Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м.Харків
05 жовтня 2026 року №360/684/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, буд. 18, ЄДРПОУ 35079949) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Луганського окружного адміністративного суду, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Луганського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 № 1/А-ос в частині, що стосується Позивача;
- зобов`язати Відповідача здійснити з 01.01.2025 перерахунок та виплату Позивачу надбавки за вислугу років в порядку ч.1 ст. 52 ЗУ «Про державну службу» на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.
Аргументуючи ці вимоги, зазначила, що працює на посаді секретаря судового засідання Луганського окружного адміністративного суду, наказом від 08.09.2022 № 74/А-ос їй було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу, проте наказом від 09.01.2025 № 1/А-ос, виданим на підставі пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», розмір надбавки зменшено. Вважає, що закон про державний бюджет за статтею 40 Бюджетного кодексу України не може змінювати умови проходження державної служби, а зменшення надбавки з 3 до 2 відсотків за рік стажу і граничного розміру з 50 до 30 відсотків звужує обсяг її прав всупереч частині третій статті 22 Конституції України. Указала також, що між пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і статтею 52 Закону України «Про державну службу» існує колізія, яка з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (справи «Щокін проти України», «Серков проти України») має вирішуватися на користь особи.
Позов подано засобами підсистеми «Електронний суд» 04 квітня 2025 року. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року справу передано голові цього суду для направлення до суду вищої інстанції для визначення підсудності, оскільки однією зі сторін у справі є суд, до підсудності якого вона віднесена за загальними правилами; розпорядженням голови Луганського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року № 7/с справу направлено до суду вищої інстанції для визначення підсудності. Ухвалою суду вищої інстанції від 12 травня 2025 року на підставі статей 28, 29 Кодексу адміністративного судочинства України визначено підсудність справи № 360/684/25 за Донецьким окружним адміністративним судом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у задоволенні клопотання позивача про залучення Державної судової адміністрації України до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відмовлено. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 240/7215/24.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 територіальну підсудність судових справ Донецького окружного адміністративного суду передано до Харківського окружного адміністративного суду. Справа надійшла до Харківського окружного адміністративного суду 03 вересня 2026 року і за протоколом автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Смагар С.В. Ухвалою від 04 вересня 2026 року справу прийнято до провадження, розгляд продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), провадження у справі поновлено, долучено до матеріалів справи наказ від 11 червня 2025 року № 47/А-ос, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив.
20 червня 2025 року до суду надійшов відзив Луганського окружного адміністративного суду, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня бере зобов`язання і здійснює видатки на оплату праці лише в межах бюджетних асигнувань, не наділений повноваженнями оцінювати закон на предмет конституційності і зобов`язаний був застосувати Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», норми пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» якого є спеціальними щодо статті 52 Закону України «Про державну службу», прийняті пізніше і самі визначають, що норми Закону України «Про державну службу» щодо оплати праці застосовуються в частині, що не суперечить бюджетному закону. Указав також на обмеження трудових прав в умовах воєнного стану за Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на те, що Законом України № 4282-IX частину першу статті 52 Закону України «Про державну службу» викладено в новій редакції з надбавкою 2 відсотки за рік стажу, але не більше 30 відсотків, а наказом від 11 червня 2025 року № 47/А-ос наказ від 09 січня 2025 року № 1/А-ос визнано таким, що втратив чинність з 04 червня 2025 року. Окремо зазначив, що справа не є типовою з огляду на ознаки, визначені Верховним Судом у рішенні від 30 травня 2025 року у справі № 240/7215/24, через відмінність суб`єктного складу та інший нормативний акт.
17 червня 2025 року від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії наказу від 11 червня 2025 року № 47/А-ос, яке задоволено ухвалою від 04 вересня 2026 року. Відповідь на відзив від позивача до суду не надійшла. Інших заяв і клопотань у справі не надходило.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 13 серпня 2019 року працює в Луганському окружному адміністративному суді на посаді секретаря судового засідання, класифікаційний код посади 17-VII-2, посадовий оклад з 01 січня 2025 року становить 13.633,00 грн, що підтверджується довідкою Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року № 02-39/22/2025.
Наказом керівника апарату Луганського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2022 року № 74/А-ос позивачу з 09 вересня 2022 року встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу (стаж державної служби 17 років 00 місяців 00 днів).
Наказом керівника апарату Луганського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року № 1/А-ос «Про встановлення державним службовцям Луганського окружного адміністративного суду надбавок за стаж державної служби у 2025 році», виданим відповідно до статті 46 Закону України «Про державну службу», пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», наказів керівника апарату суду від 27.10.2023 № 74/А-ос «Про проведення класифікації посад державної служби в Луганському окружному адміністративному суді» та від 04.04.2024 № 19/А-ос «Про проведення повторної класифікації посад державної служби в Луганському окружному адміністративному суді», державним службовцям суду у 2025 році встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Згідно з витягом із додатка до цього наказу (порядковий номер 22) позивачу при стажі державної служби станом на 01 січня 2025 року 19 років 03 місяці 24 дні встановлено надбавку в розмірі 30 відсотків.
Відповідно до довідок Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року № 02-39/21/2025 і від 02 квітня 2025 року № 02-39/27/2025 у січні і лютому 2025 року позивачу нараховано посадовий оклад 13.633,00 грн і надбавку за вислугу років 4.089,90 грн щомісяця, у березні 2025 року - оклад 11.036,24 грн і надбавку за вислугу років 3.310,87 грн. У цих довідках також зазначено, що розмір надбавки за вислугу років на державній службі протягом 2023 року становив 50 відсотків від посадового окладу, а протягом 2024-2025 рр. - 30 відсотків від посадового окладу.
Наказом керівника апарату Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року № 47/А-ос, виданим відповідно до Закону України від 11 березня 2025 року № 4282-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад», опублікованого в газеті «Голос України» 04 червня 2025 року № 109, і нової редакції частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», державним службовцям суду встановлено надбавку за вислугу років на рівні 2 відсотків посадового окладу за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, розрахунки доручено проводити з 04 червня 2025 року, а наказ від 09 січня 2025 року № 1/А-ос визнано таким, що втратив чинність з 04 червня 2025 року. Згідно з додатком до цього наказу (порядковий номер 20) позивачу при стажі державної служби станом на 04 червня 2025 року 19 років 08 місяців 27 днів встановлено надбавку в розмірі 30 відсотків.
Стверджуючи про протиправне зменшення розміру надбавки за вислугу років з 01 січня 2025 року, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 52 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 11 березня 2025 року № 4282-IX) було визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX згідно з пунктом 1 його розділу «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2025 року.
Пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено: «Зупинити на 2025 рік дію: ... частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43; 2019 р., № 43, ст. 250) в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад».
Пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» цього Закону визначено, що у 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається зі сталої заробітної плати (посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України) та варіативної заробітної плати. Абзацом четвертим пункту 13 установлено: «Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.» Абзацом шостим цього пункту установлено: «Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.»
Законом України від 11 березня 2025 року № 4282-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад», опублікованим у газеті «Голос України» 04 червня 2025 року № 109, частину першу статті 52 Закону України «Про державну службу» викладено в новій редакції, за якою надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Наказом від 09 січня 2025 року № 1/А-ос і довідками Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року № 02-39/21/2025, № 02-39/22/2025 і від 02 квітня 2025 року № 02-39/27/2025 підтверджено, що Луганський окружний адміністративний суд провів класифікацію посад державної служби (накази від 27.10.2023 № 74/А-ос і від 04.04.2024 № 19/А-ос), а посаді позивача присвоєно класифікаційний код 17-VII-2, що визнає і сама позивач у позовній заяві. Отже, на позивача у 2025 році поширювалися приписи пунктів 3 і 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Правовідносини щодо співвідношення норм закону про державний бюджет і частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» в частині розміру надбавки за вислугу років державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад, були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 240/7215/24. Постановою від 19 лютого 2026 року (провадження № 11-257заі25) Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу відповідача, скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2025 року у цій справі та ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи аналогічне за змістом регулювання пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX, дійшла таких висновків: « 75. З наведеного логічно випливає, що норми Закону № 889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону № 3460-IX. 76. Таке тлумачення дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону № 3460-IX, яка зупинила дію норми Закону № 889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин.» та « 78. Тож визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2024 року врегульоване винятково Законом № 3460-IX, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається.»
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Частиною третьою статті 291 цього Кодексу визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Посилання відповідача на те, що ця справа не є типовою щодо зразкової справи № 240/7215/24, висновку суду не змінює. Незалежно від відмінності суб`єктного складу і бюджетного року, наведені висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються застосування тих самих норм - частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» у співвідношенні з приписами закону про державний бюджет, які встановлюють для державних службовців державних органів, що провели класифікацію посад, надбавку за вислугу років на рівні 2 відсотків, але не більше 30 відсотків посадового окладу, тому підлягають врахуванню на підставі частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. До того ж на 2025 рік законодавець у пункті 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прямо зупинив дію частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» в частині встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад. Рішення Верховного Суду від 30 травня 2025 року, на яке послався відповідач, скасоване постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2026 року.
Доводи позивача про колізію між Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і Законом України «Про державну службу» та про необхідність її вирішення на користь особи з посиланням на практику Європейського суду з прав людини суд відхиляє. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, за наявності прямої норми бюджетного закону, яка зупинила дію частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», колізії немає, а отже немає і неоднозначного регулювання, за якого національні органи мали б обирати найбільш сприятливий для особи підхід.
Доводи позивача про те, що закон про державний бюджет за статтею 40 Бюджетного кодексу України не може змінювати умови проходження державної служби і що спірне регулювання звужує її права всупереч частині третій статті 22 Конституції України, суд також не приймає. Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2026 року у справі № 240/7215/24, проаналізувавши рішення Конституційного Суду України щодо предмета закону про державний бюджет, зазначила: « 98. Проаналізувавши наведені рішення Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що ці висновки сформульовані в контексті недопустимості звуження чи обмеження обсягу прав громадян, наданих їм іншими законами, шляхом прийняття закону про державний бюджет на наступний рік.», « 100. Втім Велика Палата Верховного Суду наголошує, що саме лише зменшення граничного розміру надбавки державним службовцям за вислугу років не обов`язково свідчить про звуження соціальних прав і гарантій працівника, зокрема, його права на належний рівень оплати праці.» та « 101. Таку дію законодавця не можна розглядати відокремлено від інших дій, які здійснені ним одночасно з метою змінити структуру оплати праці державних службовців певної категорії, а саме: підвищити посадові оклади, оскільки відповідна надбавка є лише окремою складовою грошового забезпечення державного службовця, грошовий вираз якої безпосередньо залежить від розміру його посадового окладу.»
Матеріали справи не містять відомостей про те, що внаслідок встановлення з 01 січня 2025 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу зменшився загальний розмір заробітної плати позивача: довідки про доходи стосуються лише січня - березня 2025 року, а надбавка в розмірі 30 відсотків посадового окладу встановлювалася позивачу і протягом 2024 року, отже, оскаржуваний наказ розміру надбавки, який позивач отримувала до 01 січня 2025 року, не змінив. Пункти 3 і 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» неконституційними не визнані. За таких обставин суд не має підстав для висновку про те, що ці приписи у спірній частині суперечать Конституції України, а отже і для незастосування їх на підставі частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Погоджується суд із доводом відповідача про те, що, видаючи наказ від 09 січня 2025 року № 1/А-ос, Луганський окружний адміністративний суд діяв на підставі та в межах, визначених законом, оскільки був зобов`язаний застосувати чинні приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і не мав повноважень на власний розсуд не застосовувати їх. Розмір надбавки позивачу визначено правильно: при стажі державної служби понад 19 років добуток 2 відсотків на кількість повних календарних років стажу перевищує граничний розмір, а тому надбавка встановлена на граничному рівні 30 відсотків посадового окладу, що відповідає сумі 4.089,90 грн при посадовому окладі 13.633,00 грн, зазначеній у довідці від 26 березня 2025 року № 02-39/21/2025.
Щодо періоду з 04 червня 2025 року суд зазначає, що наказ від 09 січня 2025 року № 1/А-ос втратив чинність з цієї дати, а розмір надбавки позивачу з 04 червня 2025 року визначено наказом від 11 червня 2025 року № 47/А-ос, який позивачем не оскаржувався і виданий відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України № 4282-IX. Ця редакція норми, на яку посилається позивач, сама встановлює надбавку за вислугу років на рівні 2 відсотків посадового окладу за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Крім того, до 31 грудня 2025 року включно продовжували діяти пункти 3 і 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Отже, і за період з 04 червня 2025 року вимога про перерахунок надбавки на рівні 3 відсотків, але не більше 50 відсотків посадового окладу на підставі частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» підстав не має.
Посилання відповідача на обмеження трудових прав в умовах воєнного стану за Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» суд оцінки не надає, оскільки оскаржуваний наказ виданий не на підставі цього Закону, а висновки суду ґрунтуються на приписах Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і Закону України «Про державну службу».
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач правомірність наказу від 09 січня 2025 року № 1/А-ос довів, а підстав для зобов`язання його здійснити перерахунок надбавки за вислугу років на рівні 3 відсотків, але не більше 50 відсотків посадового окладу з 01 січня 2025 року суд не встановив.
Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, буд. 18, ЄДРПОУ 35079949) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар