Справа № 373/1298/23
Провадження № 2/373/29/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року м. Переяслав
Переяславський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючої судді Хасанової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Ткалі І.М.,
представника позивача адвоката Фляшовського В.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, про витребування земельних ділянок та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
06.07.2023 представник Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» - адвокат Фляшовський В.А звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів та просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, площею 4,705 га, що належить позивачу на підставі Державного акту на право постійного користування землею,серії І-КВ №000484, а саме:
- витребувати з володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача належні кожному з них земельні ділянки з кадастровими номерами: [номер приховано]:06:014:0336; [номер приховано]:06:014:0337; [номер приховано]:06:014:0339 відповідно;
- скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:06:014:0340; [номер приховано]:06:014:0341; [номер приховано]:06:014:0342 та скасувати рішення приватного нотаріуса Кучеренко Н.М. про державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» на підставі Державного акта на право постійного користування землею, серії І-КВ №000484, виданого на підставі рішення Стовп`язькї сільської ради від 17.04.1992 є землекористувачем земельної ділянки, площею 12,8 га з цільовим призначенням для ведення учбово-спортивної бази.
Після укладення 29.07.2022 договору про розроблення технічної документації із землеустрою, в ході розроблення зазначеної документації, з метою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, що належить позивачу, виявилось, що частина земельної ділянки площею 8,095 га перебуває на території міста Переяслав, а частина земельної ділянки площею 4,705 га - на території Стовп`язького старостинського округу.
Рішенням державного реєстратора від 07.09.2022 позивачу відмовлено у реєстрації земельної ділянки площею 4,705 га в Державному земельному кадастрі та присвоєнні їй кадастрового номера. За змістом рішення державного реєстратора має місце накладання ділянки позивача з ділянками відповідачів.
Внаслідок передачі у 2010 році земельних ділянок у власність громадян з подальшим їх продажем у 2015 році іншим громадянам (відповідачам у справі) відбулось порушення прав позивача на земельну ділянку, площею 4,705 га, що перебуває на території Стовп`язького старостинського округу Дівичківської сільської ради, оскільки земельні ділянки відповідачів повністю або більшою своєю частиною знаходяться у межах цієї земельної ділянки, яка входить до земель, загальною площею 12,8 га, що передані у постійне користування позивачу набагато раніше, на підставі рішення Стовп`язької сільської ради від 17.04.1992.
Посилаючись на те, що Підприємство об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» набуло право користування земельною ділянкою площею 12,8 га у порядку, встановленому на той час, та ніколи не відмовлялося від частини земельної ділянки, яка тепер належить відповідачам і жодна з земельних ділянок не вилучалась з користування позивача, рішення про припинення права позивача на постійне користування частиною земель не приймались, позивач з посиланням на положення ст. 152 ЗК України просить про відновлення свого порушеного права у спосіб, вказаний в позовних вимогах, а саме: витребувати у набувачів земельних ділянок за договором купівлі-продажу - відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:014:0336, [номер приховано]:06:014:0337 та [номер приховано]:06:014:0339, оскільки вони повністю накладаються на земельну ділянку позивача.
Щодо земельних ділянок відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з кадастровими номерами [номер приховано]:06:014:0340, [номер приховано]:06:014:0341, [номер приховано]:06:014:0342, то має місце часткове накладання відповідних земельних ділянок з ділянкою позивача, а тому позивач просить про відновлення свого порушеного права на землю шляхом скасування реєстрації таких земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на відповідні земельні ділянки за відповідачами, які набули таке право за договорами купівлі-продажу.
Обставини, за яких спірні земельні ділянки вибули із законного володіння позивача у 2010 році обґрунтовані обставинами, які викладені в ухвалі Баришівського районного суду Київської області від 07.10.2020 про закриття кримінального провадження у справі № 373/1779/17 відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень в сфері службової діяльності, а саме: за ч.2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.
14.02.2024 ухвалою судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області Залеської А.О. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в загальному порядку, згідно з постановою Київського апеляційного суду від 11.12.2023 про скасування ухвали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26.07.2023 про повернення позовної заяви після неусунення недоліків позовної заяви.
02.05.2024 представником відповідачів - адвокатом Петренком П.І. до суду подано заяву про поновлення строку на подання відзиву та відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що відповідачі є добросовісними набувачами земельних ділянок, а задоволення вимог позивача становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а тому у позові просив відмовити.
21.05.2024 до суду від представника позивача - адвоката Фляшовського В.А. надійшла відповідь на відзив, в якому останній вказав, що так як факт накладання земельних ділянок достовірно встановлений рішенням державного кадастрового реєстратора, а позивач продовжує вживати заходи щодо здобуття додаткових доказів на підтвердження вказаної обставини, зважаючи, що відповідачі не проявили достатньої обачності, щоб вважатися добросовісними набувачами, беручи до уваги, що у спорі відсутнє втручання держави та державні чи суспільні інтереси, просить відхили аргументи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою суду від 18.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 10:30 15.01.2025.
16.04.2025 представником відповідачів - адвокатом Петренком П.І. подано заяву про відвід судді з посиланням на ту обставину, що ним 15.04.2025 отримано відповідь на його адвокатський запит від Переяславського відділу Бориспільської окружної прокуратури, в якій зазначено, що суддя Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області Залеська А.О. розглядала клопотання прокурора про надання тимчасового доступу до речей і документів у справі № 373/84/17, № 1-кс-/373/22/17, що підтверджується також даними з ЄДРСР. Дана обставина свідчить, що суддя Залеська А.О. досліджувала обставини передачі земельних ділянок відповідачам у рамках кримінального провадження.
Ухвалою суду від 16.04.2025 заяву представника відповідачів Петренка Павла Івановича про відвід судді задоволено. Відведено суддю Залеську А.О. від участі у розгляді цивільної справи за позовом Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, про витребування земельних ділянок та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Цивільну справу №373/1298/23 передано до канцелярії суду для виконання вимог ст. 33, ч.1 ст. 41 ЦПК України та визначення іншого головуючого судді у цій справі.
Ухвалою судді Переяславського міськрайонного суду Київської області Хасанової В.В. від 25.04.2025 прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, про витребування земельних ділянок та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду на 25.05.2025 о 13:30.
29.05.2025 представником відповідачів - адвокатом Петренком П.І. до суду подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначено, що за зверненням ПОГ «Навчально-спортивна база «Переяславль» від 21.10.2016 було розпочате кримінальне провадження, в ході розслідування якого процесуальним керівником направлявся запит до ПОГ «Навчально-спортивна база «Переяславль» щодо надання інформації та копій документів, яке останнім було виконане. Таким чином, ПОГ «Навчально-спортивна база «Переяславль» знало про існування кримінального провадження та могло довідатись про наявність ухвали Баришівського районного суду Київської області від 07.10.2020 про закриття кримінального провадження, в якому предметом розгляду були дії щодо спірних земельних ділянок та обставин, за яких вони вибули із законного володіння позивача. Отже, вважає, що про порушення свого права (володіння земельною ділянкою) ПОГ «Навчально-спортивна база «Переяславль» дізналося у 2016 році, а з позовною заявою звернулося лише у 2023 році, і тим самим пропустило трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.
20.08.2025 представник позивача - адвокат Фляшковський В.А. подав до суду заперечення на заву про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що матеріали кримінальних проваджень не містять даних про визнання ПОГ «Навчально-спортивна база «Переяславль» потерпілим, а представник відповідачів в заяві про застосування строку позовної давності мотивується лише припущеннями та його доводи не ґрунтується на конкретних обставинах, які мали підтверджуватися належними доказами.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Фляшовський В.А. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідачі та представник відповідачів - адвокат Петренко П.І. в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомили, про місце і час розгляду справи повідомлені належним чином.
Треті особи участь своїх представників в судовому засіданні не забезпечили.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до копії Державного акту на право постійного користування землею, серії І-КВ № 000484, виданого 03.12.1996, Учбово-спортивній базі «Переяславль» в межах Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області надано у постійне користування 12,8 га землі в межах згідно з планом користування, для ведення учбово-спортивної бази відповідно до рішення Стовп`язької сільської ради від 17.04.1992.
Судом досліджено копію Типового договору про розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості ПОГ «Навчально-спортивна база «Переяславль» за адресою: Київська область. Бориспільський район, Дівичківська сільська рада (територія, шо за межами населеного пункту) за № 29-22 від 29.07.2022 та додатків до нього: календарного плану виконання робіт. Протокол погодження договірної ціни на виконання робіт. Кошторис на виконання робіт, пояснювальну записку.
Відповідно до копії Рішення № РВ-050[телефон приховано] про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру від 07.09.2022, державним кадастровим реєстратором відділу № 4 Управління надання адмінпослуг ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено НОГ «Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК України у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру в зв`язку з невідповідністю поданих документів законодавству та рекомендовано перелік обмежень у використанні земельної ділянки привести у відповідність до додатку 6 Постанови КМУ від 17.10.2012 № 1051. Перетин з ділянкою [номер приховано]:06:014:0341, площа співпадає на 2,5508; з ділянкою [номер приховано]:06:014:0342, площа співпадає на 2,5508; з ділянкою [номер приховано]:06:014:0340, площа співпадає на 2,5499;з ділянкою [номер приховано]:06:014:0337, площа співпадає на 2,5499; з ділянкою [номер приховано]:06:014:0336, площа співпадає на 2,5508; з ділянкою [номер приховано]:06:014:0341, площа співпадає на 2,5437; з ділянкою [номер приховано]:06:014:0652, площа співпадає на 6,3756.
Згідно з коректурним аркушем зауважень та пропозицій до Рішення № РВ-050[телефон приховано] про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру від 07.09.2022 в пункті 4, зокрема, зазначено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, а саме: 1) [номер приховано]:06:014:0341 -площа співпадає на 2,5508 га; 2)[номер приховано]:06:014:0342 - площа співпадає на 2,5508 га; 3) [номер приховано]:06:014:0340 - площа співпадає на 2,5499 га; 4) [номер приховано]:06:014:0337 - площа співпадає на 2,5499 га; 5) [номер приховано]:06:014:0339 -площа співпадає на 2,5508 га; 6) [номер приховано]:06:014:0336 - площа співпадає на 2,5437 га; 7) [номер приховано]:06:014:0652 - площа співпадає на 6,3756 га.
Відповідно до Відомостей з Державного реєстру речових прав від 21.04.2023:
- земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0336, площею 0,1197 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, на праві власності належить ОСОБА_1 , згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.2015;
- земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0337, площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, на праві власності належить ОСОБА_2 , згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.2015;
- земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0339, площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, на праві власності належить ОСОБА_3 , згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.2015;
- земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0340, площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, на праві власності належить ОСОБА_4 , згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.2015;
- земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0341, площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, на праві власності належить ОСОБА_5 , згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2015;
- земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0342, площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, на праві власності належить ОСОБА_6 , згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2015.
Судом досліджені відповідні копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок, зокрема:
- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.2015, відповідно до якого ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_1 купила земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0336, площею 0,1197 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;
- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.2015, відповідно до якого ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0337, площею 0,1200 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;
- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.2015, відповідно до якого ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0339, площею 0,1200 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;
- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.2015, відповідно до якого ОСОБА_11 продав, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0340, площею 0,1200 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;
- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2015, відповідно до якого ОСОБА_12 продав, а ОСОБА_5 купила земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0341, площею 0,1200 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;
- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2015, відповідно до якого ОСОБА_13 продав, а ОСОБА_6 купила земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:014:0342, площею 0,1200 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Відповідно до ухвали Баришівського районного суду Київської області від 07.10.2020 кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України закрито у зв`язку із закінченням строків давності. Даною ухвалою суду встановлено, що ОСОБА_7 , будучи виконуючим обов`язки начальника Управління земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, видав висновок № 06-27/48 «Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для ведення індивідуального садівництва в межах Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області» ще до настання підстав на його розроблення, надавши висновку статус офіційного документа видав його зацікавленим особам. Крім того, видав довідку за №06-16/1829 від 18.11.2009, якою засвідчив, що згідно Державної статистичної звітності станом на 01.07.2009 загальна площа земельних ділянок, що відводяться у власність на території Стовп`язької сільської ради є сільськогосподарськими землями. Відповідно до висновку експертів за результатами проведення земельно-технічної експертизи з питань землеустрою № 5857/17 від 01.06.2017 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення індивідуального садівництва на території Стовп`язької сільської ради громадянам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 за складом та змістом не відповідає вимогам нормативно-правових актів. Земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:014:0336, [номер приховано]:06:014:0337, [номер приховано]:06:014:0339 повністю накладаються на земельну ділянку, площею 4,4692 га, що перебуває у постійному користування санаторно-оздоровчого підприємства «Учбово-спортивна база «Переяславль» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ « 000484. Земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:014:0340, [номер приховано]:06:014:0341, [номер приховано]:06:014:0342 частково накладаються на земельну ділянку, площею 4,4692 га, що перебуває у постійному користування санаторно-оздоровчого підприємства «Учбово-спортивна база «Переяславль».
До позову додано копію вказаного вище висновку експертів за результатами проведення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою за №5857/17-41 від 01.06.2017; копію ухвали слідчого судді від 29.03.2019 в справі № 373/526/19 за скаргою адвокатки Невмержицької І.М. в інтересах Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» ВФСТ «Колос» АПК України на бездіяльність начальника Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП в Київській області; копію повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 14.05.2019, також судом досліджено інші докази, додані до позову.
Отже, відповідно до копії Державного акту на право постійного користування землею, серії І-КВ № 000484, виданого 03.12.1996, Учбово-спортивній базі «Переяславль» в межах Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області надано у постійне користування 12,8 га землі.
06 січня 2010 року громадяни ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 отримали у власність земельні ділянки, площею 0,1200 га кожна, для індивідуального садівництва, що розташовані на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, отримавши відповідні Державні акти на право власності на земельні ділянки.
У 2015 році вказані особи здійснили продаж земельних ділянок відповідачам.
Представник позивача зазначав, що внаслідок передачі у 2010 році земельних ділянок у власність громадян з подальшим їх продажем у 2015 році іншим громадянам (відповідачам у справі) відбулось порушення прав позивача на земельну ділянку, площею 4,705 га, що перебуває на території Стовп`язького старостинського округу Дівичківської сільської ради, оскільки земельні ділянки відповідачів повністю або більшою своєю частиною знаходяться у межах цієї земельної ділянки, яка входить до земель, загальною площею 12,8 га, що передані у постійне користування позивачу набагато раніше, на підставі рішення Стовп`язької сільської ради від 17.04.1992. ПОГ «Навчально-спортивна база «Переяславль» набуло право користування земельною ділянкою у порядку, встановленому на той час, та ніколи не відмовлявся від частини земельної ділянки, яка тепер належить відповідачам і жодна з земельних ділянок не вилучалась з користування позивача, рішення про припинення права позивача на постійне користування частиною земель не приймались. Відповідачі не проявили достатньої обачності при купівлі земельних ділянок, щоб вважатися добросовісними набувачами.
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення земельно-технічної експертизи з питань землеустрою № 5857/17 від 01.06.2017 земельні ділянки, належні відповідачам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , частково накладаються на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача, а земельні ділянки, належні відповідачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , повністю накладаються на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача.
Щодо земельних ділянок, належних на даний час відповідачам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , представник позивача просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державої реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:06:014:0340; [номер приховано]:06:014:0341; [номер приховано]:06:014:0342 та скасування рішення приватного нотаріуса Кучеренко Н.М. про державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки, вважаючи в даному випадку належним способом захисту саме вимогу про усунення перешкод у користуванні майном.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 зазначено, що шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. І такі способи мають бути доступними й ефективними, про що вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 викладено правовий висновок щодо належного способу захисту у випадку накладання частини земельної ділянки, належної відповідачеві на праві приватної власності, на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача, відповідно до якого вбачається наступне.
«Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин…..позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.
Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.».
При чому, витребуванню в такому випадку може бути не вся земельна ділянка, а така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається. І саме позивач має довести, яка саме земельна ділянка та в яких межах накладається. Земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Велика Палата Верховного Суду у даній постанові також звернула звертає увагу на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Таке втручання не може визнаватися законним.
Крім того, у даній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Отже, Велика Палата Верховного суду виснувала, що належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов, а саме позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається, зазначивши, що неналежність та неефективність заявленого позивачем способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22).
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом і в постановах від 14.01.26 у справі 305/28/24, від 11.02.26 у справі № 367/4050/20, від 25.02.26 у справі№ 288/699/23.
За таких обставин, в контексті обставин даної справи в частині заявлених позовних вимог до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належним (правомірним) способом захисту є позов речово-правового характеру, зокрема, віндикаційний позов про витребування тих частин земельних ділянок, що належать на праві власності відповідачам та накладаються на земельну ділянку, що знаходиться у постійному користуванні позивача.
Такі позовні вимоги до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у цій справі не заявлено.
Зважаючи на вищезазначене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» в частині до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:06:014:0340; [номер приховано]:06:014:0341; [номер приховано]:06:014:0342 та скасування рішення приватного нотаріуса Кучеренко Н.М. про державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки задоволенню не підлягають з огляду на неналежність обраного способу захисту.
Щодо позовних вимог Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» в частині до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок, суд зазначає наступне.
Як зазначено вище, згідно висновку за результатами проведення земельно-технічної експертизи з питань землеустрою № 5857/17 від 01.06.2017 земельні ділянки, належні відповідачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , повністю накладаються на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача.
Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
В силу ст. 396 цього Кодексу, позивач, як постійний землекористувач (як особа, яка має речове право на чуже майно) має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності і добросовісності такого набуття.
За загальними правилами розподілу обов`язку доказування у цивільному процесі обов`язок доказування недобросовісності набувача такого майна покладається на позивача.
За змістом статті 388 ЦК України (у редакції, чинній на момент подання цього позову), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих доказів. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суду необхідно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц)
У постанові КГС Верховного Суду від 11.03.2025 у справі № 922/647/22 вказано, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Отже, добросовісний набувач не може нести відповідальність через порушення третіх осіб, які були вчинені в межах процедур, призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Також, у постанові КГС Верховного Суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20 зазначено наступне:
«Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як «добросовісність», яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.
Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.
Судова палата зазначає, що поширеним є підхід, відповідно до якого добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знала і не могла знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Натомість недобросовісний набувач на момент відчуження спірного майна достеменно знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження немає права.
Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна є такі категорії, як «знав/не знав», «міг знати/не міг знати».
За загальним правилом, під поняттям «знав» необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття «міг знати», то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це».
Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати КЦС у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 сформулював правовий висновок, згідно з яким «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.»
Представник позивача, звертаючись до суду з позовом, зазначив, що відповідачі не проявили достатньої обачності, щоб вважатися добросовісними набувачами. При цьому, будь-яких доказів на підтвердження цього не надав.
Земельна ділянка, яка є предметом спору в даній справі, належить до земель рекреаційного призначення (для ведення учбово-спортивної бази).
У відповідності до ст.50 та ст. 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Майданчики для занять спортом на відкритому повітрі, об`єкти фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості, можуть бути розміщені на земельних ділянках усіх категорій земель.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЗК України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Спірні земельні ділянки придбані відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу (оплатно) в осіб, які були власниками таких земельних ділянок 5 років.
Будь-яких доказів того, що спірні земельні ділянки мали заборону відчуження, суду не надано. Доказів того, що на даних земельних ділянкам наявні будь-які будівлі, споруди, спортивні чи навчальні тренажери або снаряди, навчально-туристські та екологічні стежки, марковані траси тощо, суду також не надано.
Як було зазначено, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
Отже, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, які б в своїй сукупності були достатніми, недобросовісність відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при купівлі ними у 2015 році спірних земельних ділянок, та той факт, що вони могли знати або обґрунтовано припускати, що земельні ділянки, які вони набувають, накладаються на земельну ділянку рекреаційного призначення.
Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-IX, який набрав чинності 09.04.2025 внесені зміни до статті 388 Цивільного кодексу України, п. 2 ч. 3 якої викладено у такій редакції:
«Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років».
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону визначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу 26.11.2015 (оплатно).
Водночас, з наданих суду доказів вбачається, що першими набувачами з комунальної у приватну власність спірних земельних ділянок були фізичні особи ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідно, які володіли ними на праві приватної власності на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, що були видані 06.01.2010, тобто до запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (01.01.2013).
З наведеного вбачається, що з дати передачі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з комунальної у приватну власність спірних земельних ділянок (06.01.2010) минуло більше десяти років, що створює передумови для застосування положень пункту 2 частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України.
Наведена вище норма Закону № 4292-ІХ прямо обмежує територіальну громаду у праві на витребування земельних ділянок з володіння добросовісного набувача десятирічним строком, який в межах спірних правовідносин було пропущено і позивачем.
Хоча позивачем у даній справі є не територіальна громада в особі відповідної сільської ради, а юридична особа ПОГ «Навчально-спортивна база «Переяславль», вищезазначені норми Закону України № 4292-IX щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, підлягають застосуванню, з огляду на наступне.
Аналіз поняття «власника» та «постійного користувача» земельної ділянки, їхніх прав та обов`язків, визначених у ЗК України (статті 83, 90, 91, 92-95), в сукупності та співставлені, дає підстави стверджувати, що постійний землекористувач не має більших прав, в тому числі в контексті норм Закону України № 4292-ІХ щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна. Тому законодавче встановлення часового обмеження територіальній громаді (власнику земельної ділянки) у можливості витребування майна від добросовісного набувача на свою користь розповсюджується і на постійного землекористувача такої земельної ділянки (позивача ПОГ «Навчально-спортивна база «Переяславль).
Суд також зазначає, що, зважаючи на цільове призначення спірної земельної ділянки (землі рекреаційного призначення), обставини, які б унеможливлювали застосування вищезазначеної норми ч. 3 ст. 388 ЦК України, відсутні (спірна земельна ділянка на момент вибуття з володіння територіальної громади не належала до об`єктів критичної інфраструктури ; до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави ; до об`єктів та земель оборони; до об`єктів або територій природно-заповідного фонду; до гідротехнічних споруд; до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації).
Отже, зважаючи на вищезазначене, позовні вимоги Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» в частині до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок не можуть бути задоволенні на підставі п. 2 ч. 3 ст. 388 ЦК України.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З урахуванням наведеного в сукупності, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судовий збір у розмірі 18788,00 грн, сплачений позивачем при подачі позову до суду, в силу ст. 141 ЦПК України в разі відмови в позові, відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, про витребування земельних ділянок та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повні найменування сторін та інших учасників справи:
позивач: Підприємство об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль», код ЄДРПОУ 02647556, адреса місцезнаходження: вул. Героїв Дніпра, 122, м. Переяслав, Бориспільський район, Київська область, 08403;
відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач: ОСОБА_3 , адреса реєстрації: с. Гребля, Бориспільський район Київська область, 08414, РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач: ОСОБА_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
відповідач: ОСОБА_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
відповідач: ОСОБА_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ;
третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, код ЄДРПОУ 39817550, адреса місцезнаходження: вул. Серпова, 3/14, м. Київ, 03115;
третя особа: Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, код ЄДРПОУ 24209740, адреса місцезнаходження: вул. Київський Шлях, 74, м. Бориспіль, Київська область, 08300.
Повний текст рішення складено 05 жовтня 2026 року.
Суддя В.В.Хасанова