П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/1388/26
Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Бабенко Д.А.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:20.07.2026р.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук`янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України у Львівській області, ГУПФ України в Одеській області про:
- визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України у Львівській області №156050030707 від 06 січня 2026 року про відмову в призначенні пенсії;
- зобов`язання ГУПФ України в Одеській області при призначенні пенсії врахувати трудову книжку ОСОБА_1 серія трудової книжки НОМЕР_1 ;
- зобов`язання ГУПФ України в Одеській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з моменту досягнення пенсійного віку, а саме з 24 листопада 2025 року довічно.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що вона звернулась 01 січня 2026 із заявою про призначення пенсії до ГУПФ України в Одеській області. Представник позивача зазначає, що 06 січня 2026 ГУПФ України у Львівській області прийнято рішення №156050030707 про відмову в призначенні, у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу. За твердженням представника позивача, відповідно до оскаржуваного рішення, страховий стаж позивача становить 27 років 04 місяця 18 днів. На переконання представника позивача, рішення ГУПФ України у Львівській області від 06 січня 2026 №156050030707 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та порушує право позивача на отримання пенсії за віком.
Відповідач - ГУПФ України в Одеській області позов не визнав, вказуючи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 січня 2026 звернулась до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV). Представник ГУПФ України в Одеській області вказує, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка трудової не завірено печаткою підприємства. На переконання представника ГУПФ України в Одеській області, з наведеного вбачається, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Відповідач - ГУПФ України у Львівській області позов не визнав, вказуючи, що за результатом розгляду поданих документів, до страхового стажу позивача не зараховано періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка трудової не завірено печаткою підприємства. На переконання представника ГУПФ України у Львівській області, дії ГУПФ України у Львівській області є правомірними та такими, що ґрунтуються на законах України, а відтак вимог позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ГУПФ України у Львівській області , ГУПФ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ України у Львівській області від 06 січня 2026 року №156050030707 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов`язано ГУПФ України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 01 січня 2026 відповідно до Закону №1058-IV, з урахуванням періодів трудової діяльності ОСОБА_1 згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 07 травня 1986 року та висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ГУПФ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064,96 грн.
В апеляційній скарзі ГУПФ України у Львівській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідно до ст. 26 Закону №1058-ІV необхідний страховий стаж становить 32 роки. ОСОБА_1 01 січня 2026 року звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії відповідно до Закону №1058-ІV. Вік заявника на момент звернення становив 60 років 01 місяць 07 днів. Страховий стаж склав 27 років 04 місяці 18 днів. За результатом розгляду, поданих документів, до страхового стажу не зараховано: - періоди згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки титульна сторінка трудової не завірено печаткою підприємства. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи видані на підставі первинних документів.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України у Львівській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
01 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до ГУПФ України в Одеській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії.
Разом із заявою про призначення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 надано до ГУПФ України в Одеській області, зокрема копію трудової книжки від 07 травня 1986 року серії НОМЕР_1 .
За принципом екстериторіальності, заяву ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії розглянуто ГУПФ України у Львівській області.
За результатом розгляду поданої заяви та документів, ГУПФ України у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 06 січня 2026 року №156050030707.
В обґрунтування прийнятого рішення зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка трудової книжки не завірена печаткою підприємства. Страховий стаж з 09 березня 2006 року зараховано згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Також в оскаржуваному рішенні визначено страховий стаж позивача: 27 років 04 місяці 18 днів.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тож вказані відповідачем обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності позивача. Тому зазначені відповідачем недоліки, як-то відсутність печатки на титульній сторінці, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів трудової діяльності позивача згідно із трудовою книжкою від 07 травня 1986 року серії НОМЕР_1 до страхового стажу, що враховується при призначенні пенсії.
За таких обставин, рішення ГУПФ України у Львівській області про відмову в призначенні пенсії від 06 січня 2026 року №156050030707 є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19, ст.46, п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно ч.ч.1, 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком досяг 60 років. Таким чином, для призначення пенсії позивачу необхідно мати 31 рік страхового стажу. Саме відсутність 31 року страхового стажу стала підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-VI, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно п.п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів вказує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.
Як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваним рішенням ГУПФ України у Львівській області №156050030707 від 06 січня 2026 року. В якості підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу в повному обсязі періодів роботи позивача, ГУПФ України у Львівській області в оскаржуваному рішенні зазначило, що періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 не підлягають зарахуванню, оскільки титульна сторінка не завірена печаткою.
Із титульної сторінки трудової книжки вбачається, що вона заповнена в 1986 році на ім`я " ОСОБА_2 " (мовою оригіналу), що цілком відповідає імені позивача згідно з паспортом громадянина України, також містяться відомості щодо професії, підписи власника та особи, відповідальної за видачу трудової книжки.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності позивача. Тому зазначені відповідачем недоліки, як-то відсутність печатки на титульній сторінці, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів трудової діяльності позивача згідно із трудовою книжкою від 07 травня 1986 року серії НОМЕР_1 до страхового стажу, що враховується при призначенні пенсії.
Колегія суддів зазначає, що на момент заповнення трудової книжки позивача вперше, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162 ).
Відповідно п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.
Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів вказує, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника.
Натомість, згідно з приписами Інструкцій №162 та №58 трудова книжка заповнюється відповідальним працівником підприємства, а не особисто робітником (у цьому випадку позивачем), записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні періодів роботи до її загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем з певними недоліками, відсутня.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
Колегія суддів зазначає, що окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки, а також ведення іншої первинної документації (як-от, неповне зазначення відомостей про особу, перекручення даних про особу чи неправильне написання відомостей про особу) не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відтак, на переконання суду, виявлені територіальним органом Пенсійного фонду України недоліки у зазначенні відомостей про особу, що не відповідає паспортним даним, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи тощо), не є підставою для не зарахування спірних періодів до стажу її роботи.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно із ч.1 ст. 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до Порядку №22-1 органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 установлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується з ч.1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що за загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.
За таких обставин рішення ГУПФ України у Львівській області №156050030707 від 06 січня 2026 року, щодо відмови у призначенні пенсії є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук`янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.