КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року
справа № 373/159/21
провадження № 22-ц/824/2180/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Ратнікової В.М., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач- ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2025 року, постановлене під головуванням судді Лебедя В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання домоволодіння особистою приватною власністю, об`єднаного з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя домоволодіння,-
ВСТАНОВИВ:
Адвокат Панченко Т.А. звернулась в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати домоволодіння особистою приватною власністю, а саме: житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (том № 1, а/с 1-175).
24.02.2021 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю будинку та прибудов 1А, А1, А2, а, а1, загальною площею 225,10 кв.м, сарай 2 Б, господарські споруди 3 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання права власності на частину будинку та прибудов за адресою: АДРЕСА_1 (том № 1, а/с 189-220).
Позовні вимоги первісного позову уточнено в судовому засіданні 22.03.2021 шляхом подання представником позивача-адвокатом Панченко Т.А. заяви про уточнення предмету позову, в якій просила визнати особисту приватну власність ОСОБА_1 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять житловий будинок (літера "А"), підвал під житловим будинком (літера "А1"), мансарда житлова (літера "А2"), веранда (літера "а"), сарай (літера "Б"), огорожа (цифра 1), ґанок (літера "а1") та земельна ділянка кадастровий номер [номер приховано]:01:026:0012 (том № 1, а/с 229-241). Позовні вимоги прийнято судом до розгляду в судовому засіданні 22.03.2021.
Первісний позов обґрунтовано таким, а саме:
- сторони перебували в шлюбі з 30.09.2011 по 29.03.2019, до укладення шлюбу проживали окремо та навчалися, а тому ОСОБА_2 не мала можливості трудовими або фінансовими зусиллями побудувати спірний будинок;
- ОСОБА_1 є власником спірного домоволодіння відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.05.2012, витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.06.2020 № 212680766;
- спірний житловий будинок був побудований ОСОБА_1 до укладення шлюбу з ОСОБА_2 разом з його батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
- у 2007 році бабусею позивача ОСОБА_6 фактично повністю завершено будівництво спірного будинку, станом на 02.12.2008 спірний будинок був готовим на 98% відповідно до довідки КП «Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації» від 02.12.2008 № 359;
- готовність будівництва спірного будинку до 2009 року та відсутність участі відповідача ОСОБА_2 у будівництві житлового будинку підтверджується показаннями батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (сусідів позивача). З 05.12.2008 до 30.09.2011 позивач лише здійснював підключення домоволодіння до всіх видів комунікацій та виконував окремі види робіт з поточного ремонту житлового будинку, що підтверджується копіями відповідних договорів. 24.12.2008 спірний будинок був обстежений на придатність димових та вентиляційних каналів до запуску газопостачання, виведення продуктів згорання від побутових приладів, про що складено відповідний акт та відповідає останньому етапу перед введенням будинку в експлуатацію;
- бабусі позивача ОСОБА_6 05.02.1993 передано у приватну власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 . Нумерація земельних ділянок була зміненою з АДРЕСА_3 в подальшому на підставі рішення Переяслав-Хмельницький міської ради № 101-2 від 20.06.2002. В подальшому 08.12.2006 їй видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 687095 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га, з кадастровим номером [номер приховано]:01:026:0012, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель;
- ОСОБА_1 став власником земельної ділянки та розташованого на ній майна за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 05.12.2008, де дарувальником була бабуся позивача по лінії матері ОСОБА_6 , в подальшому 06.08.2010 ним отримано державний акт на право власності на земельну ділянку.
Зустрічний позов обґрунтовано таким, а саме:
- з 2008 року сторони перебували в фактичних шлюбних стосунках та вели спільне господарство, зареєстрували шлюб 30.09.2011, за час перебування у шлюбі сторонами був набутий спірний житловий будинок з прибудовами в 2012 році, право власності було зареєстрованим на позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ;
- оспорюване майно не було набутим, подарованим, набутим за власні кошти позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 .
Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання домоволодіння особистою приватною власністю.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя домоволодіння, - задоволено повністю.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок та прибудови до нього, а саме: 1 А, А1, А2, а, а1, загальною площею 225,10 кв.м, сарай 2-Б, господарські споруди 3 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку та прибудов до нього, а саме: 1 А, А1, А2, а, а1, загальною площею 225,10 кв.м, сарай 2-Б, господарські споруди 3 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3996,80 грн (три тисячі дев`ятсот дев`яносто шість гривень 80 копійок).
Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення первісних позовних вимог.
Вимоги обґрунтовані тим, що судом помилково застосовано ст. 60 СК України, оскільки право власності на спірний житловий будинок не припиняло свого існування, тому спірні відносини повинні були кваліфікуватись за п.2 ч.1 ст. 57 СК України, так як спірне майно належить ОСОБА_1 на праві особистої власності, відповідно презумпція спільної власності на спірні правовідносини не поширюється.
Суд першої інстанції відокремив юридичну реєстрацію права від фактичного виникнення майнового об`єкта, що суперечить ст. 331 ЦК України та позиції Верховного Суду (№ 293/535/20-ц). Як визначає усталена судова практика - введення в експлуатацію спірного будинку під час перебування сторін спору у шлюбі не породжує права спільної сумісної власності на цей будинок та земельну ділянку, на якій він розташований.
Як вбачається з матеріалів справи будівництво спірного будинковолодіння та прибудов до нього було завершено до утворення шлюбу між сторонами, а отже є приватною особистою власністю ОСОБА_1 .
В матеріалах справи відсутні докази, що б підтверджували факт грошових затрат (чи будь-яких інших затрат) відповідача за первісним позовом, які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна.
Сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на момент державної реєстрації спірного об`єкту нерухомого майна не є підставою для визначення зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_10 - ОСОБА_11 зазначає, що відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 331 ЦК України (в редакції закону станом на 05.12.2008) бабуся позивача не провела державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва та не укладала із позивачем жодного договору щодо такого об`єкта.
Відтак, відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України позивач не набув права власності на спірне домоволодіння, яке станом на 05.12.2008 було об`єктом незавершеного будівництва, оскільки право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Поведінка (воля) бабусі позивача та самого позивача щодо правової природи процесу будівництва спірного домоволодіння на день укладення договору дарування земельної ділянки та після цього стала результатом розгляду спору в суді.
Тому, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 60 СК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне майно належить сторонам по справі як подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому за приписами ст. 53 СК України сторони мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, оскільки іншого не встановленого між ними.
У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зазначає, що відповідач не довела: жодними платіжними документами своїх грошових затрат; істотності збільшення вартості саме за рахунок її внеску; що поліпшення (фарбування, поклейка шпалер, придбання меблів) є капітальними, а не поточним ремонтом чи облаштуванням інтер`єру.
У відзиві зазначено, що позивач не довів набуття права власності на об`єкт незавершеного будівництва, однак: договір дарування земельної ділянки від 05.12.2008 (т. 1, а/с 120) позивач отримав землю з розташованим на ній нерухомим майном (будинком готовністю 98%); технічні умови, договори підключення комунікацій 2008-2009 рр. (т. 1, а/с 122-142) - укладені позивачем особисто, що підтверджує його волевиявлення як власника; показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 - підтвердили, що будівельні роботи до 2011 року виконувалися та оплачувалися батьками позивача, а ОСОБА_2 участі не брала. Результати експертизи - експертиза довела, що будинок був готовим до шлюбу, а "поліпшення" 2011-2012 рр. не змінили його суттєвих характеристик. Відповідачка не надала жодних доказів своїх внесків.
У відзиві відповідач посилається на фото та товарні чеки 2010-2014 років, однак вони фіксують лише перебування осіб на об`єкті, а не їхню трудову участь. Товарні чеки не підтверджують, що саме відповідач здійснювала оплату. Відсутні докази, що зазначені в чеках матеріали були використані саме для капітальних поліпшень, а не для поточного ремонту.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_11 проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що докази зі сторони позивача за первісним позовом ОСОБА_1 як кожен окремо, так і у своїй сукупності, не доводять того, що він набув у приватну особисту власність спірне домоволодіння у зв`язку з тим, що до його шлюбу з ОСОБА_2 житловий будинок з будівлями та спорудами були об`єктами незавершеного будівництва та відповідно до закону підлягали державній реєстрації, з моменту проведення якої виникає право власності на домоволодіння - житловий будинок з будівлями та спорудами.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 30.09.2011 по 29.03.2019, що підтверджується копією рішення Переяслав-Хмельницького міськрайнного суду Київської області від 29.03.2019 у справі № 373/291/19 (том № 1, а/с 23-24, 157-159). За час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_15 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.01.2015; том №1, а/с 22, 215).
08.05.2012 зареєстровано право власності за позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 на будинок загальною площею 225,10 кв.м, житловою площею 64,90 кв.м, прибудови 1А, А1, А2, а, а1, загальною площею 225,10 кв.м, сарай 2 Б, господарські споруди 3 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною (постанова Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 756/2923/23).
Суд першої інстанції відокремив юридичну реєстрацію права від фактичного виникнення майнового об`єкта, що суперечить ст. 331 ЦК України та позиції Верховного Суду (№ 293/535/20-ц). Як визначає усталена судова практика - введення в експлуатацію спірного будинку під час перебування сторін спору у шлюбі не породжує права спільної сумісної власності на цей будинок та земельну ділянку, на якій він розташований.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17).
Як вбачається з матеріалів справи будівництво спірного будинковолодіння та прибудов до нього, а саме: А, А1, А2, а, а1, загальною площею 225,10 кв.м, сарай Б, огорожа №І, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 було завершено до утворення шлюбу між сторонами, а отже є приватною особистою власністю ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції не було з`ясовано чи було поліпшення спірного житлового будинку істотним, а якщо відбулось, то які саме трудові чи грошові затрати були здійсненні подружжям разом, а які позивачем особисто.
Посилання відповідача за первісним позовом на облаштування будинку меблями та іншими предметами інтер`єру не може вважатись поліпшенням будинку, оскільки такі предмети побуту є окремими речами, право власності на які не пов`язане із правом власності на спірний будинок, тому позивач, у випадку встановлення судом факту понесених ним істотних затрат, мав би право звернутись в суд про їх відшкодування, про що зазначено в правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №686/8610/17.
Окрім цього, у вищезгаданій постанові Верховного Суду міститься і правова позиція щодо того, що факт перебування позивача у шлюбі на момент здійснення реконструкції спірного нерухомого майна, не створює презумпції спільної власності подружжя, за недоведеності трудових та грошових затрат останнім на його поліпшення.
Згідно зі статтею 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка зокрема є:1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У частині сьомій названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, відповідач за первісним позовом повинен довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 214/6174/15-ц.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджували факт грошових затрат (чи будь-яких інших затрат) відповідача за первісним позовом, які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вищезазначені обставини ОСОБА_2 не доведені, а тому не вбачається, передбачених статтею 62 СК України, підстав виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.
Сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на момент державної реєстрації спірного об`єкту нерухомого майна не є підставою для визначення зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений до шлюбу, але зареєстрований під час перебування у шлюбних відносинах може бути визнаний об`єктом права приватної власності одного із подружжя. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц.
Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2025 року скасувати.
Постановити нове судове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання домоволодіння особистою приватною власністю задовольнити частково.
Визнати домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить житловий будинок (літера «А»), підвал під житловим будинком (літера «А1»), мансарда (літера «А2»), веранда (літера «а»), сарай (літера «Б»), огорожа (цифра «1»), ганок (літера «а1»).
В іншій частині позову відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя домоволодіння залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст складено 25 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді