Унікальний номер справи 761/2006/20
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/4571/2026
Головуючий у суді першої інстанції І. В. Фролова
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
16 вересня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
учасники справи
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк
«Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого
здійснюється безпосередньо Фондом гарантування
вкладів фізичних осіб
заінтересована особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби у
м. Києві Центрального міжрегіонального управління
Міністерства юстиції (м. Київ)
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року, постановлену у складі судді І. В. Фролової, в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва,
в с т а н о в и в :
До суду через систему ЄСІТС підсистему «Електронний суд» надійшли матеріали заяви ОСОБА_1 про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення у справі №761/2006/20 в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, відповідно до якої заявник просить суд зобов`язати особисто керівника ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб Білай О.С. подати до суду звіт про виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року ухваленої у справі №761/2006/20 в частині стягнення судових витрат, у тридцятиденний строк з дня отримання ухвали суду.
Заяву обґрунтовує тим, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року, постановленою в цивільній справі №761/2006/20 (провадження №4-с/761/132/2022) задоволено скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лісовенка В.А., заінтересована особа (боржник) ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива». В подальшому, за наслідками апеляційного перегляду вказаної справи, постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року залишено без змін. Стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 2 800 грн.
У заяві зазначено, що 13 квітня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва видано відповідний виконавчий лист про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» судових витрат на правничу допомогу в розмірі 2 800,00 грн. на користь ОСОБА_1 .
Зазначав, що попри усі вчинені державним виконавцем виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, судове рішення про стягнення судових витрат у справі №761/2006/20 залишається невиконаним.
Керуючись нормами щодо обов`язковості судових рішень (ст.129-1 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.18 ЦПК України) та, враховуючи конституційний обов`язок держави забезпечити виконання будь-якого судового рішення, яке набрало законної сили, заявник ОСОБА_1 вважав за необхідне звернутися до суду з цією заявою про зобов`язання боржника у виконавчому провадженні, в особі його керівника, подати звіт про виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, ухваленої у справі №761/2006/2 в порядку, встановленому статтею 453-1 ЦПК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 заінтересовані особи: ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, ухваленого у справі №761/2006/20 відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року ОСОБА_1 (стягувач у виконавчому провадженні) через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи.
Вказує, що у даній справі позов був поданий до стягувача суб`єктом владних повноважень, а саме уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від імені неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», у задоволенні якого судом було відмовлено, у зв`язку з чим неодноразово ухвалювались судові рішення про стягнення судових витрат на користь відповідача з позивача.
Відтак вважає, що рішення у даній справі не виконується саме Фондом гарантування вкладів фізичних осіб як суб`єктом владних повноважень та суб`єктом державного сектору економіки, що охоплюється диспозицією частини четвертої статті 453-1 ЦПК України. За змістом цієї норми суд зобов`язує такого боржника подати звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору, отже висновки суду першої інстанції про неможливість задоволення заяви стягувача є помилковими.
Окрім того, на думку апелянта, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що судові витрати, які стягнуто судом з неплатоспроможного банку, не є витратами, що безпосередньо пов`язані з процедурою ліквідації банку.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що боржником у цій справі є неплатоспроможний банк, який відповідно до спеціального законодавства перебуває під повним та винятковим контролем Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який через свою уповноважену особу ініціював у цій справі №761/2006/20 судовий процес (подав позов). Обов`язок зі сплати судових витрат не виникає з договірних чи інших цивільних відносин між вкладником та банком, а є процесуальним обов`язком учасника справи (п.7 ч.2 ст.43, ст.ст.133-142 ЦПК України). Процесуальний обов`язок Боржника за жодних умов не може бути погашений без виконання, а Стягувач, відповідно, не може бути позбавлений права на реальне виконання судового рішення про стягнення судових витрат на його користь.
Зауважує, що боржник у цій справі має спеціальний правовий статус (неплатоспроможний банк у стані ліквідації) і перебуває під повним та винятковим контролем Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, - що унеможливлює вчинення ефективних виконавчих дій державним виконавцем. За таких умов, оскільки примусове списання коштів з рахунків такого банку є неможливим, зобов`язання керівника Боржника подати звіт про виконання судового рішення є єдино можливою формою ефективного судового контроля у цій справі.
ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» через представника Павликівського В.І. подано до суду відзив на апеляційну скаргу.
Акцентує увагу суду на тому, що боржником за судовим рішенням у даній справі та відповідно у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 є ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», а не Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а тому Фонд вважає вимоги заявника необґрунтованими.
Звертає увагу суду також на те, що кошти неплатоспроможного банку та всі надходження на його користь зараховуються на накопичувальний рахунок неплатоспроможного банку відкритий в НБУ. Саме з такого рахунку проводяться розрахунки з кредиторами й оплата витрат на здійснення процедури ліквідації.
У зв`язку із реалізацією активів ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» було затверджено ліквідаційний баланс та закрито накопичувальний рахунок ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» (копія довідки НБУ про закриття накопичувального рахунку додається).
Крім цього, судами різних інстанцій вже неодноразово вирішувалось питання порядку виконання судового рішення про стягнення судових витрат, постановленого за результатами розгляду скарг на дії державних виконавців та/або заяв в порядку виконання судового рішення.
Таким чином, будь-які наміри та умисел на ухилення від виконання рішення суду у даній справі у керівника ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» відсутні. Натомість подана стягувачем заява про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення за своїми наслідками фактично спрямована зобов`язати керівника боржника ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» вчинити необхідні дії стосовно перерахування витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу без врахування вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У судове засідання суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 , будучи повідомленими про час та дату розгляду справи, не з`явився. Він подав суду заяву, просить проводити розгляд справи за його відсутності.
Представник ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» - Павликівський В.І. проти доводів апеляційної скарги заперечив, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року просив залишити без змін як законну та обґрунтовану.
Заінтересована особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), будучи повідомленим про час та дату розгляду справи, у судове засідання апеляційної інстанції явку свого представника не забезпечив. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від заінтересованої особи не надходило.
Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних осіб, з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» - Павликівського В.І., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року, постановленою в цивільній справі №761/2006/20 (провадження №4-с/761/132/2022) задоволено скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лісовенка Володимира Антоновича, заінтересована особа (боржник) ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива». Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 31 січня 2022 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № НОМЕР_2 за виконавчим листом у справі №761/2006/20, виданим 01 грудня 2021 року Шевченківським районним судом міста Києва. Зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відновити виконавче провадження № НОМЕР_2 та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення у справі №761/2006/20. Зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити суд та стягувача про виконання цієї ухвали. Стягнуто з Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 200, 00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року (ЄДРСР №109915525) апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року залишено без змін. Стягнуто з ПАТ « КБ «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 2800 грн.
13 квітня 2023 року Шевченківським районним судом м. Києва видано відповідний виконавчий лист про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, судових витрат на правничу допомогу в розмірі 2800 грн на користь ОСОБА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що 17 травня 2023 року постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Рабоволюка В.В. за вказаним виконавчим листом відкрито відповідне виконавче провадження № НОМЕР_1.
Відповідно до відомостей, які містяться в АСВП станом на 20 січня 2025 року, виконавче провадження № НОМЕР_1, не завершено. Стягнуті грошові кошти у розмірі 2800 грн. ОСОБА_1 не сплачено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, судом зазначено, що дана справа не відноситься до переліку цивільних справ, у яких може бути зобов`язано боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судом зауважено, що доводи поданої заяви про те, що зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення є єдиною можливою формою ефективного судового контролю у цій справі, не є безумовною підставою для задоволення заяви, оскільки ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», перебуваючи в процедурі ліквідації, в силу положень ч.2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позбавлений можливості позачергового відшкодування витрат на правову допомогу шляхом добровільного перерахування коштів на рахунок стягувача чи органу державної виконавчої служби, оскільки витрати на правову допомогу, які стягнуто судом з неплатоспроможного банку, не є витратами, що безпосередньо пов`язані з процедурою ліквідації банку.
Отже, суд дійшов висновку що неможливість державного виконавця стягнути з банку в примусовому порядку судові витрати на правничу допомогу за постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, безпосередньо пов`язана із законодавчим обмеженням і на підставі ч. 1 ст. 453-1 ЦПК України, суд не вправі втручатися в черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів, визначений ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Згідно до положень ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Із наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи.
Згідно ст.129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд
Так, судовий контроль за виконанням судових рішень встановлено розділом VII ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч. 1 ст. 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах: 1) що виникають із трудових правовідносин; 2) що виникають із сімейних правовідносин; 3) щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; 4) щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; 5) щодо відшкодування моральної шкоди; 6) щодо захисту прав споживачів; 7) щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; 8) в інших спорах немайнового характеру.
Аналізуючи наведену норму процесуального закону, суд звертає увагу, що перелік цивільних справ, у яких може бути зобов`язано боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є вичерпним, та містить чіткий перелік категорій справ за виключенням ч. 4 ст. 453-1 ЦПК України (спори немайнового характеру).
З матеріалів справи вбачається, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 примусове виконання судового рішення (постанови Верховного Суду) здійснюється у справі за результатами розгляду скарги про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця та зобов`язання вчинити дії у справі №761/2006/20 та йдеться про стягнення витрат на правову допомогу, що не підпадає під перелік цивільних справ, визначених ч.1 ст.453-1 ЦПК України.
У відповідності до ч.2 ст.453-2 ЦПК України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог заяви ОСОБА_1 , оскільки дана справа не відноситься до переліку цивільних справ, у яких може бути зобов`язано боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що боржником за даним виконавчим провадженням є суб`єкт владних повноважень, а відтак суд мав керуватись ч. 4 ст. 453-1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.
Згідно з частиною сьомою статті 104 ЦК України особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність» цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.
Як зазначено у частині першій статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що унормовує дані правовідносини.
Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
У статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку становить основну функцію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який, на підставі статті 6 вказаного Закону, у межах своїх функцій та повноважень здійснює заходи щодо проведення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, у тому числі, шляхом виконання плану врегулювання, здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).
На підставі пунктів 1, 2, 3 статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
У частині третій статті 48 цього Закону визначено, що усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко визначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.
Особливості ліквідації банків встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність»(згідно з частиною четвертою статті 110 ЦК України).
Відповідно до частини сьомої статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
У частині четвертій статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що у день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора щодо такого банку припиняються і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надсилає Національному банку України звіт про завершення ліквідації банку.
Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить про те, що Законом України «Про банки і банківську діяльність» не передбачено правонаступництво банку у разі його ліквідації.
Норми спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містять положень щодо визнання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб правонаступником банківської установи, у тому числі, у зв`язку з проведенням ліквідації останньої.
Отже, незалежно від того, проведена ліквідація банку, чи ні, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є правонаступником банку відповідно до положень законодавства України, оскільки він здійснює лише владні повноваження щодо введення тимчасової адміністрації (ліквідації) банку в порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 334/8020/18 (провадження № 61-7616 св 20), від 20 жовтня 2020 року у справі № 334/401/14 (провадження № 61-11495 св 20), від 25 лютого 2021 року у справі № 333/4351/18 (провадження № 61-5924 св 20), від 02 червня 2022 року у справі № 908/1174/17, від 19 жовтня 2022 року у справі № 161/8815/13-ц (провадження № 61-5736 св 22), від 10 травня 2023 року у справі № 442/8065/21 (провадження № 61-11260 св 22), від 06 лютого 2024 року у справі № 761/13085/14-ц (провадження № 61-18757 св 23) і така судова практика є незмінною.
З огляду на зазначене, у даній справі та відповідно у виконавчому проваджені № НОМЕР_1 боржником визначено банк, а не Фонд гарантування вкладів фізичних осіб чи уповноважену ним особу, яка здійснює керівництво та представництво інтересів банку, який перебуває у процесі ліквідації, а відтак не підпадає під дію ч. 4 ст. 453-1 ЦПК України.
Апеляційний суд враховує, що ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатіва», перебуваючи в процедурі ліквідації, в силу положень ч.2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позбавлений можливості позачергового відшкодування витрат на правову допомогу шляхом добровільного перерахування коштів на рахунок стягувача чи органу державної виконавчої служби.
Відтак, неможливість державного виконавця стягнути з банку в примусовому порядку судові витрати на правничу допомогу безпосередньо пов`язана із законодавчим обмеженням і суд не вправі втручатися в черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів, визначений ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, судове рішення про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 2800 грн. не виконано саме через перебування боржника за виконавчим провадженням - Банку на стадії ліквідації та через дію спеціальної процедури, пов`язаної зі сплатою банком (який перебуває на стадії ліквідації) грошових коштів, стягнутих з нього за судовими рішеннями. За таких обставин також відсутні підстави для зобов`язання керівника Банку подати відповідний звіт, оскільки є зрозумілими причини невиконання судового рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті заяви та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, учасникам справи надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені заявником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повна постанова складена 01 жовтня 2026 року.
Судді Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна