ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 300/1524/26 пров. № А/857/23807/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі №300/1524/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-
суддя в 1-й інстанції - Гомельчук С. В.,
дата ухвалення судового рішення - 13 квітня 2026 року,
місце ухвалення судового рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту судового рішення - не зазначено,
в с т а н о в и в:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, в якому, з урахуванням заяви позивача щодо уточнення (конкретизації) вимоги зобов`язального характеру, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача по ухиленню від невідкладної адміністративної процедури розгляду скарги і клопотання позивача від 13 березня 2026 року на протиправну поведінку представника - адвоката Глинської І.П.; зобов`язати відповідача замінити адвоката Глинську І.П., як представника потерпілого ОСОБА_1 та стягнути моральну шкоду у сумі 35000 євро.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року позовну заяву в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у сумі 35000 Євро повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про те, що суд в ухвалі від 13 квітня 2025 року не врахував правових висновків Верховного Суду у постанові від 31.08.23, справа №990/114/23, в якій зазначено, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин наявності або відсутності доказів. Ці обставини можуть вирішуватися на інших стадіях. Такі обставини не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви та просить скасувати оскаржувану ухвалу, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)) частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач станом на день постановлення ухвали (13 квітня 2026 року) недоліки позовної заяви в частині надання до суду обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди не усунув, а тому наявні підстави для повернення позовної заяви в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у сумі 35000 Євро.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Стаття 5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
За змістом ч.1 ст.45 КАС України також передбачає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно зі ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування; позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Водночас, приписами статей 160, 161, 172 КАС України обов`язкові вимоги до форми і змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, а також правила об`єднання в одній позовній заяві декількох позовних вимог.
Умовами прийнятності позовної заяви до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 160, 161, 172 КАС України, а також дотриманні визначених статтею 122 КАС України строків звернення до суду, обов`язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору та, у разі пропуску строку звернення до суду, подання відповідного клопотання про його поновлення, доказів поважності причин його пропуску.
Таким чином, право на судовий захист не є абсолютним. Законодавством встановлені вимоги, які мають бути дотримані особою, яка звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Відповідно до п.3 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
Отже, заявляючи вимогу про відшкодування відповідачем моральної шкоди в сумі 35000 євро, позивач не навів обґрунтований розрахунок цієї суми, про яку заявлено у позовних вимогах, що не відповідає п.3 ч.5 ст.160 КАС України.
Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Верховний Суд у численних рішеннях виклав правовий висновок про необхідність надання позивачами обґрунтованого розрахунку шкоди, заявленої до відшкодування (у тому числі моральної), та залишення позовних заяв без руху у випадку невиконання позивачами такого обов`язку.
Зокрема, такий висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №140/10792/21, від 18.10.2021 у справі №420/15949/21, від 19.11.2020 у справі №9901/360/20 (правомірність якого підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021), від 11.11.2020 у справі №9901/352/20, від 03.11.2020 у справі №9901/345/20, від 27.10.2020 у справі №9901/189/20, від 26.10.2020 у справі №9901/313/20.
До того ж, у пунктах 28, 29 постанови від 03.03.2021 у справі №640/6853/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 95277958) Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку заявленої до відшкодування моральної шкоди свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам ст.160 КАС України (зокрема, п.3 ч.5 цієї статті), що є підставою для залишення позовної заяви без руху, а неусунення відповідного недоліку тягне за собою правовий наслідок у вигляді повернення позовної заяви позивачу.
Правовий висновок аналогічного змісту викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2021 у справі №9901/360/20.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача по ухиленню від невідкладної адміністративної процедури розгляду скарги і клопотання позивача від 13 березня 2026 року на протиправну поведінку представника - адвоката Глинської І.П.; зобов`язання відповідача замінити адвоката Глинську І.П., як представника потерпілого ОСОБА_1 та стягнути моральну шкоду у сумі 35000 Євро.
Ухвалою суду від 30 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення вказаних у ній недоліків, шляхом подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду:
- обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди;
- належним чином засвідченої копії довідки внутрішньо переміщеної особи або інших документів, що підтверджують його зареєстроване місце проживання на час подання позову до суду
- документа про сплату судового збору у розмірі 19302,40 грн або доказів наявності підстав звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до матеріалів справи, копію ухвали суду про залишення позову без руху від 30 березня 2026 року позивач отримав 31 березня 2026 року, що підтверджується розпискою про отримання судового рішення (аркуш відокремлених матеріалів оскаржуваної ухвали - 24).
Так, у встановлений судом строк позивачем подано до суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб- платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2025 року по грудень 2025 року, копію довідки від 08 серпня 2022 року №1319-7001407823 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а також позивачем долучено копії квитанцій та витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань.
Разом з тим, ОСОБА_1 не виконано ухвалу суду від 30 березня 2026 року в частині надання до суду обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди.
При цьому, колегія суддів не може залишити поза увагою покликання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 31 серпня 2023 року у справі №990/114/23 та вважає необхідним зазначити наступне.
Так, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи положення статті 160 КАС України у справі №990/114/23, зауважила на тому, що вони не конкретизують вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем у довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті. За висновком Великої Палати суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній справі встановила, що у позовній заяві містився розрахунок суми, що стягується (щодо матеріальної шкоди та моральної шкоди), із зазначенням номерів та дат квитанцій, чеків, дат та сум платежів тощо. Також позивач наводив обґрунтування шкоди, заподіяної бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і в заяві, яка була надана на усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду. Крім того, позивач додав до заяви докази, які він вважав за необхідне надати суду.
За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без руху, а в подальшому повертаючи позовну заяву, не врахував приписи статті 160 КАС України і фактично вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Разом з тим, наведені позивачем витяги з цієї постанови Великої Палати Верховного Суду стосуються висновків дотримання судом першої інстанції положень статті 160 КАС України за результатами оцінки матеріалів справи №990/114/23, зокрема змісту позовної заяви та поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог доказів, тобто ці висновки зроблені виходячи з установленого факту відповідності позовних вимог приписам статті 160 КАС України.
Натомість за наслідком дослідження матеріалів цієї справи судом першої інстанцій встановлено, що позивач у позовній заяві обґрунтування розрахунку заявленої ним суми відшкодування моральної шкоди не навів та відповідних доказів не подав, що мало наслідком залишення позовної заяви в цій частині позовних вимог без руху з метою надання можливості позивачу усунути встановлені судом недоліки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі №380/13599/23.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правовідносини, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №990/114/23, та спірні правовідносини не є однаковими, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у сумі 35000 Євро.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав про повернення позовної заяви у частині позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.122, 123, 242, 243, 246, 250, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі №300/1524/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.