Дата документу 23.09.2026 Справа № 195/634/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 195/634/25 Головуючий у 1-й інстанції: Баруліна Т.Є.
Провадження № 22-ц/807/1372/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
№ 22-ц/807/1372/26-2
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Смокотіній В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шашликова Дениса Геннадійовича, на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2026 року, на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну способу участі у вихованні дитини,
У С Т А Н О В И В:
У січні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шашликова Д.Г., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну розміру аліментів та зміну способу участі у вихованні дитини.
Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2025 року клопотання адвоката Штабовенка Дениса Геннадійовича про роз`єднання позовних вимог за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Шашликов Денис Геннадійович, до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник адвокат Штабовенко Денис Всеволодович, третя особа: орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну розміру аліментів та зміну способу участі у вихованні дитини задоволено.
Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Шашликов Денис Геннадійович, до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник адвокат Штабовенко Денис Всеволодович, третя особа: орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну розміру аліментів та зміну способу участі у вихованні дитини роз`єднано.
Виділено у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник адвокат Штабовенко Денис Всеволодович, третя особа: орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну способу участі у вихованні дитини.
Ухвалено роз`єднані провадження в подальшому іменувати: цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Шашликов Денис Геннадійович, до ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник адвокат Штабовенко Денис Всеволодович, третя особа: орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну розміру аліментів; цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Шашликов Денис Геннадійович, до ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник адвокат Штабовенко Денис Всеволодович, третя особа: орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну способу участі у вихованні дитини.
Виділено в самостійне провадження справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Шашликов Денис Геннадійович, до ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник адвокат Штабовенко Денис Всеволодович, третя особа: орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну способу участі у вихованні дитини, та передано матеріали для здійснення реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду.
Ухвалою судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24.04.2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Шашликов Денис Геннадійович, до ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник адвокат Штабовенко Денис Всеволодович, третя особа: орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну способу участі у вихованні дитини, передано за підсудністю до Ленінського (наразі Дніпровського) районного суду міста Запоріжжя.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 27 серпня 2011 року між сторонами укладено шлюб, сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) існують правовідносини, пов`язані із здійсненням батьківських прав та обов`язків щодо сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Між сторонами раніше виник спір щодо усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною та визначення способу його участі у вихованні, який був предметом судового розгляду. Так, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року у справі № 334/1202/20, провадження № 2/334/477/21, було вирішено: зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з сином; визначити спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною шляхом систематичних побачень. Згідно з вказаним рішенням, ОСОБА_2 було надано право: спілкуватися з дитиною кожної першої та третьої суботи місяця з 14:00 до 19:00 год.; кожної першої та третьої неділі місяця з 10:00 до 15:00 год., із правом забирання та повернення дитини за місцем її проживання; відвідувати разом із дитиною навчальні, спортивні, розважальні та інші заклади; здійснювати спілкування з урахуванням стану здоров`я дитини, її режиму дня та бажання; проводити час із дитиною у святкові дні (Новий рік, Різдво, Великдень, державні свята) у визначені часові проміжки; проводити спільний відпочинок під час канікул; безперешкодно спілкуватися з дитиною засобами телефонного та електронного зв`язку (Telegram, Viber, WhatsApp, Facebook тощо).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року вказане рішення залишено без змін.
Разом із тим, за результатами касаційного перегляду постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 334/1202/20 (провадження № 61-7951св22) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, у зв`язку з чим змінено порядок його участі у вихованні дитини.
Визначено, що: батько має право забирати дитину кожної першої та третьої суботи місяця не пізніше 11:00 год.; зобов`язаний повертати дитину не пізніше 15:00 год. наступного дня (неділя); зберігається право відвідування навчальних, спортивних, розважальних закладів; місцем передачі та повернення дитини визначено місце її постійного або тимчасового проживання. У решті рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. Зазначені судові рішення набрали законної сили та підлягають обов`язковому виконанню.
Виконання вказаного рішення суду є проблематичним. Так, 25 вересня 2024 року на підставі виконавчого листа, виданого 17 вересня 2024 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя, державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 76135698 з примусового виконання рішення суду.
Позивач зазначає, що, незважаючи на відкриття виконавчого провадження, фактичне виконання рішення суду не відбувається з причин, що не залежать від неї. Зокрема, ОСОБА_4 категорично відмовляється від спілкування з батьком; дитина повідомляла батька шляхом телефонного зв`язку та голосових повідомлень про небажання бачитися з ним; небажання спілкування обґрунтовується страхом перед батьком.
Позивачка посилається на те, що зазначені обставини підтверджуються, зокрема, висновками органу опіки та піклування; матеріалами виконавчого провадження; рішенням виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області № 401 від 25 жовтня 2024 року, яким затверджено висновок про наявність факту відмови дитини від спілкування з батьком, в якому встановлено: наявність емоційного контакту дитини з матір`ю; відкритість дитини у висловленні власної позиції; наявність у дитини тривожності та страху при згадуванні батька; категоричне небажання підтримувати з ним стосунки.
Крім того, позивачка зазначає, що під час бесіди було встановлено, що дитина неодноразово була свідком конфліктів між батьками, зокрема проявів психологічного та фізичного насильства з боку батька щодо матері, що негативно вплинуло на її емоційний стан. Зокрема, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2020 року за заявою ОСОБА_5 було видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким встановлено ряд тимчасових обмежень.
Позивач зазначає, що вона не чинить перешкод у спілкуванні батька з дитиною, однак не може примусити дитину до спілкування всупереч її волі; вважає, що примус до такого спілкування може завдати шкоди психічному стану дитини; виконання рішення суду у його нинішньому вигляді суперечить найкращим інтересам дитини.
На думку позивачки, після ухвалення судових рішень у справі № 334/1202/20 виникли нові істотні обставини, які не були враховані судом під час первісного вирішення спору, а саме: зміна психологічного стану дитини; формування стійкого небажання спілкуватися з батьком; наявність страху перед батьком; фактична неможливість виконання рішення суду в попередньо визначений спосіб.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд: змінити спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначений рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.11.2021 року у справі № 334/1202/20, що було змінене постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 334/1202/20, провадження № 61-7951св22; визначити ОСОБА_2 спосіб його участі у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та час їхнього спілкування шляхом систематичних побачень наступним чином: батько забирає сина кожної першої та третьої суботи не пізніше 11.00 год. та повертає його не пізніше 15.00 год. наступного дня (у неділю) виключно за бажанням дитини та визначити місцем передачі сина батькові та повернення його матері - місце постійної (або тимчасової) реєстрації дитини; судові витрати покласти на відповідача.
Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Штабовенко Д.В. зазначав, що сума витрат на професійну правничу допомогу, буде складати 20 000,00 грн. Докази будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення у справі.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну способу участі у вихованні дитини відмовлено.
У квітні 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Штабовенко Д.В. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, просив суд стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правову допомогу в розмірі 34 000,00 грн.
До заяви долучено копію договору про надання правничої допомоги № б/н від 30 січня 2025 року, копію додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 30 січня 2025 року, копію Акта приймання-передачі наданих послуг № 1 до договору про надання правничої допомоги від 16.04.2026 року з описом послуг з правничої допомоги, наданих адвокатським об`єднанням «Юридичною компанією Радник» у зв`язку з розглядом судової справи № 195/635/25 на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 30 січня 2025 року.
У квітні 2026 року представник позивача - адвокат Шашликов Д.Г. подав суду заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Штабовенка Д. В. про ухвалення додаткового рішення у справі. Вказував, що такий розмір витрат є необґрунтованим, завищеним та неспівмірним із ціною позову та складністю справи. Вважав заявлення до стягнення вказаних витрат безпідставним. Зокрема, сторона позивача не погоджується з витратами адвоката Штабовенка Д.В. в частині участі в судових засіданнях, оскільки наведений у заяві розрахунок вартості участі адвоката у судових засіданнях є формальним та не відображає фактичний обсяг наданих послуг. В той же час, представником відповідача не зафіксовано та не доведено розміру витраченого часу на складання процесуальних документів у справі № 195/634/25. Окрім того, характер спору у даній цивільній справі не відзначається підвищеною складністю, наявна також відсутність значного обсягу доказової бази, а також обмежений обсяг процесуальних документів, відтак заявлена сума витрат у розмірі 34 000,00 грн. не відповідає критеріям співмірності. Зауважує, що матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем 34 000,00грн. в якості витрат на правничу допомогу, оскільки така згідно умов п. 5 додаткової угоди, підлягає здійсненню протягом 30 (тридцяти) робочих днів після набрання рішення законної сили. Вважає, що представник відповідача фактично долучає лише додаткову угоду від 30.01.2025 року, яка не може вважатись платіжним документом, тому і не може підтверджувати факт оплати та відповідно отримання грошових коштів представником відповідача, що свідчить про відсутність фактичного понесення витрат відповідачем у розмірі 34 000,00 грн.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2026 року заяву ОСОБА_2 , в особі представника - адвокат Штабовенка Дениса Всеволодовича, про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, про зміну способу участі у вихованні дитини задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
В іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2026 року, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шашликова Д.Г., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року у справі № 334/1202/20 не може виконуватись через те, що у дитини відсутнє бажання спілкуватись із батьком, що є стягувачем у виконавчому провадженні № 76135698 з виконання виконавчого листа № 334/1202/20, що виданий 17.09.2024 Ленінським районним судом м. Запоріжжя.
Зауважує, що дитина телефонувала до батька та відправляла йому голосове повідомлення, в якому заявляла, що не має бажання з ним спілкуватися та їздити до нього на зустрічі. Жодних перешкод у спілкуванні дитини з батьком ОСОБА_1 не чинила, а будь-яке примушування дитини призведе до психологічного тиску на нього та не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Не можна насильницьким шляхом змушувати дитину спілкуватись із батьком навіть при наявності судового рішення, оскільки це суперечить інтересам дитини, забезпечення яких і є основною метою у відповідних сімейних правовідносинах.
Вказане також було відображено у висновку виконавчого комітету Томаківської селищної ради від 25.10.2024р., яким було встановлено категоричне відношення дитини до батька, тривожність, страх тощо.
Враховуючи принцип правової визначеності, один з батьків має право звернутись до суду з позовом про зміну способу участі у вихованні дитини лише за наявності істотної зміни обставин чи правовідносин. Суд дійшов висновку про відсутність істотних змін після постанови Верховного Суду від 08.02.2023 року, однак такий висновок є необґрунтованим. На момент розгляду справи дитині виповнилось 14 років, що є принципово новою обставиною. У цьому віці думка дитини є не лише релевантною, а й такою, що підлягає обов`язковому врахуванню судом відповідно до практики ЄСПЛ та національного законодавства. Фактично відбувся перехід від малолітнього віку до підліткового, що суттєво впливає на здатність дитини самостійно формувати та висловлювати свою позицію.
Вказує, що суд проігнорував безпосередні показання дитини, надані у судовому засіданні. Під час розгляду справи дитина була допитана судом та чітко, послідовно і однозначно висловила небажання спілкуватися з батьком, та зазначила причини такої поведінки та дії батька, що до неї призвели. Небажання дитини спілкуватися з батьком є обґрунтованим та має об`єктивні причини, які судом не були належним чином враховані. Дитина була свідком поведінки батька щодо матері, зокрема проявів агресії, що об`єктивно могло сформувати у неї страх, тривожність та емоційне відторгнення. Такі обставини мають істотне значення для оцінки найкращих інтересів дитини, однак суд їх проігнорував.
Суд також не надав належної оцінки поведінці батька під час судового розгляду. Зокрема, у присутності дитини він висловлював сумніви щодо свого батьківства, що є вкрай травмуючим фактором для неповнолітнього. Такі висловлювання принижують гідність дитини та підривають її емоційний зв`язок з батьком. Незважаючи на це, суд не врахував вплив цих обставин на формування позиції дитини.
Отже, на думку скаржника, суд:
Фактично підмінив зміст правової категорії «істотна зміна обставин», звівши її виключно до формального критерію наявності нових документів після 2023 року, при цьому повністю проігнорувавши зміну віку дитини, її психоемоційного стану, сформованої та послідовної позиції, а також характеру взаємин із батьком.
Безпідставно та без належного обґрунтування не взяв до уваги показання дитини, які були надані безпосередньо у судовому засіданні, є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими доказами у справі. Натомість ці показання були зведені до «суб`єктивного небажання», що свідчить про фактичне ігнорування права дитини бути вислуханою, гарантованого як національним законодавством, так і міжнародними стандартами, зокрема Конвенцією ООН про права дитини.
Допустив істотне порушення норм процесуального права, оскільки не навів жодної мотивованої оцінки висновкам органу опіки та піклування, які є спеціальним доказом у справах цієї категорії.
Неправильно витлумачив зміст постанови Верховного Суду від 08.02.2023 року, безпідставно розширивши положення про врахування «бажання дитини» на сам факт спілкування з батьком, тоді як з системного аналізу тексту постанови вбачається, що йдеться про врахування бажання дитини виключно при організації дозвілля під час вже визначених зустрічей.
Також, не погоджуючись із додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2026 року, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шашликова Д.Г. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить додаткове рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що враховуючи дотримання принципів обґрунтованості, пропорційності (співмірності) витрат на оплату послуг адвоката, предмет спору, складність справи, значення справи для сторін, встановлений обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, - сума 10 000 грн є значною та необґрунтованою.
Визначений судом першої інстанції розмір витрат на правову допомогу не відображає фактичний обсяг наданих послуг. Так, значна частина судових засідань у даній справі носила технічний характер, тривала вкрай нетривалий час та фактично зводилася до відкладення розгляду справи або вирішення процесуальних питань без дослідження доказів чи надання ґрунтовних пояснень по суті спору.
Звертає увагу, що представником відповідача взагалі не надано детального розрахунку фактично витраченого часу на кожну процесуальну дію, зокрема щодо підготовки процесуальних документів, щодо складання та подання відзиву на позовну заяву, клопотання про роз`єднання позовних вимог, відповіді на відзив. Вказані у заяві години, що були витрачені на складання відповідних процесуальних документів, є узагальненими та не підтверджені жодними належними доказами, що унеможливлює перевірку їх обґрунтованості та необхідності.
Вважає, що представником відповідача жодним чином не зафіксовано та не доведено розміру витраченого часу на складання процесуальних документів у справі № 195/634/25.
Окрім того, характер спору у даній цивільній справі не відзначається підвищеною складністю, наявна також відсутність значного обсягу доказової бази, а також обмежений обсяг процесуальних документів, відтак стягнута судом сума витрат у розмірі 10 000,00 грн. не відповідає критеріям співмірності.
Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем ні 34 000,00грн. в якості заявлених витрат на правничу допомогу, ні 10 000, 00 грн., що були стягнуті судом за оскаржуваним додатковим рішенням, оскільки така оплата згідно умов п. 5 додаткової угоди, підлягає здійсненню протягом 30 (тридцяти) робочих днів після набрання рішення законної сили.
Просить взяти до уваги, що позивач самостійно виховує дитину, більшість витрат щодо неї несе самостійно. При цьому аліменти, які сплачує відповідач, є фіксованими та не покривають реальних витрат на дитину, особливо з урахуванням її віку, потреб у розвитку та навчанні. Таким чином, покладення на позивача додаткового фінансового навантаження у вигляді компенсації витрат на правничу допомогу у значному розмірі суттєво погіршить її матеріальне становище. Окрім цього, слід врахувати загальну соціально-економічну ситуацію в Україні, пов`язану з дією воєнного стану. В умовах нестабільності, додаткових витрат на забезпечення безпеки та базових потреб сім`ї, фінансове навантаження на одного з батьків, який самостійно утримує дитину, є значно вищим, ніж у звичайних умовах.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Штабовенка Д.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційні скарги, у якому він просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення та додаткове рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалені обґрунтовані та законні судові рішення; доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.
ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шашликова Д.Г., подала до апеляційного суду відповідь на відзив, просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати, ухвалити по справі нові судові рішення, якими задовольнити позов в повному обсязі, відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідно, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 4 000 грн.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції відповідають зазначеним вище вимогам закону.
Щодо оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2026 року
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави вважати, що наявні істотні обставини, які потребують зміни вже встановленого способу участі у вихованні дитини та його заміни іншим порядком, який би повністю залежав лише від волевиявлення дитини, що не відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів сторін. Аналізуючи обставини справи, беручи до уваги в сукупності всі докази, суд виснував, що істотних підстав для перегляду встановленого судом порядку участі батька у вихованні дитини, в яке вже було покладено урахування бажання дитини, при розгляді справи не встановлено, а заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на зміну судового рішення, що суперечить принципу правової визначеності та остаточності рішення, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебували у шлюбі, зареєстрованому 27.08.2011 року в Орджонікідзевському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 285.
Вказаний шлюб був розірваний рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16.11.2018 року у справі № 334/4486/18.
Сторони мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 13.03.2012 року.
18.07.2020 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклала шлюб з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 18.07.2020 року. Прізвище позивачки було змінено на « ОСОБА_9 ».
Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя у справі № 334/1202/20 від 19.11.2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_10 , третя особа: райадміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та вихованні було задоволено частково. Зобов`язано відповідача ОСОБА_7 не чинити перешкоди позивачу ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом побачень та спілкування з дитиною: кожну першу та третю суботу місяця з 14.00 год. до 19.00 год.; кожну першу і третю неділі місяця - з 10.00 год. до 15.00 год. (батько забирає та повертає дитину матері за адресою місця проживання дитини), з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров`я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу, який відвідує дитина; у святкові дні кожного року: 1 січня - Новий рік - з 10:00 до 12:00 год.; 7 січня - Різдво Христове - з 10:00 до 12:00 год.; Святкування Великодня - з 10:00 до 12:00 год.; 1 травня - День праці - з 10:00 до 12:00 год.; 9 травня - День Перемоги - з 10:00 до 12:00 год.; 14 жовтня - День захисника України - з 10:00 до 12:00 год.; 25 грудня - Різдво Христове (Католицьке) - з 10:00 до 12:00 год.; 28 лютого - день народження дитини - з 10:00 до 14:00 год.; встановлено позивачу спільний відпочинок з дитиною під час канікул дитини (весняних та осінніх) протягом перших трьох днів відповідно до графіку, встановленого у навчальному закладі, відпочинок з дитиною під час літніх канікул дитини протягом одного місяця, в тому числі з правом виїзду до місця відпочинку в межах України. Зобов`язано ОСОБА_7 не обмежувати спілкування ОСОБА_2 з дитиною - ОСОБА_4 засобами мобільного зв`язку, у соціальних мережах, месенджерах (Telegram. Facebook, Viber, Twitter, WhatsApp).
Постановою колегії суддів Запорізького апеляційного суду від 13.07.2022 року у справі № 334/1202/20 рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 29.11.2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 08.02.2023 року у справі № 334/1202/20 касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 19 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року у частині визначення батькові способу його участі у вихованні сина та часу їхнього спілкування шляхом систематичних побачень змінено, викладено їх у такій редакції: «Визначити ОСОБА_2 спосіб його участі у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та час їхнього спілкування шляхом систематичних побачень наступним чином: батько забирає сина кожної першої та третьої суботи не пізніше 11.00 год та повертає його не пізніше 15.00 год наступного дня (у неділю) (з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров`я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу, який відвідує дитина). Визначити місцем передачі сина батькові та повернення його матері - місце постійної (або тимчасової) реєстрації дитини». У решті рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року залишено без змін.
Крім того, за клопотанням представника позивача, за участю представника органу опіки та піклування Бірзул Т.В. та психолога ОСОБА_11 , було допитано неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 пояснив, що йому відомо суть спору, який розглядається в суді, зазначив, що не хоче зустрічатись з батьком, оскільки він його ображав, бив, кричав та не приділяв увагу, бив його матір, пам`ятає, як вони з матір`ю ходили до поліції знімати побої. Зі святами батько його не вітає, аліменти не сплачує. Його матір не забороняла спілкуватись з батьком. Останній раз бачив батька під час проходження тесту ДНК, тоді він відмовився спілкуватись з ним. Зазначив, що категорично не має бажання спілкуватись з батьком, не розуміє, чого батько піднімав питання про тест ДНК та вважав, що він не його син.
25.09.2024 року постановою головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дорошенко А.О. про відкриття виконавчого провадження, було відкрито виконавче провадження № 76135698 з виконання виконавчого листа № 334/1202/20 від 17.09.2024 року, який видано Ленінським районним судом міста Запоріжжя про «Визначення ОСОБА_2 способу його участі у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та час їхнього спілкування шляхом систематичних побачень наступним чином: батько забирає сина кожної першої та третьої суботи не пізніше 11.00 год та повертає його не пізніше 15.00 год наступного дня (у неділю) (з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров`я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу, який відвідує дитина). Визначення місцем передачі сина батькові та повернення його матері - місце постійної (або тимчасової) реєстрації дитини». Стягнуто з ОСОБА_12 виконавчий збір у розмірі 16 000 грн.
03.10.2024 року ОСОБА_1 подала на ім`я Начальника Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) письмові пояснення, в яких вказала, що нею був сплачений виконавчий збір у розмірі 16 000 грн, а рішення суду у справі № 334/1202/20 вона не має змоги виконати по причині того, що її син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовляється від спілкування з батьком ОСОБА_2 , пояснюючи тим, що він його боїться. Дитина телефонувала до батька та відправляла йому голосове повідомлення в якому заявляла, що не має бажання з ним спілкуватись та їздити до нього на зустрічі. Жодних перешкод у спілкуванні дитини з батьком вона не чинила.
Рішенням Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області № 401 від 25.10.2024 року «Про розгляд ситуації в родині громадянки ОСОБА_1 » затверджено висновок про підтвердження факту відмови малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від спілкування з батьком ОСОБА_2 .
Згідно Висновку служби у справах дітей Виконавчого комітету Томаківської селищної ради про підтвердження факту відмови малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від спілкування з батьком ОСОБА_2 № 463 від 02.10.2024 року, спеціалісті служби у справах дітей Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області підтверджують той факт, що малолітня дитина ОСОБА_4 , відмовляється від спілкування з батьком ОСОБА_2 . У висновку зазначено, що під час спілкування з спеціалістами служби у справах дітей дитина демонструвала емоційний контакт та довірливі стосунки з матір`ю. Разом з тим, ОСОБА_13 категорично налаштований по відношенню до батька, при спогадах про батька у дитини спостерігаються ознаки страху та тривожності, що спостерігається в емоційному стані дитини - жестикуляції, інтонації голосу. Під час бесіди було встановлено, що ОСОБА_13 був свідком коли батько кричав та бив маму. Громадянка ОСОБА_1 добре розуміє, що дитині потрібен батько та запевнила, що особисто не проти спілкування сина з батьком, але поряд з тим не буде примушувати дитину до спілкування.
Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України, яка кореспондується із частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.
Згідно із частинами першою та другою статті 159 СК України якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце, час і порядок їхнього спілкування.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних й світових історичних і культурних цінностей, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
Колегія суддів зауважує, що батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Водночас, відновлення стосунків та емоційного контакту дитини з її батьком перебуває у площині належного виконання обома батьками своїх обов`язків з виховання дитини.
У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 752/9697/19 зазначено, що зміна обставин чи правовідносин, що мають істотне значення при визначенні способу участі одного з батьків у вихованні дитини, у тому числі, з врахуванням віку дитини, її прихильності до кожного з батьків, не позбавляє права батьків у майбутньому звернутися до суду з позовом про встановлення іншого способу участі одного з батьків у вихованні дитини.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно виходив із того, що фактичним змістом та суттю заявлених позовних вимог є не встановлення обставин, що свідчать про істотну зміну умов, за яких було визначено порядок участі у вихованні дитини, а встановлення нового порядку спілкування виключно з урахуванням бажання дитини не контактувати з батьком. Тобто, по суті, позивач просить суд змінити раніше встановлений судовим рішенням порядок участі батька у вихованні дитини, поклавши в основу такого рішення лише суб`єктивне ставлення дитини до спілкування з батьком. При цьому, єдиним фактичним аргументом позивача є посилання на те, що дитина не бажає спілкуватись з батьком.
Суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що при ухваленні постанови Верховного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 334/1202/20 вже було прямо передбачено, що визначений порядок спілкування встановлюється, зокрема, з урахуванням бажання дитини, що чітко свідчить про те, що зазначена обставина вже була предметом дослідження та оцінки судом касаційної інстанції. Жодних доказів, які б свідчили про фактичну зміну обставин з лютого 2023 року (після ухвалення Верховним Судом рішення) стороною позивача не надано.
Також суд першої інстанції вірно звернув увагу, що долучені до матеріалів справи копії документів щодо заяв ОСОБА_1 про неправомірні дії її колишнього чоловіка датовані 2018 та 2020 роками, отже, вказані обставини щодо можливого психологічного тиску передували ухваленню рішення Верховним Судом та стосуються лише відносин між колишнім подружжям.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що саме по суті небажання дитини спілкуватись з одним з батьків не може бути визнано новою та істотною обставиною для зміни встановленого способу участі у вихованні дитини, в основу якого буде покладено лише виключно бажання дитини. При цьому, батько ОСОБА_2 виражає бажання спілкуватись з дитиною та здійснювати свої батьківські права та обов`язки, що узгоджується з принципом рівності прав та обов`язків батьків і правом дитини на підтримання стосунків з обома батьками. Отже, відсутні підстави вважати, що наразі наявні істотні обставини, які потребують зміни вже встановленого способу участі у вихованні дитини та його заміни іншим порядком, який би повністю залежав лише від волевиявлення дитини, що не відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів сторін; істотних підстав для перегляду встановленого судом порядку участі батька у вихованні дитини, в яке вже було покладено урахування бажання дитини, при розгляді справи не встановлено, а заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на зміну судового рішення, що суперечить принципу правової визначеності та остаточності судового рішення.
Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Докази та обставини, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо оскарження додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2026 року
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що, дослідивши перелік послуг, наданих адвокатом відповідача за договором про надання правової допомоги, погоджується з обґрунтованими доводами представника позивача про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору у цій справі, та враховує складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також оцінивши подані представником відповідача докази на підтвердження понесених ним витрат, врахувавши обставини справи, фінансовий стан позивача, дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 34 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру, і вони неспівмірні з виконаною роботою, у зв`язку з чим заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню у розмірі 10 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, професійну правничу допомогу позивачу надавало адвокатське об`єднання «Юридична компанія Радник» на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 30 січня 2025 року.
Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 16.04.2026 року до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 30 січня 2025 року, АО «Юридична компанія Радник» надала ОСОБА_2 послуги з правничої допомоги, передбачені пунктами 4.1, 4.2, 4.3 договору про надання правничої допомоги на суму 34 000,00 грн.
У вказаному акті приймання-передачі наданих послуг № 1 від 16.04.2026 року до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 30 січня 2025 року, викладено найменування послуг з правничої допомоги, загальна кількість часу, витрачена на надання послуг, та вартість правничої допомоги, які узгоджуються з наданою додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги від 30 січня 2025 року.
З вказаних документів вбачається, що на складання і подання до суду відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу участі у вихованні дитини було витрачено 4 години часу, вартість вказаної послуги становить 8 000,00 грн. На складання і подання клопотання про роз`єднання позовних вимог була витрачена 1 година часу, вартість вказаної послуги становить 2 000,00 грн. На складання і подання до суду заперечень на відповідь на відзив було витрачено 3 години часу, вартість вказаної послуги становить 6 000,00 грн. Вартість за одне судове засідання у справі, у випадку участі адвоката в судовому засіданні (в тому числі шляхом відеоконференційного зв`язку) становить 2 000,00 грн., а за всі засідання, що відбулись, вартість послуг становить 18 000,00 (3 000 х 6).
Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Кожен має право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59 Конституції України).
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).
Одним із принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 133 і частини другої статті 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відносять зокрема, витрати на професійну правничу допомогу покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина четверта цієї статті передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною четвертою цієї статті Кодексу визначено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) обґрунтованість, 4) розумність і співмірність їх розміру відповідно до ціни позову, а також з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, а також значення справи для сторін.
Принцип змагальності під час вирішення цього питання знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Водночас у частинах третій - п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Беручи до уваги викладене та зважаючи на вищезазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, взявши до уваги докази понесених судових витрат, наявність заперечень представника позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Розмір понесених витрат на таку суму відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.
Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення, незгоди з додатковим рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою наданих доказів, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
За таких обставин додаткове рішення суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених у апеляційній скарзі.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шашликова Дениса Геннадійовича, залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2026 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко