УХВАЛА
05 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 280/7973/25
адміністративне провадження № К/990/42465/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Юзвяк Артем Олександрович, на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.11.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі № 280/7973/25 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Запорізької області про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Запорізької області, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Запорізької області від 31.07.2025 № 8/8-2025 (про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_1 та призначення йому покарання у вигляді зупинення права на адвокатську діяльність строком один рік (дванадцять місяців).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.11.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 20.07.2006 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Юзвяк Артем Олександрович, через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка зареєстрована 21.07.2026.
Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.11.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі № 280/7973/25 повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
05.08.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Юзвяк Артем Олександрович, через підсистему «Електронний суд» вдруге подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка зареєстрована 06.08.2026.
Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.11.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі № 280/7973/25 повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
14.09.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Юзвяк Артем Олександрович, через підсистему «Електронний суд» втретє подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка зареєстрована 15.08.2026.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши відповідність указаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, Суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України установлено, що у тексті касаційної скарги скаржник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник посилається на підстави встановлені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
На обґрунтування підстав для перегляду судових рішень у касаційному порядку на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на наявність підстав для ініціювання Верховним Судом питання про відступ від позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18, від 16.12.2021 у справі № 640/11468/20, від 18.05.2018 у справі № 826/11106/17, від 28.10.2018 у справі № 826/14749/16, від 27.11.2019 у справі № 826/15257/15, від 25.03.2020 у справі № 805/4508/16-а, від 20.05.2020 у справі № 809/1031/16, від 31.03.2021 у справі № 620/2520/20, від 19.05.2021 у справі № 210/5129/17, від 20.05.2022 у справі № 340/370/21, від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20, від 11.05.2022 у справі № 400/1510/19, від 05.07.2022 у справі № 522/3740/20, від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20, від 03.10.2022 у справі № 400/1510/19, від 01.11.2022 у справі № 640/6452/19 та від 18.01.2023 року у справі № 500/26/22.
Норма пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України регламентує, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, повинна обґрунтувати необхідність відступу від висновку Верховного Суду, застосованого судом, про що прямо вказано в абзаці третьому пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
У разі покликання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосували суди попередніх інстанцій; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити, та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.
Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе в тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню й застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто висновок, який викладено в постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу, і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань; необхідність забезпечити єдність судової практики в застосуванні норм права тощо.
У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого, або конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).
Тобто скаржник має зазначити, що чинний висновок Верховного Суду щодо застосування норми права в подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Суд наголошує, що положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень у касаційному порядку в разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях.
Проте скаржник у касаційній скарзі не навів належного обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях. Скаржник не довів наявності обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для оскарження судових рішень у касаційному порядку на цій підставі.
Покликання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права не є підставою для відкриття касаційного провадження.
За таких підстав Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, а тому й підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України немає.
Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, то скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо наступних питань:
1) чи є правомірним притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та чи діє КДКА поза межами своїх повноважень у разі недотримання КДКА процедури притягнення адвоката до дисциплінарної в контексті Конституції України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики, Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокаті України від 30.08.2014 № 120 (із змінами) (зокрема, яким визначено спеціальну імперативну процедуру притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, якої у справі ОСОБА_1 не було дотримано ні ТОВ «Оріхівсільмаш», ні КДКА Запорізької області), Інструкції з діловодства у регіональних органах адвокатського самоврядування, затвердженої Наказом Заступника Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України В. А. Гвоздія № 32/1/3-13 від 20.06.2013;
2) чи є правомірним притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності у разі недотримання КДКА обов`язку здійснення перевірки відомостей щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи з моменту виявлення дисциплінарного проступку поза межами строку притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності (року) з дня вчинення адвокатом дисциплінарного проступку;
3) в чому саме виражається та коли наступає момент припинення триваючого правопорушення (дисциплінарного проступку) вчиненого адвокатом, яке КДКА виявило поза межами строку притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності (року) з дня вчинення адвокатом дисциплінарного проступку;
4) чи може адміністративний суд перевіряти на відповідність Конституції України та законам України нормативні акти КДКА, РАУ, НААУ, зокрема, Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 30.07.2014 № 120 (із змінами), та Інструкцію з діловодства у регіональних органах адвокатського самоврядування, затвердженої Наказом Заступника Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України В. А. Гвоздія № 32/1/3-13 від 20.06.2013;
5) чи відповідають Конституції України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» поняття «триваюче правопорушення» та «грубе правопорушення (порушення)», в тому числі в контексті притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності;
6) чи відповідають поняттю «правнича допомога» дії, що вчиняє адвокат за погодженням з клієнтом комплексно у вигляді представництва клієнта перед органами державної влади, підприємствами, громадськими організаціями України та інших країн, з метою укладення клієнтом вендорних угод і підшукання бізнесового співробітництва, створення та формування відповідної документації, організація та проведення зустрічей (комюніке) між клієнтом (за його участі) та органами державної влади, підприємствами, громадськими організаціями України та інших країн для досягнення клієнтом кінцевої мети у вигляді отримання статусу об`єкта критичної інфраструктури шляхом створення для клієнта умов, які підпадатимуть під критерії, визначені Законом України «Про критичну інфраструктуру» та підзаконними актами, якщо такі дії не заборонялися адвокату законами України в контексті абзацу 2 частини першої статті 19, частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та рішення КСУ № 23-рп/2009 від 30.09.2009 у справі № 1-23/2009;
7) чи є правомірним притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності у разі вчинення адвокатом за погодженням з клієнтом комплексно у вигляді представництва клієнта перед органами державної влади, підприємствами, громадськими організаціями України та інших країн, з метою укладення клієнтом вендорних угод і підшукання бізнесового співробітництва, створення та формування відповідної документації, організація та проведення зустрічей (комюніке) між клієнтом (за його участі) та органами державної влади, підприємствами, громадськими організаціями України та інших країн для досягнення клієнтом кінцевої мети у вигляді отримання статусу об`єкта критичної інфраструктури шляхом створення для клієнта умов, які підпадатимуть під критерії, визначені Законом України «Про критичну інфраструктуру» та підзаконними актами, якщо такі дії не заборонялися адвокату законами України в контексті абзацу 2 частини першої статті 19, частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та рішення КСУ № 23-рп/2009 від 30.09.2009 у справі № 1-23/2009;
8) чи є правомірним притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності у разі зазначення адвокатом у договорі про надання правничої допомоги розміру гонорару (див. п. 4.9 договору про надання правничої допомоги від 09.07.2024), але при цьому КДКА у рішенні (див. абз. 5 розділу 7 рішення КДКА Запорізької області № 8/6-2025 від 31.07.2025) зазначає, що при укладенні такого договору адвокатом серед істотних умов договору не був зазначений розмір гонорару;
9) чи є правомірним притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності у разі, коли адвокатом внесено відомості до ЄРАУ щодо адреси робочого місця адвоката, а законом та підзаконними актами не передбачено обов`язку для адвоката вносити зміни до ЄРАУ щодо адреси робочого місця адвоката у разі окупації території України, відомості про яку були внесені в ЄРАУ;
10) чи є правомірним притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності у разі, коли адвокат погодивши усі дії та позицію з клієнтом належно виконував свої зобов`язання, передбачені договором про надання правничої допомоги, а клієнт свідомо та умисно не дотримувався рекомендацій адвоката та подав у подальшому на адвоката скаргу до КДКА.
Верховний Суд зазначає, що за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Слід зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявник, зазначаючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не зазначає конкретну норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.) у взаємозв`язку з посиланням на обставини цієї справи.
Крім того, Суд зауважує, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку заявника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також касаційна скарга не містить обґрунтувань у частині посилань скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як підстави касаційного оскарження судових рішень.
Щодо посилання скаржника на підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, Верховний Суд зазначає, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 вирішено справу № 280/7973/25 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Отже, у цій справі суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. При цьому ця справа не містить ознак, за наявності яких вона відносилася би до справ, як такі, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження, а скаржник не довів, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Також у тексті касаційної скарги міститься посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 810/1224/17 та постанови Верховного Суду у справах № 420/32072/23, № 1540/4358/18, № 420/5597/19, № 280/1396/22, № 640/20599/19. Проте, оскільки такі посилання наведені без взаємозв`язку із конкретним пунктом частини четвертої статті 328 КАС України, Суд не бере такі до уваги.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане лише особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це насамперед сформувати обґрунтовану правову позицію щодо застосування всіма судами в подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине й правильне правозастосування (указати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з указівкою на обставини, що потрібно враховувати під час застосування тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не лише вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, яку суди застосували неоднаково, із тією метою, щоб надалі спрямувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження - такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків і за дотримання всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України) та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
З огляду на викладене та керуючись статтею 332 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Юзвяк Артем Олександрович, на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.11.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі № 280/7973/25 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Ж.М. Мельник-Томенко