ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 р. Справа № 440/232/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 р. (ухвалене суддею Петровою Л.М., повний текст рішення складено 24.06.2026 р.) в справі № 440/232/25
за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України
до Управління з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_1
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України звернувся до суду із позовом до Управління з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_1 , у якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ від 31.08.2020 р. № 245 (зі змінами від 23.10.2020 р. №01-02-01-17/871, MU0101:1093-4787-8509-0596, затвердженими наказом від 23.10.2020 р. № 308), яким затверджено містобудівні умови та обмеження від 31.08.2020 р. № 01-02-01-17/672, для проектування об`єкту будівництва: «Реконструкція з надбудовою гаража по АДРЕСА_1 під кафетерій», замовник ОСОБА_1 ; припинити право на виконання будівельних робіт, набуте на підставі повідомлення від 05.01.2023 р. ІУ051230105973; скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкту до експлуатації від 30.01.2023 р. ІУ101230130672: зобов`язати ОСОБА_1 привести об`єкт будівництва (реєстраційний номер 2838354353080) кафетерій площею 54,1 кв.м. по АДРЕСА_2 шляхом перебудови до попереднього стану, що існував до здійснення самочинного будівництва, а саме до даних технічної інвентаризації, виготовлених ПП ПБТІ «Інвентаризатор» станом на 06.07.2020 та договору купівлі-продажу від 13.08.2020 - індивідуального гаражу площею 18,1 кв. м.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 р. відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано, що будівельні роботи з реконструкції гаражу під кафе за адресою: АДРЕСА_2 виконані з відхиленням від погодженого Міністерством культури України проекту, що встановлено висновком судової експертизи від 28.05.2024 р.
ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 13.08.2020 р. ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла у власність гараж № НОМЕР_1 площею 18,1 кв. м та земельну ділянку, на якій він розміщено, площею 27 кв.м, кадастровий номер 531017000:15:003:0554, по АДРЕСА_2 .
В подальшому, за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 , Управлінням з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради прийнято наказ від 31.08.2020 р. № 245 (зі змінами, внесеними наказом від 23.10.2020 р. № 308), яким затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція з надбудовою гаража по АДРЕСА_1 » реєстраційний номер в ЄДЕССБ MU01:1093-4787-8509-0596. Зміни в містобудівні умови та обмеження внесені в частині назви об`єкту будівництва з конкретизацією намірів забудови ОСОБА_3 : «Реконструкція з надбудовою гаража по АДРЕСА_1 під кафетерій». Зазначені містобудівні умови та обмеження стали підставою для подання ОСОБА_3 повідомлення про початок виконання будівельних робіт органу державного архітектурно-будівельного контролю на зазначений об`єкт.
Не погодившись з наказом Управлінням з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради від 31.08.2020 р. № 245, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 отримала Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації 30.01.2023 р., що є документом, який в свою чергу підтверджує відповідність завершеного будівництва проекту та вимогам законодавства, тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначає Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 р. № 3038-VI (в подальшому - Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 8 Закону № 3038-VI, планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень урахуванням вимог містобудівної документації.
Абзацом 2 частини 2 статті 24 Закону № 3038-VI визначено, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
Згідно з ст. 26 Закону № 3038-VI, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.
Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.
Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
Відповідно до ст. 29 Закону № 3038-VI, основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування. Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.
Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника або за рішенням суду.
Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону № 3038-VI, проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних нормі правил та затверджується замовником.
Відповідно до п. 5 Порядку виконання підготовчих і будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 466 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та подання ним повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ст. 34 Закону № 3038-VI, замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Судовим розглядом встановлено, що 01.09.2022 р. ОСОБА_1 , на виконання вимог чинного законодавства України, подала повідомлення про початок будівельних робіт (вид будівництва - реконструкція, назва об`єкта будівництва - реконструкція з надбудовою гаража по АДРЕСА_1 під кафетерій, клас наслідків СС1).
Зі змісту витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 05.01.2023 р. ІУ051230105973 та витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо реєстрації декларації про готовність об`єкту до експлуатації від 30.01.2023 р. ІУ101230130672 вбачається про наявність відповідних відомостей щодо повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 05.01.2023 р. ІУ051230105973 та декларації про готовність об`єкту до експлуатації від 30.01.2023 р. ІУ101230130672 у Єдиній державній електронній системи у сфері будівництва.
Згідно листа Департаменту культури та туризму Полтавської обласної військової адміністрації за № 01-20/1495 від 02.11.2022 р. Департамент надав інформацію, що об`єкт за адресою вул. Соборності, 34-Г, не є щойно виявленим об`єктом чи пам`яткою культурної спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» Департамент культури і туризму облвійськадміністрації в межах повноважень вбачає за можливе реалізацію проекту "Реконструкція з надбудовою гаража по АДРЕСА_1 під кафетерій".
Відповідно листа-звернення ОСОБА_1 від 29.11.2022 р. щодо надання роз`яснення стосовно статусу об`єкта будівлі за адресою вул.Соборності, 34г, гараж 1 в м. Полтава, Департамент культури, молоді та сім"ї Полтавської міської ради, як орган охорони культурної спадщини місцевого самоврядування, в межах власних повноважень, листом за № 01-11-01-24/1377 від 01.12.2022 р., надав інформацію, що згідно історико-опорного архітектурного плану міста Полтави вищезазначений нежитловий об`єкт знаходиться в центральному історичному ареалі населеного місця, в комплексній охоронній зоні, фасадною частиною виходить на червону лінію вул. Європейська, до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини - не внесений.
Департамент культури, молоді та сім"ї Полтавської міської ради, керуючись ст. 6 п. 2 пп. 7 Закону України «Про охорону культурної спадщини», наданим графічним матеріалом: "Робочий проект Реконструкція з надбудовою гаража по вул. Соборності, 34г, гараж 1 в м. Полтаві під кафетерій", копією Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва Управління з питань містобудування та архітектури міськвиконкому від 23.10.2020 № 01-02-01-17/871, копією листа-погодження містобудівного та архітектурного проектного рішення об`єкта будівництва Управління з питань містобудування та архітектури міськвиконкому від 28.11.2022 р. № 01-02-01-13/797/678 надав висновок щодо можливості реалізації вищезазначеного проекту "Реконструкція з надбудовою гаража по вул. Соборності, 34г, гараж 1 в м. Полтаві під кафетерій" як такого, що не несе загрози втрати предметів охорони навколишніх об`єктів культурної спадщини.
Крім того, згідно листа Міністерства культури та інформаційної політики України (МКІП) "Щодо погодження проектної документації" від 23.12.2022 р. об`єкт реконструкції (одноповерхова будівля з технічним поверхом) за адресою Соборності, 34г, гараж 1 в м. Полтаві, відповідно до науково-проектної документації "Внесення змін до науково-проектної документації щодо визначення, коригування меж та режимів використання зон охорони пам`яток та історичного аріалу м. Полтава", затвердженої наказом МКІП від 26.07.2021 р. № 570, розташовується в Центральному історичному ареалі міста Полтави, на території комплексної охоронної зони. В даному листі зазначено, що беручи до уваги викладене, а також враховуючи висновок Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради від 01.12.2022 р. № 01-11-01-24/1377, надані на розгляд проектні рішення не суперечать режимам використання території історичних ареалів м. Полтави, що визначені НПД м. Полтави, та погоджуються МКІП.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Відповідно до ч. 8 ст. 29 Закону № 3038-VI, містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.
Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, який вичерпує свою силу після реалізації (тобто завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію). Після того як на підставі містобудівних умов та обмежень було розроблено проект, отримано дозвіл на будівництво, проведено роботи та введено об`єкт в експлуатацію, вони вважаються реалізованими.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 отримала Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації 30.01.2023 р., що є документом, який в свою чергу підтверджує відповідність завершеного будівництва проекту та вимогам законодавства.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги протоколи огляду місця події від 01.12.2022 р. та від 07.12.2022 р., складені в межах кримінального провадження № 42022172060000256, якими нібито зафіксовано самовільне виконання будівельних робіт до моменту виникнення у ОСОБА_1 права на їх виконання (05.01.2023 р.). Однак, судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення встановив та наведено повну хронологію документального оформлення будівництва, а саме: подання ОСОБА_1 01.09.2022 р. повідомлення про початок будівельних робіт; отримання висновків Департаменту культури та туризму Полтавської ОВА (лист № 01-20/1495 від 02.11.2022 р.) та Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради (лист № 01-11-01-24/1377 від 01.12.2022 р.) про відсутність перешкод для реалізації проекту; погодження проектних рішень Міністерством культури та інформаційної політики України (лист від 23.12.2022 р.); реєстрацію повідомлення про початок будівельних робіт 05.01.2023 р. (ІУ051230105973); реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації 30.01.2023 р. (ІУ101230130672). Суд першої інстанції також надав оцінку кримінальному провадженню № 42022172060000256, встановивши, що воно закрито постановою від 21.02.2023 р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (відсутність складу кримінального правопорушення), що підтверджено ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27.02.2023 р. в справі № 554/14585/22. Також, судом першої інстанції враховано зміст ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 13.12.2023 р. в справі № 554/14585/22, якою встановлено, що ОСОБА_1 надала органу досудового розслідування усі наявні дозвільні документи, а також те, що під час огляду завершеного будівництвом приміщення 14.07.2023 р. за участю судового експерта та інженера-геодезиста підтверджено, що приміщення зведене власником згідно з наявними дозвільними документами. Таким чином, посилання апелянта на протоколи оглядів від грудня 2022 року як на самостійний і достатній доказ самочинності будівництва не спростовує висновків суду.
Щодо посилання в апеляційній скарзі про самовільне зайняття 3,86 кв.м. суміжної ділянки та розміщення бруківки, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з акту визначення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі від 14.07.2023 р., складений за участі судового експерта та інженера-геодезиста вбачається, що землевпорядна процедура площі земельної ділянки ОСОБА_1 та її цільове використання приведені у відповідність до фактичних меж забудови, що знайшло відображення у Державному земельному кадастрі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянт не надав суду жодного доказу того, що зазначена процедура була проведена з порушенням закону або оскаржена в установленому порядку, а відтак посилання на самовільне зайняття не відповідає вимогам ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України щодо доведеності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Крім того, апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації підтверджує відповідність будівництва проекту та вимогам законодавства, посилаючись на те, що дана реєстрація здійснюється декларативно, без виїзних перевірок, а відповідальність за достовірність даних несе замовник. Суд апеляційної інстанції вважає, що цей довід апеляційної скарги не спростовує правильності рішення суду, оскільки суд першої інстанції оцінював декларацію про готовність об`єкта до експлуатації не як самостійний та вичерпний доказ, а в сукупності з усією іншою дозвільною документацією: містобудівними умовами та обмеженнями, проектною документацією, висновками органів охорони культурної спадщини, погодженням Міністерства культури, зареєстрованим повідомленням про початок будівельних робіт.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 23.01.2025 р. в справі № 320/6132/21 щодо відповідальності замовника за недостовірність даних у повідомленні про початок робіт є юридично коректним, але фактично неспівставним з обставинами цієї справи, в даній справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 подала у повідомленні чи декларації недостовірні відомості; факт виконання будівництва, яке відповідає проектній документації, підтверджено висновком судової експертизи.
Суд апеляційної інстанції вважає правильний висновок суду першої інстанції, що оскільки в даному випадку будівництво завершено, а декларація про готовність об`єкта до експлуатації зареєстрована 30.01.2023 р., містобудівні умови та обмеження є реалізованими та вичерпали свою дію. Скасування акта індивідуальної дії, який вже виконано, після фактичного завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, порушує принцип правової визначеності та покладає на добросовісного власника, який діяв відповідно до виданих державою дозволів, невиправданий тягар усунення наслідків можливих недоліків контролю з боку самої держави. Дана позиція узгоджується з принципом «належного урядування», відповідно до якого ризик помилки державного органу повинен покладатися на державу, а не на приватну особу, яка добросовісно покладалася на офіційно видані документи.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 25.02.2026 р. в справі № 640/13212/20, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховується судом.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 дотримано вимоги визначені чинним законодавством України.
Доводи апелянта, що до спірних правовідносин необхідно застосувати висновки, викладені Верховним Судом в постановах від 10.01.2019 р. в справі № 915/1376/17, від 18.08.2023 р. в справі № 826/18425/16, від 28.09.2023 р. в справі № 320/3739/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 р. в справі № 680/214/16, від 07.04.2020 р. в справі № 916/2791/13, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин, так як вказаних справах судом встановлено фактичну відсутність дозвільної документації або цільового призначення земельної ділянки для відповідного виду забудови, а в справі, що розглядається, на відміну від наведених апелянтом прикладів, судом першої інстанції встановлено повний та послідовний цикл законного оформлення будівництва: містобудівні умови та обмеження, які прямо передбачали зміну функції об`єкта на «кафетерій», проектну документацію, погодження профільних органів охорони культурної спадщини та Міністерства культури, зареєстроване повідомлення про початок робіт та зареєстровану декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 р. в справі № 440/232/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 05.10.2026 року