ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 442/3419/26 пров. № А/857/46675/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Глазька С.М., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2026 року, ухвалене суддею Равлінка Р.Г. у м.Жидачів у справі № 442/3419/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Жидачівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі,
ВСТАНОВИВ:
04 травня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду через представника з позовом до відповідача - Департаменту патрульної поліції, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Жидачівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просив скасувати постанову серії 5АВ №11255532 від 03.07.2025 про накладення адміністративного стягнення, а справу - закрити.
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2026 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. При ухвалені рішення судом неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, висновки викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, а тому просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що припинення права власності на транспортний засіб автоматично не звільняє особу від статусу суб`єкта відповідальності у розумінні статті 14-2 КУпАП, відповідно до імперативних вимог якої адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, несе особа, за якою зареєстровано транспортний засіб у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів. Вказує, що станом на дату фіксації правопорушення автомобіль «Volkswagen Golf» (д.н.з. НОМЕР_1 ) був зареєстрований у Реєстрі МВС за ОСОБА_2 . Зазначає, що позивач не надав суду жодних доказів дотримання ним умов звільнення від адміністративної відповідальності, не вчинення ж таких обов`язкових дій, передбачених ст. 279-3 КУпАП, не дає правових підстав для звільнення позивача від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, що постановою серії 5АВ №11255532 від 03.07.2025, позивача, як власника транспортного засобу, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП: накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн за те, що 03.07.2025 о 17 год 16 хв, за адресою м. Черкаси, вул.Благовісна, 46/7, керуючи транспортним засобом «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 58 км/год, чим порушив пункт 12.9 (б) Правил дорожнього руху України.
Вважаючи постанову серії 5АВ №11255532 від 03.07.2025 протиправною, позивач звернувся до суду з вимогами про її скасування.
Доводи позовної заяви зводяться до того, що позивач не керував транспортним засобом та не мав можливості вчинити зазначене адміністративне правопорушення, оскільки є засудженою особою, відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, початок строку відбування покарання - 15.02.2024, кінець строку - 15.02.2030.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Враховуючи вищенаведені приписи законодавства щодо збирання доказів, обов`язок доказування правомірності складання постанови про адміністративне правопорушення, наявності в діях особи складу правопорушення покладається законом на відповідача.
Правове регулювання оскаржуваних правовідносин здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353, Правил дорожнього руху, затвердженими постановою Кабміну Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до диспозиції ч. 4 ст. 122 КУпАП адміністративним правопорушенням є перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину.
Згідно з приміткою до цієї статті, суб`єктом правопорушення є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою-третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Статтею 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні, на момент запиту, відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Нормами статті 279-3 КУпАП регламентовано порядок звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).
Так, згідно зі статтею 279-3 КУпАП відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
Аналогічну норму щодо звернення до уповноваженого органу у 20-денний строк особи, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, містить також розділ III «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі», затвердженої наказом МВС № 13 від 13 січня 2020 року.
Статтею 346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється, зокрема, у разі конфіскації майна.
За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Отже, після конфіскації майна (транспортного засобу) колишній власник втрачає усі правомочності власника щодо цього майна і таке майно переходить у власність держави.
Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі - Порядок № 1388), визначає механізм державної реєстрації транспортних засобів та перелік документів, необхідних для її здійснення.
Відповідно до пункту 8 зазначеного Порядку документом, що підтверджує правомірність набуття транспортного засобу, є, зокрема, рішення про безоплатну передачу конфіскованого майна, винесене комісією, утвореною відповідно до пункту 11 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 №985.
Таким чином, Порядок № 1388 безпосередньо визнає рішення комісії про передачу конфіскованого майна належною та достатньою правовою підставою для набуття транспортного засобу особою, якій його передано.
Пунктом 11 Порядку № 1388 визначено, що державна реєстрація конфіскованих транспортних засобів проводиться на підставі рішення суду про конфіскацію та рішення Кабінету Міністрів України або комісії про передачу такого транспортного засобу.
Положення Порядку № 1388 покладають обов`язок щодо державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу на особу, яка набула транспортний засіб та звертається для проведення відповідної реєстраційної дії. Після конфіскації транспортного засобу колишній власник не має правових підстав для здійснення його державної реєстрації чи перереєстрації, оскільки втрачає право власності на нього та будь-які повноваження щодо розпорядження таким майном.
Судом встановлено, що за вироком Залізничного районного суду від 30 жовтня 2024 року, який набрав законної сили 29.01.2025, автомобіль «Volkswagen Golf» ( НОМЕР_1 ), який належав позивачу на праві власності та був за ним зареєстрований, конфісковано в дохід держави.
Надалі постановою державного виконавця від 05.06.2025 встановлено факт передачі цього транспортного засобу військовій частині НОМЕР_2 .
Отже, станом на дату вчинення адміністративного правопорушення (03.07.2025) цей автомобіль вже вибув із володіння позивача та був переданий іншому суб`єкту у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відтак, оскільки внаслідок процедури конфіскації позивач втратив право власності на відповідне майно та, як наслідок, усі правомочності власника щодо такого майна (право володіння, користування та розпорядження), і за обставинами справи фактично та юридично він був позбавлений будь-якої можливості володіти, користуватися або розпоряджатися спірним транспортним засобом задовго до вчинення адміністративного правопорушення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивач не може нести відповідальність за подальшу експлуатацію цього автомобіля, зокрема, за порушення правил дорожнього руху, якого він очевидно не вчиняв та не міг вчинити.
При цьому суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача про те, що позивач був зобов`язаний визначити належного користувача транспортного засобу, внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру транспортних засобів або скористатися механізмом звільнення від відповідальності, передбаченим статтею 279-3 КУпАП.
Зазначені доводи ґрунтуються на твердженні, що на момент вчинення правопорушення позивач залишався власником транспортного засобу та зберігав щодо нього права й обов`язки власника. Однак такі твердження спростовуються дослідженими судом доказами, які підтверджують припинення права власності позивача на автомобіль у зв`язку з його конфіскацією та подальшою передачею військовій частині.
Ба більше, після конфіскації транспортного засобу позивач був позбавлений не лише фактичної можливості користуватися ним, а й правових підстав для вчинення будь-яких дій, пов`язаних із визначенням належного користувача, державною реєстрацією чи перереєстрацією такого транспортного засобу. Обов`язок щодо здійснення відповідних реєстраційних дій після набуття транспортного засобу покладається на особу, яка його набула, а не на особу, право власності якої припинилося.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що сам по собі факт того, що відомості про нового власника або користувача транспортного засобу не були своєчасно відображені у відповідному державному реєстрі, не може покладати на позивача негативні наслідки та створювати для нього обов`язок нести адміністративну відповідальність за дії, пов`язані з використанням майна, яке на момент вчинення правопорушення вже не перебувало у його власності.
Фактично позиція відповідача зводиться до того, що особа повинна нести адміністративну відповідальність за використання транспортного засобу після того, як право власності на нього припинилося внаслідок конфіскації за вироком суду та майно було передано іншому суб`єкту. Такий підхід суперечить як встановленим судом фактичним обставинам справи, так і правовій природі інституту права власності та конфіскації майна.
Крім того, колегія суддів не бере до уваги покликання скаржника на те, що у спірній ситуації посадові особи Департаменту патрульної поліції діяли відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки правомірно керувалися відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, згідно з якими транспортний засіб був зареєстрований за позивачем.
У зв`язку з оскарженням постанови у справі про адміністративне правопорушення до суду, суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність низці критеріїв, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України, та ухвалює судове рішення на засадах принципу верховенства права, справедливості та виходячи із завдань адміністративного судочинства.
Оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Таким чином, на підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, про те, що відповідачем у встановленому законом порядку не доведено факт вчинення саме позивачем інкримінованого йому правопорушення, а тому належним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії 5АВ №11255532 від 03.07.2025 із закриттям справи, що відповідає положенням ч.3 ст.286 КАС України.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, яке скасуванню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог скаржника та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Враховуючи положення статей 286 та 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2026 року у справі № 442/3419/26 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді С. М. Глазько
Р. М. Шавель