ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 р. Справа № 520/3992/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/3992/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у формі ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень внаслідок поранення одержаного під час захисту Вітчизни у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року №153;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень внаслідок поранення одержаного під час захисту Вітчизни у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на пункт 4 Постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153 (далі - Постанова) установлено, що, зокрема, військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі. Також зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 не є самостійним суб`єктом військового управління в системі Міністерства оборони України, а входить до структури та вертикалі управління Військової частини НОМЕР_2 , яка є Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України. Отже, якщо нормативний акт покладає обов`язок на орган військового управління, він поширюється на систему цього органу в цілому, включаючи підпорядковані військові частини та їх військовослужбовців. З огляду на вищевикладене, вважає відмову суду неправомірною, оскільки позивач цілком відповідає умовам Постанови №153 та набув право на виплату йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, адже: 1) прийнятий на військову службу до настання 25-річного віку після набрання чинності Постанови; 2) проходив службу як особа рядового/ сержантського/ старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань , а також правоохоронних органів спеціального призначення; 3) станом на 13.02.2025:- отримав поранення (травму, контузію, каліцтво), під час захисту Вітчизни (винагорода - 1 млн).
Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що старший сержант ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 13.04.2022 на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 призваний у Збройні Сили України на період мобілізації.
У період з 01.06.2023 по 08.06.2023, з 22.06.2023 по 29.07.2023 та з 13.10.2023 по 16.10.2023, з 07.04.2024 по 08.06.2024, з 10.07.2024 по 29.08.2024, з 17.09.2024 по 20.10.2024, з 02.11.2024 по 12.11.2024, ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2025 №222/28/7/2306.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2025 №222/28/7/230 ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, а саме:
- дійсно в період з 01.06.2023 по 08.06.2023 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в Харківській області Чугуївського району Вовчанської міської територіальної громади ( АДРЕСА_1 );
- дійсно в період з 13.10.2023 по 16.10.2023 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в Донецькій області Краматорського району Констянтинівської міської територіальної громади (с. Новомаркове);
- дійсно в період з 01.06.2023 по 08.06.2023 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в Харківській області Куп`янського району Петропавлівської сільської територіальної громади (с. Ягідне);
- дійсно в період з 07.04.2024 по 08.06.2024 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в Донецькій області Бахмутського району Часовоярської міської територіальної громади (м. Часів Яр);
- дійсно в період з 10.07.2024 по 29.08.2024, з 17.09.2024 по 20.10.2024 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в Харківській області Харківського району Липецької сільської територіальної громади ( АДРЕСА_2 );
- дійсно в період з 02.11.2024 по 12.11.2024 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, перебуваючи в Запорізькій області Василівського району Степногірської селищної територіальної громади (с. Лук`янівське, с. Павлівка).
Всього брав безпосередню участь в бойових діях 209 (двісті дев`ять) днів.
16 жовтня 2023 року ОСОБА_1 отримав мінно-вибухову травму при виконанні бойового завдання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення контузії, каліцтва) від 26.10.2023 №22/28/7/785.
12 січня 2026 року представником позивача направлено до Військової частини НОМЕР_1 заяву, відповідно до якої серед іншого просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153.
Листом від 27.01.2026 № 222/28/7/787 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України під час дії воєнного стану", виплата одноразової грошової винагороди здійснюється особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Враховуючи те, що підпорядковані ГУР МО України військові частини не належать до суб`єктного складу, передбаченого пунктом 4 Постанови, виплата одноразової грошової винагороди військовослужбовцям цих військових частин не передбачена.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень внаслідок поранення одержаного під час захисту Вітчизни у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року №153, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Залишаючи без задоволення адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що військова частина НОМЕР_1 та військова частина НОМЕР_2 перебувають у підпорядкуванні розвідувального органу, правовий статус і діяльність якого визначаються Законом України «Про розвідку». Доказів включення цих військових частин до кола учасників експериментального проекту, передбаченого Постановою №153, матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Порядок).
Згідно з п. 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до абз. 2 п. 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Згідно з абз. 4 п. 4 Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Колегія суддів звертає увагу, що метою прийняття Постанови №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Мотивом визначених заходів є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби. При цьому, йдеться про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців у віці до 25 років.
Так, спірні правовідносини виникли з приводу правомірності бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі один мільйон гривень, передбаченої п. 4 постанови № 153, яка обґрунтована відповідачем твердженням про те, що зазначена постанова не регламентує порядок нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. гривень військовим частинам, які підпорядковані ГУР МО України.
Отже, вирішуючи даний спір слід визначити чи поширюється положення пункту 4 постанови №153 на військовослужбовців військових частин, підпорядкованих ГУР МО України.
Із матеріалів справи встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 є розвідувальним, структурним підрозділом, який організаційно та функціонально перебуває у підпорядкуванні Головного управління розвідки Міністерства оборони України, яке у відповідності до законодавства є одним із розвідувальних органів держави. ГУР МОУ здійснює розвідувальну діяльність у воєнній сфері, сферах оборони, військового будівництва, військово-технічній та кібербезпеки. ГУР МОУ є головним органом управління в системі воєнної розвідки і в межах повноважень у визначеному Законом України "Про розвідку" та актами Президента України порядку координує діяльність суб`єктів воєнної розвідки та залучає інші визначені суб`єкти, а в особливий період - інші складові сил оборони до виконання покладених на розвідувальний орган завдань.
Так, відповідно до пункту 18 частини 1 статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» сили оборони - Збройні Сили України, а також інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про національну безпеку України», до складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику.
Так, аналізуючи положення Закону України «Про національну безпеку України» статус військових формувань мають Збройні Сили України (ч.1 ст.16 Закону №2469 -VII), Державна спеціальна служба транспорту (ч.1 ст.17 Закону №2469 -VII), Національна гвардія України (ч. 5 ст. 18 Закону №2469 -VII), а правоохоронного органу спеціального призначення - Державна прикордонна служба України (ч. 6 ст 18 Закону №2469 -VII).
Водночас, відповідно до статті 20 Закону України «Про національну безпеку України» розвідувальні органи України відповідно до закону здійснюють розвідувальну діяльність з метою сприяння реалізації національних інтересів України та протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України у визначених законом сферах. Розвідувальні органи як суб`єкти забезпечення національної безпеки і оборони України беруть участь у формуванні і реалізації державної політики з питань національної безпеки і оборони у визначених законодавством сферах. Повноваження розвідувальних органів визначаються законодавством України; пріоритетні завдання розвідувальним органам визначаються Президентом України.
Отже, з наведеного вбачається, що законодавець прямо виокремив розвідувальні органи в окрему категорію суб`єктів сектору безпеки і оборони, поставивши їх нарівні з іншими складовими, проте не ототожнюючи їх із Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями чи правоохоронними органами спеціального призначення.
Так, розвідувальні органи виконують самостійні завдання, які відрізняються від функцій Збройних Сил України або правоохоронних органів, мають особливе нормативне регулювання своєї діяльності (Закон України «Про розвідку»), здійснюють діяльність у сфері оборони держави не як військове формування, а як спеціально уповноважений державний орган, оскільки, згідно зі статтею 1 Закону України «Про розвідку», розвідувальні органи України - це державні органи, уповноважені цим Законом здійснювати розвідувальну діяльність з метою захисту національних інтересів України від зовнішніх загроз.
Отже, розвідувальні органи, зокрема Головне управління розвідки та підпорядковані йому військові частини, мають самостійний правовий статус у системі сектору безпеки і оборони України.
Відтак, військові частини, які перебувають у підпорядкуванні ГУР МОУ, не є складовою частиною Збройних Сил України, іншими військовими формуваннями чи правоохоронними органами спеціального призначення.
У зв`язку з цим, оскільки відповідно до абз. 2 п. 4 Постанови №153 одноразова грошова винагорода у розмірі 1 млн. гривень виплачується особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, то дія зазначеної норми не поширюється на військовослужбовців військових частин, підпорядкованих Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що на час розгляду цієї справи Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.06.2026 № 768 «Про реалізацію експериментального проекту щодо запровадження додаткових мотиваційних чинників для деяких категорій військовослужбовців та поліцейських поліції особливого призначення, а також встановлення особливостей проходження військової служби за контрактом громадянами України, іноземцями та особами без громадянства у Збройних Силах, розвідувальному органі Міністерства оборони, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії, Державній прикордонній службі, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки та Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації під час воєнного стану» в якій законодавець окремо виокремив розвідувальний орган Міністерства України, що, свою чергу, на думку колегії суддів, додатково підтверджує висиновок про те, що зазначений орган не охоплювався переліком суб`єктів, визначеним постановою №153.
За наведених обставин, враховуючи нормативне регулювання спірного питання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що невиплата відповідачем позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абз. 2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України №153 не містить ознак протиправної бездіяльності.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 по справі №520/3992/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич