ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 380/22994/25 пров. № А/857/34019/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шевчук С. М.
суддів - Боршовського Т. І.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі № 380/22994/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
місце ухвалення судового рішення м. Львів
Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження
суддя у І інстанції Гулик А.Г.
дата складання повного тексту рішення Не зазначена
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, у якому просив суд:
визнати протиправними дії відповідача Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року з урахуванням надбавки за науковий ступінь доктора філософії у розмірі 15 % від посадового окладу та з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов`язати відповідача Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення на користь позивача ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022року з урахуванням надбавки за науковий ступінь доктора філософії у розмірі 15 % від посадового окладу та з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі № 380/22994/25 у позові ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що до спірних правовідносин за участю позивача, який є науковим працівником вищого військового закладу зі специфічними умовами навчання, мають застосовуватися приписи Закону України "Про вищу освіту" щодо розмірів доплати за науковий ступінь - не менше 15 відсотків посадового окладу. Та обставина, що позивач є військовослужбовцем та на нього поширюються правові гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", не нівелює його право на отримання доплат за науковий ступінь та за вчене звання в розмірах, що встановлені статтею 59 Закону України "Про вищу освіту", адже щодо науково-педагогічних працівників, які проходять службу в вищих військових навчальних закладах зі специфічними умовами навчання саме Закон України "Про вищу освіту" є спеціальним та має застосовуватися при конкуренції правових норм. Звертає на увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 21.12.2023 у справі №380/16427/21.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що передбачені статтею 59 Закону України «Про вищу освіту» гарантії науково-педагогічним, працівникам закладів вищої освіти (доплати за науковий ступінь та за вчене звання) не поширюються на військовослужбовців, у тому числі на тих, що проходять військову службу на посадах науково-педагогічного складу ВВНЗ, оскільки питання розміру їх матеріального та грошового забезпечення, в т.ч. розміру доплати за науковий ступінь та вчене звання врегульовано спеціальним законодавством - Законом № 2011-ХІІ та прийнятою на його реалізацію Постановою № 704 та Порядком № 260.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 01.03.2018 по 18.07.2022 під час проходження позивачем військової служби відповідач здійснював виплату позивачу доплати за науковий ступінь у розмірі 5% відповідно до статті 9 Закону №2011-XII, підпунктів 2, 3 пункту 6 Постанови №704, пунктів 1, 2 розділу XV Порядку №260.
Вважаючи, що відповідач протиправно зменшив розмір вказаної надбавки, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, закон України «Про вищу освіту», відповідно до його преамбули, встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.
Відповідно до пунктів 6 та 6-1 частини першої статті 1 Закону України «Про вищу освіту» вищий військовий навчальний заклад заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад`юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського і старшинського) складу з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, інших розвідувальних органів України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;
заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад`юнктів для подальшої служби на посадах середнього та вищого складу Національної поліції України, начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Частиною другою статті 59 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника 25 відсотків посадового окладу, професора 33 відсотки посадового окладу. Заклад вищої освіти може встановити більший розмір за рахунок власних надходжень.
Згідно із підпунктом 8 пункту 2 розділу XV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про вищу освіту» після набрання чинності цим Законом науковий ступінь кандидата наук прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії, а вчене звання старшого наукового співробітника до вченого звання старшого дослідника.
З наведеного слідує, що приписи Закону України «Про вищу освіту» визначають правові засади організації, функціонування та розвитку системи вищої освіти в Україні; встановлюють стандарти якості освіти, порядок акредитації навчальних закладів, а також засади фінансування вищої освіти; регулюють виключно відносини у сфері надання освітніх послуг, створення і утримання навчальних закладів; визначають права та обов`язки учасників освітнього процесу і безпосередньо їх стосуються.
При цьому з метою стимулювання наукової діяльності та збереження кваліфікованих кадрів у сфері вищої освіти частиною другою статті 59 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що до складу матеріального забезпечення науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників університетів, академій, інститутів та коледжів входять додаткові виплати у вигляді доплат за наукові ступені та вчені звання, у розмірах, встановлених частиною другою статті 59 Закону України «Про вищу освіту».
Водночас позивач проходив військову службу в Національній академії Сухопутних військ іменні гетьмана Петра Сагайдачного, тому гарантії його соціального і правового захисту встановлюються саме Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, у тому числі Постановою № 704 та Порядком № 260, які, у свою чергу, містять спеціальні правові норми щодо соціального захисту військовослужбовців.
Приписами підпунктів 2 та 3 пункту 6 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право виплачувати:
доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірі відповідно 5 і 10 % посадового окладу. За наявності двох наукових ступенів доплата встановлюється за одним (вищим) науковим ступенем;
доплату за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які займають посади, пов`язані з педагогічною або науковою діяльністю і мають вчене звання доцента (старшого наукового співробітника), в розмірі 5 %, професора 10 % посадового окладу. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням.
Виплату доплати за науковий ступінь та за вчене звання врегулювано також і розділом ХV Порядку № 260, розмір яких ідентичний розміру, визначеному у Постанові № 704.
На переконання колегії суддів, системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що вказані нормативно-правові акти регулюють різні за своєю правовою природою (стимулюючі доплати до заробітної плати і складові грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії) та за суб`єктним складом (науково-педагогічні, наукові та педагогічні працівники і військовослужбовці) правовідносини, а тому колегія суддів вважає, що посилання позивача на приписи частини другої статті 59 Закону України «Про вищу освіту» є безпідставними і не свідчать про наявність суперечностей у правовому регулюванні.
Таким чином, враховуючи, що положення Закону України «Про вищу освіту» регулюють питання, пов`язані з діяльністю у сфері вищої освіти і не мають стосунку до нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців, визначені цим Законом гарантії щодо визначення розміру доплат за науковий ступінь та вчене звання науково-педагогічним, науковим, педагогічним та іншим працівникам закладів вищої освіти не застосовуються при визначенні розміру відповідних доплат військовослужбовцям, які проходять військову службу у вищих військових навчальних закладах та обіймають посади, пов`язані з науково-педагогічною діяльністю у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання).
Так, вирішуючи питання про те, якими нормами ч.2 ст.59 Закону №1556-VII чи підп.2, 3 п.6 Постанови №704 належить керуватися при визначенні розміру доплат за науковий ступінь і вчене звання військовослужбовцю, який проходив військову службу у вищому військовому навчальному закладі на посаді, пов`язаній з педагогічною (науковою) діяльністю, колегія суддів враховує правову позицію Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 04.11.2025 у справі №420/12420/24.
Указаною постановою Верховний Суд відступив від висновків, раніше викладених у постановах від 21.06.2023 у справі №380/24050/21 та від 21.12.2023 у справі №380/16427/21, про те, що для визначення розміру доплат за науковий ступінь та вчене звання військовослужбовцю, який проходив військову службу у вищому військовому навчальному закладі на посаді науково-педагогічного працівника, слід застосовувати норму ч.2 ст.59 Закону №1556-VII, а не положення Постанови №704.
Натомість Верховний Суд у постанові від 04.11.2025 у справі №420/12420/24 сформулював правовий висновок, згідно з яким Закон №1556-VII не регулює відносини, пов`язані з проходженням військової служби та виплатою грошового забезпечення військовослужбовцям; питання грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі осіб, які проходять військову службу у вищих військових навчальних закладах на посадах, пов`язаних з педагогічною або науковою діяльністю, регулюються Законом №2011-XII та прийнятими на його виконання нормативно-правовими актами. Відтак розмір доплат за науковий ступінь та вчене звання військовослужбовцю, який проходив військову службу у вищому військовому навчальному закладі на посаді, пов`язаній з педагогічною або науковою діяльністю, визначається на підставі підп.2, 3 п.6 Постанови №704 та розділу XV Порядку №260, без застосування положень ч.2 ст.59 Закону №1556-VII.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.12.2023 у справі №380/16427/21, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, не підлягають застосуванню, оскільки від них Верховний Суд відступив постановою від 04.11.2025 у справі №420/12420/24.
Як установлено судом, у спірний період позивач проходив військову службу та обіймав посади, пов`язані з педагогічною (науковою) діяльністю, у вищому військовому навчальному закладі. Отже, з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду, доплата за науковий ступінь «доктора філософії» правомірно виплачувалася позивачу у розмірі 5 відсотків посадового окладу, тобто у розмірі, встановленому підп.2, 3 п.6 Постанови №704 та розділом XV Порядку №260.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі № 380/22994/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Т. І. Боршовський
С. П. Нос