ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 320/22260/23
касаційне провадження № К/990/48765/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІН АР»
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мельничук В.П.; судді: Бужак Н.П., Мєзєнцев Є.І.)
у справі № 320/22260/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІН АР»
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРІН АР» (далі - ТОВ «ГРІН АР», Товариство, позивач, скаржник) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 жовтня 2022 року № 0[телефон приховано].
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 09 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження.
27 жовтня 2025 року Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою відмовив у відкритті апеляційного провадження, визнавши клопотання ТОВ «ГРІН АР» про поновлення строку на апеляційне оскарження необґрунтованим, а причини пропуску такого строки - неповажними.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що виникнення організаційних складнощів для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Також апеляційний суд зазначив, що неналежна організація процесу з оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб та невиконання позивачем вимог процесуального закону не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження. Позивач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків разом з іншими учасниками справи, мав діяти вчасно та в належний спосіб дотримуватися своїх власних внутрішніх правил і процедур, установлених, у тому числі нормами процесуального закону.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Мотивуючи касаційну скаргу, позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції постановив ухвалу, в якій застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 473/2236/17, Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19. На думку скаржника, колегія суддів апеляційної інстанції не дослідила в повному обсязі підстави пропуску строку та не надала їм належної оцінки. Натомість, як вважає ТОВ «ГРІН АР», підстави пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними, спричинені об`єктивними та непереборними обставинами, що не залежали від його волі.
Ухвалою від 03 грудня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства.
11 грудня 2025 року до Суду надійшов відзив податкового органу на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року - без змін.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання апеляційним судом норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено строки апеляційного оскарження.
Частиною першою вказаної статті визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
За змістом частини другої цієї статті учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, серед іншого, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі (пункт 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Таке нормативне регулювання є процесуальною гарантією забезпечення права на апеляційний перегляд справи як однієї з основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 6 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження прийняття апеляційної скарги можливе лише у випадку наявності поважних причин (підтверджених належними доказами).
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було об`єктивної можливості.
Приписи статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.
Так, як вбачається з матеріалів електронної справи, рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року доставлено ТОВ «ГРІН АР» у його електронний кабінет 12 серпня 2024 року о 12 годині 20 хвилин.
Натомість апеляційну скаргу подано позивачем до суду 03 жовтня 2025 року (сформовано в системі «Електронний суд»), тобто, поза межами тридцятиденного строку, встановленого частиною другою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як наслідок, суд апеляційної інстанції констатував, що апеляційну скаргу у цій справі подано з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Належних та допустимих доказів існування непереборних обставин, які б перешкоджали позивачу своєчасно скористатись правом на звернення з апеляційною скаргою, останнім не наведено ні під час подання апеляційної скарги, ні під час подання клопотання про поновлення строку.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, позивач посилається на зміну директора, необізнаність нового керівника про розгляд справи, відсутність у нього зареєстрованого електронного кабінету, відсутність доступу до електронного кабінету Товариства, а також на зміни у складі учасників, розмірах їх часток і структурі управління ТОВ «ГРІН АР». Крім цього, зазначає про те, що про оскаржуване рішення суду першої інстанції йому стало відомо лише 05 вересня 2025 року при ознайомленні з матеріалами справи іншим представником.
Також скаржник зауважив, що не відповідають дійсності висновки суду апеляційної інстанції про те, що процесуальні документи і повістки надсилались ТОВ «ГРІН АР» в систему «Електронний суд», оскільки такі не надходили, а також у матеріалах справи відсутні докази про перегляд процесуальних документів в електронному кабінеті та обізнаність з ними, зокрема з оскаржуваним рішенням.
З цього приводу слід зазначити, що у відповідності до частини сьомої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з частиною п`ятою статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення в електронній формі надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
При цьому пункт 2 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України прямо встановлює, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
У даному випадку, як вже було зазначено вище, відповідно до відомостей Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та матеріалів електронної справи судове рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року доставлено ТОВ «ГРІН АР» у його електронний кабінет 12 серпня 2024 року о 12 годині 20 хвилин.
Таким чином, законодавство не ставить факт вручення судового рішення в електронній формі в залежність від фактичного відкриття особою відповідного документа або наявності паперового поштового повідомлення. Визначальним у розумінні частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України є факт отримання судом повідомлення про доставлення судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, посилання позивача на відсутність у матеріалах справи окремого доказу направлення чи отримання судового рішення не спростовує факту його вручення, якщо такий факт підтверджується відомостями Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах (зокрема від 22 листопада 2023 року у справі № 520/8180/22, від 27 травня 2023 року у справі № 240/7840/22) за результатом правового аналізу вищенаведених норм вказував, що у розумінні статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України врученим належим чином є судове рішення, яке було доставлено на офіційну електронну адресу особи, а якщо така адреса в учасника справи відсутня - в день доставки рекомендованого поштового відправлення з паперовою копією судового рішення. За змістом Кодексу адміністративного судочинства України суд не має обов`язку надсилати паперову копію судового рішення особі, яка зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що, однак, не позбавляє таку особу права на отримання паперової копії судового рішення за окремою заявою.
З огляду на викладене, доводи скаржника про невручення йому судового рішення є безпідставними.
Окрім іншого, посилання позивача на те, що у відповідний період Товариство не мало представника, не спростовує факту належного направлення та вручення судового рішення до його електронного кабінету.
Обставини щодо наявності чи відсутності у ТОВ «ГРІН АР» представника, а також порядок організації ним доступу до електронного кабінету та отримання процесуальних документів належать до сфери внутрішньої організації діяльності Товариства і не можуть покладатися на суд або впливати на перебіг установленого законом процесуального строку.
Відтак такі обставини не є об`єктивною причиною, яка перешкоджала позивачеві своєчасно ознайомитися з рішенням та реалізувати право на його оскарження.
Оцінивши наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з яким погоджується Верховний Суд, що вони зумовлені неналежною організацією позивачем процесу оскарження судового рішення та невиконанням його відповідальними особами вимог процесуального закону, а тому не є об`єктивними обставинами особливого і непереборного характеру, які могли б бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження. При цьому позивач, маючи однаковий з іншими учасниками справи обсяг процесуальних прав та обов`язків, мав діяти своєчасно та належним чином забезпечити дотримання встановлених законом процесуальних вимог.
Верховний Суд також погоджується із висновком апеляційного суду про те, що виникнення організаційних складнощів для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, а ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року відповідає вимогам закону та підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді І.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова