ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 р. Справа № 520/16002/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , П`янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/16002/25
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Харківська виправна колонія (№ 43)"
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Харківська виправна колонія (№ 43)", в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно протягом служби за період з 24.11.2005 року по 28.02.2025 року;
- зобов`язати Державну установу «Харківська виправна колонія (№43)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби з 24.11.2005 року по 28.02.2025 року в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року.
Ухвалою суду від 14.07.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Ухвалою суду від 21.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Державна установа "Харківська виправна колонія (№ 43)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без руху. Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку та доказів поважності таких причин.
На виконання ухвали суду позивачем до суду подано заяву про усунення недоліків.
В обґрунтування зазначеної заяви, позивачем зазначено, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки право на судовий захист виникло лише після розгляду її заяви про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно та отримання відповіді від установи. Вона зазначає, що Порядок № 578 не встановлює строків для подання такої заяви, а бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації є триваючим правопорушенням, яке може бути оскаржене протягом усього часу його вчинення.
Ухвалою суду від 17.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Державна установа "Харківська виправна колонія (№ 43)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі № 520/16002/25, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі № 520/16002/25 з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно залишив позов без розгляду, оскільки місячний строк звернення до суду слід рахувати не з дати звільнення, а з моменту проведення повного остаточного розрахунку або з дня отримання офіційної відмови відповідача на заяву про виплату компенсації за речове майно.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, зокрема, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені представником позивача підстави пропуску строку звернення до суду є неповажними, з огляду на що позов підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Як слідує з матеріалів справи, 17.06.2025 ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Харківська виправна колонія (№ 43)", в якому просила суд визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно протягом служби за період з 24.11.2005 року по 28.02.2025 року та зобов`язати Державну установу «Харківська виправна колонія (№43)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби з 24.11.2005 року по 28.02.2025 року в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року.
За змістом частини 2 статті 14 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-VI "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон № 2713-VI) служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Згідно з частинами 1-2 статті 23 Закону № 2713-VI держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до частини 5 статті 23 Закону № 2713-VI на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою КМУ від 14 серпня 2013 № 578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" визначено порядок виплати компенсації за неотримане речове майно (далі - Постанова № 578).
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" відповідно до їх закупівельної вартості.
Ураховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Судом установлено, що відповідно до наказу відповідача від 28.02.2025 №214-ос позивач звільнений зі служби за власним бажанням з 28.02.2025, тоді як до суду позивач звернувся 17 червня 2025 року.
Отже, про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивач повинен був бути обізнаний з часу його звільнення зі служби.
08.05.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації вартості належного, але не отриманого майна за час проходження служби.
Відповідач листом від 13.05.2025 надав відповідь щодо розрахунку вартості компенсації вартості речового майна.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, звернувшись до Харківського окружного адміністративного суду з цим позовом 17.06.2025, ОСОБА_1 пропущено місячний строк звернення до суду. При цьому, будь - яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в позовній заяві, ні в заяві про усунення недоліків позивач не вказав.
Доводи позивача про те, що ним не пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки подія обізнаності позивача про порушене право пов`язана з фактом отримання листа - 16.05.2025, а позов подано 17.06.2025, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки подання відповідачу заяви про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права, і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Водночас колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Разом із цим, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
У випадку необізнаності позивача щодо видів та розміру речового майна, якими він не був забезпечений під час служби, останній повинен був звернутися із заявою про надання йому відповідної інформації або до суду без зайвих зволікань.
Будь-яких об`єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного строку) звернутися до відповідача із запитом щодо розміру компенсації за неотримане речове забезпечення та за захистом своїх порушених прав до суду позивач не навів.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03.11.2025 у справі № 260/1940/24, від 20.11.2025 у справі № 260/1942/24.
Щодо доводів про необхідність досудового врегулювання спору, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов`язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
З аналізу наведеної норми випливає, що сторони повинні в обов`язковому порядку здійснити досудове врегулювання спору у випадках, прямо передбачених законом.
Водночас досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків.
Отже, суд вправі очікувати від позивача попереднього проведення заходів досудового врегулювання спору лише у разі встановлення законом обов`язковості таких заходів.
У свою чергу, колегія суддів зауважує, що ані КАС України, ані інші нормативно-правові акти з приводу публічної служби не містять норм щодо обов`язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у справах щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, або про обов`язковість досудового врегулювання спорів між суб`єктами владних повноважень та особами публічної служби.
Приписи Постанови № 578 лише встановлюють порядок звернення осіб для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відтак у даному випадку відсутня законодавчо закріплена обов`язковість досудового врегулювання спору між сторонами.
Отже, колегія суддів уважає необґрунтованими доводи позивача про те, що строк звернення до суду з цією позовною заявою обраховується з моменту результатів досудового врегулювання спору, оскільки, як було зазначено вище, у даному випадку відсутня законодавчо закріплена обов`язковість досудового врегулювання спору між сторонами.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, а судом як першої, так і апеляційної інстанцій не знайдено підстав для його поновлення.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.
Частинами першою та другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з частиною 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Як слідує з матеріалів справи, позивач, в інтересах якого діяв адвокат, разом із позовною заявою не подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із наведенням поважних причин пропуску такого строку, у зв`язку з чим суд першої інстанції залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення вказаного недоліку шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку, з наданням належних доказів цього.
Однак, на виконання вказаної ухвали суду першої інстанції позивач, в інтересах якого діяв адвокат, подав заяву про усунення недоліків, за змістом якої наполягав, що, виходячи з дати результатів процедури досудового врегулювання та дати звернення позивача до суду з позовом, спеціальний місячний строк звернення позивач не пропустив.
Колегія суддів зазначає, що оцінку вказаним доводам представника позивача вже надано вище. Водночас заява про поновлення пропущеного строку звернення із обґрунтуванням поважності причин такого пропуску, які б могли бути оцінені судом, так і не була подана стороною позивача.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Доводи, які наводяться позивачем в апеляційній скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 по справі № 520/16002/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П`янова