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Також позивач посилається на Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якого військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття громадян на військову службу за контрактом та її проходження, а Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються шляхом призову або прийняття громадян на військову службу за контрактом. ОСОБА_1 зазначає, що пунктом 3 постанови № 153 визначено учасників експериментального проекту, серед яких є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, Національної гвардії України або Державної прикордонної служби України, а також відповідні військові формування та військові частини. Відповідно до пункту 4 постанови № 153 військовослужбовцям, які до набрання нею чинності у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та безпосередньо брали участь у бойових діях не менше шести місяців, виплачується 1 000 000 гривень. За участь менше шести місяців винагорода виплачується пропорційно - 1/6 від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях, сумарно обчислених. Окремо передбачено повну виплату у випадках захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва, одержаних під час захисту Вітчизни, або перебування та звільнення з полону, а також невиплату за наявності визначених постановою випадків кримінальної, військової адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. ОСОБА_1 у віці до 25 років під час дії воєнного стану уклав новий контракт після закінчення попереднього, продовжує військову службу та має 150 днів безпосередньої участі у бойових діях, при цьому до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався та незнятих дисциплінарних стягнень не має. При цьому постанова № 153, на думку позивача, не містить обмежень щодо військовослужбовців, які були прийняті на військову службу до введення воєнного стану, а під час його дії після закінчення попереднього контракту уклали новий. На підтвердження цього позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі № 580/11556/25, у якій зазначено, що постанова № 153 не пов`язує право на винагороду з кількістю укладених контрактів чи часом укладення першого контракту. З огляду на викладене позивач вважає, що він відповідає умовам постанови № 153 для отримання одноразової грошової винагороди із розрахунку 1/6 від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях, сумарно обчислених.
10.06.2026 відповідач подав відзив, у якому заперечив наявність у його діях протиправної бездіяльності та зазначив, що позивач не подав рапорт і необхідний пакет документів, у зв`язку з чим питання щодо виплати винагороди не могло бути розглянуте уповноваженою комісією. Відповідач зазначає, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України, а військова частина НОМЕР_2 є суб`єктом владних повноважень, який відповідно до статті 19 Конституції України має діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством. На підтвердження зазначеного відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 9901/43/21. Відповідач вказує, що воєнний стан в Україні введено з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 та станом на час розгляду справи він продовжує діяти. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 набрала чинності 13.02.2025 та передбачає виплату одноразової грошової винагороди військовослужбовцям, які відповідають установленим нею умовам. За участь у бойових діях менше шести місяців винагорода виплачується пропорційно - у розмірі 1/6 від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі, сумарно обчислених. Водночас відповідач зазначає, що постанова № 153 не визначає порядку та механізму нарахування і виплати винагороди. У зв`язку з цим наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_2 від 29.04.2025 № 899 було визначено внутрішній порядок реалізації постанови № 153. Цим порядком передбачено формування командирами підрозділів списків військовослужбовців та подання повного пакета документів, зокрема рапорту військовослужбовця із клопотанням командира підрозділу, документів, що посвідчують особу та проходження служби, контракту, документів про зарахування до списків особового складу, підтвердження безпосередньої участі у бойових діях, витягів із журналів бойових дій, а також довідок про відсутність дисциплінарних стягнень і випадків притягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності. Для розгляду таких документів створено комісію військової частини, яка перевіряє відповідність військовослужбовця встановленим умовам, у тому числі щодо віку, проходження військової служби, безпосередньої участі у бойових діях та кількості відповідних днів станом на 13.02.2025. Результати розгляду оформлюються протоколом комісії, на підставі якого готується проєкт наказу командира військової частини про виплату винагороди. Строк дії комісії продовжено наказом від 26.08.2025 № 1889, а наказом від 12.12.2025 № 2836 створено іншу комісію з аналогічними повноваженнями, яка, за твердженням відповідача, діє на час розгляду справи. Відповідач також заперечує проти визначення листа від 14.05.2026 № 10/27/14-Р-167_Аз 1727-2026 як рішення про відмову у виплаті винагороди. Зазначає, що цей лист надано у відповідь на адвокатський запит, який відповідно до статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є формою звернення адвоката для отримання інформації. На думку відповідача, така відповідь не є актом індивідуальної дії у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та не впливає на права чи інтереси позивача. Отже, відповідач вважає, що за відсутності рапорту та необхідного пакета документів питання щодо виплати винагороди позивачу не розглядалося комісією, відповідний протокол не складався, а індивідуальне рішення про відмову у виплаті не приймалося. У зв`язку з цим відповідач заперечує наявність протиправної бездіяльності та вважає позовні вимоги безпідставними.
10.06.2026 скеровано письмову відповідь на відзив.
ОСОБА_1 зазначає, що відповідач не спростував обставин, які підтверджують його право на одноразову грошову винагороду, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153. Зокрема, позивач є військовослужбовцем Національної гвардії України та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , під час дії воєнного стану у віці до 25 років уклав новий контракт після закінчення попереднього, а також безпосередньо брав участь у бойових діях у періоди з 22.07.2024 по 19.08.2024, з 03.02.2025 по 13.02.2025 та з 03.03.2025 по 20.06.2025. Загальна тривалість такої участі становить 150 днів, що, на думку позивача, дає право на виплату із розрахунку 1/6 від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів. Доказів наявності обставин, які відповідно до зазначеної постанови виключають виплату винагороди, відповідач не надав. Посилання відповідача на неподання позивачем рапорту та необхідного пакета документів позивач вважає необґрунтованим, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 не пов`язує виникнення права на винагороду виключно з поданням рапорту. На думку позивача, право на виплату виникає за наявності встановлених постановою юридичних фактів, а збір і перевірка необхідних документів є службовою процедурою, яку має забезпечувати військова частина. При цьому відповідач сам зазначає про створення відповідного механізму, що передбачає формування списків, збір та перевірку документів, роботу комісії і підготовку наказу командира. Крім того, відповідач володіє необхідними службовими відомостями про проходження позивачем військової служби, його вік, контракти, участь у бойових діях та наявність чи відсутність обставин, що виключають виплату. ОСОБА_1 також посилається на роз`яснення Міністерства оборони України, відповідно до якого збір документів для відповідних виплат забезпечують командири, у тому числі шляхом отримання необхідних відомостей від інших військових частин. Щодо листа відповідача від 14.05.2026 № 10/27/14-Р-167_Аз 1727-2026 позивач зазначає, що його зміст свідчить не про надання довідкової інформації, а про фактичну відмову у реалізації майнового права на отримання винагороди, оскільки відповідач повідомив про відсутність правових підстав для її нарахування та виплати. Тому, на думку позивача, форма документа не має визначального значення, а така відмова підлягає судовому контролю відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 та частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Відсутність протоколу комісії позивач також не вважає підставою для визнання позову передчасним. На його думку, якщо відповідач створив комісію для розгляду питань щодо виплати винагороди, але питання позивача не розглянув, протокол не склав, наказ не підготував, а натомість повідомив про відсутність правових підстав для виплати, це свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх владних управлінських функцій. Відтак відсутність протоколу є наслідком неналежних дій або бездіяльності відповідача, а не перешкодою для судового захисту права позивача.
11.06.2026 до Київського окружного адміністративного суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.
Відповідач зазначає, що станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 позивач мав 40 днів безпосередньої участі у бойових діях: 29 днів у період з 22.07.2024 по 19.08.2024 та 11 днів у період з 03.02.2025 по 13.02.2025, що підтверджується довідкою від 12.05.2026 № 757. Тому твердження позивача про 150 днів участі у бойових діях не свідчить про наявність у нього права на відповідну виплату, оскільки при визначенні права на винагороду враховуються дні участі, сумарно обчислені станом на дату набрання чинності зазначеною постановою. Щодо неподання рапорту відповідач зазначає, що рапорт військовослужбовця є обов`язковим документом для розгляду комісією питання про призначення винагороди та підтверджує його волевиявлення на отримання коштів. Військова частина НОМЕР_2 затвердила порядок роботи відповідної комісії, який є чинним та обов`язковим для особового складу, а позивач його не оскаржував. Відповідно, без подання рапорту та необхідних документів комісія не мала підстав для розгляду питання про виплату. Посилання позивача на роз`яснення Міністерства оборони України відповідач вважає безпідставним, оскільки Національна гвардія України підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України, а доказів доведення до військової частини НОМЕР_2 відповідних розпоряджень чи вказівок Міністерства оборони України матеріали справи не містять. Щодо листа від 14.05.2026 № 10/27/14-Р-167-Аз відповідач зазначає, що він був наданий у відповідь на адвокатський запит вихідний № 1005/1-Р/-1 від 11.05.2026 та містив роз`яснення порядку отримання винагороди і необхідності подання рапорту. Зазначення у листі про відсутність правових підстав для виплати 1 000 000 гривень стосувалося саме питання, порушеного в адвокатському запиті, а не заявленої у позові вимоги про виплату 1/6 від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів участі у бойових діях. Відтак відповідач вважає, що зазначений лист не є рішенням про відмову у виплаті заявленої позивачем винагороди та не може свідчити про протиправність дій військової частини. Відповідач також зазначає, що відсутність протоколу комісії та прийнятого нею рішення зумовлена саме неподанням позивачем рапорту і необхідних документів, а не протиправною бездіяльністю військової частини. З огляду на викладене відповідач вважає, що відмови позивачу у виплаті винагороди у розмірі 1/6 від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів участі у бойових діях не приймалося, а тому підстав для покладення на нього обов`язку доводити правомірність такої відмови відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
11.06.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду стороною позивача подано додаткові пояснення.
ОСОБА_1 зазначає, що заперечення відповідача не спростовують позовних вимог, а навпаки підтверджують, що питання щодо права позивача на отримання винагороди по суті не розглядалося, належне індивідуальне рішення не приймалося, розрахунок належної суми не здійснювався, а відповідач обмежився посиланням на неподання рапорту. Щодо строку безпосередньої участі у бойових діях позивач зазначає, що відповідач не заперечує самого факту такої участі та визнає наявність у матеріалах справи довідки від 12.05.2026 № 757. Водночас матеріалами справи підтверджується участь позивача у бойових діях також у період з 03.03.2025 по 20.06.2025, у зв`язку з чим загальний строк його безпосередньої участі становить 150 днів, тобто 5 повних 30-денних періодів. Позивач звертає увагу, що абзацом третім пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 передбачено пропорційну виплату із розрахунку 1/6 від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях, сумарно обчислених. На думку позивача, це передбачає підсумовування відповідних періодів участі, а не їх обмеження датою набрання чинності постановою № 153. Крім того, навіть за підходом відповідача позивач мав станом на 13.02.2025 щонайменше 40 календарних днів безпосередньої участі у бойових діях, що становить один повний 30-денний період та дає право щонайменше на 1/6 від 1 000 000 гривень. Тому, на думку позивача, спір щодо кількості днів або остаточного розміру виплати не може бути підставою для повного невизнання права на винагороду. Щодо рапорту ОСОБА_1 зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 не встановлює подання рапорту як умови виникнення права на винагороду. Таке право, на думку позивача, пов`язане з наявністю визначених пунктом 4 постанови критеріїв: належністю до відповідної категорії військовослужбовців, прийняттям або призовом на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходженням військової служби, безпосередньою участю у бойових діях та відсутністю обставин, які виключають виплату. Рапорт, навіть якщо він передбачений внутрішнім наказом військової частини, є елементом організаційної процедури та не може встановлювати додаткову матеріально-правову умову для отримання винагороди, не передбачену постановою № 153. Внутрішній наказ командира військової частини про створення комісії також не може звужувати зміст права, встановленого постановою Кабінету Міністрів України. Неподання рапорту, на думку позивача, не звільняло відповідача від обов`язку перевірити наявність права на винагороду, оскільки відповідач володіє або повинен володіти відомостями про проходження позивачем військової служби, укладення контракту, військове звання і посаду, послужний список, участь у бойових діях, дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність. Крім того, про вимогу позивача було безпосередньо повідомлено відповідача адвокатським запитом від 11.05.2026. Зміст запиту свідчив про волевиявлення позивача щодо перевірки підстав для виплати. Відповідач мав можливість витребувати додаткові документи, запропонувати подати рапорт, передати матеріали на розгляд комісії або ініціювати відповідну перевірку. Натомість відповідач повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати винагороди. Посилання відповідача на чинність наказу про створення комісії та на те, що позивач не оскаржував цей наказ, не має значення для вирішення спору, оскільки позивач не оскаржує факт створення комісії, а оскаржує відмову у реалізації права на винагороду та невчинення необхідних для цього дій. Сам факт створення комісії не підтверджує правомірності поведінки відповідача. Відповідач не надав доказів передачі питання позивача на розгляд комісії, розгляду його матеріалів, складення протоколу, прийняття мотивованого рішення чи видання наказу про виплату. На думку позивача, це свідчить про те, що створений у військовій частині механізм щодо нього фактично не був застосований. Щодо твердження відповідача про відсутність нормативного акта, який регулює порядок нарахування та виплати винагороди, позивач зазначає, що неврегульованість внутрішньої процедури не може бути підставою для невиплати винагороди, право на яку передбачене постановою № 153. Відсутність деталізованого механізму мала спонукати відповідача до перевірки документів, витребування необхідних відомостей, передачі матеріалів на розгляд комісії, прийняття мотивованого рішення та визначення належного розміру виплати. Щодо посилання відповідача на підпорядкування Національної гвардії України Міністерству внутрішніх справ України ОСОБА_1 зазначає, що постанова № 153 поширюється, зокрема, на Національну гвардію України. Тому роз`яснення Міністерства оборони України щодо загальної логіки реалізації постанови має значення для розуміння механізму її застосування. При цьому обов`язок відповідача діяти належним чином випливає безпосередньо з постанови № 153, статті 19 Конституції України, статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та загальних вимог до діяльності суб`єкта владних повноважень. Щодо листа від 14.05.2026 ОСОБА_1 зазначає, що твердження відповідача про його виключно інформаційний характер суперечить змісту самого листа. У ньому прямо зазначено, що нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду неможливо через відсутність правових підстав. На думку позивача, таке формулювання є не простим роз`ясненням порядку, а правовою позицією відповідача щодо відсутності у позивача права на виплату, яка безпосередньо стала підставою для звернення до суду. Якби відповідач лише роз`яснював порядок, він мав би повідомити про нерозгляд питання по суті та запропонувати подати необхідні документи. Натомість було зазначено саме про відсутність правових підстав для виплати. Щодо відмінності між сумою 1 000 000 гривень та пропорційною виплатою ОСОБА_1 зазначає, що постанова № 153 встановлює єдиний правовий режим винагороди, розмір якої залежить, зокрема, від кількості днів безпосередньої участі у бойових діях. Тому звернення про перевірку права на винагороду за пунктом 4 постанови № 153 мало бути розглянуте з визначенням повної або пропорційної суми, яка належить позивачу. Якщо відповідач вважав, що позивач не має права на повний розмір 1 000 000 гривень, але має право на пропорційну виплату, він мав визначити відповідний розмір та забезпечити реалізацію права у належній частині. Натомість відповідач не здійснив такого розрахунку та не визначив навіть мінімально належну суму винагороди. Щодо відсутності протоколу комісії позивач зазначає, що це підтверджує нерозгляд його питання по суті. Відповідач не надав доказів вчинення дій для його розгляду: передачі матеріалів комісії, витребування додаткових документів, пропозиції усунути конкретні недоліки, визначення розміру винагороди, прийняття мотивованого рішення чи видання наказу про виплату або мотивовану відмову. На думку позивача, відповідач не може виправдовувати свою бездіяльність тим, що створена ним комісія не розглядала питання через відсутність одного документа. Такий підхід фактично дозволяє уникати прийняття індивідуального рішення шляхом посилання на внутрішню процедуру, що суперечить принципу ефективного судового захисту. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме відповідач повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності. Позивач зазначає, що відповідач не довів невідповідності позивача критеріям постанови № 153, недостовірності довідки від 12.05.2026 № 757, наявності обставин, які виключають виплату, належного розгляду питання комісією, прийняття мотивованого рішення чи правомірності відмови у повній або пропорційній виплаті. Натомість відповідач фактично обмежився посиланням на відсутність рапорту та діяльність внутрішньої комісії. Щодо дискреційних повноважень командира військової частини ОСОБА_1 зазначає, що не просить суд видати наказ замість командира, а просить встановити протиправність поведінки відповідача та зобов`язати його реалізувати право, передбачене постановою № 153. Дискреційні повноваження не означають право ігнорувати звернення, не розглядати матеріали, не приймати рішення або відмовляти без належного мотивування. Якщо за встановлених обставин існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень, суд вправі зобов`язати його вчинити відповідні дії. Таким ОСОБА_1 , позивач вважає, що посилання відповідача на дискреційні повноваження не може бути підставою для відмови у судовому захисті, оскільки не спростовує доводів про невчинення відповідачем необхідних дій щодо розгляду питання про виплату винагороди.
Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.05.2019, у віці 19 років, був прийнятий на військову службу за контрактом та уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу.
25.06.2022, під час дії воєнного стану та у віці 22 років, після закінчення строку дії попереднього контракту, ОСОБА_1 уклав новий контракт про проходження військової служби особами сержантського складу строком на п`ять років.
З 28.05.2019 по теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу у підрозділах Національної гвардії України, а станом на час розгляду справи - за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
У періоди з 22.07.2024 по 19.08.2024, з 03.02.2025 по 13.02.2025 та з 03.03.2025 по 20.06.2025 ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення бойових дій, зокрема у місті Лиман Краматорського району Донецької області та місті Куп`янськ Харківської області.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у віці до 25 років, під час дії воєнного стану, уклав новий контракт про проходження військової служби особами сержантського складу після закінчення строку попереднього контракту та брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій протягом 150 днів сумарно обчислених.
Також встановлено, що за період проходження військової служби ОСОБА_1 до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався та незнятих дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни не має.
11.05.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Рева Олександр Олександрович - направив до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України адвокатський запит з проханням перевірити наявність підстав для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби у бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови № 153 та здійснити її виплату.
Листом військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 14.05.2026 № 10/27/14-Р-167_Аз 1727-2026 ОСОБА_1 відмовлено у нарахуванні та виплаті зазначеної винагороди у зв`язку з відсутністю правових підстав.
ОСОБА_1 вважає відмову військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України протиправною та необґрунтованою, тому звернувся до суду із даним позовом.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 10.05.2024 № 141 сержанта ОСОБА_1 з 10.05.2024 призначено на посаду командира радіолокаційного взводу з укладенням контракту та присвоєнням у порядку переатестації військового звання офіцерського складу «молодший лейтенант» на підставі наказу командувача Національної гвардії України від 03.05.2024 № 120 о/с.
Зазначені обставини також підтверджуються телеграмою № 1777 щодо призначення сержанта ОСОБА_1 командиром радіолокаційного взводу та присвоєння йому первинного військового звання офіцерського складу «молодший лейтенант».
Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування, оцінка та висновки суду.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №453 від 15.04.2025 «Деякі питання використання залишку коштів, визначеного пунктом 1 статті 12 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік» вирішено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі експериментальний проект) (далі - Постанова №153).
Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:
1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;
2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); (абзац 3)
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
З положень абз. 2 п. 4 Постанови №153 слідує, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 є одночасна сукупність таких факторів як:
1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;
2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу у віці до 25 років;
3) особиста та безпосередня участь здобувача виплати у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.05.2019, тобто у віці 19 років, до введення в Україні воєнного стану, був прийнятий на військову службу за контрактом на посадах осіб рядового складу у Національній гвардії України.
24.06.2022, тобто під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у віці 22 років, позивачем укладено новий контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського складу строком на 5 років, з присвоєнням первинного військового звання сержантського складу «молодший сержант», що підтверджується контрактом від 13.06.2022 та витягом з наказу начальника Київського інституту Національної гвардії України від 25.06.2022 № 167 тмд.
Судом також встановлено, що наказом командувача Національної гвардії України від 03.05.2024 № 120 о/с та наказом командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.05.2024 № 141 сержанту ОСОБА_1 присвоєно первинне військове звання офіцерського складу «молодший лейтенант» у порядку переатестації, з призначенням на посаду командира радіолокаційного взводу батареї управління та артилерійської розвідки та укладенням контракту на строк до оголошення рішення про демобілізацію, з приступленням до виконання обов`язків з 10.05.2024.
Зазначені обставини підтверджені документами, наданими відповідачем на виконання ухвали суду про витребування доказів від 09.09.2026, а саме витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 10.05.2024 № 141 та копією телеграми № 1777 щодо наказу командувача Національної гвардії України від 03.05.2024 № 120 о/с.
Відповідач також повідомив, що в особовій справі старшого лейтенанта ОСОБА_1 відсутній окремий письмовий контракт про проходження військової служби на посадах офіцерського складу перехід до офіцерського складу оформлений виключно наказами про переатестацію.
Відсутність окремого документа не спростовує факту проходження позивачем військової служби на посаді офіцерського складу з 10.05.2024, оскільки це підтверджується відповідними наказами уповноважених посадових осіб.
Отже, судом достовірно встановлено, що станом на 13.02.2025 (дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153) позивач з 10.05.2024, тобто понад 9 місяців, проходив військову службу на посаді офіцерського складу у званні «молодший лейтенант», отриманому в порядку переатестації з сержантського складу, і не належав станом на зазначену дату до рядового, сержантського чи старшинського складу.
Судом також встановлено та не заперечується сторонами, що позивач безпосередньо брав участь у бойових діях у районах ведення бойових дій у періоди з 22.07.2024 по 19.08.2024 (29 календарних днів) та з 03.02.2025 по 13.02.2025 (11 календарних днів), що в сукупності станом на 13.02.2025 становить 40 календарних днів, підтверджених довідкою від 12.05.2026 № 757.
Період безпосередньої участі позивача у бойових діях з 03.03.2025 по 20.06.2025 мав місце після дати набрання чинності постановою № 153 і не враховується при обчисленні строку, встановленого абзацами другим і третім пункту 4 цієї постанови, які прямо прив`язують обчислення такого строку до дати набрання постановою чинності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, яка набрала чинності 07.08.2025, до постанови № 153 внесено зміни, якими коло осіб, що мають право на одноразову грошову винагороду, розширено на громадян України, які проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант», а також на осіб, переатестованих зі спеціальних звань чи класних чинів до офіцерського звання, за умови наявності у них повних шести місяців (180 днів) безпосередньої участі у бойових діях станом на дату набрання чинності постановою № 153 (13.02.2025); право на пропорційну виплату, передбачене абзацом третім пункту 4 постанови № 153, на цю додатково визначену категорію осіб не поширюється.
Оскільки спірні правовідносини (звернення позивача, відповідь відповідача від 14.05.2026) виникли після набрання чинності зазначеними змінами, до них підлягає застосуванню постанова № 153 у редакції, чинній на момент звернення позивача, тобто з урахуванням розширення кола отримувачів постановою № 942.
Окрім цього, суд зазначає, що підстави для застосування винятку, передбаченого абзацом четвертим пункту 4 постанови № 153, відсутні. З матеріалів справи та відповіді відповідача на адвокатський запит від 14.05.2026, що не заперечується позивачем, не вбачається наявності у позивача поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини, або факту перебування в полоні.
Крім того, зазначений виняток не поширюється на категорію атестованих офіцерів, до якої віднесено позивача, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942.
Як встановлено, ОСОБА_1 станом на 13.02.2025 проходив військову службу на посаді офіцерського складу у званні «молодший лейтенант», присвоєному в порядку переатестації з сержантського складу наказом командувача Національної гвардії України від 03.05.2024 № 120 о/с. Таким чином, позивач належить до визначеної постановою № 942 категорії атестованих осіб, яким присвоєно первинне офіцерське звання «молодший лейтенант». У зв`язку з цим положення абзаців другого і третього пункту 4 постанови № 153 у первинній редакції, які стосуються рядового, сержантського та старшинського складу, на позивача не поширюються.
Разом з тим судом встановлено, що сукупний строк безпосередньої участі позивача у бойових діях станом на 13.02.2025 становив 40 календарних днів, що є істотно меншим за встановлений для його категорії поріг у 180 днів. Оскільки право на отримання одноразової грошової винагороди для категорії атестованих офіцерів виникає виключно за умови наявності повних шести місяців безпосередньої участі у бойових діях станом на дату набрання чинності постановою № 153, а право на пропорційну виплату для цієї категорії законодавцем не передбачено, суд доходить висновку, що у позивача не виникло права на одноразову грошову винагороду.
Суд враховує, що заявлена позивачем у позовній заяві вимога про пропорційну виплату 1/6 від 1 000 000 грн за кожні 30 днів (виходячи з розрахунку 150 днів сумарної участі) не ґрунтується на застосовній нормі права ні за колом осіб (позивач не належить до рядового, сержантського чи старшинського складу станом на юридично значущу дату), ні за фактичними обставинами (сукупний строк участі станом на 13.02.2025 становить 40, а не 150 днів, оскільки період з 03.03.2025 по 20.06.2025 настав після дати набрання постановою чинності і не підлягає врахуванню при обчисленні строку, визначеного абзацами другим і третім пункту 4 постанови № 153).
За таких обставин суд не встановив порушення прав чи законних інтересів позивача, а відмову відповідача, викладену у листі від 14.05.2026 № 10/27/14-Р-167_Аз 1727-2026, вважає правомірною.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд враховує, що відповідачем на виконання ухвали суду надано належні та допустимі докази проходження позивачем військової служби на посаді офіцерського складу з 10.05.2024 (накази про переатестацію), а також не спростовано жодною зі сторін встановлену фактичну тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях станом на 13.02.2025 у розмірі 40 днів.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 90, 139, 162, 229, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.