г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 206/146/26
Номер провадження 2/213/1988/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Попова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу № 206/146/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог.
01 лютого 2019 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії № L4182263, на підставі якого відповідач отримав кредит. Відповідач умови договору не виконав, кредитні кошти у передбачені строки не повернув. 01 липня 2019 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДІНЕРО» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (правонаступником якого є ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір відступлення права вимоги № 01072019, на підставі якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вищезазначеним договором. Станом на дату укладення договору відступлення права вимоги заборгованість за кредитом становить 19 496,99 грн. Внаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у сумі 4 263,30 грн та 3 % річних - 1 756,33 грн. Просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 25 516,62 грн, а також сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Процесуальні дії у справі.
26 червня 2026 року позовна заява, передана за підсудністю, надійшла до суду.
01 липня 2026 року позовна заява залишена без руху.
09 липня 2026 року усунуто недоліки.
13 липня 2026 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Витребувано докази.
Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.
Заяви, клопотання.
Заяв та клопотань від сторін не надходило. У зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом.
15 листопада 2018 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 укладено електронний договір кредитної лінії № AG3333883, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 6 000,00 грн з процентною ставкою - 0,65% в день; дата повного погашення - 15 грудня 2018 року.
Договір укладено на підставі заяви позичальника, яка була подана через особистий кабінет на порталі кредитодавця.
Позичальник підтвердив, що він прочитав, оцінив та прийняв умови користування порталом, політику конфіденційності, паспорт споживчого кредиту, загальні умови договору кредитної лінії та пропозицію кредитора щодо спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії, що були надані позичальнику через особистий кабінет на Порталі.
Згідно з п. 4.2 загальних умов договору кредитної лінії, якщо позичальник не погасив кредит до останнього дня строку оплати, позичальник повинен сплатити штраф, який обчислюється як відсоток, зазначений у спеціальних умовах кредиту, що застосовується до простроченої суми наданого кредиту - для короткострокового кредиту, або суми відповідного договірного платежу, виходячи з графіку платежів - для довгострокового кредиту, після закінчення строку оплати, на вимогу кредитодавця та у відповідності з такою вимогою: в повній сумі штрафу разовим платежем або частинами у встановлені вимогою дати. В будь-якому випадку, розрахунок штрафу не повинен перевищувати максимального розміру штрафу, передбаченого законодавством.
Спеціальними умовами передбачений розмір штрафу - 50 %.
Відповідач зобов`язався повернути суму кредиту та сплатити нараховані проценти.
Додатковими угодами від 01 грудня 2018 року, 02 січня 2019 року, 03 квітня 2019 року, 01 травня 2019 року, 02 травня 2019 року, 03 травня 2019 року до спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № AG3333883 сума наданого кредиту збільшувалася на 400,00 грн, 400,00 грн, 300,00 грн, 300,00 грн, 300,00 грн, 300,00 грн, 400,00 грн та 500,00 грн відповідно. Таким чином, загальна сума кредиту становить 8 900,00 грн.
Також додатковими угодами збільшувалася процентна ставка та продовжувався строк користування кредитом, зокрема додатковою угодою № AM5810643 від 03 травня 2019 року встановлено процентну ставку - 1,52 %, дата повернення кредиту - 16 травня 2019 року.
В інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця договору присвоєно номер - L4182263.
ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДІНЕРО» надало відповідачу кредитні кошти у вищезазначених розмірах, що підтверджується витребуваною в АТ «Ощадбанк» випискою з рахунку.
01 липня 2019 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДІНЕРО» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (правонаступником якого є ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір відступлення права вимоги № 01072019, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги, зазначені у відповідних реєстрах.
30 жовтня 2019 року на виконання договору відступлення права вимоги підписано реєстр прав боржників, на підставі якого позивач набув права вимоги до боржників, зокрема до відповідача за договором кредитної лінії №L4182263. Розмір заборгованості відповідача перед первісним кредитором на момент передачі права вимоги становить 19 496,99 грн, з яких: сума основного боргу - 8 900,00 грн, проценти - 1 697,00 грн, штрафи - 8 899,99.
Отже, ТОВ «ВІН ФІНАНС» набуло право вимоги за вищезазначеним кредитним договором.
Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у сумі 4 263,30 грн та 3 % річних - 1 756,33 грн. Нарахування здійснено на суму заборгованості - 19 496,99 грн.
Зміст спірних правовідносин.
Встановленим обставинам відповідають правовідносини із зобов`язань за кредитним договором та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов`язань, а також щодо наслідків неналежного виконання зобов`язань.
Норми права, які застосовує суд.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За статтею 12 цього Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі статтею 514 ЦПК України.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) відступлення права вимоги (глава 73 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання.
Висновок суду.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті зазначених норм права, судом встановлено, що позивачем підтверджений факт укладення відповідачем кредитного договору з первісним кредитором, після підписання яких між сторонами договору виникли взаємні права та обов`язки, зокрема у відповідача виникли зобов`язання повернути кредитору кошти відповідно до умов договорів і сплатити відсотки за користування ними; набуття позивачем права вимоги до відповідача за цим договором.
Так, позивачем надано як докази на підтвердження позовних вимог копію вищезазначеного кредитного договору з додатковими угодами до нього, копію договору відступлення права вимоги, витяг з реєстрів боржників. Також за клопотанням позивача витребувано докази отримання відповідачем кредитних коштів.
Проте позивачем не надано розрахунок заборгованості.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх невчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості.
Визначаючи розмір заборгованості, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, зокрема розрахунок заборгованості, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Позивач на підтвердження наявної суми заборгованості обґрунтований розрахунок боргу не надав. До позову додано лише витяг з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги. Розрахунок первісного кредитора, який розкриває механізм нарахування заборгованості та містить відомості про щоденні нарахування, складові заборгованості та їхній розмір, здійснення позичальником платежів, до позову не додано.
Відсутність детального розрахунку позбавляє суд можливості пересвідчитися у розмірах заборгованості, правомірності нарахування процентів, перевірити правильність такого нарахування, зокрема розмір нарахованих процентів, штрафу, період таких нарахування, розмір застосованої процентної ставки, на яку суму кредиту нараховувалися проценти та штрафи, здійснення позичальником платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів, початкову дату виникнення заборгованості.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, первісний кредитор повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит та наявності і розміру заборгованості.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Реєстр боржників за договором відступлення прав вимоги лише констатує розмір заборгованості, проте не розкриває механізм її виникнення.
Клопотання про витребування деталізованого розрахунку заборгованості позивачем не заявлено.
Тому суд не може перевірити правильність нарахувань та у разі виявлення порушень при нарахуванні провести свій розрахунок.
Викладене свідчить про те, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів наявності та розміру заборгованості.
Частиною третьою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого в ст. 12 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Оскільки позивачем не доведено наявність та розмір заборгованості, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження позовних вимог, а обставини, на які посилається позивач як на підстави для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження при розгляді справи.
На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Щодо розподілу судових витрат.
У зв`язку із відмовою в позові понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 81, 89, 137, ч.1 ст.141, 263, 265, 274-279 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС", код ЄДРПОУ 38750239, юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, м. Київ.
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації як ВПО: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.
Головуючий суддя В.В. Попов