Номер провадження: 22-ц/813/9489/26
Справа № 519/247/26
Головуючий у першій інстанції Лемець С. П.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
05.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С.,
суддів: Лозко Ю.П., Таварткіладзе О.М.,
перевіривши в порядку вирішення питання про відкриття апеляційного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Південного міського суду Одеської області від 15 червня 2026 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,-
встановив:
Ухвалою Південного міського суду Одеської області від 15.06.2026 провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 дії державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, закрито.
Повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
В тексті вказаної апеляційної скарги, ОСОБА_1 порушує питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Південного міського суду Одеської області від 15.06.2026 у зв`язку з тим, що копію оскаржуваної ухвали отримала в приміщенні суду першої інстанції саме 15.09.2026.
Ухвалою апеляційного суду від 18.09.2026 зазначену апеляційну скаргу - залишено без руху. Витребувано матеріали цивільної справи №519/247/26 з Південного міського суду Одеської області.
25.09.2026 до апеляційного суду надійшли вищевказані матеріали цивільної справи, перевіривши які, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина першастатті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати такожі забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).
Також у низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», пункти 51, 52, «Брумареску проти Румунії», пункт 61).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних праві обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Частина перша статті 127 ЦПК України встановлює, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб`єктами правовідносин своїх прав та обов`язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов`язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.
Строк як відрізок часу обмежує дію суб`єктивних прав та обов`язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.
Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.
Запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.
Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) зазначає, що розумні строки в судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14-ц зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Судом першої інстанції постановлена оскаржувана ухвала 15.06.2026. Перебіг строку на апеляційне оскарження ухвали суду розпочався з 16.06.2026 та закінчився 30.06.2026, однак апеляційна скарга подана 15.09.2026.
Отже апеляційна скарга подана з пропуском строку, встановленого ст. 354 ЦПК України.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 подаючи до Південного міського суду Одеської області скаргу на дії державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у прохальній частині останньої просила суд розглянути скаргу без її особистої участі (а.с. 33).
Ухвала Південного міського суду Одеської області від 15.06.2026 (а.с. 47) постановлена суддею Лемця С.П. за відсутності сторін.
Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 про видачу копії ухвали від 15.06.2026 (а.с. 54), яка була особисто подана та підписана останньою, та зареєстрована 10.07.2026 в Південному міському суді Одеської області за Вх. №5507/26.
15.09.2026 ОСОБА_1 отримала копію вищевказаної ухвали та зробила на першому аркуші клопотання відповідний запис (а.с. 54), тобто після сплину 67 днів з моменту реєстрації останнього судом першої інстанції.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з незалежних від скаржника обставин унеможливила звернення до суду з апеляційною скаргою.
Тобто, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, а також процесуальних строків її подання.
Враховуючи викладене, поза будь-яким сумнівом вбачається, що станом на 10.07.2026 скаржниці було достоіменно відомо про існування ухвали Південного міського суду Одеської області від 15.06.2026. і саме з цього періоду вона повинна була вживати відповідних заходів для своєчасного подання до суду апеляційної скарги.
Посилання скаржниці на отримання копії ухвали Південного міського суду Одеської області від 15.06.2026 саме 15.09.2026 не можуть бути визнати судом поважними, оскільки скаржницею не доведено об`єктивно непереборних обставин, що зумовили отримання копії ухвали Південного міського суду Одеської області від 15.06.2026 та подання апеляційної скарги через значний проміжок часу.
У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Згідно ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний рестр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дія після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті2 цього Закону.
Отже, з огляду на вимоги Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення судів загальної юрисдикції підлягають обов`язковому внесенню до Єдиного державного реєстру судових рішень не пізніше наступного дня після їх ухвалення та є відкритими для цілодобового безоплатного доступу. Тому кожен має можливість самостійно та у будь-який час ознайомитися з відповідним судовим рішенням.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 ініціювала процес розгляду скарги на дії державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, отже останній було відомо про існування вказаної справи, не була позбавлена можливості самостійно ознайомитися з ухвалою Південного міського суду Одеської області від 15.06.2026 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та може призвести до порушення прав іншої сторони процесу. Зазначена конвенційна норма зобов`язує щоб судові процедури були справедливі для обох сторін справи.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Отже, наведені ОСОБА_1 обставини щодо пропуску строку на апеляційне оскарження, на думку апеляційного суду, не можуть бути визнані поважними причинами, оскільки як встановлено судом станом на 10.07.2026, останній було відомо про існування оскаржуваної ухвали суду і саме з цього періоду вона повинна була вживати відповідних заходів для своєчасного подання до суду апеляційної скарги.
Частинами 3,4 ст.357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Таким чином, наведені скаржницею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Південного міського суду Одеської області від 15.06.2026 потрібно визнати неповажними в розумінні вимог ст. 354 ЦПК України, та надати скаржнику строк для подання заяви з наведенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, адже безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).
Керуючись статтями 185, 356, 357, 358 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Визнати зазначені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Південного міського суду Одеської області від 15 червня 2026 року - залишити без руху.
Надати строк для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, вказавши інші підстави для поновлення строку, - протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали, роз`яснивши, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з дня її підписання і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: Ю.П. Лозко
О.М. Таварткіладзе