Номер провадження: 22-ц/813/7151/26
Справа № 495/3606/25
Головуючий у першій інстанції Волкова Ю. Ф.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торент», в інтересах якого діє адвокат Лежух Тетяна Іванівна на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 травня 2026 року про закриття провадження, постановлену під головуванням судді Волкової Ю.Ф., повний текст ухвали складений 08 травня 2026 року, у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Торент» про визнання недійсним договору позики, додатку № 1 до договору, -
в с т а н о в и в:
У травні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Торент» (далі ТОВ «Торент») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ТОВ «Торент» про визнання недійсним договору позики, додатку № 1 до договору.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 травня 2026 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «Торент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Торент» про визнання недійсним договору позики, додатку № 1 до договору, оскільки ТОВ «Торент» (Tortnt Sp. Z o.o.) є іноземною юридичною особою, а ОСОБА_1 проживає за межами України (із листопада 2023 року постійно проживає у США), тобто учасники справи є нерезидентами України, а предметом спору є укладений у Варшаві 08.04.2011 року договір позики, у зв`язку з чим суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України закрив провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду, ТОВ «Торент», в інтересах якого діє адвокат Лежух Т.І. звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження, оскільки не взяв до уваги, що матеріали справи містять довідку про зареєстроване місце проживання відповідача на території України, що підтверджує її українське резидентство, а тому підлягає розгляду судом першої інстанції. Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач володіє значним обсягом нерухомого майна, яке знаходиться на території України.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, адвоката Лежух Т.І., представника ТОВ «Торент» та адвоката Самофалову О.Ю., представника ОСОБА_1 перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Торент», яке є іноземною юридичною особою (Республіка Польща, м. Варшава, вулиця Панська, 73, 00-834, ІПН [номер приховано]) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка проживає за межами України (із листопада 2023 року проживає у Сполучених Штатах Америки) про стягнення заборгованості за договором позики.
ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ТОВ «Торент» про визнання недійсним договору позики, додатку № 1 до договору.
Також судом встановлено, що правовідносини між сторонами наділені ознакою іноземного елемента як із сторони позивача, так і зі сторони відповідача та учасники справи є нерезидентами України.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики, укладеним у Варшаві 08.04.2011 року.
Із укладеного договору вбачається, що:
- позикодавцем є ТОВ «Торент» з місцезнаходженням у Варшаві (00-834, вул. Панська, 73), внесеним до Реєстру підприємців Національного судового реєстру, який ведеться окружним судом для столичного міста Варшави у Варшаві, ХІІ господарським відділом Національного судового реєстру за номером НСР 198314;
- позичальником є у тому числі ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є власницею паспорта громадянина російської федерації № НОМЕР_1 , дійсного до 22.06.2011 року (преамбула договору);
- цей договір регулюється польським законодавством; у всіх питаннях, не врегульованих договором, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу та інших законів, чинних на території Республіки Польща (параграф 5 договору);
- будь-які зміни до цього договору повинні бути зроблені в письмовій формі під загрозою їх недійсності (пункт 2 параграфу 6 договору);
- якщо сторони не зможуть дійти згоди, то всі спори, пов`язані з цим договором та його виконанням, розглядатимуться судом, юрисдикція якого поширюється на місцезнаходження позикодавця (пункт 4 параграфу 6 договору).
Між позикодавцем ТОВ «Торент» (Республіка Польща, м. Варшава, 00-834, вул. Панська, 73) та позичальником ОСОБА_3 (проживає у АДРЕСА_2 , посвідчує свою особу українським паспортом № НОМЕР_2 , дійсним до 09.02.2025 року) 27.03.2018 року укладено додаток №1 до договору позики від 08.04.2011 року, яким зафіксовано суму боргу та продовжено строк погашення позики; інші положення договору залишені без змін.
Закриваючи провадження у справі за позовом ТОВ «Торент», за зустрічним позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позикодавець ТОВ «Торент» (нерезидент України) та позичальник ОСОБА_1 (нерезидент України) уклали договір у м. Варшава Республіки Польща з визначенням права іноземної держави (права Республіки Польща) з угодою про вибір суду (спори підсудні суду, юрисдикція якого поширюється на місцезнаходження позикодавця у м. Варшава Республіки Польша), тому справа підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, однак не у повному обсязі, з огляду на наступне.
Правила визначення підсудності судам України цивільних справ з іноземним елементом визначені статтею 497 ЦПК України.
Так, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (частина перша статті); у випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін (частина друга статті).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон №2709) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Стаття 4 Закону №2709 визначає право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом. Так, право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України (частина перша стаття 4 Закону). Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами. Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв`язок з визначеним правом і мають більш тісний зв`язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті. Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм (частини друга-п`ята статті 4 Закону).
Відповідно до ч.1 ст. 4-1 Закону №2709 учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з такими правовими відносинами.
Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України (ч.2 ст. 4-1 Закону №2709)
Статтями 75, 76, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що при визначенні підсудності цивільних справ за участі іноземного елемента можуть мати місце загальна, альтернативна та виключна підсудність.
Судом вірно зазначено, що між ТОВ «Торент», яке є іноземною юридичною особою (Республіка Польща, м. Варшава, вулиця Панська, 73, 00-834, ІПН [номер приховано]) та ОСОБА_1 08 квітня 2011 року у Варшаві було укладено договір позики.
У частині 4 параграфу 6 договору закріплено, що, якщо сторони не зможуть дійти згоди, то всі спори, пов`язані з цим договором та його виконанням, розглядатимуться судом, юрисдикція якого поширюється на місцезнаходження позикодавця (пункт 4 параграфу 6 договору).
Зі змісту статті 497 ЦПК України, статей 4-1, 75-77 Закону № 2709-IV вбачається, що при визначенні підсудності цивільних справ за участі іноземного елемента можуть мати місце договірна, загальна, альтернативна та виключна підсудність.
Отже, виходячи з частини 4 параграфу 6 договору, у даній справі має місце договірна підсудність.
Відповідно до договірної підсудності сторони заздалегідь своєю угодою можуть обрати будь-який судовий орган певної країни, який вони визнають компетентним при розгляді їх цивільної справи. При цьому з аналізу статей 76, 77 Закону № 2709 випливає, що у випадку наявності між сторонами договору, в якому встановлена умова про договірну підсудність справи іноземним судам, суди України не мають права розглядати спори між сторонами спору, які уклали угоду про розгляд спорів у іноземному суді, за виключенням випадків, коли такий спір відноситься до переліку справ, визначених у статті 77 Закону, що підпадають під виключну юрисдикцію судів України.
На підставі вищевикладеного, апеляційний суд погоджується, що справа повинна розглядатися судом, юрисдикція якого поширюється на місцезнаходження позикодавця, тобто ТОВ «Торент».
Однак, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позичальник ОСОБА_1 є нерезидентом України, оскільки матеріали справи містять довідку про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 на території України, що підтверджує її резидентство (а.с.26).
Крім того, вирішальне значення при визначенні підсудності у даній справі має саме погоджений сторонами та закріплений у договорі пункт 4 параграфу 6, що всі спори, пов`язані з цим договором та його виконанням, розглядатимуться судом, юрисдикція якого поширюється на місцезнаходження позикодавця (а.с.17, зворот)
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про закриття провадження у справі, водночас, вважає за необхідне викласти мотивувальну частину рішення суду у редакції цієї постанови.
Враховуючи, що рішення суду змінено лише в мотивувальній частині, підстави для перерозподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торент», в інтересах якого діє адвокат Лежух Тетяна Іванівна - задовольнити частково.
Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 травня 2026 року - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті ухвалу залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 06 жовтня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ М.М. Драгомерецький