ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 р. Справа № 520/21566/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Фоміної Л.О.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/21566/26
за позовом ОСОБА_1
до Національного університету цивільного захисту України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;
- стягнути з Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 298 672,92 грн (двісті дев`яносто вісім тисяч шістсот сімдесят дві гривні 92 копійки).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 позовну заяву залишено без руху.
Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин;
- оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 1064,96 грн за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947; банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача [рахунок приховано]; код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу - "*;101; (код платника); судовий збір за позовом (ім`я/назва платника), Харківський окружний адміністративний суд" або
- документів, які підтверджують підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення в розрізі строків звернення до суду, та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 про повернення позову у справі № 520/21566/26 з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідачем на виконання рішення ХОАС по справі № 520/6905/25 було перераховано та сплачено позивачу заборгованість з грошового забезпечення 19.06.2026 на суму 420921,97 грн, однак, відповідна сума повинна була бути сплачена йому при звільненні 13.01.2025, у чому вбачається порушення ст. 116 КЗпП. Отже, фактично, виходячи з дати виконання названого рішення, остаточний розрахунок з позивачем проведено саме 19.06.2026. Відтак строк на звернення до суду з цим позовом розпочався з моменту проведення відповідачем з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 19.06.2026, тобто, з затримкою, а до суду позивач звернувся у строк 1 місяць, не допустивши порушення жодних строків звернення до суду, що свідчить про відсутність підстав звернення до суду з заявою про поновлення строку звернення (останній день на подання позову був 19.07.2026, припав на вихідний день, позов подано 20.07.2026 - перший робочий день). Отже, позов подано з дотриманням строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАСУ. Також, ще одною підставою залишення позову без руху було ненадання позивачем доказів сплати судового збору. Виконуючи ухвалу, надано відповідний платіжний документ.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що саме з дати звільнення позивач був обізнаний про порушення свого права (якщо факт порушення прав позивача дійсно був) і саме із цим пов`язаний перебіг строку звернення до суду із даним позовом. Позивач вже звертався до суду за захистом своїх прав на оплату праці. Звертаючись до суду з вимогами по оплаті праці позивач мав розуміти, що може мати право й на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав б заявити одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і по вимогам згідно зі ст.117 КЗпП ще при першому зверненні до суду, а не чекати винесення рішення національним судом за його позовом, набрання таким рішенням чинності та факту подальшого його виконання. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 13.01.2025, натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити ОСОБА_1 у задоволені апеляційної скарги в повному обсязі, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 року залишити без змін.
Відповідно до ст. 294, ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла таких висновків.
Судом встановлено такі обставини справи.
ОСОБА_1 проходив службу в Національному університеті цивільного захисту України до 13.01.2025.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 № 520/6905/25 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Національного університет цивільного захисту України (вул. Онопрієнко, буд. 8, м. Черкаси, Черкаський р-н, Черкаська обл., 18034, код ЄДРПОУ 08571363) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії із збереженням відсотковості показників надбавки за особливості проходження служби та премії та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2026 апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України залишено без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у справі № 520/6905/25 залишено без змін.
19.06.2026 відповідачем на виконання рішення суду у справі № 520/6905/25 було перераховано та сплачено позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.05.2023 у розмірі 420 921,97 грн.
Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 23.06.2026, в якому просив, зокрема, надати інформацію чи буде здійснено ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 13.01.2025 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.
Відповіді на зазначений адвокатський запит матеріали справи не містять.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 позовну заяву залишено без руху.
Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин;
- оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 1064,96 грн за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947; банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача [рахунок приховано]; код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу - "*;101; (код платника); судовий збір за позовом (ім`я/назва платника), Харківський окружний адміністративний суд" або
- документів, які підтверджують підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону.
23.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представник позивач подав до Харківського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків, до якої долучив докази сплати судового збору. Також в поданій заяві вказав, що відповідачем на виконання рішення ХОАС по справі № 520/6905/25 було перераховано та сплачено позивачу заборгованість з грошового забезпечення 19.06.2026 на суму 420921,97 грн, однак, відповідна сума повинна була бути сплачена йому при звільненні 13.01.2025, у чому вбачається порушення ст.116 КЗпП. Отже, фактично, виходячи з дати виконання названого рішення, остаточний розрахунок з позивачем проведено саме 19.06.2026. Таким чином, строк звернення до суду почав свій відлік з 19.06.2026 - з моментом проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні позивача, що свідчить про порушення відповідачем ст. 116 КЗпП і за що передбачена відповідальність за ст. 117 КЗпП. Отже, порушене право позивача виникло 19.06.2026, коли відповідач провів остаточний розрахунок без нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а до суду позивач звернувся у строк 1 місяць, не допустивши порушення жодних строків звернення до суду, що свідчить про відсутність підстав звернення до суду із заявою про поновлення строку звернення.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивач вже звертався до суду за захистом своїх прав на оплату праці. Суд зазначив, що не одночасне заявлення вимог по оплаті праці, в тому числі, й при звільнені, штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із роботодавця (в контексті ст. 117 КЗпПУ) і в цьому разі може розглядатися як зловживання правами. На переконання суду позивач мав розуміти, що він, звертаючись до суду з вимогами по оплаті праці може мати право й на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав б заявити одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і по вимогам згідно зі ст. 117 КЗпПУ ще при першому зверненні до суду, а не чекати винесення рішення національним судом за його позовом, набрання таким рішенням чинності та факту подальшого його виконання. Тому суд не прийняв доводи позивача про те, що строк звернення до суду розпочинається з моменту виплати позивачу відповідачем частини суми по оплаті його праці за рішенням суду. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 13.01.2025, натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.
За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Предметом спору у цій справі є стягнення на користь позивач середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 (у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу), серед іншого, зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).
КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Отже, строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, тобто становить один місяць, який обраховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20, постанові Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 160/914/23.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що відповідачем на виконання рішення ХОАС по справі № 520/6905/25 було перераховано та сплачено позивачу заборгованість з грошового забезпечення 19.06.2026 на суму 420921,97 грн. Отже, фактично, виходячи з дати виконання названого рішення, остаточний розрахунок з позивачем проведено саме 19.06.2026. Відтак строк на звернення до суду з цим позовом розпочався з моменту проведення відповідачем з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 19.06.2026, тобто, з затримкою, а до суду позивач звернувся у строк 1 місяць, не допустивши порушення жодних строків звернення до суду, що свідчить про відсутність підстав звернення до суду з заявою про поновлення строку звернення (останній день на подання позову був 19.07.2026, припав на вихідний день, позов подано 20.07.2026 - перший робочий день). Отже, позов подано з дотриманням строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАСУ. Також, ще одною підставою залишення позову без руху було ненадання позивачем доказів сплати судового збору. Виконуючи ухвалу, надано відповідний платіжний документ.
Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу у відповідача і був звільнений у січні 2025 року.
Не погоджуючись з повнотою виплати йому грошового забезпечення, ОСОБА_1 звертався до суду з відповідним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 № 520/6905/25 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Національного університет цивільного захисту України (вул. Онопрієнко, буд. 8, м. Черкаси, Черкаський р-н, Черкаська обл., 18034, код ЄДРПОУ 08571363) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії із збереженням відсотковості показників надбавки за особливості проходження служби та премії та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2026 апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України залишено без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у справі № 520/6905/25 залишено без змін.
19.06.2026 відповідачем на виконання рішення суду у справі № 520/6905/25 було перераховано та сплачено позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.05.2023 у розмірі 420 921,97 грн.
Водночас, оскільки відповідачем 19.06.2026 не було сплачено на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (в порядку статті 117 КЗпП України), позивач 20.07.2026 звернувся до суду з цим позовом.
Колегія суддів зазначає, що середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
При цьому, перебіг строку на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 та постанові Верховного Суду від 12.03.2026 у справі № 420/9470/25.
Отже, у разі існування спору щодо сум, які підлягали виплаті працівнику в момент звільнення, для встановлення відповідальності роботодавця, яка передбачена ст. 117 КЗпП України, визначальним також є факт проведення остаточного розрахунку.
Відтак, за обставинами цієї справи остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення суду у справі № 520/6905/25 був проведений 19.06.2026, а позивач звернувся до суду з позовом 20.07.2026 (19.07.2026 - вихідний).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що після отримання ОСОБА_1 виплат на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у справі № 520/6905/25, а саме 19.06.2026, позивач в межах місячного строку, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України, звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто без пропуску процесуального строку.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у січні 2025 року, в той час як позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив, є помилковим, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.
Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Згідно із ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 294, 308, 311, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року по справі № 520/21566/26 - скасувати.
Справу № 520/21566/26 за позовом ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Л.О. Фоміна
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко