ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Львів Справа № 260/4176/26 пров. № А/857/39879/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участю секретаря Березюка Д.О.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційними скаргами Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції та ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року (ухвалене головуючим - суддею Маєцькою Н.Д. у м. Ужгород) у справі № 260/4176/26 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ Гусєва О.О. про накладення штрафу від 02.06.2026 у розмірі 5100 грн у виконавчому провадженні № 78753620.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що після набрання рішенням суду у вищевказаній справі законної сили, таке виконано в добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження, а саме, здійснено з 01.02.2020 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ про накладення штрафу від 02.06.2026 року у розмірі 5100,00 грн у виконавчому провадженні № 78753620.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржили відповідача та ОСОБА_1 , у апеляційних скаргах покликаються на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просять рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Зокрема в апеляційних скаргах зазначають, що встановлена судом обставина «відсутності поважних причин» (у контексті бюджетного фінансування) не спростовує обґрунтованості постанови державного виконавця, яка, зі змісту самої постанови, ґрунтується саме на невиконанні вимоги рішення суду про зняття обмеження максимального розміру пенсії, що не залежить від бюджетного фінансування.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 в адміністративній справі № 260/3075/25, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.
11.07.2025 Закарпатським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист в справі № 260/3075/25 про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.
12.08.2025 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ відкрито виконавче провадження ВП № 78753620 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 11.07.2025 у справі № 260/3075/25.
На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження позивач надіслав лист від 19.08.2025, в якому повідомив, що стягувачу виконано перерахунок пенсії в добровільному порядку, згідно рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/3075/25. З 01.08.2025 виплата пенсії стягувачу здійснюється з урахуваннями вищенаведеного судового рішення. Нарахована різниця в пенсії за минулий час в розмірі 1191,35 грн. за період з 01.02.2020 по 30.06.2020 облікована в електронній пенсійній справі стягувача та буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
02.06.2026 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського МРУ МЮ винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн у ВП № 78753620 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії.
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів ст. 129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 1 ст. 18 наведеного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п.п. 1, 16 ч. 2 ст. 18 згаданого Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» установлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»).
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.
Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження» Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 02.06.2026 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського МРУ МЮ винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. у ВП № 78753620 за невиконання без поважних причин.
Обґрунтовуючи поважність причин невиконання рішення суду, позивач вказує, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом.
Пп. 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, передбачено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі Порядок).
Пунктами 4-8 Порядку встановлено, що видатки на виплату нарахованих пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за рішеннями суду за минулий час (тобто за період, визначений за рішеннями суду, які набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких визначено зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити нарахування/перерахунок/виплату сум пенсії, доплат, надбавок тощо до пенсії, довічного грошового утримання суддям у відставці, за час, що передує даті набрання законної сили такими рішеннями суду) та перерахованих пенсій за такими рішеннями суду здійснюються за окремими напрямами, передбаченими в бюджеті Пенсійного фонду України на таку мету, за джерелами виплати відповідних сум, визначених законодавством.
Виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.
Видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата.
Для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.
Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку.
Таким чином, виплати нарахованих на виконання судових рішень пенсій можуть бути здійснені відповідачем виключно за рахунок коштів Пенсійного Фонду України та інших джерел, визначених законодавством у встановлений Порядком спосіб та черговість. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.
Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно із усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі №373/436/17, від 15.05.2020 у справі №812/1813/18, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі №821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
Застосовуючи наведені норми права до спірних правовідносин, суд виходить з того, що сам по собі факт невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк не є достатньою та безумовною підставою для накладення на боржника штрафу.
Обов`язковою умовою застосування штрафу відповідно до статей 63, 75 Закону №1404-VIII є встановлення державним виконавцем того, що рішення суду не виконано саме без поважних причин.
Отже, невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Відтак, часткове невиконання судового рішення, на думку суду, відбулось з незалежних від позивача причин, які є поважними у розумінні статей 63, 75, Закону України № 1404, що виключає можливість накладення штрафу на боржника.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правильно виснував, що постанова про накладення штрафу від 02.06.2026 ВП № 78753620 за невиконання рішення суду є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційних скарг не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 260/4176/26 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року