ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
05 жовтня 2026 року м. Дніпро справа № 340/188/26
(суддя Сагун А.В., м. Кропивницький)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі №340/188/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 15 січня 2026 року звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , згідно з яким, просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати позивачеві одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану";
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил".
Позов обґрунтовано тим, що дії відповідача щодо відмови виплати позивачеві одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень є протиправними. Позивач проходить військову службу за контрактом під час воєнного стану. Він відповідає усім критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України № 153 та окремим дорученням Міністра оборони України №5601/уд, зокрема щодо віку, статусу військовослужбовця та безпосередньої участі у бойових діях строком понад шість місяців.
Відмова у виплаті винагороди є протиправною, оскільки ґрунтується на посиланні на судимість, яка станом на момент звернення була погашена, а отже, відповідно до вимог кримінального законодавства, позивач вважається таким, що не має судимості. Крім того, позивач вказує на неправильне застосування відповідачем положень Постанови № 153 у редакції після внесення змін, а також на протиправну бездіяльність щодо самостійного збору необхідних документів для призначення винагороди.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено .
Рішення суду мотивовано тим, що згідно статті 89 КК України після закінчення встановлених законом строків особа вважається такою, що не має судимості, а правові наслідки судимості припиняються. Водночас спірні правовідносини у цій справі регулюються спеціальними положеннями підзаконного нормативно-правового акта, який пов`язує право на отримання одноразової грошової винагороди не зі станом судимості, а з фактом притягнення особи до кримінальної відповідальності. Отже, припинення судимості не впливає на застосування передбачених Постановою №153 обмежень щодо виплати такої винагороди.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про те, що він відноситься до категорії військовослужбовців, зазначених в абзаці четвертому пункту 4 Постанови №153, тобто є військовослужбовцем, який отримав поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Вітчизни, відтак, обмеження, встановлене абзацом п`ятим п. 4 Постанови №153 не розповсюджується на нього, оскільки Постанова №153 прямо не передбачає позбавлення права на отримання винагороди військовослужбовців, зазначених абзацом четвертим пункту 4 згаданої постанови.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач просить у її задоволені відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 (а.с.9-11).
Відповідно до записів у військовому квитку, позивач розпочав військову службу за контрактом 08.03.2022, тобто вже під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX.
Також підтверджено, що позивач належить до осіб сержантського складу та на момент початку служби не досяг 25-річного віку.
Відповідно до наданих довідок про обставини травм №16079 від 01.08.2023, №8382 від 20.05.2023, довідки військово-лікарської комісії № 2057/1 від 23.02.2024 та первинних медичних документів, позивач неодноразово отримував поранення під час участі у бойових діях (а.с.11зв.-15).
Як зазначено у позові, 14.11.2025 позивачем через АТ "Укрпошта" подано рапорт до Генерального штабу Збройних Сил України щодо виплати йому винагороди, передбаченої Постановою № 153 та Окремим дорученням Міністра оборони України № 5601/уд.
За результатами розгляду рапорту від 13.11.2025 листом військової частини НОМЕР_1 №1776/1/22870 від 25.11.2025 позивачу було повідомлено про здійснення заходів щодо перевірки підстав для виплати йому спірної винагороди (а.с.15зв.-16).
Адвокатським запитом від 17.12.2025 було ініційовано отримання інформації щодо результатів розгляду рапорту.
Листом військової частини НОМЕР_1 № 1776/1/49 від 02.01.2026 адвокату повідомлено, що позивачу відмовлено у виплаті винагороди з підстав притягнення його до кримінальної відповідальності (а.с.16зв.-17).
Встановлено, що згідно з пунктом 235 Додатку до листа Департаменту інформатизації МВС України №20456/16-2025 від 06.06.2025 (а.с.31-52), позивач вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.08.2023 засуджений за ч. 4 ст. 358 КК України до штрафу в розмірі 850 грн, який набрав законної сили 28.09.2023.
Протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі - Постанова № 153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок).
Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) було установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.
В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153" від 01 квітня 2025 року № 387, якою розширено коло учасників вказаного експериментального проекту та, серед іншого, підпункт 1 пункту 3 Постанови № 153 було викладено в наступній редакції: "1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.".
Також, пунктом 4 Постанови №153 (в редакції на час її прийняття) було установлено, що:
особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Отже, згідно з абзацом 5 пункту 4 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) було установлено, що підставою для невиплати відповідної винагороди є саме сукупність порушень, зокрема притягнення військовослужбовця два або більше разів до кримінальної відповідальності та/або адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, за умови, що такі стягнення враховуються при оцінці стану дисципліни та строк їх дії не закінчився.
В подальшому постановами Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153" від 01 квітня 2025 року № 387 та від 30 липня 2025 року № 942 було внесено зміни, зокрема, у пункт 4 Постанови № 153.
Відповідно до абзаців 2-9 пункту 4 Постанови № 153 (в редакції з урахуванням вищенаведених змін) установлено, що:
громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант";
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
З аналізу пункту 4 Постанови № 153 у чинній редакції вбачається, що право на отримання зазначеної винагороди мають визначені категорії військовослужбовців, які одночасно відповідають сукупності встановлених критеріїв, зокрема щодо віку на момент вступу на службу, проходження військової служби під час воєнного стану та безпосередньої участі у бойових діях протягом визначеного строку.
Судом встановлено, що позивач проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , належить до сержантського складу, був прийнятий на військову службу під час дії воєнного стану у віці до 25 років та брав безпосередню участь у бойових діях строком понад шість місяців, що не заперечується відповідачем. Відтак, позивач відповідає базовим умовам, визначеним абзацами другим і третім пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, для набуття права на спірну винагороду.
Проте, пункт 4 Постанови №153 містить не лише умови набуття права на відповідну виплату, а й вичерпний перелік підстав, за наявності яких така винагорода не виплачується. Зокрема, згідно з абзацем 5 цього пункту (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 30.07.2025 №942), винагорода не виплачується військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності.
Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.08.2023, який набрав законної сили 28.09.2023, позивача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, та призначено покарання у виді штрафу. Отже, факт притягнення позивача до кримінальної відповідальності є встановленим і підтверджується належними та допустимими доказами.
Щодо доводів позивача про те, що станом на момент звернення із рапортом судимість позивача була погашена, слід зазначити наступне.
Згідно статті 89 КК України після закінчення встановлених законом строків особа вважається такою, що не має судимості, а правові наслідки судимості припиняються. Водночас спірні правовідносини у цій справі регулюються спеціальними положеннями підзаконного нормативно-правового акта, який пов`язує право на отримання одноразової грошової винагороди не зі станом судимості, а з фактом притягнення особи до кримінальної відповідальності. Отже, припинення судимості не впливає на застосування передбачених Постановою №153 обмежень щодо виплати такої винагороди.
Системний аналіз абзацу 5 пункту 4 Постанови №153 у чинній редакції дає підстави для висновку, що Урядом як юридично значущий факт визначено саме "притягнення до кримінальної відповідальності". Вказане формулювання застосовано у минулому часі ("притягувалися") та не містить будь-яких застережень щодо стану судимості на певний момент, її погашення чи зняття. Відтак, для застосування цієї норми вирішальним є сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності у минулому, незалежно від подальших кримінально-правових наслідків.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання скаржника, в якості підстави для встановлення за ним права на отримання спірної винагороди на положення абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 з вказівкою на те, що військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі, оскільки це не відміняє положення Постанови № 153 про те, що винагорода не виплачується військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності.
Абз. 4 п.4 постанови Кабінету Міністрів України №153 стосується умови щодо участі у бойових діях та не звільняє військовослужбовця від виконання всіх інших умов, що визначені у абз. 2 та аб.5 п. 4 постанови №153 та є обов`язковими для отримання виплати одноразової грошової винагороди.
З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сам факт притягнення позивача до кримінальної відповідальності є самостійною та достатньою підставою для відмови у виплаті йому винагороди, передбаченої Постановою №153.
Отже підстави для задоволення позову відсутні.
Щодо доводів позивач які викладені в апеляційній скарзі та фактично зводяться до незгоди з судовим рішенням, слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.
За наведених фактичних обставин та правового врегулювання спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі №340/188/26- без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов