Справа №760/14929/25
Провадження №4-с/760/91/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2026 року м. Київ
Солом`янський районний суд міста Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Салюк Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з усього належного майна, який накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 листопада 2002 року;
- зобов`язати Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії по зняттю арешту з усього майн, який накладений постановою пр. оарешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 листопада 200 року;
- зобов`язати Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження всього майна шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення обтяження від 08 листопада 2004 року №1446756.
В обґрунтування заявлений вимог зазначила, що в березні 2025 року виникла необхідність у відчужені належної на праві приватної власності частини квартири, однак під час перевірки нотаріусом наявності або відсутності обтяжень майна в Єдиному реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було виявлено запис №1446756 від 08.11.2004 року про наявність арешту всього належного скаржнику нерухомого майна.
В подальшому було встановлено, що в ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві перебувало на виконанні виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-636 від 07.09.2012 року виданого Жовтневим районним судом м. Києва про стягнення зі скаржника подвійного завдатку в розмірі 5350 грн та 354 грн судового збору на користь ОСОБА_2
28 листопада 2002 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві, в рамках вищевказаного виконавчого провадження було винесено постанову про арешт всього належного нерухомого майна.
На виконання рішення Жовтневого районного суду м. Києва скаржник сплатила такі суми: 30.09.2003 року - 2944,20 грн, 14.01.2005 року - 2700 грн, 06.04.2005 року - 200 грн та 30.09.2005 року - 29,44 грн, а разом 5 873,64 грн.
Скаржник звернулася до Солом`янського ВДВС у місті Києві із заявою про зняття арешту. Листом Солом`янського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) було підтверджено факт накладення арешту на все майно, вказано, що в автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутні відомості про зареєстровані відносно скаржника виконавчі провадження та зазначено про відсутність правових підстав для зняття арешту.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеного складу суду від 24 квітня 2026 року скаргу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
У судове засідання, призначене на 25 вересня 2026 року, учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. ОСОБА_1 подала заяву про розгляд за її відсутності, просила вимоги скарги задовльнити.
Суд враховує, що за змістом ч.1, ч.2 ст.450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду скарги у відсутність учасників справи.
З`ясувавши доводи та аргументи скаржника, викладені в його скарзі, обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, дослідивши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення скарги з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 387517399 від 19 липня 2024 року, квартира за адресою АДРЕСА_1 , частка розміром 45/100 зареєстрована на праві спільної часткової власності за ОСОБА_1 .
Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №861320 від 28 листопада 2002 року, видана Солом`янським районним управлінням юстиції, було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04 листопада 2004 року по справі №2-636/01 було надано дозвіл державному виконавцю ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві на примусове проникнення в квартиру АДРЕСА_2 , для огляду 10/100 частини вказаної квартири, що належить на праві власності ОСОБА_1 з метою вжиття заходів щодо примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Києва від 30 липня 2001 року.
Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо квартири за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано обтяження за реєстраційним номером 1446756, тип обтяження: арешт (архівний запис) на все майно ОСОБА_1 .
Згідно копій квитанцій від 14 січня 2005 року, 06 квітня 2005 року, 30 вересня 2003 року, 30 вересня 2005 року ОСОБА_1 було сплачено на рахунок РУЮ Солом`янського Р-А на загальну суму в розмірі 5173,64 грн.
Відповідно до листа Солом`янського відділу держаного виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04 квітня 2025 року № ДВ/2, згідно інформації з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено наявність запису про арешт нерухомого майна що належить боржнику ОСОБА_1 внесеного на підставі б/н виданої 28 листопада 2002 ВДВС у Солом`янському районні. Перевіркою даних автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що станом на момент надання відповіді, в АСВП відсутні відомості про зареєстровані виконавчі провадження щодо боржника - ОСОБА_1 , дана інформація не є повною, оскільки електронна реєстрація проваджені проводиться з 2007 року. Вичерпний перелік підстав звільнення майна з під арешту визначений статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». Підстав для зняття арешту немає.
Відповідно до ст.447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК України).
ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, в рамках якого на належне їй майно накладено арешт. Проте, на даний час будь-які відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 відсутні. Виконавче провадження, де скаржник була боржником, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, проте арешт з майна боржника не знятий.
На момент звернення ОСОБА_1 до Солом`янського РВ ДВС України у м. Києві про зняття арешту майна порядок зняття виконавцем арешту з майна божника визначений Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII.
Відповідно до ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII визначено вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Частиною 5 цієї статті визначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, законом не передбачено підстав для зняття виконавцем арешту майна у виконавчому провадженні, яке знищено за термінами зберігання.
Також судом не встановлено інших підстав, передбачених ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», для зняття арешту з майна державним виконавцем.
Відтак, відмовивши у знятті арешту майна, державний виконавець Солом`янського РВ ДВС України у м. Києві діяв правомірно.
А тому вимога заявника щодо визнання протиправною бездіяльності посадових осіб Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту з усього належного майна, який накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 листопада 2002 року задоволенню не підлягає.
Разом з тим стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21 та багатьох інших.
У своїй скарзі ОСОБА_1 зазначає, що накладений виконавцем арешт на майно порушує її конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, закріплене у ст.41 Конституції України.
Відповідно до ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Виходячи зі змісту п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28.10.2020 (справа №204/2494/20), в якій зазначено, що повернення державним виконавцем своєю постановою виконавчого документу стягувану не змінює характеру правовідносин та вимоги боржника про скасування арешту майна не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України.
Боржник у виконавчому провадженні не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України (постанова Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №712/12136/18).
Згідно статті 129 Конституції України виконання судового рішення є обов`язковим.
При цьому матеріали справи не містять доказів виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва, на виконання якого був виданий виконавчий лист та відповідно відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-636 від 07.09.2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 подвійної суми завдатку 5350 грн та 354 грн судового збору.
Як вбачається з листа Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04 квітня 2025 року № ДВ/2, згідно інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено наявність запису про арешт нерухомого майна що належить боржнику ОСОБА_1 внесеного на підставі б/н виданої 28 листопада 2002 ВДВС у Солом`янському районні. Перевіркою даних автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що станом на момент надання відповіді, в АСВП відсутні відомості про зареєстровані виконавчі провадження щодо боржника - ОСОБА_1 , дана інформація не є повною, оскільки електронна реєстрація проваджені проводиться з 2007 року. Вичерпний перелік підстав звільнення майна з під арешту визначений статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». Підстав для зняття арешту немає.
Відповідно до відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження виконавче провадження та Єдиного реєстру боржників відомості про відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 відсутні.
Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відтак, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
А тому на підставі ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII необхідно скасувати арешт усього нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві від 28.11.2002, зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 08.11.2004 за № 1446756, у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа №2-636, виданого 07.09.2001 Жовтневим районним судом м. Києва.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 259-261, 268, 352, 354, 355, 447-453 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна - задовольнити частково.
Скасувати арешт усього нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві від 28.11.2002, зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 08.11.2004 за № 1446756, у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа №2-636, виданого 07.09.2001 Жовтневим районним судом м. Києва.
У задоволенні решти вимог скарги - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Відомості про учасників справи:
- заявник - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- стягувач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП невідомий;
- орган ДВС - Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), місцезнаходження: 03057, м. Київ, просп. Берестейський, 50; код ЄДРПОУ 35008087.
Суддя Солом`янського районного
суду міста Києва Н.М. Аксьонова